Використані автошини: чому держава ігнорує потужний ресурс? - Бізнес - dt.ua

Використані автошини: чому держава ігнорує потужний ресурс?

20 вересня, 18:38 Роздрукувати Випуск №35, 21 вересня-27 вересня

Судячи з перших 100 днів при владі президента Володимира Зеленського, його команда приділяє прискіпливу увагу вітчизняній інфраструктурі (дороги, аеропорти, мости тощо) як потенційному драйверу економіки.

© Pixabay

Втім, в Україні є  хай і специфічні, проте доволі важливі ресурси, раціональне використання яких могло б якісно прислужитися в дорожньому будівництві, паливно-енергетичному комплексі та інших сферах. Ідеться про переробку відходів шинної промисловості, яку попередня влада, практично, ігнорувала. Чи зможуть нові керманичі використати всі переваги цінної сировини, яка наразі є тим "золотом, що лежить під ногами"?

Вбивця природи чи суперкорисний матеріал?

Почну з цифр, які наочно ілюструють повний занепад у сфері поводження  з відходами шинних виробів в Україні. Назагал, за експертними даними, маса  неутилізованих шин у нашій країні перевищує 10 млн тонн. Водночас  щороку в нас нагромаджується до 400 тис. тонн таких відходів, що підлягають переробці чи утилізації. Втім, піддається правильному  збиранню  і переробці лише 10% автомобільних шин.

Що ж відбувається з рештою? Здебільшого  ці відходи нагромаджуються на сміттєвих полігонах і стихійних звалищах. У такому "форматі" вони становлять підвищену небезпеку IV класу: контактуючи з водою, шини виділяють токсичні органічні сполуки, під землею ж — починають розкладатися (період повного розкладу — 100 років), отруюючи землю, грунтові води, все довкілля. Саме тому  нинішні спроби, наприклад, столичної влади   рекультивувати  сміттєві полігони скидаються  на "боротьбу з вітряками".

Близько 20% використаних автошин "утилізуються" ще одним воістину варварським способом: низка виробництв, порушуючи чинне законодавство (палке вітання Державній екологічній інспекції, Нацполіції та  Генпрокуратурі!), спалює покришки в потужних печах. Зайве казати, наскільки ці ядучі викиди забруднюють атмосферу: так, при спалюванні однієї тонни використаних шин у навколишнє середовище потрапляє більше 250 кг сажі і 450 кг токсичних газів. І цим смертоносним повітрям постійно дихають українці та їхні діти! Ось просто цікаво: чи хоч хтось із "відповідальних" чиновників Мінекології  або Держекоінспекції серйозно переймався вирішенням цієї проблеми? Чи било на сполох Міністерство охорони здоров'я? І чи Кабмін планує розробити окремий алгоритм поводження  з цим небезпечним "трешем", на противагу абстрактним положенням у Національній стратегії поводження з відходами?

Тим часом  навряд чи хтось із вітчизняних топ-чиновників серйозно замислюється над тим, як не лише вирішити  серйозну й невідкладну екологічну проблему, а й обернути її на величезну користь українській економіці. Адже автошини є просто-таки неоціненною  сировиною у низці галузей економіки.

Наприклад, із відпрацьованих автомобільних покришок, оброблених методом піролізу (з  допомогою високотемпературного режиму), можна отримати пічне (піролізне) паливо й технічний вуглець для твердопаливних котлів (т. зв. альтернативний напівкокс), які до того ж є екологічними. Ба більше, науковці Чернівецького держуніверситету вже розробили обладнання для переробки автошин у рідке й газоподібне паливо. Чим не альтернативи наддорогому блакитному паливу — тоді  як вітчизняні "нафтогазові" чиновники стогнуть,   що з 2020 р. Україна може не отримати газ від північного сусіда? Втім, для масового впровадження цих технологій наразі необхідні чималі  інвестиції та цілеспрямована державна підтримка.

Далі: подрібнені озоновим або іншим способом відпрацьовані шини (гумова крихта) можна успішно використовувати в будівництві доріг. Порошкову або гранульовану гуму додають до бітуму й асфальтобетонної суміші. Побудована за такою технологією дорога  набагато   стійкіша до деформації при низьких і високих температурах. Відтак, ця технологія істотно  знижує витрати на подальший ремонт і утримання доріг, крім того — сприяє зменшенню шуму (на 3—6 децибел). А термін експлуатації дорожнього полотна подовжується  вдвічі! Наприклад, додавання 15% гумової крихти до складу асфальту збільшує довговічність покриття на 15—20 років. І тут мимоволі згадується сердешний український "Укравтодор", який перманентно займається ямковими ремонтами на вітчизняних трасах — навіть  порівняно нових. Звісно, покриття з гумовою крихтою   дорожче, але якщо прибрати ймовірні "відкати" на будівництві доріг, то грошей на нову технологію вистачить сповна. Зате в довгостроковій перспективі держбюджет отримає чималу економію, оскільки дороги служитимуть незрівнянно довше.

Гумову крихту також можна успішно використовувати для будівництва вело- та бігових доріжок, безпечного покриття дитячих і спортивних майданчиків тощо. Воно характеризується високою зносостійкістю, має підвищену пружність і стійкість, водонепроникне, а головне — абсолютно безпечне. Та в Україні, знову ж таки, склалася парадоксальна ситуація. Сировини для виробництва гумової крихти в нас   більш  ніж достатньо. Проте  цей матеріал, поряд зі штучними газонами для спорту,  ми здебільшого імпортуємо  (з Італії, Бельгії, Туреччини, Китаю), при цьому витрачаючи  дорогоцінну валюту. І лише третина ринку покривається вітчизняною продукцією. Ось це  і є те "золото", що марнується під ногами, наочна ілюстрація того, як держава "сприяє" національному товаровиробнику та експорту вітчизняної продукції! 

Крім вищеназваних сфер, порошкова гума   використовується для виготовлення композиційних покрівельних матеріалів (рулонна покрівля й гумовий шифер), підкладок під рейки, гідроізоляційних матеріалів. Шинна ж крихта — ще й на виробництво масивних гумових плит для комплектування трамвайних і залізничних переїздів тощо. На жаль, в Україні левова частка цих, без перебільшення, неоціненних  відходів осідає на офіційних і стихійних сміттєзвалищах  або спалюється, забруднюючи ядучими викидами атмосферу. Цивілізовані ж країни мають кардинально протилежний досвід.

Приміром, у ЄС відповідальність за утилізацію відпрацьованих шин лягає на їх виробників та імпортерів, компанії платять спеціальний податок або збір на утилізацію, який потім іде у спеціалізований фонд. Ця структура фінансує насамперед  збір покришок, а також виплачує дотації переробникам. Завдяки такому цивілізованому підходу європейські країни ефективно ліквідують катастрофічні екологічні наслідки. Крім того, переробка шин у ЄС є важливим сектором економіки.

Як подолати "шинну" безгосподарність в Україні

На сьогодні вітчизняне законодавство жодним чином не вирішує проблему комплексної переробки відпрацьованих автошин у цінну сировину, яку можна успішно використовувати в багатьох галузях та інфраструктурних проєктах. Так, доволі розмиті положення Закону України "Про відходи" і постанова Кабміну ще від 27 липня 2011 р. "Деякі питання збирання, заготівлі та утилізації зношених шин" зобов'язують виробників,  імпортерів цієї продукції та інші підприємства "самостійно забезпечити подальше збирання, заготівлю та утилізацію зношених шин або укласти договори про виконання робіт з організації збирання, заготівлі та утилізації зношених шин".

Але чи виконуються ці зобов'язання всіма "причетними" підприємцями, чи є дійові механізми контролю й адекватна відповідальність за порушення закону? Аж ніяк. Про це свідчить хоча б той факт, що лише 10% підприємств платять за утилізацію й переробку автошин.

Тим часом навіть та невелика кількість підприємств, які ризикнули в нашій країні переробляти зношені автошини, зазнають атак зусібіч  — від громадськості до силових структур,   які часто невмотивовано вимагають закриття таких виробництв. І це — замість того, щоб допомогти профільному бізнесу із землевідведенням та  всебічно підтримувати проєкти! Назагал, в Україні і без закордонних інвесторів вистачає охочих переробляти   небезпечні відходи,   проте  архіскладна й корупційна система дозволів та узгоджень просто-таки знищує бажання інвестувати в цю галузь.

Власне, така тотальна безгосподарність спричинена ще й тим, що держава   досі не виробила механізму утилізаційного збору, який працює  в розвинених країнах. У нас роками немає  державної програми стимулювання компаній, які переробляють шинні відходи у паливо чи гумову крихту як сировину для доріг або будівництва. Звідси — брак зарубіжних технологій і надсучасного обладнання для переробки автошин. На жаль, бізнесу сьогодні практично нерентабельно цим займатися. Ба більше, на місцевому рівні немає  мережі прийомних пунктів сировини, — тож  чи слід дивуватися горам  старих шин на сміттєзвалищах? З іншого боку, практично панує безконтрольність   із боку Мінекології й Держекоінспекції за утилізацією відходів.

Тож  у цій перспективній для економіки царині наразі — повний  хаос. Перед країною стоїть завдання   подолати його нарешті в європейський спосіб.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво