Соціальне страхування: солідаризм проти індивідуальної відповідальності - Бізнес - dt.ua

Соціальне страхування: солідаризм проти індивідуальної відповідальності

17 травня, 2013, 20:10 Роздрукувати Випуск №17, 17 травня-24 травня

Чому ж у єдиний клас із чималим професійним ризиком зібралися майже всі види оптової торгівлі? А далі до них приєдналися "формально споріднені", але повністю бюрократичні види діяльності: "Посередництво в торгівлі" та "Надання в оренду"?

Розповідь про поточну ситуацію в обов'язковому страхуванні від усіх безрадісних життєвих ситуацій (а саме так у нас у країні заведено називати такі події трудової діяльності, як "вихід на пенсію", "тимчасова втрата працездатності", "безробіття" чи "нещасний випадок на виробництві") ми вирішили розпочати з Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві. Не центральний елемент усієї страхової системи, але об'єктивний привід для розгляду підвернувся першим. Назвемо цей привід "клас професійного ризику 23". 

Як відомо, на початку цього року Кабінет міністрів своєю постановою №237 від 08.02.2012 р. на виконання Закону "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання" перезатвердив класи професійного ризику. Для неспеціалістів нагадуємо, що в цьому переліку всі види професійної діяльності ранжирувані за зростанням ризику виробничого травматизму: від найменших — для діячів інтелектуальної праці, які нічого важчого за авторучку в цьому житті не тримали, до найвищих — промислового "екстриму", тобто створення металевих конструкцій та підземного вуглевидобування. За класичними страховими традиціями для кожного класу професійного ризику встановлено ставки страхових зборів: 0,56—13,5% від фонду заробітної плати. На перший погляд, усе справедливо.

У самісінькій середині всієї цієї ієрархії розмістився такий собі клас 23, куди незрозуміло як увійшли "Оптова торгівля...", "Діяльність посередників у торгівлі...", "Надання в оренду машин та обладнання...". Причому за рівнем травматизму ця діяльність дивним чином затесалася між класом 22 ("Ремонт машин та обладнання...", "Діяльність приватних охоронних структур...") і класом 24 ("Мисливський промисел...", "Лісозаготівлі..."), зовсім поруч із класом 25 ("Наземний пасажирський транспорт..."). Тобто страхові внески за все, що пов'язане з торгівлею, оцінюються в 1% від фонду заробітної плати (якщо бути точнішим, в 0,99%, як у рекламних акціях супермаркетів). Для порівняння: "Сільське господарство" — 0,2—0,5%, "Бюджетні організації" — взагалі 0,2%.

Наче все це й небагато порівняно із внесками до Пенсійного фонду, а тому ніхто не ставить зайвих запитань. Понад те, якщо цими питаннями поцікавитися на рівні низових підрозділів самого Фонду страхування, то вам дадуть приблизно таку відповідь: "Все це затверджено постановою уряду, туди й звертайтеся", — чемно забувши згадати один нюанс: проект подібного рішення завчасно готується самим Фондом страхування на основі внутрішньої політики та раціонального розрахунку страхових ризиків, а Кабінет міністрів тільки затверджує. Тому є кого спитати й рівнем нижче.

Отже, чому ж у єдиний клас із чималим професійним ризиком зібралися майже всі види оптової торгівлі (включаючи такі скромні напрями, як торгівля медичними та сантехнічними товарами, квітами і рослинами, фруктами і овочами)? А далі до них приєдналися "формально споріднені", але повністю бюрократичні види діяльності: "Посередництво в торгівлі" та "Надання в оренду"?

Наше суб'єктивне припущення полягало в тому, що оптова торгівля та споріднені види діяльності — це найбільший кластер підприємств, зареєстрованих на сьогодні в Україні. Відповідно, величезна база для нарахування страхових внесків. І ніякої суспільної поваги, такі собі "спекулянти-торгаші". Тож нехай потрудяться на благо інших напрямів виробничої економіки.

Із цими наївними уявленнями ми звернулися до Фонду страхування й довідалися багато цікавого про порядок підготовки подібних рішень. Частково підтвердилися наші побоювання, а частково виявилося, що такі прорахунки досить просто пояснюються "безкорисливою внутрішньою управлінською бюрократією". Виявляється, Фонд знає про формальний розподіл багатьох видів діяльності за класами професійного ризику і при підготовці оновленої постанови пропонував внести відповідні корективи. "На жаль, цей проект не був підтриманий нашими соціальними партнерами... У результаті в оновленій постанові збереглися класи професійного ризику, які були визначені ще у 2003 р., — змінилися лише коди та найменування видів економічної діяльності з метою приведення їх у відповідність до нового національного класифікатора ДК 009:2010, що повною мірою набрав чинності з 2012 р.".

Після такої констатації досить невтішні висновки можна зробити стосовно аж настільки прогресивних структур "підприємницького професійного самоврядування". Як відомо, більшість фондів соціального страхування свого часу створювалися з прицілом на те, щоб зняти з безрозмірної державної шиї відповідальність і перекласти її на "самокерований" баланс доходів і відповідальності. На чолі фондів було поставлено "ради" з представників усіх сторін — учасників процесу. Саме ці "соціальні партнери" (відповідно до термінології офіційної відповіді) не дійшли в цьому випадку єдиного прогресивного рішення. Після чого та сама державна консервативна влада, яку проклинають, й змушена була перезатвердити колишнє рішення під нові коди. Адже жити якось треба, поки "соціальні партнери" з'ясовують між собою, кому більше дістанеться...

Цитуємо відповідь далі: "За дорученням Міністерства соціальної політики виконавча дирекція Фонду розрахувала страхові внески з урахуванням збереження внеску для найвищого класу професійного ризику та розподілом солідарної частини між іншими видами економічної діяльності. Цей проект також не був підтриманий сторонами соціального партнерства". Намагаємося прочитати між рядків: наймогутніші "соціальні партнери" в особі шахтарів і металургів наполягали, що для них страхові внески й так завеликі, а тому не повинні змінюватися. Страховий тариф спробували розкидати "солідарно" на всіх, але це теж нікого не влаштувало.

Сам Фонд опинився на перетині інтересів усіх своїх керівних "соціальних партнерів", тому відповідно до стратегічної лінії всебічної турботи про благо народу зрештою з сумом констатує: "Загальнообов'язкове страхування від нещасних випадків на виробництві базується на солідарному принципі страхування. Підтримка тих чи інших галузей народного господарства шляхом перерозподілу солідарного навантаження між ними не суперечить основним принципам страхування. Проте правила такої солідарної відповідальності вимагають більш прозорого визначення".

Справді, пояснення щодо пільгової страхової ставки за виробничий травматизм для "бюджетних організацій" (0,2%) сьогодні звучать уже досить сумнівно: "Бюджетні організації не сплачують лише солідарну частину страхового внеску. Зважаючи на те, що бюджетні організації утримуються за рахунок бюджетних коштів, які надходять від сплати податків, така пільга має своє обґрунтування". Тобто за рахунок
своїх основних податків ми їх утримуємо недостатньо, тому варто доплатити через солідарну частину страхових внесків за їхній можливий виробничий травматизм. Причому аналогічний сумнівний підхід сповідується в травматизмі для сільського господарства.

З розумінням ставимося до стриманості мови управлінської структури зі складу державної вертикалі. Але з усією підприємницькою прямотою змушені поставити запитання руба: а чи повинен страховий тариф на випадок виробничого травматизму розподілятися "солідарно" на всіх? І якщо повинен, то якою мірою? Це "податок" чи "збір"? Якщо "податок" — то справді "безумовний платіж на загальні потреби". Якщо "збір" — то має бути в чіткій відповідності до реальних професійних ризиків та під взаємні зобов'язання.

Найцікавіше, що бажання розібратися в нетрях цього "солідарного-індивідуального страхування" бродить і у вищих ешелонах державної влади. Нещодавно з'явився проект про радикальне скорочення соціального навантаження на фонд заробітної плати, в якому страхові внески на випадок виробничого травматизму передбачається "солідаризувати" за єдиною ставкою. Мовляв, якщо рубати бюрократію, то на пні. Переглянувши сьогодні перелік класів професійного ризику, дійдеш висновку: сумнівно.

З іншого боку, на думку самого Фонду, "важливим питанням є поглиблення диференціації страхового внеску до кожного підприємства окремо. З метою створення економічних стимулів для підвищення безпеки праці". Мовляв, немає в тебе аварій на виробництві, дбаєш ти про безпеку праці — отримай знижену ставку. І в черговий раз "готуються відповідні пропозиції для узгодження із соціальними партнерами"...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво