Живі і мертві ("Сталінград")

Поділитися
Живі і мертві ("Сталінград")
Режисер Федір Бондарчук і продюсер Олександр Роднянський презентували в Києві свій "Сталінград". На прем'єру блокбастера про Велику Вітчизняну війну в столичний "Сінема Сіті" прийшли популярні олігархи і політики. В.Пінчук, П.Порошенко, Ю.Луценко, С.Тігіпко, інші. У запалі передпрем'єрних переживань "героями Радянського Союзу" (оточені блокадним кільцем телекамер) виглядали Петро Олексійович і Юрій Віталійович. У кожного з них, як відомо, нині своя відповідальна битва -- у одного за "шоколад", а в іншого -- за правду.

Сам фільм "Сталінград", як привід для даного суб'єктивного оперативного відгуку, у низці гучних осінніх прем'єр виглядає дещо екзотично. Йому місце в прокаті на початку травня. (Будь-якого року). Але обов'язково до Дня Перемоги. "Заради свята" цей дорогий проект передбачає а)помірний пафос, б) "билинно"-комп'ютерну героїзацію подвигу руської людини у ВВВ; в) а також перекличку з деякими катаклізмами сучасності.

Цей "Сталінград", можливо, будуть плутати у кінопошуковиках різні користувачі. На рубежі століть це вже третій однойменний фільм з назвою кривавого міста-примари. В 90-му знаменитий кінобаталіст Юрій Озеров зняв свій "Сталінград", як продовження епопеї "Звільнення". І юний Федір Бондарчук там навіть щось грав. У 1992-му з'явився "Сталінград" німецький, від режисера Йозефа Вільсмайера. І одна з виразних осіб картини - Томас Кречманн - стала єдиною акторською прикрасою "кібер-нуара" від Федора Сергійовича.

Очевидно, той німецький фільм двадцятирічної давнини (при різному ставленні до його художніх переваг) менш відомий шанувальникам військового кіно? При тому, що тему Сталінграда ця картина розгорнула гостро і безжально. То був Сталінград очима гинучого елітного німецького взводу. Пещені, гарненькі "фріци" направлялися в Сталінград, як на парад. А потрапили в пекло! Німецький постановник нещадно показав фактичну божевілля і розкладання індивіда в чужому для нього середовищі. Повторюся, не на параді, коли вони дружно йшли по всій Європі "без єдиного пострілу", а в самому пеклі.

Разом з тим основа фабули прем'єрного кінотвору Ф. Бондарчука відсилає до параграфів радянських шкільних підручників. Колись, пам'ятаю, навіть мені втовкмачували трагічний сюжет про знаменитий будинок Павлова. Будинок, що став символом непереможності захисників міста і захисників Батьківщини. Сценаристи Ілля Тількин і Сергій Снєжкін, як стверджують релізи, використовували у розробці свого сценарію мотиви і лінії "Життя і долі" -- видатного роману Василя Гроссмана. І, можливо, ці "мотиви" навіть комусь вдасться намацати за дві з гаком години? Але тут-таки вони і "розплавляться" під потужним натиском кібер-технологій новітнього "Сталінграда". Оскільки... Життя і доля (можна навіть без лапок) -- це все-таки розповідь про трагедію людини засобами художньої та людської виразності. А прем'єрний "Сталінград" -- це використання військової теми виключно крізь призму новітніх і дуже якісних технологій. На які не поскупилися продюсери. І в цьому плані третій "Сталінград" -- абсолютний продюсерський успіх. Освоєні 30 млн. доларів, 10 з яких дав російський Фонд кіно (треба думати не за красиві очі, а за певні ідеологічні сигнали) - освоєно об'ємно, докладно, показово, масштабно. Комп'ютерна "візуалізація" звірств фашизму і подвигу руських виконана до такої міри технічно, що, здається, кожен кадр вилизаний до дірок. І, безперечно, мають рацію ті глядачі, які сприйняли "Сталінград" як нову неймовірну комп'ютерну мега-гру. А ще з урахуванням формату IMAX3D це виглядає особливо вражаюче. До тих пір поки не втомлюються очі від "нуару" екранного "медляка".

Як правило, людські історії всередині таких ось "кібер-атак" завжди тьмяніють. І виконують додаткову функцію по відношенню до магістральної задачі постановників.

А це завдання - в захопленні нових прокатних територій (ось, навіть Китай купив цю картину для демонстрації); в залученні підлітків з поп-корном в зубах у нову для них віртуальну "кіногру", чим тут і є тема ВВВ. (Правда, для підліткового кіно тут немає "екшну" і яскравого наскрізного героя, про що Снєжкін і Тількин були зобов'язані знати).

Сама розповідь про п'ятьох солдатів, що захищають будинок і дівчину, не є таким "зобов'язанням" навіть для режисера. Цих солдатів могло бути сто, а дівчат - двадцять. І сюжетна лінія могла бути тут яка завгодно. Благо, військова тема годує легіони теперішніх бездарних сценаристів, які прирікають саму цю важливу тему на "інфляцію", на втому глядача від її нелюдської і комерційної амортизації. І місія даної картини - в тому, щоб дати "урок історії", але через атракціон. Достукатися до сердець американських (!) кіноакадеміків -- за допомогою знайомої їм "азбуки Морзе", тобто військового гламуру в журавлинному соусі (як відомо, "Сталінград" висунутий на "Оскар" від Росії).

...Так от коли висували це кіно на "Оскар", досвідчений Микита Сергійович Міхалков і поставив у ЗМІ риторичне питання. "А чи є в цьому "Сталінграді" душа?" -- запитав постановник "Цитаделі" і "Предстояння".

І ось одна з версій відповіді. Душа - все-таки - покладається і передбачається в тих творах, де Автор веде розповідь про живих людей і їх же людські драми. А коли вільна інтерпретація міфу про війну апріорно апелює до технологічного наповнення проекту, то і герой тут не людина, а швидше -- робот. Кібер-привид в кібер-нуарі. І майже всі герої в цьому "Сталінграді" -- "мерці". Це, звичайно, не зомбі з треш-репертуару, але механічні агрегати, позбавлені будь-яких проявів непередбачуваності людських імпульсів, глибини і парадоксальності характерів. Власне кажучи, життя і долі... В 3D всі вони маячать у глядача перед носом, а водночас дуже далекі вони від народу. Тому що між "живими", про яких розповідав нам справжній військовий кінематограф і "мертвими", яких намагається плекати 3D-атракціон (з амебами і блондинками-моделями в головних ролях) - трагічна прірва. "Живі" (і це не обов'язково лише радянське військове кіно) відкривають безодні небутафорських трагедій Другої світової. А ці "мертві" використовуються режисером Ф.Бондарчуком у вигляді персонального амбітного наполеонівського плану -- "умити Голівуд"! Або ж: збудувати на руїнах Сталінграда такий собі "новий російський Віфлеєм". Тобто... Завдання у них різні. У "живих" (з кіновзірців). І у мертвих - з комп'ютерних кіноігр.

Вищесказане зовсім не означає, що перегляд "Сталінграда" - даремно витрачений час. Фільм щедро наповнений штучними образами, яскравими деталями і навіть азіатськими кінозапозиченнями (любо-дорого дивитися, як б'ються і стріляють бійці). Люди горять як смолоскипи. Солдати ковзають по воді як пророки. Кулі свистять біля скроні. Руїни Сталінграда, відтворені під Санкт-Петербургом, зруйновані до основи, показано докладно, об'ємно. У картині є навіть притягнута за вуха паралель з Фукусімою. Нібито, нащадок вцілілої в Сталінградському будинку героїні рятує під завалами бідних японців. І цим ніби продовжує благородну справу батьків. При тому, що "Фукусіма" і "Сталінград" - катастрофи різного ряду і рівня осмислення.

Ось тому, мудруючи над питанням Микити Сергійовича: "А чи є душа?" - відповім так: "Коли заради атракціону освоюють 30 мільйонів у.о., то, природно, душа перетворюється у сутінки. У нуар".

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі