Тайіп Ердоган проти TWITTER'А

Решта давно розійшлися по будинках і продовжили протест у соціальних мережах - центр міста все одно залишався їх територією. На площі Таксим і прилеглих вулицях вже майже тиждень не з'являється жодної поліцейської машини. Всі підходи до центру забарикадовано, на вулицях сміття. Жителі упевнені, що комунальні служби не прибирають місто спеціально, щоб продемонструвати протестувальникам хаос, в якому може опинитися місто без влади.

О першій годині ночі тишу прилеглих вулиць підірвав металевий стукіт. Він лунав звідусіль - у кожному вікні, зі всіх подвір'їв і закутків. Люди дзеленьчали ложками, били по каструлях, а ті, у кого під рукою не було ні того, ні іншого, - стукали по трубах і стовпах. Час від часу металевий брязкіт розривав заклик "На Бешикташе газ! Усі туди!". Бешикташ - мирний район Стамбулу, де розташовані будинки багатих жителів міста. Саме там вперше розганяли мирну акцію на минулому тижні і тепер протестувальники вважають справою честі повернути собі втрачену територію.

По вузьких вуличках йщли сотні, тисячі молодих парубків з пов'язками на обличчі. На підходах до Бешикташу дихати без протигаза стає неможливо - очі сльозяться, в горло голками упивається отруєне газом повітря. Тут же з нізвідки не виникає торговець з коробкою наповненої марлевими пов'язками: "П'ять лір! П'ять лір!". Така маска може врятувати хібащо того, хто лише спостерігає за зіткненнями. На лінії барикад вона ні до чого.

Людей у протигазах довкола небагато. Як правило, це журналісти або досвідчені активісти. Рядові учасники протестів вже навчилися дихати отруєним повітрям через шалики і хустки. Щоправда попереду з гірчично-зеленого туману раз у раз виносять на плечах тих, хто отруївся газом. Людей, що здригаються, кладуть прямо на асфальт і бризкають в обличчя рятівним білим молочком антиоксиданта.

Гай Фокс і футбольні фанати

Один із протестувальників у масці Гая Фокса і марлевій пов'язці підбігає і щось заклично кричить. Герой повстань проти короля Англії став надзвичайно популярним у Стамбулі. Таку маску можна купити на Таксимі за 40–50 гривень. Парубок хапає за руку і на ламаній англійській кличе бігти далі - до барикад.

Барикади тут - це нагромадження всього, що вдалося зірвати з вулиць і всього, що може перешкодити водометам впритул наблизитися до протестувальників. У цій купі сміття можна зустріти фрагменти тротуарної плитки, паркату, шматки бетону, і навіть залізні меблі, знесені з довколишніх кафе і ресторанів.

Поряд з нами в гущу зеленого туману повільно вповзає жовтий екскаватор. Запитую у свого Гая Фокса, чий екскаватор. Крізь протигаз говорити складно, парубок не відразу чує голос, але потім на ламаній англійській, яка тут велика рідкість, пояснює, що це - свій, його захопили під час відступу поліції з найближчого будівництва.

Барикади мобільні. Як тільки поліція відступає, купи сміття вручну миттєво пересувають ближче до фронту. Ближче до поліції, в самому епіцентрі подій крізь вибухи газових гранат і скандування натовпу чутно надривні голоси польових лікарок: "Лікування! Сюди! Лікування!". На відміну від "тиловиків", "будівельників" барикад обслуговують загони "лікарок" - десятки молодих людей з пляшками лимонної води в піднятих вгору руках.

Це заслуга футбольних фанатів. Після перших газових атак фанати стамбульської команди "Бешикташ" першими запропонували навчити протестувальників боротися з поліцією. Вони на власні кошти роздрукували і поширили тисячі листівок з детальною інструкцією, як поводитися під час зіткнень і що робити в разі отруєння газом.

Пізніше до них приєдналися прибічники ще двох клубів - "Галатасарая" і "Фенербахче", палким уболівальником якого є сам Тайіп Ердоган. Вперше за всю історію футбольних протистоянь лідери фанатів всіх трьох клубів вийшли на спільну акцію, під час якої вели роз'яснювальні бесіди з недосвідченими мітингувальниками. І сьогодні вже жоден житель Стамбулу не виходить на нічні акції без пляшки лимонної води або розбавленого оцту, що нейтралізуюють навіть сльозогінний газ Б3.

Журналісти і пінгвіни

Екскаватор пустили попереду барикад - наступати на водомети. На підступах до постів поліції в екскаватор попали три газові гільзи. У водія - молодого активіста, закутаного в три шарфи, - не вистачило дихання, він вискочив з кабіни і побіг у бік товаришів. До нього тут же підскочили "лікарки" і декілька фотографів.

- Віддай маску! Потрібна лідерові! - прокричав мені все тією ж ламаною англійською вже знайомий парубок у масці Гая Фокса.

Я пояснюю, що маска мені потрібна самому, я - журналіст, а маска - редакційна. Почувши слово "журналіст" хтось з оточуючих тут же рветься відібрати камеру і дістатися до маски. Його силою зупиняють товариші. Далі розмова переходить у крики і погрози.

- Ти журналіст?! - парубок кричить, прагнучи вирватися з рук колег.

- Він - журналіст! Він дасть поліції наші фотографії! До мене підбігає інший парубок.

- Ти точно журналіст?! - Так, - кричу крізь маску, - я з України.

Його правий зап'ясток був забинтований білою марлевою пов'язкою. У ці дні такі пов'язки на руках у молоді стали вже звичними. Як правило, під марлеєм - опік від гільзи газового патрона. Схопити голіруч і кинути в поліцію щойно випущений газовий патрон, під час зіткнень вважається подвигом. Якщо це зробити з ще холодним і іскристим снарядом, руки залишаються цілими. Але якщо ти підбіг до нього, коли він вже оповитий димом - відступати не можна, засміють, - доводиться брати його гарячим і отримувати опік.

- Точно з України?! - парубок недовірливо протягує перебинтовану руку і запитує, як мене звуть.

- Мустафа, - відповідаю я і розумію, що це було помилкою. У парубка в очах розгубленість, руку не відпускає.

- Мустафа з України? Покажи обличчя!

Я вже протягував руку до протигаза, коли поруч впала іскриста гільза газового патрона. Рука ослабнула, і мені довелося змішатися з натовпом під пеленою зеленого диму.

До журналістів тут ставляться погано. Точніше, до місцевих журналістів. На початку протесту одними з перших мітингувальники перевернули не поліцейські машини і автобуси, а пересувні телестанції провідних телеканалів Туреччини. Річ у тому, що найбільші медіа в Туреччині належать декільком багатим сімействам, безпосередньо залежним від керівної партії і політики держави.

Коли на Таксим вийшли десятки тисяч людей, які відмовилися від партійної символіки, місцеві телеканали передавали, що в Стамбулі невеликі безлади організовано лівими маргінальними угрупуваннями. Ні слова про розгін протестів у ЗМІ не йшлося.

Цензура торкнулася навіть турецької служби CNN. Тоді як світові телеканали Euronews і ВВС показували кадри газових атак поліції і розгону демонстрантів, CNN Turkey транслював фільм про життя пінгвінів на північному полюсі. Цей випадок уже перейшов у назву - журналістів місцевих каналів тепер часто називають пінгвінами, а в саму службу CNN Turkey надходять сотні публічних закликів з вимогою показати документальний фільм повторно.

Акції в ту ніч закінчилися нічим. Демонстранти вимушені були відступити від Бешикташа і вже на наступний ранок знову святкували черговий день протесту на Таксимі.

Як все починалося

Таксим - одна з центральних площ Стамбулу, неподалік якої і знаходиться той самий Гейзі-парк, знесення якого і викликало обурення молоді.

Гейзі був не першим приводом для народного обурення. Опоненти керівної партії вже стояли на порозі соціальних безладів, коли до парламенту було внесено законопроект, що обмежує торгівлю спиртними напоями в певний час доби. В цілому закон нічого страшного не пророкує, прибічники Ердогана посилалися на те, що подібна норма існує в багатьох країнах Євросоюзу. Але є в цьому законопроекті один нюанс - він забороняє продавати спиртні напої поблизу релігійних споруд. Враховуючи щільність мечетей у Стамбулі і інших великих містах, це означає, що розпивати алкоголь можна буде лише удома. Прибічники світських звичаїв сприйняли це як наступ на свої цивільні права.

Гейзі став лише іскрою. Хоча, відверто кажучи, людину, що вперше побачила Гейзі-парк, може охопити гомеричний регіт, якщо розповісти їй, що саме через цю невелику зелену ділянку події в Стамбулі назвали "Турецькою весною". Парк знаходиться неподалік центральної вулиці Істікляль і автомобільної розв'язки, де традиційно трапляються автомобільні затори.

Мешканці міста визнають, що парк був малопридатним для родинних прогулянок - він був загазований, не завжди чистий і більше користувався успіхом у студентів. Насправді, в парку одна примітність - він розташований у самому центрі Стамбулу, де земля коштує нечуваних грошей.

Що цікаво, разом з парком Гейзі місцева влада обіцяла реконструювати ще один об'єкт, що знаходиться неподалік площі Таксим, - будинок культури імені Кемаля Ататюрка. Будівля більше п'яти років знаходиться в напівзруйнованому стані і вже стала символом невиконаних обіцянок керівної партії. Але, оскільки відновлення будинку культури не обіцяє жодних доходів у міську скарбницю, будівництво торгівельного центру на місці парку почалося одразу після рішення місцевої ради.

Коли будівельники почали викорчовувати дерева, парк прийшли захищати екологи. Всього їх було декілька десятків, вони почали мирну демонстрацію, але поліція не дала їм протриматися в парку навіть добу. Екологів розганяли у вівторок, а вже в середу в парк прийшли студенти. Їх було вже сотні, і розганяли вже їх палицями. Фотографії події одразу ж потрапили в соцмережі.

"Що їм треба? Хай садять дерева на своєму городі"

Варто зазначити, що в Туреччині Twitter і Facebook вже давно не лише інструменти комунікації, але і засоби масової інформації. Для розуміння: Туреччина випереджає більшість європейських країн за кількістю користувачів соціальних мереж і входить у першу десятку країн зі зростанню аудиторії. У цій країні мати персональний аккаунт - це не ознака прогресивності, а швидше необхідність. Наприклад, аккаунти в Twitter є практично у всіх чиновників, зокрема, і в міністрів, і особисто в Тайіпа Ердогана.

Фотографії побитих студентів викликали лавиноподібну реакцію і вже в четвер на площу Таксим прийшли десятки тисяч невдоволених. Того дня акції все ще були мирними, більшість студентів закликали до сидячої акції. Але протрималися вони лише ніч. До вечора п'ятниці поліція жорстоко розганяла мітингувальників газом. Взагалі-то для Туреччини застосування газу під час масових акцій - швидше норма, ніж екзотика. Торговці простими предметами захисту вже нікого не дивують, марлеві пов'язки і саморобні маски стали предметом побуту.

І полум'я протестів розгорілося не через газ, а через його застосування проти мирних демонстрантів. Усі світові ЗМІ облетіли кадри, де в обличчя молодої дівчини в червоній сукні поліцейський бризкає струменем жовтого газу. Втім, справжнє обурення було викликане навіть не цими кадрами, а реакцією влади.

В той момент, коли поліцейські розганяли газом акцію захисників Гейзі-парку, Тайіп Ердоган знаходився неподалік - у Технічному університеті в районі Бешикташ, де вручав премію своєму племінникові. Коли прем'єру доповіли про розгін акції, він мав необережність прокоментувати події довкола парку в своєму акаунті в Twitter. "Я не знаю, чого вони хочуть. Ну, якщо ви хочете дерева - дайте їм. Хай посадять дерева в своїх подвір'ях". Це повідомлення прочитали мільйони користувачів мережі і сотні тисяч жителів Стамбулу. Воно розійшлося перепостамі із закликом вийти і показати Ердогану, чого насправді хоче народ.

Зараз вже складно сказати, що саме змусило стамбульську міліцію відмовитися від остаточного придушення масових протестів у центрі міста. Враховуючи неорганізованість і відсутність лідерів протесту, це навряд чи було складно. Та і перші заяви Ердогана не вказували на те, що він готовий відступити під натиском захисників парку. Очевидно, плинув розголос події у ЗМІ за межами країни. За однією з версій, наказ поліції відступити виходив від президента країни Абдулли Гюля - однопартійця Ердогана. На сьогоднішній день він - єдиний, хто офіційно визнав перевищення сили з боку поліції.

Тим часом подібні протести прошли і в багатьох інших містах. По всій країні невдоволені виходять на вулиці з гаслами "Таксим буде скрізь".

Наступного дня ми були в Анкарі. Весь день на місцевому Таксимі - площі Кизилай збиралася молодь, викрикуючи вже знайомі гасла. Щоправда, в столиці марші незадоволених не такі велелюдні, як у Стамбулі, але більш напружені, оскільки проходят неподалік урядових будівель і резиденції Тайіпа Ердогана. Газові атаки в Анкарі були одними з найжорстокіших. Вчора вранці протестувальники вжили нові методи - попереду колони вийшли п'ятнадцятирічні підлітки, проти яких згідно з законом не можна застосовувати ні газ, ні водомети.

Загалом, турист, який потрапив у ці дні на вулиці Стамбулу або Анкари, навряд чи побачить щось надзвичайне. Оголошена в ЗМІ "турецька весна" пробуджується ближче до ночі. Учасників протесту від рядових мешканців можна відрізнити по хустинках на шиї, які під час протесту перетворюються на захисні маски.

Самі по собі акції нагадують спонтанні марші футбольних фанатів. Про початок чергової акції домовляються всі в тих же Twitter і Facebook. Там же призначаються час, місце, а інколи і форму протесту. Наприклад, у день масових затримань усі протестувальники вийшли в чорному. Єдине, чого там немає - це кінцевої мети нічних погромів. У результаті, зіткнення, що продовжуються до ранку, направлені на утримання панування на головних площах.

Що за цим стоїть

Офіційно Тайіп Ердоган звинуватив у безладах на вулицях опозицію. Хоча зараз вже очевидно, що опозиція так само мало впливає на вуличні настрої як і влада.

Усі протести в усіх містах Туреччини проходят без партійної символіки. Єдиний символ, який можна зустріти в руках демонстрантів, - портрет Кемаля Ататюрка, засновника Турецької республіки.

На самому початку акцій опоненти Ердогана дійсно намагалися скористатися протестами. Кемаль Киличдароглу - лідер найбільшої опозиційної Республіканської народної партії (РНП) організував зустріч активістів на східній стороні Стамбулу і закликав свої прибічників прийти на допомогу захисникам Гейзі-парку.

Відверто кажучи, заклик Киличдароглу був як мінімум нещирим. Річ у тому, що коли вирішувалася доля Гейзі в місцевій раді, члени РНП підтримали знесення парку і будівництво на його місці торгівельного центру. Але сьогодні про це вже мало хто пам'ятає, а самі опозиціонери визнати це соромляться.

Проте, послухавши заклики лідера, в суботу сорок тисяч "республіканців" перейшли міст через Босфор і готові були стати пліч-о-пліч із студентами на площі Таксим. Але в останній момент і вони зустріли опір - протестувальники погоджувалися пустити до себе опозиціонерів лише у випадку, якщо буде спущено партійні прапори.

І хоча формально Кемаль Ататюрк є засновником Республіканської народної партії, його портрети на акціях протесту нічого спільного з нинішньою опозицією не мають. Демонстранти, які називають себе солдатами Ататюрка, насправді говорять зовсім про інше протистояння, що виходить за рамки політичних воєн.

Це протистояння релігійної Туреччини на чолі з Тайіпом Ердоганом і Туреччиною світською, за яку ратують в основному жителі процвітаючих міст. Наближаючись до кінця, сьогодні події в країні неправильно було б називати революцією і вже тим більше порівнювати з "арабською весною". Ердоган тричі ставав прем'єр-міністром країни, має більшість у парламенті, домігся значних і очевидних економічних успіхів і що найголовніше - має велику підтримку в суспільстві. Результати всіх трьох парламентських виборів, виграних ним за останні роки, не викликали сумніву в міжнародних спостерігачів.

Але попереду в Тайіпа Ердогана складні часи. Згідно з законодавством, він не може стати прем'єр-міністром у четвертий раз. Щоб очолити країну йому необхідно внести зміни до Конституції. А для цього потрібно або домовитися з парламентською опозицією, або провести референдум з необхідним йому результатом.

Але, як говорить одне з національних прислів'їв Туреччини, "Щоб убити одну вошу турки готові спалити все ліжко". Чи стануть сьогоднішні події в Стамбулі тією самою вошею, через яку згорить вся економічна потужність Туреччини при Ердогані і чи готовий сам Ердоган визнати, що його релігійна доктрина може стати тому причиною, - читайте в ZN.UA в п'ятницю.

Мустафа Найєм