Податок на Google

Не можу погодитися з обуренням, яке викликали в ніколи не байдужої спільноти досить прості й несміливі норми т.зв. закону про оподаткування посилок, підписаного президентом під ялинку. Згідно зі змінами, податок (ПДВ і мито) з 2019 р. стягуватиметься не тільки залежно від вартості об'єкта оподаткування (понад 150 євро), а й із кожного об'єкта, що ввозитиметься на територію країни більше трьох разів на місяць, незалежно від вартості.

До фанатів індивідуального імпорту постає запитання: а ви як хотіли? Продовжувати завозити товар "малими партіями, але в будь-яких кількостях", водночас пересмикуючи з ціною? Чому "білий" (якщо такий колір взагалі є в імпортних операціях) імпортер товару або виробник аналогу в Україні мають платити ввізний ПДВ, а партизан-імпортер - ні?

З іншого боку, нам очевидна половинчастість такого рішення з боку держави. Зрозуміло, що не можна оподатковувати кустарів імпортного руху, паралельно не помічаючи транснаціональних корпорацій, які надають послуги споживачам на митній території країни, не платячи жодної копійки податків в український бюджет. Тим більше що ці ж організації вже успішно обкладають податком багато країн світу.

Йдеться про т.зв. податок на Google, тобто про оподаткування послуг, що надаються нерезидентами - транснаціональними корпораціями та іншими суб'єктами - з допомогою Інтернету українським споживачам, а також про об'єкти права інтелектуальної власності, які купують українці через усілякі великі й малі інтернет-ресурси.

Нова цифрова реальність

Цифрова економіка, простуючи семимильними кроками по планеті, диктує нові правила бізнесу, надає нові можливості. Базові економічні процеси в цифровій економіці залишаються незмінними, однак значно підвищуються її гнучкість (у т.ч. вміння ухилятися від оподаткування), рентабельність і здатність здійснювати віддалені операції, що, зрозуміло, не мусить надавати якихось податкових преференцій, порівняно з традиційною економікою.

Однак спробуйте прямо зараз замовити рекламне просування свого посту у Facebook. Для цього вам доведеться вибрати пост для просування, ввести дані своєї карти в запропоновану FB форму. Кілька секунд і - вуаля! Ваш пост уже бачать тисячі інших "в'язнів" мережі, раніше позбавлених щастя насолодитися глибиною вашої думки. Скільки від заплачених вами 5 дол. отримала держава? Нічого!

Тим часом компанія Facebook уже сьогодні повинна платити податок на прибуток із доходів із джерелом походження з території України (п. 141.4 ПК), а також ПДВ на рекламні та інші послуги, що надаються користувачам мережі, адже місце надання таких послуг перебуває (згідно з п. 186.3 ПК) на території України. Для цього світовому гіганту, звісно, слід зареєструватися в Україні (п. 133.3 ПК) або здійснювати свою діяльність через резидента-агента (п.п. 141.4.6,8 ПК). Однак передовики капіталістичного руху завжди славилися своїм особливим ставленням до дотримання законів у колоніальних країнах, де принцип верховенства права без вагань приносився в жертву меті максимізації прибутку.

У нашому складному структурованому світі соцмережі (як держава, однак набагато швидше за неї) давно вже посіли особливе місце, спочатку ставши на службу суспільству, потім підпорядкувавши його собі, перетворившись на самостійного суб'єкта суспільних відносин, який чітко, прагматично, хоча й зовні непомітно впливає на суспільство. Однак у небажанні реєструватися в країнах, звідки вони отримують прибуток, ми б не шукали ознак світової змови. Тут ідеться про банальну жадібність капіталіста, переконати якого залишати частину доходу в країні-джерелі такого доходу може тільки реальна загроза фінансових втрат.

Як же примусити цифрову економіку платити податки, вивівши її з "тіні"? Якщо зануритися з головою в наукову фантастику, ми б могли запропонувати, хоч як це дивно, один із найпростіших способів оподаткування доходів (у різних формах: від прибутку до вартості наданих послуг) шляхом введення міжнародного непрямого оподаткування такого роду послуг. Тобто створення податку з обігу у сфері електронної комерції на між- або, коли хочете, наддержавному рівні. Таке оподаткування, про яке вже багато говорять, при створенні досить простого програмного забезпечення дозволить розщеплювати отримуваний транснаціональною корпорацією (включно з усіма її агентами) платіж у момент його отримання на основну частину (власне, дохід компанії) та податок, який відраховується джерелу походження доходу відповідно до destination principle. При цьому компанії, котрі надають послуги в Інтернеті, можуть отримувати кошти від споживачів тільки на особливі банківські рахунки, що має бути закріплено нормативно на рівні як національного, так і міжнародного податкового права.

Оскільки ж реалізація проекту потребує безпрецедентного рівня координації країн-учасниць механізму оподаткування, залишимо його на певний час перу наукових фантастів, повернувшись на нашу грішну землю.

Основна проблема, яку породив для національних податкових систем новий цифровий світ, полягає в тому, що компанії, котрі працюють у сфері цифрових технологій, можуть забезпечити свою присутність в економіці іншої країни без податкової присутності. Так, згідно зі ст. 5 і 7 Модельної податкової конвенції ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), компанія обкладається податком на прибуток у країні, в якій вона є нерезидентом, тільки якщо має постійне представництво в цій країні. Відповідно, компанія-нерезидент, яка працює у сфері цифрової економіки, легко може не бути платником податку в країні, в якій вона має клієнтів.

Всупереч поширеному уявленню, цифрова економіка, що опинилася поза сферою національного податкового поля, генерує досить великий обсяг доходів. До них (крім інтернет-пересилання товарів, оподаткуванням якого ми вже частково перейнялися) належать доходи від реклами, продажу або передачі в оренду цифрового контенту, продажу послуг, підписки на сервіси, продаж ліцензій, користувальницьких баз даних, програмного продукту, інформації та багато іншого. Ці величезні доходи, які навіть важко підрахувати, не обкладаються податком, позбавляючи державу цілком справедливо очікуваних надходжень, паралельно породжуючи цілу низку ще більш негативних наслідків. Отож вітчизняні компанії опиняються в нерівних конкурентних умовах із нерезидентами, які надають послуги з-за кордону. Борючись за конкурентоспроможність ціни, вони мусять іти в тінь або перебиратися в ті ж таки низькоподаткові юрисдикції, звідки надають свої послуги їхні конкуренти-нерезиденти.

Уявімо собі, для прикладу, втілення рожевої мрії націоналістів-романтиків - створення успішної української соцмережі. Де б вона мала бути зареєстрована, якби планувала хоч колись отримувати доходи, конкуруючи з (Господи прости) Facebook? Відповідь дивіться вище. Тільки за кордоном, адже, продаючи рекламу тут, навіть найбільш патріотична соцмережа мусила б платити з неї ПДВ, на відміну від уже згаданого нами світового монстра. Але ж у такій ситуації опиняються абсолютно всі не фантастичні, а цілком реальні постачальники інтернет-послуг в Україні.

Що робити?

Як же побудувати систему ефективного оподаткування цифрової економіки, яка не знає кордонів, в окремо взятій країні? Завдання досить складне, але, як свідчать рекомендації ОЕСР та практика кількох країн, цілком здійсненне. По-перше, наголосимо, що, на нашу думку, непряме оподаткування інтернет-реалізації товарів і послуг має здійснюватися в країні, в якій ведеться економічна активність і ринки якої генерують вартість, тобто згідно з destination principle, що відповідає природі непрямого податку і справедливо розподіляє права на непряме оподаткування між країнами.

Який метод обкладання податком ПДВ найбільш прийнятний? Згідно з даними, викладеними в Action 1 плану BEPS, усе більше й більше юрисдикцій розглядають способи реалізації підходу, базованого на країні призначення, як для транскордонних поставок послуг B2B, так і для B2C, що відповідає вимозі до постачальників про збір та перерахування податку відповідно до Керівних принципів ОЕСР з електронної комерції.

На нашу думку, пропозиції про впровадження методів самооподаткування в контексті B2C - нежиттєздатні. Тому система, яка вимагає від постачальників збору та перерахунку податку, є єдиною реальною альтернативою. Згідно з Серією посібників з податків на споживання, у яких міститься керівництво до реалізації Керівних принципів із електронної комерції (ОЕСР, 2003b-c-d), країни можуть визнати за необхідне для постачальників-нерезидентів реєструвати і нараховувати податок у юрисдикції споживання, і їм рекомендується використовувати спрощені реєстраційні режими та реєстраційні пороги для того, щоб мінімізувати потенційний тягар дотримання. Найбільш помітним застосуванням підходу, базованого на країні призначення, для оподаткування транскордонних поставок послуг B2C, що покладається на спрощену систему реєстрації для постачальників-нерезидентів, є схема "одного вікна" (One Stop Shop scheme) Євросоюзу.

Рекомендовані підходи до вирішення ключових завдань зі збору ПДВ на продаж цифрових продуктів для приватних споживачів постачальниками-нерезидентами були розроблені ОЕСР і G20 у контексті роботи Міжнародного Посібника з ПДВ/НТУ. Особливий інтерес становить звіт, опублікований у жовтні 2017 р.

Механізм стягування ПДВ

Базуючись на зазначених документах, а також беручи до уваги досвід правового регулювання у цій сфері інших країн, ми вважаємо, що в основу механізму оподаткування, прийнятного для України, мають лягти такі основні принципи:

- спрощена реєстрація платниками ПДВ для постачальників-нерезидентів, яка може здійснюватися віддалено в електронній формі;

- спрощене декларування податкового зобов'язання з ПДВ в електронній формі, віддалено;

- звільнення від обов'язку реєструвати податкові накладні;

- можливість оплати зобов'язань із ПДВ у валюті на рахунки Казначейської служби через кордон (можливо, через спеціальний рахунок, відкритий компанією в Україні);

- можливість використання нарахованого зобов'язання з ПДВ для заліку з податком (податковим кредитом), сплаченим у вартості послуг та товарів, придбаних у резидентів (з метою оподаткування місцем надання послуг таким іноземним компаніям має вважатися територія України);

- спрощений облік зобов'язань із ПДВ в електронній формі з можливістю віддаленої перевірки такого обліку.

Таким чином, відповідно до рекомендацій, ми забезпечимо мінімально необхідну податкову (не фізичну) присутність нерезидента в Україні з метою оподаткування. На нашу думку, основні міжнародні корпорації приймуть введені Україною правила добровільно, побоюючись можливих репутаційних ризиків, пов'язаних із ухилянням від оподаткування, та несприятливих юридичних наслідків з боку української держави.

Тим часом очевидно, що розраховувати тільки на добру волю будь-якого платника податків наївно, тим більше що кількість електронних комерсантів не обмежується знайомими всім інтернет-монстрами. Тому доцільне впровадження додаткового механізму стягнення податку, що запускається, якщо нерезидент не проявить своєї податкової свідомості.

У такому разі іноземна компанія може бути зареєстрована в спеціальному реєстрі іноземних компаній-платників ПДВ (далі - реєстр) на території України органами ДФС із їхньої ініціативи. Підставою для такої реєстрації має стати встановлення факту значної економічної присутності компанії, а саме:

- укладання значної кількості (дві та більше на день) цифрових угод про надання послуг із клієнтами з України через Інтернет, і/або

- чимало клієнтів (10 та більше на місяць) в Україні є споживачами товарів/послуг компанії, і/або

- компанія позиціює на ринку свої товари/послуги, призначені для українських споживачів (мова сайту, валюта, маркетингові заходи, спрямовані на залучення споживачів з України).

Конкретні порогові цифри можна обговорювати. При цьому ми наполягаємо на широкій дискреції контролюючого органу в прийнятті відповідного рішення, підкріпленої презумпцією правомірності його рішення, що, звісно, може бути спростоване платником податків в адміністративному суді.

Після включення ДФС компанії до реєстру вона буде зобов'язана підтвердити свою реєстрацію впродовж періоду від трьох до шести місяців із наступним утриманням та сплатою податку іноземною компанією. До моменту виконання вимоги про підтвердження реєстрації податок із сум, які перераховуються споживачами за реквізитами, зазначеними на інтернет-ресурсах таких іноземних компаній, здійснюють податкові агенти - банківські установи та екваєри, що приймають платежі на користь іноземних компаній або їхніх агентів-нерезидентів. При цьому з метою оподаткування ПДВ вважається включеним у відповідну суму без права на формування податкового кредиту іноземною компанією. Механізм стягування податку податковим агентом може також "включатися", за рішенням ДФС, у разі виявлення фактів ухиляння від оподаткування іноземною компанією.

Зазначимо, що, відповідно до жовтневого звіту ОЕСР "Механізми ефективного стягування ПДВ, коли постачальник не розміщений у юрисдикції обкладання ПДВ", для оподаткування поставки цифрових послуг у форматі В2В мають застосовуватися інші принципи, ніж у форматі В2С. Якщо в першому випадку діє принцип оподаткування за місцем реєстрації (місцем знаходження) покупця, у другому - два принципи: (1) місце надання послуги (здійснення поставки) і (2) місце знаходження споживача. У нашому випадку ми пропонуємо поширити викладений нами механізм тільки на формат відносин В2С, адже сплата ПДВ платником податку при замовленні послуги нерезидента врегульована ст. 208 ПК (reverse charge mechanism).

Таким чином, з одного боку, ми надаємо нерезидентам можливість самостійно утримувати податок і перераховувати його у бюджет країни, з іншого- передбачаємо альтернативний механізм стягування податку податковим агентом.

***

Передбачаючи прогнозоване ниття податкових активістів, що ПДВ віроломно ляже не на іноземну компанію, а на наших споживачів, відзначимо: це справді так. На те він і непрямий податок, щоб обкладати споживача. І те, що споживач платитиме податок на споживання, жодним чином не може бути контраргументом при його впровадженні, тим більше що податок уже повинен стягуватися в Україні у зв'язку з чинними нормами ПК. Сплата ПДВ з усіх товарів/послуг, які обертаються у межах митної території України, справедлива й правильна, повністю відповідає природі податку та цілям оподаткування. Викладені вище зміни мають стати тільки першим кроком на шляху до побудови ефективної моделі оподаткування цифрової економіки, яка, у підсумку, має охопити оподаткування прибутку іноземних компаній із джерелом походження з території України, а також оподаткування всіх видів економічних активностей, що генерують новий "цифровий" дохід (наприклад, спільне споживання, бонусні програми для споживачів, приріст крипто-капіталу тощо).

Ми живемо в дивний час, який дарує нам глобальні тектонічні зрушення в соціально-економічних відносинах із періодичністю 10-15 років. Це може подобатися чи ні, але цього не можна не прийняти. Динаміка дуже висока, і в нас немає іншого виходу, крім як підтримати хід історії, сміливо й адекватно відповівши на його виклики, якщо ми, звісно, хочемо в цій історії залишитися. І, щоб переконати в цьому якнайбільше наших читачів, цей текст годилося б розмістити на сторінці у FB, попередньо поставивши просування за поки що не оподатковувану оплату.