Виробничий травматизм: до солідаризму через загальне нехтування правилами - Бізнес - dt.ua

Виробничий травматизм: до солідаризму через загальне нехтування правилами

26 червня, 2013, 20:50 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-5 липня

У разі явної вини підприємства постає протилежне запитання: чи не повинен у такому випадку солідарний страховий Фонд пред'являти підприємству регресний позов за своїми витратами на реабілітацію потерпілого, щоб як мінімум підтримати справедливість  

Розпочинаючи діалог із державними структурами, ми були переконані, що "обов'язковий солідаризм" у соціальному страхуванні продиктований у нас виключно "пострадянським" законодавством. З'ясувалося, що такою ж самою мірою він підкріплюється неправомірною поведінкою самих "економічних суб'єктів", які воліють ховатися за солідарною відповідальністю.

Оскільки ми почали з Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, то ним і продовжимо. Можна вважати загальновідомою постанову Кабінету міністрів України №1232 від 30.11.2011 р. "Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві". Типова послідовність дій із розслідування нещасних випадків на виробництві сьогодні приблизно така: необхідно негайно сповістити роботодавця, який, своєю чергою, повинен упродовж доби повідомити Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві (далі — Фонд) і спільно з ним створити комісію з розслідування, яка у разі необхідності залучає спеціалістів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки (далі — Держгірпромнагляд) і лікувального закладу. За підсумками розслідування роботодавець видає наказ, у якому вказує заходи щодо запобігання таким випадкам надалі та притягнення до відповідальності винних у трагедії.

Однак, з огляду на життєві реалії, нас цікавитимуть випадки з обтяжуючими обставинами. Наприклад, якщо до виробничого травматизму призвело явне порушення правил охорони праці на підприємстві, то перед керівником негайно постає дилема: приховати і "постраждати" чи зареєструвати і "відповідати". Рішення потрібно приймати негайно при невідомих кінцевих збитках.

Домовитися "полюбовно" й приховати — це справді необмежена можливість постраждати надалі. У будь-який момент (причому без обмеження терміну давності) потерпілий має право змінити своє рішення про "закриття питання" і подати заяву про подію безпосередньо у Фонд страхування. Наприклад, працівник виявив істотну шкоду своєму здоров'ю і наполягає на офіційному розгляді. А може, просто зневірився у справедливості свого роботодавця. І тоді набуває чинності процедура розслідування за юридичним варіантом "втрата працездатності настала не одразу". Причому дії потерпілого розцінюватимуться як правомірні за умови, що в момент аварії він сповістив роботодавця. І якщо той вирішив за краще не давати ходу офіційному розслідуванню, то це вже його юридичні й матеріальні проблеми.

Одразу й офіційно донести про те, що сталося, — це "відповідати" в офіційному і невідворотному порядку. Бо, за нормативними документами, "аварія або нещасний випадок на виробництві є підставою для обов'язкового проведення позапланової перевірки страховим експертом з охорони праці". Якщо було порушено граничні терміни повідомлення про те, що сталося, експерт накладе адміністративні штрафи самостійно, а за більш серйозних порушень передасть справу на розгляд Держгірпромнагляду, який на підставі Закону "Про охорону праці" може зупиняти виробництво і притягнути до "дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності". Штрафи за порушення законодавства про охорону праці можуть становити "до п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік". Окрім того, "роботодавець відшкодовує витрати на проведення рятувальних робіт, ліквідацію наслідків аварії, експертизу причин аварії та можливе обстеження умов виробництва". При виконанні всіх формальностей сума може набігти чимала, тому-то всі так прагнуть "закрити питання" неофіційним шляхом.

Добре, що хоча б "допоміжна" структура (Фонд страхування) і "каральна" структура (Держгірпромнагляд) у даному разі розділені. Бо в державній пожежній охороні все це становить єдине ціле: після технічної допомоги потерпілому (гасіння пожежі плюс "профілактичне проливання" приміщень до підвалу включно) приходять інспектори, які повністю "компенсують" свої витрачені зусилля шляхом штрафів за порушення правил протипожежної безпеки (у вас же чомусь загорілося!). Постає резонне запитання, а чи варто взагалі підтримувати з бюджету таку благодійну державну структуру, якщо вона давно годується власними каральними зусиллями і за фактом є госпрозрахунковою? І як зміниться її "статус", коли наглядову й каральну функції передати, наприклад, тому ж таки Держгірпромнагляду? Навряд чи в нас нещасних випадків на виробництві істотно менше, ніж пожеж. Але якось розбиратися з ними вдається в робочому порядку і без пафосних молодих прес-секретарів, котрі доповідають про "надзвичайні надзусилля" дуже воєнізованого формування.

У разі нещасного випадку на виробництві подальша допомога потерпілому працівникові з ланцюжком фінансових санкцій взагалі не пов'язана. Працівник отримуватиме страхові виплати із солідарного Фонду, а підприємство — розбиратиметься з Держгірпромнаглядом з приводу можливих фінансових санкцій "прямо у бюджет". Однак у разі явної вини підприємства постає протилежне запитання: чи не повинен у такому випадку солідарний страховий Фонд пред'являти підприємству регресний позов за своїми витратами на реабілітацію потерпілого, щоб як мінімум підтримати справедливість: "вина підприємства — відшкодування шкоди працівнику". На даний час такого "батога" для роботодавця у страхового фонду немає. Виконавча дирекція Фонду скромно пропонує надати в її розпорядження хоча б "пряник": право знижувати ставку страхових зборів для підприємств, на яких відсутні випадки виробничого травматизму. Але й цього "пряника" у розпорядженні Фонду сьогодні нема. А без "батога" і "пряника" у вітчизняних реаліях аж ніяк не навести ладу.

Не так уже й рідко у вітчизняній практиці трапляється ще більш обтяжений варіант розвитку подій: працівник офіційно не оформлений, за нього не платили страхових внесків. Держава наполягає, що Фонд мусить брати участь у врегулюванні випадків виробничого травматизму в будь-якій ситуації. Просто спертися державі в такому разі більше ні на кого. Сам Фонд розцінює таку юридичну процедуру як вельми сумнівну. Добре, якщо на її початку фігурують хоч якісь документи про допуск потерпілого до роботи. Якщо ж розпорядчих документів немає взагалі, залишається оперувати виключно актами, які можуть оскаржуватися винною стороною, і ввічливо, але наполегливо, тиснути на роботодавця, переконуючи, що краще визнати свої дії, бо в разі судового розгляду санкції можуть виявитися незрівнянно вищими. Правда, в найскладніших випадках без судового розгляду із встановлення фактів ("фактично допущений до роботи", "на таких-то умовах", "з такими-то посадовими обов'язками") все одно не обійтися. Бо тільки після того, як буде прийнято рішення, що "трудові відносини встановлено в передбаченому законом порядку", повною мірою відновлюється право працівника на всі соціальні послуги та виплати, передбачені статтею 21 базового закону.

Плюс безліч зловживань із боку роботодавців, які намітилися останнім часом. Трудові договори показово підписують заднім числом (за кілька днів до події). "Чому вчасно не зареєстрували?" — "Так бюрократія в нас така, працівники несвідомі. Не вклалися (або ледве вклалися) у відведені п'ять днів для реєстрації відносин приватного підприємця з найманими працівниками у фонді зайнятості. Ну, виправимося". Адже покарання за "бюрократію" принципово простіше, ніж за неоформлені трудові відносини з тяжкими наслідками. Невелика "спритність рук" — і решту життя добропорядні люди компенсують потерпілому втрату працездатності.

Є ще маса "недомовлених" варіантів розгляду. У вітчизняних умовах чимала частина виробничих травм трапляється через нетверезий стан потерпілого. Така у нас специфіка. Офіційний порядок передбачає жорстку фіксацію зазначеної обставини тільки для "водіїв транспортних засобів". У решті випадків процес у медичних установах здійснюється належним чином лише після полюбовної "стимуляції" зацікавленою стороною (чи то пак роботодавцем). Причому ще більш незрозуміло, як юридично правильно можна провести таке опосвідчення силовим чином, якщо сам потерпілий опирається цьому процесові. Плюс абсолютно розмите нормативне формулювання "виробнича травма з причини власної необережності", яке в ході розслідування може необмежено перетягуватися роботодавцем і потерпілим на свій бік. Таким чином, вирішує всі ці проблеми тільки солідарний страховий фонд, який, незалежно від досягнутих результатів, оплачує збитки потерпілому із загального казанка добропорядних сторонніх платників.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво