А МОЖЕ, У ТЕЛЕБАЧЕННЯ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ СЛІД» ЩЕ ГЛИБШИЙ?

У великих винаходів, як правило, завжди багато батьків: пригадаймо літак, радіо, електролампочку... Буває, у видатних досягнень з’являються невідомі раніше батьки — і тоді заперечується першість відкриття Х-променів або створення комп’ютера... Стаття в нещодавньому номері «ДТ» («Слов’янський слід американського телебачення», № 24) про російського американця Зворикіна, винахідника телевізора, нагадала мені одну давно прочитану замітку про «старшого брата» цього апарата, який зник разом зі своїм творцем.

У давньому, за 1980 рік, числі популярного радянського журналу «Техника-молодежи» (що виходив тоді накладом 1,7 мільйона примірників і поєднував досить суворий науковий підхід з певним лібералізмом ідей) було опубліковано статтю московського історика Шмельової «Куди зник телектроскоп Щепаника?» Йшлося в ній про нібито винайдення в 1898 році апарата, який передає кольорові зображення на далекі відстані, — про що повідомили світові численні газети і журнали.

Треба сказати, тодішня преса любила сенсації не менше, ніж теперішня. А тому посилатися на перший-ліпший «таблоїд» було б несерйозно. Однак про винахід писали й солідні видання. Так, небаченому апарату присвятив того ж самого року статтю в авторитетному технічному журналі «Электричество» російський учений Порфирій Бахметьєв. Сам він двічі, у 1880 і 1885 роках, на сторінках цього журналу заявляв про можливість передачі зображення на відстань, але на заваді стала відсутність коштів — причина, що загальмувала розвиток багатьох ідей. Описуючи прилад, який його творець назвав телектроскопом, Бахметьєв зазначав: «Якщо одного чудового ранку почепити перед цим апаратом щойно видрукуваний номер «Нового часу», то за кілька секунд у Владивостоці, наприклад, вийде фотографічне факсиміле першої сторінки цієї газети. …Близький час, коли він [телектроскоп] буде у загальному користуванні як апарат, що служить для ока тим самим, чим служить телефон для вуха».

Рік по тому про перспективи винаходу пише журнал «Дело»: «З’єднання телектроскопа з телефоном робитиме просто чудеса. Для нього можлива цілковита ілюзія, цілковитий міраж. Він може, наприклад, переносити на значні відстані і звуки, і предмети. Ви сидите вдома і слухаєте оперу, бачите декорації, бачите акторів». Продовжує тему «Горный журнал» 1899 року: «Останнім часом поляк Ян Щепаник, учитель з Галичини, винайшов прилад, що передає на величезні відстані з повною ясністю зображення яких завгодно предметів, незалежно від кольору і кількості подробиць». Відповідно до інших повідомлень, Щепаник, російський підданий, інженер, який навчався у Краківському університеті, шкільний учитель за фахом, свій винахід зумів навіть запатентувати — 24 лютого 1898 року телектроскоп одержав англійський патент № 5031. Гроші ж на розробку свого проекту він одержав від угорського банкіра Клейнберга, зумівши зацікавити його реалізацією привабливої ідеї.

Та, очевидно, інші підприємці телектроскопа не оцінили. Щепаник пропонує придбати його російським торговцям хутровиною — щоб передавати зображення хутр з Росії на лондонський хутряний аукціон. Але купці такою пропозицією не спокусилися. Що й не дивно — чимало воістину революційних новацій спочатку не були сприйняті і навіть бралися на кпини сучасниками. Глузували з пасажирів перших автомобілів, осипали прокльонами богоненависні аероплани. Іронічний Марк Твен після прокладки телеграфного кабелю зі штату Мен до Техасу зауважив: «А чи справді тим, хто живе у штаті Мен, є що повідомити тим, хто живе у Техасі?» (Тут він, по суті, мав рацію — побачивши сьогоднішню пересічну телепередачу, Твен навряд чи відмовився б від свого скептичного коментарю). Про подальшу долю телектроскопа дізнатися з преси столітньої давності історикам не вдалося. За однією з версій, Щепаник продав апарат комітетові Паризької виставки, що мала відбутися в 1900 році, — за астрономічну суму 6 мільйонів франків. Сам автор після цієї операції безвісти зник, як і його телектроскоп.

«Техника — молодежи» подала також інженерний коментар щодо англійського патенту на телектроскоп, викладеного в «Электричестве» Бахметьєвим. Висновок журналу: з технічного погляду, апарат міг би працювати. Куди ж він запропастився? Версія зникнення, запропонована журналом, така: на думку авторів, телектроскоп (а згодом — ще один схожий пристрій, винайдений у США в 1911 році німецьким робітником Шульцем) вилучили кінофабриканти, щоб убезпечити свій бізнес від потенційно небезпечного конкурента. Версія не дуже переконлива — адже навіть значно пізніше за описувані події, коли телевізори вже обчислювалися сотнями, один із босів американського кінопрокату скептично говорив щось на кшталт: «У цього апарата немає майбутнього. Кому буде цікаво цілу годину дивитися в дерев’яний ящик?» Як же він помилявся...

Тож чи був у телебачення глибший слід? Хто він, цей Ян Щепаник, і куди зник зі своїм телектроскопом? Чи може прателевізор додати років цьому чи то другові сім’ї, чи непрошеному гостю, який відбирає наш час у книжок, дітей, спорту?.. Відповідь було б цікаво одержати в істориків.