Якщо ринок, то обмежений, селянський - Бізнес - dt.ua

Якщо ринок, то обмежений, селянський

24 листопада, 2017, 18:26 Роздрукувати Випуск №45, 25 листопада-1 грудня

На відміну від глобального, обмежений селянський ринок землі стане нецікавим великим гравцям.

Тривалі дискусії про подальшу долю земель сільгосппризначення не тільки не зблизили позиції, а ще більше розділили їх. 

Непримиренні опоненти знаходять точки дотику хіба в тому, що земельне питання потребує невідкладного вирішення. З сільських територій разом із караванами зерновозів з експортованою агросировиною, що тягнуться розбитими дорогами, надходять тривожні сигнали, які свідчать про провали у сфері власності на землю, перекоси у землекористуванні. Країну накрила хвиля рейдерських захоплень вирощеного врожаю, що змушує власників землі здавати її в оренду на кабальних умовах: погоджуватися на низьку оплату за користування нею, чимдалі більш тривалі строки оренди. Те, що МВФ відмовився від вимог до України негайно запустити ринок сільгоспземель, можна розглядати як відтермінування, перенесення процесу, який неоднозначно сприймається в суспільстві, на більш сприятливий час. Але земельне питання від цього не стає ні менш гострим, ні менш актуальним.

Джерело конфліктів чи перспектива розвитку?

Напередодні можливого запуску земельного ринку корисно згадати уроки сертифікатної приватизації промисловості, торгівлі тощо. Замість обіцяного народного капіталізму, відкритого ринку, у т.ч. і для дрібного виробника, вийшла суцільна монополія. Замість отримання доходів на сертифікати їхні власники отримали або смішні одноразові виплати, або зовсім нічого. Роздержавлені активи опинилися в руках небагатьох. Зневажливе ставлення до приватної власності, яка призначалася рядовим працівникам (що призвело до безпрецедентного падіння промвиробництва), зародилося й закріпилося ще в 90-х. І тепер уже щодо ставлення до сільського господарства нав'язується, власне, той самий курс. З тією різницею, що наслідки його можуть бути ще гіршими, бо йдеться про продовольчу безпеку.

Що можна протиставити таким намірам? В інтересах територіальних громад і всього суспільства власність на сільгоспземлю справді не має бути законсервована, плодячи через невирішеність накопичених проблем цілі орди шахраїв і рейдерів. Сільгоспземля, яка за справедливими словами класика "більше не виробляється", будучи основним засобом сільгоспвиробництва, має бути в обігу. Питання тільки — як саме, у чиїх інтересах: великих землекористувачів, які, сконсолідувавши селянські паї (здебільшого без урахування інтересів власників) та ігноруючи необмежені можливості вітчизняного агропрому, послідовно утверджують монополію на виробництво та експорт дешевої агросировини, чи — представників малого та середнього агробізнесу, які завдяки постійним контактам та спільному місцю проживання здатні знаходити спільну мову з селянами-орендодавцями, сприяти розвитку сільгосптериторій? Погано те, що за нинішньої системи землекористування латифундистам набагато легше й простіше "сколотити" величезні земельні масиви в сотні тисяч га й розоряти сільську економіку за допомогою виробництва та експорту дешевої агросировини, ніж дрібним власникам використовувати свої паї, розширювати наділи для виробництва продукції з високою доданою вартістю.

Можливості для перезавантаження агропрому ще залишилися. Хай там як, а формально-документально сільгоспземля належить селянам-пайовикам і державі, а не тим небагатьом, які, користуючись нею, отримують високі прибутки. Після пом'якшення позиції МВФ і помітного сум'яття в колах прибічників глобального земельного ринку такі можливості істотно зросли. Вихід є. Замість нав'язуваного одними та заперечуваного іншими глобального, власне кажучи, нічим не обмеженого ринку, потрібно запустити обіг сільгоспземель між сільськими господарями та містянами, які зберегли прив'язаність до роботи на землі й готові, придбавши земельний наділ, переїхати в сільську місцевість. Такий обіг землі пожвавить економіку, дасть поштовх для розвитку малого та середнього агробізнесу. Це буде доречно, тому що давно треба було б звільнити вже немолодих пенсіонерів-пайовиків, а також тих, у кого немає бажання й можливості опікуватися своїми земельними паями, від тягаря непосильних обов'язків. Згадаймо, що пайовими наділами землі та майна наділялися працівники колгоспів і радгоспів, які були роздержавлені, без урахування того, чи спроможні всі селяни-пайовики господарювати, чи мають бажання взяти на себе відповідальність, грамотно розпоряджатися отриманою власністю. Нинішній склад власників сільгоспземель, більшість яких уже похилого віку, дуже влаштовує чиновників і латифундистів, які отримали можливість розпоряджатися селянською землею і вести справи без урахування інтересів селян і стану їхньої землі.

Ситуація повністю зміниться, якщо в умовах обмеженого обігу сільгоспземель наділи успішних сільських господарів збільшаться, вони стануть більш впливовими та організованими, спроможними створити власні профільні асоціації, обслуговуючі кооперативи, захищати свої інтереси.

Обмеження уявні і справжні

Експерт, заввідділу Інституту економіки та прогнозування НАН України Олена Бородіна у своїх виступах у ЗМІ справедливо стверджує: важливо не те, "хто землю продає, а хто купує". Майбутнє АПК залежить від того, у чиїх руках та в яких обсягах опиниться головний ресурс країни.

Проблема обмежень при продажі й особливо при купівлі сільгоспземлі стала визначальною. Але обмеження можуть бути різними. Здавалося, основну формулу обмежень при купівлі сільгоспземлі знайдено: продавати землю треба тільки фізособам і "не більше ніж 200 га в одні руки". Це підтримане "у верхах" обмеження, як і низка інших, не вельми засмутило латифундистів та їхніх глашатаїв. І ясно чому. Якщо агрохолдинги зуміли з окремих дрібних (усього в кілька га) селянських паїв нагромадити земельні банки по кілька сотень тис. га, то з 200 га "в одні руки" можна сколотити масиви й більші. До того ж поглинати сільгосптовариства та фермерські господарства великому бізнесу не заважає ні діючий мораторій, ні його скасування. Законопроекти, які надходять до ВР, і далі поповнюються новаціями. Профільні асоціації, що лобіюють інтереси великого бізнесу, наполягають на дозволі бізнес-структурам, які останні кілька років займаються сільгоспвиробництвом, купувати землю по тисячі га. Пропозицій, що розширюють можливості збирачів великих земельних банків, надходить чимало, і вони прихильно сприймаються у "верхах". При цьому зовсім не враховується, наскільки сприяє подальша консолідація землі у надвеликі масиви наповненню внутрішнього ринку, зміцненню продовольчої безпеки країни. Формула "хай живе те, що нам вигідно" домінує.

Звертає на себе увагу й те, як дружно представники влади і власники латифундій ополчилися на іноземні компанії, інвестиції яких у разі запуску земельного ринку можуть виявитися... шкідливими. Лобісти великого агробізнесу відверто висловлюються в тому розумінні, що якщо на початку запуску ринку допустити до нього іноземців, то бути лиху. Виявляється, ті можуть запропонувати за землю такі ціни, що "жодна українська компанія не зможе позмагатися з ними". А отже, іноземців поки що не пускати. Попри те що потенційні вітчизняні продавці сільгоспземлі — що пайовики, що держава — за такого бажаного для латифундистів підходу сильно програють. Але ця обставина не заважає здійсненню подібних задумів. У свої союзники агролобісти "записують" і українських селян, чомусь вважаючи, що тим легше буде розстатися з землею, якщо вона потрапить не до іноземців, а до латифундистів-співвітчизників. Сумнівне припущення, якщо врахувати, що не іноземці, а співвітчизники відомого штибу обібрали їх як липку, залишивши і без землі, і без роботи, а сільгосптериторії прирекли на розруху. До того ж допуск іноземних компаній до купівлі української землі агролобісти пропонують заборонити тимчасово. На другому етапі, коли вітчизняні олігархи й оновлений загін латифундистів задешево скуплять землю, міжнародним компаніям відкриють шлях для придбання вже одного разу куплених земель, але за ціною на порядки вищою за початкову.

Як розв'язати затягнутий вузол

Здобувачі великих земельних банків, більше, ніж іноземних компаній, побоюються хіба що селян-пайовиків. На думку експертів, які обслуговують агрохолдинги, процесу консолідації великих землеволодінь може завадити те, що  селяни, які "розперезалися", посміють продавати або здавати в оренду паї не оптом, а на своє розуміння, і "зіпсують" поля, порушивши їхню цілісність. Щоб селянам не спало на думку "качати права" стосовно своєї землі, готують поправки до законопроектів і підзаконних актів, які забезпечують консолідацію селянських наділів у великі землеволодіння без їхньої участі, припиняючи таким чином найменші спроби дрібних власників самостійно розпоряджатися своєю землею.

Наслідки запуску глобального ринку з обмеженнями, які легко обійти, можуть стати руйнівними. І АПК, який і так чимало втратив по дорозі до формування агрохолдингів, може втратити ще більше. Накопичені здавна протиріччя між орендарями різного калібру, які дедалі частіше претендують на одні й ті самі поля, плодячи чвари й скандали, прагнення агрохолдингів на фініші реформи не тільки не втратити ні п'яді селянських наділів, а й придбати нові, причому за "приступною" (тобто гранично низькою) ціною, наростання невдоволення селян-пайовиків та їхніх спадкоємців, землі яких орендують оптом, маючи намір так само й купувати її, — усе це зв'язалося в тугий вузол. Розв'язати його можна, повернувшись до першооснов земельної реформи, яка документально зафіксувала в держактах, що сільгоспземля, навколо якої вирують пристрасті, що доводять ситуацію до рейдерства, — це власність селян. І як перший крок необхідно запустити обіг сільгоспземлі між ними.

На відміну від глобального, обмежений селянський ринок, у ході якого обіг сільгоспземлі здійснюватиметься не полями й масивами, а окремими паями (середній розмір яких трохи більше ніж 4 га), стане нецікавим великим гравцям. Тому їм зручніше буде зайнятися орендою сільгоспземель, ціна яких через додатковий попит істотно зросте. А оскільки процес купівлі-продажу буде повільним, це дасть можливість усім аграріям пристосуватися до мінливих умов. Понад те, процес купівлі-продажу, особливо в депресивних регіонах, потребуватиме підтримки місцевої влади та об'єднаних територіальних громад, що стають на ноги. Ця підтримка може мати різні форми: виділення кредитів, розстрочка платежів при придбанні земельних ділянок, надання можливості розплатитися за них вирощеними продуктами тощо. За таких умов орендна система землекористування не зазнає руйнування. Хіба що тільки агрохолдинги у нових умовах зменшать апетити до нагромадження земельних банків. Їм доведеться замість поглинань малих і середніх сільгосппідприємств співпрацювати і навіть кооперуватися з ними. Такий помірний обіг сільгоспземлі дозволить уникнути як банкрутства діючих сільгосппідприємств, так і соціальних ексцесів; виконати умови, висунуті МВФ щодо запуску земельного ринку. А сам процес не спричинить особливого комерційного ажіотажу, як і потоків неконтрольованих коштів, на яких розраховує погріти руки чиновницька братія. Обіг сільгоспземлі між людьми скромних статків відбуватиметься зовні тихо, без особливих сплесків, але при цьому його внутрішній зміст і наслідки для сільської економіки будуть вражаючими. З одержанням реального права вільно виводити свої ділянки з латифундистських "общаків" селяни-пайовики, їхні спадкоємці й послідовники нарешті зможуть долучитися до агробізнесу, збільшити свої наділи, підвищити соціальний статус хліборобів. Їхніми зусиллями стануть на шлях відновлення та розвитку галузі, що незаслужено опинилися на периферії уваги аграріїв, це — садівництво, виноградарство і виноробство, покривне овочівництво та ін., які, на відміну від латифундистського рослинництва, здатні дати і робочі місця, і високу додану вартість.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Ternarous Ternarous 25 листопада, 10:48 "...як перший крок необхідно запустити обіг сільгоспземлі між ними (селянами)". За принципом "хоч щось" -- краще, ніж "нічого". Дійсно, краще. Але "хоч щось" -- це все ж мало й погано, порівняно з тим, що могло б бути. "Чому ми такі бідні? Тому що дурні." Світова історія містить безліч прикладів того, як хибна ідея, заволодівши масами, блокує повноцінний розвиток країни. Всім відомий приклад -- ідея "святості корів" в Індії. Весь світ сміється з цієї ідеї, вислів "священа корова" є в кожній мові світу. Тим не менш, ідея живе і процвітає. Фермерам заборонено забивати корів. То що ж з ними робити? Виявляється, рішення є: м'ясо корови можна продати, якщо вона загине в результаті нещасного випадку, наприклад, потрапивши під поїзд. Так роблять всі фермери. Тому на всіх поїздах встановлені спеціальні присторої, які відкидають корову вбік, щоб не розмазувати її по колії. Здавалось би, проблема вирішена, всі задоволені, але ні -- проблеми тільки починаються. Кожний такий випадок, якщо стає відомим релігійним фанатикам, призводить до серйозних неприємностей для фермера. Вони приходять до нього, розпитують про обставини інциденту, і часто це закінчується погано: влаштовують погром, підпалюють будинок, знищують господарство. В Індії не тільки корови святі, а й мавпи. Вони лізуть у вікна, крадуть, їдять і псують все, до чого дотягнуться, все своїм лайном бруднять, але їх не можна бити чи проганяти з району, можна тільки відлякувати голосом і жестами. В парламенті то одна, то інша партії постійно намагаються скасувати їх "святість", але так же постійно ці спроби провалюються, бо "народ проти". згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво