АТЕК — історія розпилінгу - Конфлікт інтересів - dt.ua

АТЕК — історія розпилінгу

3 березня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 3 березня-11 березня

Гігантські виробничі корпуси біля станції метро "Святошин" не так давно були гордістю київської індустрії. Екскаваторний завод (нині АТЕК) реалізовував свою продукцію на всі континенти. Зараз виробництво жевріє тільки завдяки тому, що в одному з цехів волонтери ремонтують техніку із зони АТО, чим страшенно дратують його нинішніх власників. Адже ті вже багато років займаються значно важливішою, на їхню думку, справою — розпилом заводу. 

 

Гігантські виробничі корпуси біля станції метро "Святошин" не так давно були гордістю київської індустрії. Екскаваторний завод (нині АТЕК) реалізовував свою продукцію на всі континенти.

Щоправда, з початком інтервенції Росії в Донбасі в Міноборони згадали було, що згідно з мобілізаційним планом завод може випускати траншейні машини… Військових "заспокоїли": це глибоке минуле, все обладнання вже розпиляли. Зараз виробництво жевріє тільки завдяки тому, що в одному з цехів волонтери ремонтують техніку із зони АТО, чим страшенно дратують його нинішніх власників. Адже ті вже багато років займаються значно важливішою, на їхню думку, справою — розпилом заводу. Причому в цьому випадку в буквальному значенні, оскільки підприємством управляють металобрухтові компанії. У результаті чого майже всі цехи банально порізали на металобрухт.

Паралельно власники довго, докладно й доказово звинувачували один одного в тому, що ті шахраї, які вкрали акції, і жалілися на втрату ділової репутації. Розбір польотів склав би не один том, і кого там тільки не було. А пізніше займалися перереєстрацією підприємств у "Кримському федеральному окрузі" і дискредитацією України в Балтії. Заодно на гроші кинули й державу.

Загалом, багатопланова діяльність, та завод все одно шкода. Хоча про що це ми, навпаки, за версією його "набувачів", нині все вже майже пристойно — вони перестали обзивати один одного рейдерами, заявивши про врегулювання розбіжностей. Попереднє закидання один одного образами нині оголошено "розбіжностями… зумовленими різним трактуванням шляхів виходу заводу з банкрутства".

Заодно з'явився термін "ключовий інвестор", яким є Євген Казьмін з "КВВ Груп". Відверто кажучи, у чому різняться підходи, незрозуміло, — сторони дружно пиляли заводський метал. Більш того, ще рік тому сторони вичерпно розписали цілі й досягнення один одного. "Підприємство буде повністю знищене й порізане на металобрухт", — говорили одні, а другі нагадували, що 20 цехів і так уже порізали. Все так і вийшло.

У цьому балагані дивом уцілів льодовий коток, оскільки в розпал масової порізки майна його не до кінця контролювали "ефективні менеджери" обох сторін.

Зате тепер тиша й благодать — за "позикові кошти" Євгена Казьміна (понад 20 млн грн) конкурсні борги підприємства було погашено акціонерами, і АТЕК офіційно виведено з банкрутства. Треба розуміти, що тепер хтось ці два десятки мільйонів "ключовому інвесторові" заборгував. Щоправда, спроба держави нагадати, що, крім конкурсних боргів, є й чималі поточні заборгованості перед тією ж податковою, мудрими українськими судами була проігнорована.

Євген Казьмін — особистість широко відома у вузьких колах. При Януковичі він за підтримки влади активно створював свою імперію зі збору металобрухту, а також будівельний бізнес. На виручені гроші намагався купити Донецький електрометалургійний завод, але завадила війна. Одночасно активно розгортав бізнес у Криму, благо, що були тісні контакти з керівництвом тамтешнього СБУ, зокрема з генералом Олександром Якименком (який пізніше курирував планований розгром Майдану).

Особливі відносини відчиняли багато дверей, даючи нові можливості. Приміром, можна було, одержавши дозвіл на будівництво комплексу п'ятиповерхових апартаментів, одразу будувати дев'ятиповерхівки або почати купівлю заводу в центрі Донецька.

Перед самісіньким Майданом Казьмін і зайшов на тоді ще недопиляний АТЕК, вступивши у жорстку боротьбу за нього. Потім почалася війна і відбулася анексія Криму, звідки тяглося коріння його бізнесу і де він був депутатом Севастопольської міськради. Сам він категорично спростовує, що голосував "за незалежність Криму", стверджуючи, що перебував тоді в Києві у шоковому стані. Втім, шок шоком, а вже влітку 2014-го його будівельна компанія "Карбон" бадьоро перереєструвалася в "Кримському федеральному окрузі Російської Федерації".

Пояснення Євгеном Казьміним цього факту звучить просто зворушливо: він до цього стосунку не має. "Бізнес на сьогоднішній день належить моїй родичці, у якої не залишилося іншого вибору, як залишитися там", — говорить він.

А сам він, воюючи за АТЕК, взявся за нові проекти. Пан Казьмін і його партнер тоді прикупили на виплат латиський металургійний завод "Лієпайський металург" (Liepаjas metalurgs). При цьому розповідаючи на кожному кроці, що "КВВ Груп" — це "інвестори з України" і ніяких кредитів не залучають, а працюють за свої гроші. Якщо чесно, краще б вони позиціонували себе, як з "Кримського округу".

Покупка принесла переважно скандали. Латиський завод так нормально і не запрацював, а його покупці накопичували прострочені платежі й ведуть нескінченні переговори про перенесення платежів на всіх рівнях. У січні, не дочекавшись від інвесторів сплати простроченого платежу, держава почала стягнення грошей шляхом реалізації застав. І дала їм час до весни на розробку плану реструктуризації.

Це викликало скривджену реакцію, що "агресивна поведінка найбільшого кредитора потенційно негативно вплине на відносини підприємства з клієнтами і постачальниками, а також ускладнить його роботу". На що "ККВ Груп" нагадали, що законодавство Євросоюзу не таке договірне, як це було у Донецьку або з тим же АТЕК.

Уже торік стиль роботи нових власників настільки вразив місцевих, що митники влаштовували на підприємстві натуральні маски-шоу, що в Латвії загалом не практикується. На запитання: "Навіщо?" митники відповіли, що мали вагомі підстави так зробити. Тішить, що розпиляти латиський завод "інвесторам" не дадуть за жодних умов, хоча металобрухт із нього вже почали продавати в Туреччину.

Отже, після такої натхненної роботи поняття "інвестиційний проект з українським учасником" у Латвії ще довго матиме специфічний відтінок. Запитання до нашого МЗС: може, варто висловити якусь позицію хоча б напівофіційно? Адже йдеться про репутацію країни.

Латвійська історія має прямий стосунок і до Києва загалом, і до АТЕКа, зокрема. У Латвії група не може вчасно знайти кілька мільйонів євро, зате в Києві фонтанує обіцянками. На місці ще не до кінця знесених цехів АТЕК уже обіцяють побудувати аж 350–400 тис. кв. м житла й торговельний центр.

Спочатку на це виділяли 200–250 млн дол., і, звісно, "не беручи кредитів, за свої кошти". Нічого не нагадує? Пам'ятається, спочатку на приблизно чверті ділянки АТЕК ще недавно збиралися відкрити якесь ну дуже інноваційне виробництво. Але зараз про це вже не говорять.

До речі, сума у чверть мільярда доларів протрималася недовго, невдовзі рівень обіцянок скоригували до 100 млн дол. (усе одно і їх немає та не передбачається). Зате гордо заявили, що вже є й поточні інвестиції — аж 3 млн на ремонт льодової арени. Гривень, звісно. І знову поскаржилися, що на шляху до світлого майбутнього лежить… незруйнований цех, де проводиться ремонт техніки для військових. От знесемо його і вже тоді…

Ні, у те, що для когось воно буде світлим, легко віриться, але що це буде успіхом для міста, якось не дуже.

До речі, з'явилася інформація, що "група активно заходить у банківський сектор економіки". Ото радості у Нацбанку та клієнтів буде.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво