Процедура добровільного пенсійного страхування: стаття закону, яка не виправдала сподівань

Наша розповідь - про одну маловідому нині статтю Закону "Про обов'язкове державне пенсійне страхування": "Добровільна участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування" (ст. 12). Її поява в оновленій редакції закону (2004 р.) давала надію на прорив у відносинах громадян України і державної соціальної системи. Бо в неупередженому розумінні змістова частина статті може бути прочитана так: особи, які з тих чи інших причин не мають стосунків із Пенсійним фондом у загальновстановленому порядку, мають право укласти з фондом договір добровільного пенсійного страхування. Договір укладається на майбутній період (не менше ніж на рік), але в момент укладання договору громадяни мають право сплатити пенсійні внески за певний попередній період і в такий
спосіб відновити пенсійний стаж.

Нібито ж прорив у стосунках державного страхового фонду зі своїми клієнтами: перехід від існуючих "наглядових відносин" до створення "м'яких" умов добровільного приєднання до загальнодержавної страхової програми за рахунок своїх власних накопичених коштів. В умовах, коли громадяни заробляють кошти де і як доведеться, це могло б стати розумним компромісом для працівників тіньової економіки (що іноді мають статус безробітних), трудових мігрантів, різного роду "самозайнятих осіб" (індивідуальна професійна діяльність, фермерські та домашні господарства) та ін.

Однак прориву не сталося. Оскільки є наведене вище бачення змісту статті, є сама стаття закону, а є сучасне бачення ситуації пенсійними органами.

Історія така. Стаття закону пролежала мертвим вантажем без необхідних підзаконних актів практично до того моменту, коли на піку фінансової кризи 2008 р. уряд Юлії Тимошенко перейнявся провалом Пенсійного фонду і згадав про "потреби" закордонних трудових мігрантів. Негайно з'явилися інструкції про їхнє добровільне (і навіть заочне!) приєднання до цієї програми. А найголовніше - вказувалося, куди надсилати валюту для зарахування. У квітні нинішнього року цю нормативну базу вдосконалив уряд Миколи Азарова. Технічні нововведення стосувалися того, на який рахунок зараховується валюта, яким чином конвертується в гривню, за яким курсом зараховуються внески і як у зворотному порядку (на підставі суми внесків) розраховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії.

Тобто в підзаконних нормативних актах державна влада посилено просуває інтереси двох категорій: українських громадян, які працюють за кордоном, та іноземців, які працюють в Україні. При тому, що самі ці категорії в подібних послугах майже не мають потреби. Наші трудові мігранти всіляко намагаються закріпитися за кордоном, і більшість із них свою пенсійну долю з історичною батьківщиною не пов'язує. А якщо й пов'язує, то просить зовсім про інше: про укладання міждержавних угод, за якими
взаємно зараховуються внески, сплачені відповідно до законодавства інших країн. Бо при легальному працевлаштуванні в чужій країні однаково доводиться платити місцеві внески. Та плюс іще тут - "у добровільному порядку".

Точно так само, "у примусовому порядку", платять у вітчизняний Пенсійний фонд іноземні громадяни, які легально працюють в Україні. Хоча ті з них, хто пов'язав долю з Україною, потихеньку стають повноправними громадянами і платять на загальних підставах, а всі інші навряд чи колись звернуться по вітчизняну пенсійну допомогу. Тобто ситуація складається приблизно так: платіть, платіть - ваші гроші завжди нам знадобляться: ми зарахуємо їх на ваше ім'я, а те, що зі спільного казана їх уже ніхто ніколи не забере, - то це ваша проблема!

Тому на пряме запитання про офіційну статистику - скільки осіб уже скористалися такою можливістю, які загальні тенденції в цьому питанні, переваги й недоліки подібної процедури - відповіді від Пенсійного фонду так і не надійшло. Самі цитати з нормативних актів.

Офіційні роз'яснення щодо інших категорій громадян, у яких із різних причин не склалися стосунки з Пенсійним фондом, повністю відсутні. Завуальована бюрократична відповідь має приблизно такий вигляд: стаття 12 регулює можливі відносини з фондом для громадян, які на даний
момент не підлягають загальнообов'язковому пенсійному страхуванню. Якщо ви працюєте у вітчизняній тіньовій економіці й офіційно значитеся безробітним, то в цей період ви підлягаєте загальнообов'язковому пенсійному страхуванню, але у вас немає офіційних доходів, з яких сплачувалися б внески. Виходить, вам - незалік. Треба працювати легально. Ви зібрали якісь кошти й тепер хочете фінансово спокутувати колишню провину, подбати про своє майбутнє? А закон не передбачає для вас такої можливості. Треба було платити й звітувати вчасно. Ви тут не за кордоном.

Чому так? Річ у тім, що наші трудові мігранти давно й упевнено сказали історичній батьківщині, що нічого їй не винні. І тому з ними доводиться домовлятися. А от місцеву "тіньову економіку" ми ще "нагнемо"! Ми їй покажемо, що треба було своєчасно отримувати "білу" зарплату й що такі смертні гріхи не підлягають фінансовій спокуті!

Прямої й чіткої відповіді на запитання, як саме до даної програми можуть приєднатися самозайняті особи, члени фермерських та особистих селянських господарств, студенти, безробітні, ми не отримали. Підозрюємо, що для більшості цих категорій чіткої процедури не існує, а посадові особи Пенсійного фонду побояться брати на себе зайву відповідальність.

Понад те, нам не вдалося дізнатися в Пенсійному фонді про стратегічне бачення ситуації. Тіньова економіка в країні становить близько 50%. Тіньова зайнятість стала соціальною тенденцією. У міру наближення пенсійного віку ці люди змінюють свою точку зору й готові на компроміс за рахунок власних коштів. Однак реальний механізм такої фінансової домовленості (навіть із можливими помірними санкціями) відсутній. Пенсійному фонду не потрібні ваші кошти "заднім числом" - зберігайте й забезпечуйте себе самі! А до нас можете звернутися лише по соціальну пенсію.

Подібне бюрократичне цитування нормативних актів стало вже звичним, коли йдеться про співробітників податкової служби. Підґрунтя такої позиції відоме: "Ви нам винні". Безумовно і в необмеженій кількості. Але ж ми звернулися по консультацію до соціального фонду, який постійно балансує на межі зведення доходів і витрат. Чому ніхто не надав стратегічного бачення ситуації? Це для нас загадка. Змушені припустити, що в балансі Пенсійного фонду вже давно істотну роль відіграють державні дотації - настільки істотну, що можливі альтернативні варіанти наповнення бюджету не становлять жодного інтересу. Бюрократичне слідування наявним інструкціям - понад усе.

Звичайно, набагато простіше найвищим рішенням призначити будь-який глобальний додатковий внесок із купівлі валюти, машин, ювелірних виробів та інших "предметів розкоші". Але в цьому випадку знову ж таки неминуче постане запитання: подать у Пенсійний фонд - це податок чи збір? Якщо податок - то це беззастережно й безмежно, а якщо внесок - то особисто за себе й під подальші соціальні зобов'язання. Саме така гра понять у вітчизняній фінансовій реальності спантеличує фахівців МВФ, які категорично заперечують проти базування різних соціальних страхових систем на податях з обороту.

Отже, через відсутність розумних пояснень положень статті 12 про особисте добровільне державне пенсійне страхування ми змушені навести їх власне тлумачення.

Договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою внесків за попередній період. При цьому сума страхових внесків за кожен місяць не може бути меншою за мінімальний страховий внесок. Вся сума сплачується одним платежем упродовж
10 днів після укладання договору. Чому такі жорсткі умови для стартової суми, при тому що подальші внески вноситимуться потроху як мінімум рік? Імовірно, у 2004 р. ревний законодавець вирішив, що за надання такої милості він має право диктувати громадянам будь-які умови. І вони погодяться, бо немає альтернативи.

У договорі про добровільне страхування не можна передбачити лише сплату страхових внесків за минулий період - необхідна подальша дія договору протягом року із планомірними щомісячними внесками. Навіщо таке обов'язкове ув'язування? Припускаємо, що лихий законодавець у 2004 р. передбачав використати його як інструмент "освітлення" трудового ринку. Пільгове право надається вам одноразово за умови, що надалі ви зобов'язуєтеся сумлінно сплачувати поточні внески. Але що таке обумовлений строк в один рік для загального пенсійного стажу - дріб'язок! Чи має це докорінно перевиховати людину? Сумнівно. Насправді людина ухвалює для себе подібне рішення зважаючи на зовсім інші спонуки. Чи справді є дієвим таке нормативне ув'язування? Чи це тільки привід для глибокодумних роз'яснювальних консультацій? Знову ж таки - поговорити по суті питання в Пенсійному фонді не було з ким.

Ви можете сплатити пенсійні внески (відновити пенсійний стаж) за період будь-якої тривалості починаючи з 2004 р. (початок дії нової редакції закону) дотепер. Чому саме так? Зрозуміло, що закон ніби зворотної сили не має. Але подібний підхід зазвичай використовується у випадку посилення санкцій і відповідальності. А якщо йдеться про добровільну спокуту колишніх фінансових гріхів, то буцімто було по-іншому. Можливо, суворий законодавець від початку не міг припустити дієвості подібного заходу й тому обмежив часові рамки? То чи не треба тоді переглянути це обмеження? Бо здебільшого соціальні внески не були сплачені саме в 90-х рр., а тепер ці люди підходять до пенсійного віку і готові на компромісне рішення за рахунок своїх власних коштів.

Особи, які хочуть укласти договір добровільного пенсійного страхування, "подають до відділення Пенсійного фонду відповідну заяву та документи згідно з переліком, затвердженим Правлінням пенсійного фонду": документ, який посвідчує особу, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, трудову книжку. Упродовж тридцяти днів фонд розглядатиме ці документи, перевірятиме вказані в них відомості, а за необхідності вимагатиме додаткових пояснень. От цікаво, а відразу після посвідчення особи прохача Пенсійний фонд не може самостійно встановити його статус за своєю персоніфікованою базою пенсійних внесків, яку він, ґвалтуючи бухгалтерів і громадян, збирає з 2000 р.?

Якщо ж громадянину не вдалося домовитися з роботодавцем і той офіційно сплачує за нього лише мінімальний внесок, працівник уже вважається таким, що бере участь у загальнодержавній системі пенсійного страхування на загальних підставах. Якщо раптом він вирішить із власних коштів доплатити свої внески, то стане порушником установлених правил і ледь не злочинцем, який зазіхає на цілісність страхової системи. Бо мав піти й "настукати" на роботодавця, а не намагатися розв'язати свою проблему самостійно.

Нарешті, принциповий підхід: чи готова страхова пенсійна система приймати внески в рахунок майбутніх виплат на основі розумного розрахунку страхових ризиків (тобто зведення доходів і витрат)? Якщо так, то немає принципової різниці, в який момент внесено ці страхові кошти. Важливо, щоб вони були достатніми.

Отже, в масовій реалізації процедури добровільного пенсійного страхування вбачаються дві принципові проблеми. Перша. Якщо дозволити разово замолювати колишні гріхи (відновлювати пенсійний стаж за гроші), то може збільшитися кількість фінансових грішників у поточному періоді, які розраховують на майбутню спокуту. Друга. Сам солідарний Пенсійний фонд настільки глибоко й надовго загруз у державних дотаціях, спеціальних і пільгових пенсіях, що здоровий фінансовий страховий розрахунок у його балансі практично неможливий. Відповідно, положення пенсійного законодавства формулюються на рівні логічного мислення: "логічно-нелогічно", "корисно-некорисно", "начебто є сенс", "терміново потрібно для електорату". Доказова база для серйозних фінансових розрахунків у цьому випадку просто відсутня. Але, як виявилося, в нинішніх умовах розмовляти на цю тему нема з ким.