Українська зовнішня торгівля: як не потонути в лібералізаційних хвилях - Бізнес - dt.ua

Українська зовнішня торгівля: як не потонути в лібералізаційних хвилях

9 серпня, 2013, 18:40 Роздрукувати Випуск №28, 9 серпня-16 серпня

Агресивне просування готової продукції європейських виробників на український ринок підноситься як політична поступка української влади. Браво європейській дипломатії!

Як у світовому океані, так і в економіці кожна нова хвиля, породжувана змінами зовнішніх або внутрішніх умов, когось підносить угору і просуває вперед, а когось накриває. Лише той, хто розуміє, для чого це йому потрібно, ловить хвилю і підготовлений втриматися на ній, одержує максимальні вигоди від неї для просування у своєму розвитку, у тому числі й за рахунок тих, кого ця хвиля накриває.

На жаль, сучасна історія виходу України на простори глобального ринку — це історія боротьби з хвилями, що накривають.

Перша хвиля, з якою зустрілася Україна і яка накрила її, завдаючи при цьому досить серйозних збитків економіці, — це поспішний вступ до СОТ на невигідних для країни умовах. Як не підготовлену до зустрічі з водною стихією дитину кидають у бурхливий океан, так і український бізнес, не підготувавши, не давши часу для адаптації, напередодні світової фінансової кризи, минула влада кинула в обійми глобальної торговельної системи. Погіршило ситуацію і те, що зміна умов і правил зовнішньої торгівлі відбулася в середині бюджетного року. Цим Україна повторила досвід/помилку не найбільш успішних країн — членів СОТ — Ямайки і Грузії. У той час як інші країни змінювали умови або наприкінці, або на початку року, закладаючи нові ризики і можливі втрати до своїх бюджетів.

Що ми одержали в підсумку: падіння промислового виробництва; негативний результат, або так зване сальдо зовнішньої торгівлі погіршилося на 4,5 млрд дол., і, як наслідок, дефіцит поточного рахунку... Все це викликає недовіру до національної економіки з боку інвесторів.

Минуло вже п'ять років, як ми лібералізували зовнішню торгівлю. Наш середній тариф на кордоні — один із найнижчих у світі. Але за ці п'ять років ми не побачили жодного нового серйозного інвестора в промисловому секторі. Жоден світовий виробник не прийшов в Україну з виробничою програмою. Увесь цей час нашу країну розглядають виключно як майданчик для розвитку торговельних мереж зі збуту готової імпортної продукції. І цього слід було очікувати. Ніхто не витрачатиметься на створення виробництва продукту, який простіше і дешевше завезти і продати. Світовий досвід показує, що інвестиції в індустріальний сектор приходять тоді, коли він має високий рівень тарифного захисту і гарантовану державну підтримку. Саме такий підхід лежав в основі економічного дива і технологічного прориву Південної Кореї, Туреччини, Китаю, а сьогодні застосовується в Бразилії, Росії, Індії, тобто в економіках, які найбільш динамічно розвиваються.

Однак функціонери СОТ і єврочиновники категорично не рекомендують Україні користуватися цим рецептом. Країні, що має потенціал в авіаційній промисловості, суднобудуванні, автомобілебудуванні, приладобудуванні, відкрито нав'язують роль сільськогосподарського придатка Європи.

Як наслідок, Україна демонструє стрімку технологічну деградацію. Замість того щоб шукати можливості виходу на новий рівень розвитку, ми добровільно втрачаємо ядро існуючого технологічного укладу і повертаємося до аграрного суспільства, що є дуже рідкісним випадком у світовій практиці.

Можливо, приєднуючись до великого торгового клубу, наші колишні керівники сподівалися знайти там друзів. Але в торгівлі друзів немає. Торгівля — це боротьба. Боротьба за місце на ринку, боротьба за споживача, за фінансові ресурси... Нас втягнули в боротьбу без союзників, без зброї, не вивчивши сильних і слабких сторін — як своїх, так і конкурентів.

Наші спроби законно використати інструменти захисту від виниклих загроз, так само, як і бажання легально скористатися прописаним правом на перегляд своїх тарифних зобов'язань, наражаються на жорсткий опір більш успішних колег із СОТ, які приєдналися до цієї організації виважено, прагматично, у правильний для себе час і на зручних для себе умовах.

Перебуваючи в такому, без перебільшення, приниженому й послабленому стані, Україна готується до кидка під нову хвилю лібералізації торгівлі, ім'я якої — поглиблена і всеохоплююча зона вільної торгівлі з ЄС, що подається Україні як складова частина Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Лобісти цього проекту акцентують увагу на євроінтеграційних настроях суспільства. При цьому вони неохоче говорять про те, що політична складова цього документа, який набуде чинності тільки після ратифікації всіма національними парламентами ЄС, не дає нам статусу асоційованого члена ЄС і не є інструментом інтеграції в європейську родину. Мало хто акцентує увагу і на тому факті, що угода про асоціацію з ЄС діє в таких країнах, як Єгипет, Марокко, Алжир, Туніс, Йорданія, Ліван, Мексика та ін. Що, ці країни — майбутні члени ЄС?! Чи в цих країнах немає проблем з демократією, чи завдяки угодам рівень і якість життя їхніх громадян наблизилися до європейських стандартів? Може, вони обласкані європейськими інвестиціями? На жаль, на ці запитання є одна, досить визначена відповідь.

Відкритими залишаються інші запитання: чому так погано замаскована під євроінтеграційний процес потреба ЄС у розширенні ринків збуту своєї продукції загнала в глухий кут наших перемовників? І чому ці переговори вели ті самі люди, які так "вдало" підготували свого часу й угоду із СОТ?

Ми є свідками унікального явища — агресивне просування готової продукції європейських виробників на український ринок підноситься як політична поступка української влади. Браво європейській дипломатії!

Політика — політикою, але що очікує українську економіку? Які перспективи відкриються у нашого бізнесу в умовах нової поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, що, на відміну від політичної складової Угоди про асоціацію з ЄС, почне діяти відразу після ратифікації Україною?

Нам кажуть: ви одержуєте доступ на ринок із населенням у 
500 млн чоловік. Але при цьому дипломатично мовчать, що пропозиція на цьому ринку вже давно перевищує попит, що градус конкуренції на ньому такий високий, що його не витримують високотехнологічні європейські, американські, японські компанії.

Нам наводять як приклад успіх Південної Кореї, що має ЗВТ з ЄС. Забуваючи при цьому сказати, що Південна Корея на момент підписання угоди з Євросоюзом мала добре розвинену експорто
орієнтовану економіку. Корейці знали, куди вони йдуть, а головне — з чим. Ще до ЗВТ вони сформували великий продуктовий портфель й успішно з ним розвивалися на ринках країн Євросоюзу. Образно кажучи, вони осідлали хвилю лібералізації, що просунула і закріпила їх у Європі.

Чи одержить Україна від нової хвилі лібералізації такі ж переваги, як Південна Корея?

Сьогодні ми не конкуренти для європейських виробників на стагнуючих споживчих ринках ЄС. І якщо бути чесними, то нам нема з чим виходити на ці ринки. Досвід членства у СОТ підтверджує це. За останні п'ять років дефіцит торговельного балансу в частині товарів між Україною та ЄС погіршився для нашої країни на 2 млрд дол. США. При цьому в структурі українського експорту частка Європи зменшилася на 5%.

Тому цілком очевидно, що після зняття решти бар'єрів для промислових товарів вигодонабувачем буде лише одна сторона, і це не Україна. Вітчизняній економіці можна буде очікувати тільки збільшення дефіциту в торгівлі з ЄС і закріплення сировинного характеру експортних поставок. І нам не вдасться компенсувати зростання витрат на імпорт промислових товарів з ЄС значним збільшенням експорту в Європу продукції наших аграріїв. Адже угода про всеохоплюючу вільну торгівлю квотує експорт в ЄС понад 300 сільськогосподарських і продовольчих товарних позицій. Обмеження настільки серйозні, що стосовно більшості товарів становлять не більш як 5% від обсягу ринку Євросоюзу.

Вимагаючи від України створення рівних умов для реалізації товарів як місцевого виробника, так і європейського, наші партнери в ЄС не поспішають створювати рівні умови для бізнесменів і найманих працівників у їхньому переміщенні територією цієї — вільної — зони. Уже сьогодні, без Угоди про асоціацію, будь-який представник будь-якої європейської компанії може вільно в'їхати на територію України для вирішення питань свого бізнесу. Тоді як для українців, навіть після вдалої ратифікації всіма членами ЄС політичної частини Угоди про асоціацію, в'їзд на територію ЄС залишиться строго регламентованим та обмеженим візовим режимом. Такий підхід апріорі не створює тих рівних умов у торгівлі, про які нам постійно говорять "євроінтегратори".

Однак ні посилення експансії товарів з ЄС, ні закладені в базовий документ обмеження для української продукції, ні збереження одностороннього візового режиму не є найбільш болісними викликами, які постануть перед Україною після підписання Угоди про асоціацію. Головний виклик, на який наразиться наша економіка, — це втрата можливості вільного доступу на ринки країн, які входять до Митного союзу. Ринки, на які припадає 32% усього нашого експорту, за рахунок якого лише торік країна заробила понад 22 млрд дол. США. Ті ринки, де знають нашу продукцію, на яких вона має попит. Зрештою, це ті ринки, на які орієнтуються у своєму розвитку ті ж європейські виробники та інвестори.

Не секрет, що географічна близькість, існуючі коопераційні зв'язки і тісне міждержавне співробітництво з країнами СНД і насамперед з країнами, які входять до Митного союзу дають Україні основні конкурентні переваги в очах потенційних інвесторів. Втрата таких переваг поставить остаточну крапку в надії на залучення зовнішніх інвестицій в індустріальний сектор нашої економіки.

Першим дзвоником, що демонструє ці побоювання, є тенденція із згортання європейськими банками своєї діяльності в Україні. Представники фінансового сектора Європи залишають країну, яка перебуває за один крок від створення ЗВТ з ЄС!

Повертаючись до досвіду корейців, можна констатувати, що українські політики діють з точністю до навпаки. Заради лояльності електорату вони готові вивести Україну з тих ринків, де вона має гарні і перспективні позиції, де динаміка розвитку споживчого попиту — одна з найвищих у світі, звільняючи тим самим місце своїм конкурентам.

 

Залишилося зовсім небагато часу, і ми зобов'язані будемо зробити вибір між перспективою розвитку сектора високих технологій, машинобудування, авіабудування, електроніки і долею аграрної периферії колиски демократії без права голосу, але з жорсткими зобов'язаннями. Від цього вибору залежатиме не лише доля сьогоднішніх політичних сил, а й якість життя мільйонів наших співгромадян. Сподіватимемося, що влада не повторить помилок своїх попередників і прийме зважене прагматичне рішення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво