Політаємо! - Колумністи - dt.ua

Політаємо!

1 січня, 2013, 14:30 Роздрукувати

Зміїного в нашій політиці та економіці більше, ніж здається. І річ не тільки в снобістському потягу наших королівських, президентських, міністерських, депутатських та інших кобр до одягу, взуття та аксесуарів зі шкурок убитих колег-хижаків.

Сергій Рахманін

Нечутною змією вповзає в наше життя новий, 2013-й. За сніжними заметами й не розбереш, з ким доведеться мати справу — із сумирним вужиком чи хижою гадюкою. З новим гадом! Утім, чи нам боятися тварюк капосних: пережили дракона, передвісника потішного кінця світу, — переживемо й гада повзучого з чортової дюжини. Ми, за традицією, розпочинаємо кожен рік з ритуального побачення із зеленим змієм і тому свою порцію сироватки отримаємо ще до перших укусів. 

Змія споконвіків вважалася своєрідним символом вселенського розуму, яким послуговуються як на шкоду, так і на благо. В одних давніх віруваннях їй поклонялися як покровительці зцілення, пізнання й просвітління, в інших — сприймали як уособлення пороку, підступу й ницості. У християнстві змія — не тільки повзучий носій диявольської сили, а й знак мудрості Божої. Викарбуваного на стінах давньоєгипетських гробниць легендарного змія Уробороса, який з апетитом пожирає власний хвіст, учені вважають чи не найяскравішою ілюстрацією коловороту життя — тлінності й вічності, творення й руйнування, в'янення й відтворення, виродження й переродження. Воістину, отрута зміїна і умертвляє, і зцілює. 

Очевидно, що в наступному році таланитиме мудрим, які вміють і відповзти, і вкусити. Безстороння статистика стверджує, що мисливці на змій вимирають як клас. Але чомусь здається, що в нашій країні це ремесло таки буде затребуване. Надто вже багато отруйних лускатих різного кольору розвелося в серпентарії однодумців, іменованому вітчизняною політикою. Надто багато очевидних доказів того, що навіть найкраща зі змій — все-таки змія. Що змія — м'яка зовні, та отруйна всередині. Що змії власною отрутою не труяться. Що не тільки всі люди — брати, а й усі змії — сестри. І що кожна змія змінює шкіру, але не змінює натури. Удави плодяться як кролики. Пітони — по півтонни. І в кожної кобри таке жало — папуг забракне, щоб виміряти. 

Зміїного в нашій політиці та економіці більше, ніж здається. І річ не тільки в снобістському потягу наших королівських, президентських, міністерських, депутатських та інших кобр до одягу, взуття та аксесуарів зі шкурок убитих колег-хижаків. Навіть грайлива змійка на гербі нашого Мінздоров'я видається глибоко органічною. Ось тільки заглядати вона повинна, напевно, не в чашу, а в банківську схованку — скільки там накапало (певна річ, не отрути) після чергової закупівлі препаратів? 

Стародавні китайці казали: зажени змію в бамбукову трубку, вона й там звиватиметься. Та тільки в старій газовій трубі довго не позвиваєшся. А віддай трубу — будеш як змія без жала. 

Наша влада остаточно набрала закінченого вигляду Змія-Горинича з трьома головами та одним шлунком. І все б нічого, якби змійчик не страждав булімією. Не вкусить, то "понадкусює". Відомий жарт — "У лігвищі змії скромненько, але з укусом" — не про нас. "Межигір'я" зміїною норкою не назвеш, там цілі стада опасистих анаконд штабелями вкласти можна. А Добрині, який колись визволив стольний град Київ від ненажери Горинича, поки що на обрії не видно. 

Покладатися на свіжообраний парламент — марна справа. Це тільки під час виборчої кампанії політики виряджаються в шкіру зміїв-спокусників. А після неї більшість із них поповнюють загін змій — "відкусників" від бюджету. Поки що, там, у тераріумі під скляним куполом, — гримуча суміш кролика з УДАРом... Пардон, кролика з удавом. Коли ненажерливі проковтнуть пухнастих, Рада ризикує перетворитися на таке саме кубло, як і колись. 

Волати до змій не варто — вони глухі від природи. Чекати від них вчинків безглуздо — у змій для цього надто гнучкий хребет. Вимагати від них стримати апетити — нерозумно. Сітчастий пітон здатен проковтнути тварину розміром із вівцю, і доти, доки ми будемо вівцями, нас ковтатимуть не розжовуючи і не роздумуючи. 

Далебі, кожному з нас варто помізкувати: чи не час перекваліфікуватися на змієборців, змієловів чи, в найгіршому разі, на заклинателів змій. Якщо ми не хочемо, як і раніше, просуватися до демократії повзком. Ловити наших змій чужими руками не вийде. "Якщо змія мене не жалить, нехай живе хоч тисячу років" — прислів'я наскільки ментальне, настільки й шкідливе. 

Так, на кожного безтурботного віщого Олега є своя гробова змія, проте й на кожного вогнедишного змія повинен знайтися свій нещадний Георгій-Побідоносець. 

Будь-яку зміюку набагато безпечніше розглядати з висоти пташиного польоту: народжений плазувати літати не може, отже, й не вкусить. Може, варто відростити крила? Чи бодай зробити спробу відірватися від землі, що кишить гадами. Набридло плазувати. Політаємо?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >