Зерно замість сталі - Бізнес - dt.ua

Зерно замість сталі

12 вересня, 2014, 19:40 Роздрукувати Випуск №32, 12 вересня-19 вересня

Чи підвищить формальна зміна лідера економіки її ефективність?

Час відкриття європейського ринку для українських товарів унас­лідок підписання Угоди про асоціацію з ЄС майже збігся зі знаковими змінами в структурі економіки країни. Не перевантажений держпідтримкою, недореформований, власне кажучи, залишений на самовиживання агропромисловий комплекс (АПК) впритул наблизився, а з низки позицій і перевершив гірничо-металургійний комплекс (ГМК) — заголублене дитя великого капіталу, позиції якого ще не так давно видавалися непорушними.

До зміни лідера призвели не якісь особливі рухи в АПК, перед яким, як і раніше, стоїть купа нерозв'язаних проблем, а швидше, провали в ГМК, приватні структури якого, звикши до всіляких преференцій, виявилися не готовими протистояти затяжній світовій кризі, пов'язаній з надвиробництвом чорних металів, падінням попиту на металопродукцію низької якості. Якщо АПК країни демонструє стійкість навіть у воєнних умовах, а за результатами 2013—14 маркетингового року підтвердив світову першість у виробництві й експорті соняшникової олії і, експортувавши 32,4 млн тонн зерна, ввійшов до трійки лідерів, пропустивши вперед тільки аграріїв США та ЄС, то в ГМК криза, що почалася кілька років тому, ще більше загострилася. За даними Металург­прому, за січень—серпень 2014 р. виробництво сталі і загального прокату скоротилося на 11%, виплавка чавуну — на 6%. У зв'язку з подіями на Донбасі низка металопідприємств припинила роботу через знеструмлення або брак сировини і коксу. 

На європейському векторі

Зміну лідера економіки, що відбувається нині, експерти пророчили задовго до сьогоднішнього дня. Стабілізуючий потенціал АПК став особливо вагомо виявлятися під час кризи 2008 р. Сільгоспвиробництво і харчова промисловість були серед тих небагатьох галузей, які забезпечували постійне зростання обсягів, пом'як­шу­вали неблагополучну динаміку економічних процесів. За даними групи компаній "Зерно.ua", за останнє десятиріччя експорт зерна з України зріс на 77%. Перспективи співробітництва України з ЄС в АПК набагато кращі, ніж в інших галузей. Експерти передбачають, що аграрії можуть уже цього року наростити доходи. Фахівці Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) вважають, що виторг від експорту українських сільгосптоварів нинішнього року за рахунок однобічних торговельних преференцій з боку ЄС може зрости на 8,3—14,3% порівняно з минулим роком. Тільки за рахунок звільнення від митних платежів українські експортери отримають до 140 млн євро. У найбільшій мірі готові до виходу на європейський ринок і розширення своєї присутності на ньому виробники зерна, соняшникової олії, курятини та яєць, а також низка молокозаводів, модернізованих за участю іноземного капіталу.

Якщо вітчизняному АПК уже тепер є чим зацікавити партнерів з ЄС, то з ГМК усе не так однозначно. Комплекс-гігант, що виробляє чверть віт­чизняного нацпродукту, в якому донедавна забезпечувалося отримання 40% валютних надходжень, переживає гостру кризу. Вона виявляється не тільки в тому, що за кілька останніх років Україна знизила виробництво сталі, опустившись у світовому рейтингу з цього показника з 8-го на 10-те місце. Про­гнози невтішні. Йдеться аж ніяк не про тимчасові негаразди. Експерт, член-кореспондент НАН В.Мазур, звертає увагу на те, що вже тривалий час експортоорієнтований вітчизняний ГМК (80% продукції реалізується за кордон) не встигає за процесами модернізації, які відбуваються у світі. Більшість віт­чизняних металопідприємств, застосовуючи застарілі технології, зазнають великих витрат енергоресурсів і при цьому випускають неконкурентоспроможну продукцію. Скажімо, від мартенівського способу виплавки сталі (за якого витрати енергоресурсів у 5 разів, а природного газу в 15 разів більші, ніж за конверторного) світ давно відмовився. Питома вага мартенівської сталі у світовому виробництві становить усього 3,6%. 46% із них припадає на Україну і 40% на РФ. При тому, що вітчизняний ГМК споживає 32% електроенергії, яка виділяється на загальні промислові потреби, 25% газу, 10% нафти і нафтопродуктів, експорт виробленої металопродукції має, власне кажучи, сировинний характер. Основна його частина — чавун у чушках, напівфабрикати прокату з нелегованої сталі, лом чорних металів. Що стосується високотехнологічної металопродукції, то вітчизняний споживач приречений шукати її за кордоном. Імпорт такої продукції в Україну в десятки разів перевищує її експорт. 

Енергоємність вітчизняної галузі на 30% перевищує світові аналоги, тобто створюються умови, коли заводська собівартість такої продукції найчастіше перевищує ціну, яку зарубіжні споживачі готові за неї заплатити. У такій ситуації багато підприємств комплексу давно б збанкрутували, якби їх штучно не втримували на плаву за допомогою усіляких прямих і непрямих дотацій і преференцій.

Дотаціями модернізацію не замінити

Можливості кризи для відновлення виробництва наші металурги, на відміну від європейців, не використали. Замість розпочати оптимізацію і модернізацію виробництва металопродукції, великий капітал використав увесь свій вплив на владу, аби дістати додаткові преференції. В Європі низку підприємств, які не витримали конкуренції, закрили або перепрофілювали, внаслідок чого виробництво сталі зменшилося на 10%, але водночас Євро­комісія прийняла план дій для забезпечення конкурентоспроможної сталеливарної промисловості. Відповідно до нього внесли корективи, зокрема законодавчого характеру, спрямовані на модернізацію підприємств, що залишилися, випуск ними більш конкурентоспроможної продукції. В Україні, хоч ситуація була не просто складною, а близькою до катастрофічної (в Металургпромі запевняли, що збитки ГМК за 2012 р. зросли в 3,3 разу й у галузі не залишилося жодного рентабельного підприємства), пішли звичним шляхом. Тодіш­ній уряд ініціював розробку і підписання урядового меморандуму про взаєморозуміння і співробітництво з металургами. Саме "співробітництво" полягало в тому, що до вже існуючих пільг і преференцій — від податкових послаблень і позачергового повернення ПДВ до встановлення особливих транспортних тарифів — додалися нові. Таким чином, за допомогою порятунку приватних підприємств, власники яких не хочуть витрачатися на модернізацію виробництва, під удар поставлено всю галузь.

Такі меморандуми приймали майже всі уряди пострадянської України. Директор Інсти­туту економічних досліджень і політичних консультацій І.Бураковський звертає увагу на те, що "ГМК — це як держава в державі", де штучно створено такі умови, що "капітал звідти не йде". У такій штучній замк­неності експерт вбачає головну небезпеку. Бо таким чином заморожуються величезні кошти, які могли б успішно працювати в більш ефективних секторах економіки. 

Нинішні власники підприємств ГМК, отримавши у власність за непрозорими схемами ГЗК і металозаводи, допоміжні об'єкти інфраструктури і логістики, збагачуються на збитковому для держави експорті низькосортного метала. Але внаслідок ігнорування світового досвіду і тенденцій останніх років віт­чизняний ГМК приречений і далі втрачати позиції. Вже ясно, що на світовому ринку, який стрімко змінюється і на якому спостерігається надвиробництво чорних металів, залишаться тільки ті вітчизняні підприємства, що зуміють перебудуватися, поклавши в основу не звичне з часів СРСР нарощування обсягів, а випуск високотехнологічної продукції. Інвестиції, засновані на фундаменті прозорого бізнесу, замінити не можна нічим — ані величезними дотаціями держави, ані підтримкою де-факто збиткових виробництв лобістськими угрупованнями. 

До внутрішніх негараздів ГМК додалися зовнішні. Стан української металургії багато в чому залежить від того, як складаються відносини з російськими партнерами. Наші металурги традиційно конкурують із російськими відразу на двох напрямах — на внутрішньому ринку Росії і на зовнішніх ринках. При цьому ще торік українська продукція була більш конкурентоспроможною, ніж російська, але, попри це, з початку нинішнього року ситуація стала різко змінюватися. У результаті розв'язаної Росією економічної війни імпорт українського фасованого і сортового прокату впав на 38%. Ситуа­ція ще більше поглибилася внас­лідок вторгнення російських най­манців, а потім і військових на Донбас, виходу з ладу, блокування роботи багатьох підприємств важкої індустрії. Аналіз макроекономічних показників, проведений Da Vinci AG Analytic Group, показав, що через такі дії за п'ять місяців 2014 р. Україна скоротила експорт прокату чорних металів на 12,5%, а російські металурги за цей же час наростили обсяги експорту плаского прокату і нелегованої сталі на 17,3%. У наступні місяці результати такої "конкуренції" стали ще помітнішими.

Втрат від воєнних дій зазнають не тільки українські металурги, хіміки, а й аграрії. Оскіль­ки одні плантації з пшеницею, що колоситься, кукурудзою й соняшником, які дозрівають, перетворено на мінні поля, на інших замість тракторів снують танки і БТРи... Гібридна війна, розв'язана Росією, як бачимо, використовується не тільки для задоволення геостратегічних амбіцій агресора, а й як ефективний засіб боротьби з конкурентами.

Критерій ефективності — додана вартість

ГМК, втрачаючи позиції, дає АПК предметний урок. На експорті сировинних товарів або напівфабрикатів по-справж­ньому ефективної економіки не побудувати. Надто радіти великим обсягам вивезення зерна не варто. Особливо, якщо зважити, що тваринництво в країні залишається нерозвиненим. Ук­раї­на змушена ввозити з-за кордону свинину й яловичину, втрачаючи через такий товарообмін чималу кількість робочих місць. Експерт Ю.Кернасюк, який досліджує проблему, вважає, що слід вжити невідкладних заходів з підвищення частки експорту сільгосппродукції з високою доданою вартістю. З виконанням такої вимоги у віт­чизняному імпорті далеко не все гаразд. У лідери за цим критерієм ефективності потрапляють зовсім не зернові культури з їх величезним валом, що посідають у структурі вивезення агропродукції понад 20%, а продукти переробки соняшника — однойменні олія і макуха. Експерт зазначає: при тому, що пшениці в маркетинговому сезоні 2013—14 рр. було експортовано у два з гаком рази більше, а кукурудзи майже в чотири рази, ніж соняшникової олії, саме цей готовий продукт дав найбільший експортний виторг. Розрив у доходах цілком ясний. За світовими цінами тонна пшениці тоді йшла в середньому по 246,3 долара, кукурудзи — 276,9, тоді як за тонну соняшникової олії платили в середньому 1100,8 долара, навіть відходи виробництва олії у вигляді макухи — цінного фуражного компонента — реалізовувалися дорожче, ніж зерно пшениці або кукурудзи — по 289,8 долара за тонну.

Та в наймасштабнішій — зерновій — частині експорту аналогічний процес зростання торгівлі не сировиною, а продуктами переробки, відбувається вкрай повільно. Парадокс у тому, що як один зі світових лідерів експорту зерна, зокрема пшеничного, Україна до останнього часу ввозила з-за кордону значну частину пшеничного борошна. І хоча нині ситуація трохи змінилася, і внутрішній ринок забезпечується борошном власного виробництва, процес заміни експорту зерна борошном проходить надто повільно. При тому, що вигода від такого переходу, як із цифрами в руках доводить Ю.Кернасюк, очевидна. Виграш становить понад 100 доларів на кожній тонні. І цю обставину, на відміну від України, багато країн використовують. Якщо Казах­стан експортує на зовнішні ринки понад 50% від виробленого борошна, то Україна — менш ніж 5%. Експерти звертають увагу на те, що Україна, маючи понад шість сотень борошномельних підприємств, більша частина яких повністю не завантажена, могла б навіть без їх модернізації забезпечити річний експорт борошна до 400—500 тис. тонн. Для початку. Провівши реконструкцію, можна повести рахунок на мільйони тонн. Рухатися є куди. За оцінкою фахівців компанії "Лауффер", яка посідає важливе місце в борошномельному секторі країни, ємність світового ринку пшеничного і житнього борошна становить 11,5—13,5 млн тонн. Борошно продавати вигідно, а процес переробки продукції на місці активізує місцеву економіку, збільшує кількість робочих місць. 

Та для масштабних змін структури в зерново-борошномельному експорті слід докласти чимало зусиль. Більшість країн охоче відкриває свої ринки для зерна, але закриває для ввезення борошна. І ясно, чому. Із заміни експорту зерна ввезенням борошна, звичайно, починається проникнення "зернового" капіталу в сферу хлібопекарського виробництва і торгівлі готовими хлібобулочними виробами. Щоб просуватися в цьому напрямі, позбуватися родимих плям постачальників сировини, вітчизняному бізнесу потрібна підтримка держави, здійс­нення нею гнучкої й зваженої зовнішньоторговельної політики. На цьому шляху не оминути й чимало суто технічних труднощів. Зокрема ускладнюється перевезення вантажів. Але хто сказав, що процес збільшення доданої вартості товару простий і легкодоступний?

На основі нової стратегії

Нагальність проблеми нарощування доданої вартості при експорті продуктів рослинництва диктується тим, що водночас із зростанням експорту прибутковість зерна падає. Дохо­дить до того, що рівень рентабельності виробництва основного продукту нашого експорту в низці сільгосппідприємств скотився до мізерних показників 1,5—2%, а то й до збитків. Це означає, що прийнятний прибуток отримують тільки великі сільгосппідприємства, переважно так звані латифундії. А середні й дрібні, які найчастіше навіть не мають власних ємностей для зберігання і переробки зерна і змушені продавати його з коліс за втратними цінами, — навіть за отримання високих урожаїв залишаються без кош­тів, достатніх для проведення наступного сільгоспсезону. Че­рез це в останні роки падає виробництво і експорт пшениці. Звідки взятися задовільній рентабельності, якщо підготовка полів, їх засів, а потім і збирання врожаю здійснюється здебільшого завезеною з-за кордону сільгосптехнікою. Те ж саме і з засобами захисту рослин тощо. А занедбаний стан вітчизняної сільгоспнауки, селекційної роботи і насінництва призводить до того, що країна — лідер зернового ринку — завозить неабияку частку селекційно-­насіннєвого матеріалу з країн, які, не вражаючи масштабними валовими показниками, навчилися робити і торгувати тим, що приносить більше доходу. 

На основі імпорту українського зерна, іншої сільгосппродукції багато країн Європи, Близького Сходу, а віднедавна і Китай, створюють потужну кормову базу для розвитку тваринництва. Водночас понад третину сільгосппідприємств нашої країни не виробляють товарної тваринницької продукції, а вагома частина м'яса і молока виробляється в дрібних селянських господарствах, де неможливо застосувати сучасні технології. Маючи у своєму розпорядженні великі можливості для виробництва й експорту м'ясопродукції, зокрема дешеві корми й логістику, Україна обмежується експортом курятини, але при цьому входить до п'ятірки найбільших у світі імпортерів свинини. За даними директора Центру підвищення ефективності у тваринництві М.Бабенка, у середньому за рік із країни експортується всього близько 15 тис. т свинини, зате імпортується її в 10 разів більше. Потреби українців у вітчизняній свинині забезпечуються на дві третини, одну третину доводиться ввозити. 

У вітчизняних свинарів, на відміну від зерновиків, городників і виробників курятини, багато причин, щоб стривожитися відкриттям вітчизняного ринку для країн ЄС. Підстав достатньо. Скажімо, рентабельність польської свинини на 20—25% нижча, ніж продукту вітчизняного виробництва. Сусіди можуть не тільки заповнити порожню нішу, а й потіснити наших виробників, реалізуючи продукцію за нижчими цінами. Аналітики гадають, що така "терапія" все-таки піде на користь українським виробникам, спонукаючи застосовувати передові технологій, краще організовувати бізнес.

Під час розробки нової стратегії розвитку економіки країни важливо враховувати зміну пріо­ритетів, динаміку і спрямованість змін, що відбуваються, зокрема передбачити ліквідацію диспропорцій між галузями. Країна, яка має найбільший у Європі банк родючої орної землі, величезні запаси залізорудної сировини і вугілля, має вести більш гнучку і вимогливу експортно-імпортну політику, засновану не на банальному викачуванні сировинних ресурсів або напівфабрикатів із низькою доданою вартістю, а на залученні інвестицій інноваційного порядку, які істотно підвищують ефективність економіки, знижують її енергоємність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво