Потрібна Комплексна стратегія енергозаміщення

Коли я думаю про ситуацію в нашій країні, в мене виникає одна асоціація - безсмертний фільм О.Довженка "Україна у вогні". Ми переживаємо дуже непростий час "гібридної війни", коли щодня стикаємося з агресивними діями на політичному, економічному й дипломатичному фронтах, а також в інформаційному просторі. Однак, на мій погляд, одна з ключових можливостей, яка дозволить Україні остаточно вирватися з задушливих обіймів північного сусіда, - в досягненні справжньої енергетичної незалежності.

Кілька років ми не купуємо газу в російського "Газпрому", але і далі залежимо від імпорту вугілля (зокрема й російського), а також ядерного палива й необхідності його переробляти.

Слід рішуче розрубати цей гордіїв вузол, створивши умови і механізми для впровадження альтернативної енергетики. І тут ідеться не тільки про поновлювані джерела енергії вітру й сонця, а й про такий перспективний напрям, як виробництво біогазу, де компанія "Миронівський Хлібопродукт" (МХП) уже серед лідерів в Україні.

До речі, активне впровадження біоенергетики може вирішити ще одну важливу для країни, суто екологічну, проблему - стихійних і переповнених сміттєзвалищ. Адже переробка відходів на біогазових установках дасть нам не тільки енергію і тепло, а й значно знизить навантаження на сміттєві полігони.

Днями сталася ще подія, яка змушує всіх нас укотре замислитися над рівнем української енергоефективності. МВФ висунув Україні умови для отримання нового траншу, серед яких - перегляд ціни на газ. Умова, прийняття якої зачепить кожного українця - від великого міста до маленького села. Газ є, по суті, основним продуктом, на який нанизується вартість найбільш фінансово витратних для людей комунальних послуг - забезпечення опаленням і гарячою водою.

Зрозуміло, що МВФ не подобається фіксована ціна, за якою український уряд зобов'язав державні видобувні компанії продавати газ для населення в нинішній опалювальний сезон. Ясна позиція і нашого уряду - такими рішеннями він намагається захистити людей, адже будь-яке підвищення ціни на газ ляже важким тягарем на плечі кожної української сім'ї. Це добре, що тепер ціну заморозили, але що ми будемо робити завтра? Тому я вважаю, що ухвалення в Україні комплексної стратегії енергозаміщення навіть не перезріло, а життєво необхідне як повітря, особливо в умовах стрімкого зростання цін на енергоносії.

Світові тенденції та європейські орієнтири

У цивілізованому світі давно усвідомили, що настав час замінити неефективне енергопостачання на поновлювані джерела енергії (ПДЕ) - сонячну енергію, вітроенергетику, використання водних потоків, припливів і геотермальної теплоти, а також переробку відходів. Поточна динаміка зростання регенеративної енергетики не позахмарна, але очевидна для всіх: якщо 2010-го 16,7% світового споживання енергії надходило з поновлюваних джерел, то вже 2016-го цей показник становив 19,3%. І це далеко не межа.

За найобережнішими прогнозами, зростання виробництва ПДЕ в гігаватах зросте в найближчі 25 років як мінімум утричі. Крім цього, в секторі "зеленої енергії" по всьому світу створено вже понад 8 млн нових робочих місць. Нарешті, що більше розвивається поновлювана енергетика, то менша вартість її продукції: ціна чистої енергії в деяких країнах уже впала до 2 центів за кВт (близько 50 коп.) на годину і продовжує падати. Згідно зі звітом Міжнародного агентства поновлюваної енергетики (IRENA), до 2025 р. середня вартість ПДЕ скоротиться ще від 26 до 59%.

Лідерами в цьому напрямку виступають найрозвиненіші європейські країни, наприклад, Велика Британія, Німеччина, Франція та Нідерланди. Загалом Європа виробляє практично третину "зеленої енергії" у загальносвітовому її виробництві. А все тому, що в ЄС затверджено спеціальну програму, згідно з якою до 2030 р. частка поновлюваної енергетики має досягти 30% від усього енергоспоживання. Тільки за минулий рік, за даними промислового об'єднання Windeurope, приблизно 21,1 з 24,5 ГВт нової електроенергії, яка надійшла в європейські енергомережі, було отримано за допомогою енергії вітру, сонця, води та біомаси. Тобто 86% нових електростанцій у ЄС, підключених 2016 року, генерують енергію з поновлюваних джерел.

Якщо розглядати окремі європейські країни, то, наприклад, у Данії ПДЕ поставляють 25% усієї виробленої енергії, а через 30 років там планують перейти на всі 100%. В Австрії ще два-три роки тому третина джерел отримання енергії була поновлюваною, те саме стосується й Німеччини. А у Швеції вже половина енергії виробляється альтернативним способом. До речі кажучи, істотну роль в енергобалансах цих країн відіграє біомаса: в Австрії вона становить 14% від загального споживання первинних енергоресурсів, у Швеції - 16%.

Уже нині національне використання енергії біомаси шведами перевершило споживання нафти.

Особливе пожвавлення у передових країнах ЄС пов'язане з будівництвом нових біогазових заводів - у середньому за останній час таких підприємств відкривається понад 2,5 тис. на рік. Ну а безсумнівним лідером з виробництва біогазу в Європі є Німеччина, на території якої вже працюють понад 17 тис. таких заводів. На другому місці - Італія (близько 1,5 тис. діючих заводів), на третьому - Велика Британія (813 заводів). Така зацікавленість європейців пояснюється досить просто: традиційна енергетика заснована на викопному паливі, запаси якого не безмежні, а використання біогазу привабливе тим, що його можна отримувати з відходів тваринництва і рослинництва. І це, до всього іншого, забезпечує країнам справжню енергетичну незалежність.

Українські вихідні дані

Тепер подивимося на стан поточних справ з енергонезалежністю України. Наведу кілька цифр: 2016 року країна імпортувала 19% нафти й газоконденсату, 27 - вугілля (ні для кого не секрет, що в результаті "націоналізації" бойовиками всіх шахт на території окупованої частини Донбасу, що відбулася на початку 2017-го, вугільний імпорт нині помітно зріс), 33% - газу, 77 - нафтопродуктів і всі 100% атомного палива. При цьому Україна входить до топ-30 країн, які вирізняються найбільшим енергоспоживанням. Маючи значні запаси ресурсів, 4,8% енергії в нашій країні втрачається при її транспортуванні й розподілі. Для порівняння: у Румунії такий показник становить 3,3%, у Польщі - 1,6, а в Литві - 1,2%.

Україна також входить до двадцятки найменш енергоефективних країн світу. Так, на кожну 1 тис. дол. ВВП у нас витрачається втричі більше енергії, ніж у Польщі.

2015 року кожен восьмий долар світових інвестицій в енергетику спрямовувався на підвищення ефективності індустрії. Водночас в Україні витрати бюджету на дослідження й розробки в паливно-енергетичному комплексі знижувалися з 2008 р. Не можна сказати, що наш уряд не робить кроків для досягнення енергетичної незалежності. Однак, на мій погляд, їх абсолютно недостатньо. Видобуток газу зростає черепашачими темпами - близько 500 млн кубометрів на рік. І це поки що не вирішує головної проблеми - енергоспоживання. На 2018 р. під програму енергоефективності закладено трохи більше ніж 1 млрд грн, з яких "теплі кредити" - 400 млн грн. При цьому обсяг субсидій на послуги ЖКГ становлять 62 млрд грн тільки поточного 2017 року. Тобто нераціональне використання тепла в 62 рази випереджає за фінансуванням його економію.

Згідно з даними ДП "Енергоринок", станом на початок цього року тільки 1,25% від усієї енергії вироблялося альтернативним способом, тобто з поновлюваних джерел. Правда, за такої, здавалося б, мізерної цифри в цій сфері відбулася революційна динаміка. Якщо 2010 року вироблялося ПДЕ тільки 84 млн кВт на годину, то 2016-го кількість виробленої "зеленої енергії" збільшилася більш ніж у 20 разів, досягши обсягу 1,77 млрд кВт на годину. 2014 року Кабмін затвердив Національний план дій щодо поновлюваної енергетики на період до 2020 р., згідно з яким планується досягти 11% частки генерації ПДЕ в кінцевому споживанні. Для досягнення цієї мети слід додатково ввести 5173 МВт установлених потужностей нових об'єктів ПДЕ, 891 МВт з яких - у сфері біоенергетики, і залучити близько 16 млрд євро інвестицій.

Якщо ж подивитися на структуру виробництва електроенергії з поновлюваних джерел у країні на даний момент, то більш як половина - це вітроенергетика, майже третина - сонячна, понад 10% - мала гідроенергетика, і майже в рівних частках біомаса і біогаз - по 4% кожна. Тим часом 2016-го було вироблено понад 88 млн кВт на годину електроенергії з біогазу, 70% якого від усього обсягу в країні припало на відповідні потужності компанії "Миронівський Хлібопродукт".

Успішний біогазовий досвід Миронівського Хлібопродукту

Перший проект МХП з виробництва біогазу успішно реалізовано на підприємстві "Орель-Лідер" у Дніпропетровській області, починаючи з 2012 р. На той момент це був найстаріший комплекс із найменшою виробничою потужністю, крім того для впровадження "зеленої енергії" на цій птахофабриці була низка своїх передумов. Насамперед те, що виробництво курятини пов'язане зі значними енерговитратами: на природний газ та електроенергію припадало близько 15%. До того ж у процесі вирощування птиці утворюються великі обсяги курячого посліду, який слід утилізувати. Фахівці компанії розрахували ефективність реалізації біогазового комплексу, результати якого показали, що проект може не тільки вирішити проблему утилізації відходів, а й принести дохід.

Перший біогаз на підприємстві МХП "Орель-Лідер" отримали 2013 року, а рік по тому ми вже вийшли на 100-відсоткову потужність.

Інвестиції в цю біогазову установку, яка працює 365 днів на рік і переробляє весь курячий послід птахофабрики, флотаційний шлам, силосну масу сорго й воду з очисних споруд, становили 15 млн дол.

Тепер при роботі установки з урахуванням максимальної потужності отримуємо не тільки 55 тис. кубометрів біогазу на добу, або 20 млн кубометрів на рік, а й тверді (80 т/доба, або 29 тис. т/рік) і рідкі (300 куб. м/доба, або 110 тис. т/рік) біодобрива. А також електроенергію обсягом 40 млн кВт/рік, що в еквіваленті дорівнює електропостачанню 15 тис. квартир. У рік виробляється 40 тис. Гкал теплової енергії, 10 тис. Гкал витрачається на власні потреби біогазового комплексу, 30 тис. Гкал може витрачатися на опалення, гаряче водопостачання. Це еквівалентно опаленню 10 тис. квартир.

Важливою особливістю біогазової установки є те, що це регульований інструмент виробництва енергії. Біогазовий комплекс може змінювати свою генерацію енергії, тобто ми можемо накопичувати й виробляти ту кількість енергії, яка нам потрібна. А цей чинник є важливою частиною бізнес-стратегії компанії - домогтися незалежності у своїй діяльності від зовнішніх чинників.

Після реалізації успішного проекту на "Орель-Лідер" і підбиття підсумків в 2013-2016 рр. ми вирішили розвивати цей напрям і перейти на біогаз в інших наших підприємствах, а саме: побудувати й запустити найбільшу біогазову установку в Європі, яка має на 100% переробляти відходи нашої Вінницької птахофабрики і повністю забезпечувати підприємство енергією. Орієнтовна вартість першої черги Ладижинського біокомплексу - близько 27 млн дол. На першому етапі, здійснюваному до кінця 2018 р., планується переробляти 460 т курячого посліду на день, а на другому - до 2020 р. - подвоїти цей обсяг. Наприкінці будівництва установки її потужність становитиме 20 МВт. Приміром, на птахофабриці "Орель-Лідер" потужність у чотири рази нижча - 5 МВт. Таким чином, МХП активніше за всіх в Україні рухається в напрямку "зеленої енергії", ми плануємо далі збільшувати виробництво курячого м'яса, а відповідно, збільшуватимуться й потужності з утилізації відходів та отримання поновлюваної енергії.

Від окремих громад до всієї країни

Підкреслю, що наша компанія розглядає такі проекти як реальний крок до енергонезалежності України, тому завжди готова ділитися своїм досвідом і практикою з іншими. Фактично ми вбиваємо двох зайців одночасно: мінімізуємо тиск на навколишнє середовище й отримуємо вкрай дешеве паливо. Тому якщо в нас вийшло успішно реалізувати програму з виробництва ПДЕ в окремо взятій компанії "Миронівський Хлібопродукт", то чому б не робити це в масштабах усієї країни? Я вважаю, що розвиток цього сегмента альтернативної енергетики має стати важливим елементом енергетичної стратегії України на 15 років наперед. Фактично ми вже почали реалізовувати цю стратегію на наших птахофабриках. Я переконаний, що це тільки початок і маленький наш внесок у загальну українську мету - перемогти на енергетичному фронті. Що стане важливою українською перемогою (в умовах нинішньої "гібридної війни" з країною-агресором) і в політичній, і в інформаційній, і навіть у культурній сферах.

І це ще не все. Виробництво біогазу вирішує ще одну гостру проблему, яка стоїть перед Україною, - екологічну. Як сировину для біогазової установки можна використовувати не тільки послід і гній, а й тверді побутові відходи. У Європі дуже поширені такі установки продуктивністю 0,2-1 МВт/год., які окупаються всього лише за п'ять-сім років. І сировиною для них є відсортоване сміття на смітниках. Тому й в Україні вже в недалекому майбутньому цілі міста можуть грітися від власних відходів і платити копійки за комуналку.

Якщо на території конкретних об'єднаних територіальних громад є полігон твердих побутових відходів, який забезпечить постійний обсяг сировини, то, безперечно, така громада може вирішити питання енергоресурсів самостійно. За нашими розрахунками, біогазова установка потужністю 5 МВт забезпечить електроенергією до 18 тис. квартир. А це своєю чергою зніме навантаження з бюджетів об'єднаних територіальних громад, що стане свідченням реального, а не голослівного процесу децентралізації.

Тобто з цією енергетичною стратегією ми зменшимо тарифи на ЖКГ, поліпшимо екологічну ситуацію в Україні, приведемо країну до енергонезалежності, наблизимо її до передових європейських країн, поліпшимо якість життя українських громадян, скоротимо навантаження на державний і місцеві бюджети, активно сприяючи децентралізації, і, звичайно, створимо нові робочі місця. У результаті, замість збільшення видобутку газу й нафти, а також мільярдного субсидування населення, попросту потрібно ухвалити Комплексну програму енергомодернізації України, впровадивши не на словах, а на ділі проекти альтернативної, поновлюваної енергетики. Зокрема і з будівництва біогазових установок.