Податки і жовті жилети - Бізнес - dt.ua

Податки і "жовті жилети"

20 грудня, 2018, 16:54 Роздрукувати Випуск №49, 21 грудня-27 грудня

Платника податків дратує не так надмірне, як нерівне оподаткування.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Чи не здається вам дивним, що ті, хто в нас свого часу однозначно підтримував Майдан або навіть очолював його, нині жорстко і безкомпромісно осуджують "жовті жилети"? Здавалося б, очевидна зовнішня (хай навіть із різних першопричин) схожість протесту, народна підтримка і ворог в особі уряду...

На нашу думку, пояснювати це різними цілями, які проголошувались під час революцій, — спрощення. Спрощенням є й пошук недоброзичливцями причин осуду "жовтих жилетів" українськими революціонерами в тому, що "жовті жилети" — французький національний рух, а Майданом буцім керували ззовні. Очевидно, що як в українському, так і у французькому виконанні мобілізувалися (переважно самі) велетенські революційні сили, спонукувані, звісно, не підкупом або обіцянками, а чимось іншим. Чим?

Нерівність у багатстві

Ми впевнені, що як Майданом, так і "жовтими жилетами" керувало незадоволення народів глобальною соціальною нерівністю. Продовжуючи думку В.Петті, що платника податків дратує не так надмірне оподаткування, як оподаткування нерівне, зазначимо: людину дратує не так бідність, як нерівність у багатстві. Саме усвідомлення останнього живить революційні сили суспільства більше, ніж порожній холодильник чи його повна відсутність. При цьому причини нерівності не такі важливі. Людина завжди знайде чим себе оправдати і як покласти відповідальність за свій добробут на державу, систему, капіталістів, комуністів (потрібне підкреслити).

Про радикальне майнове розшарування сучасного суспільства писали багато — від Дж.Стігліца до Т.Пікетті. Горезвісний 1% надбагатого населення західних країн, або золотий мільярд, давно не дає спокійно спати дослідникам.

Виходячи з цього, очевидно, що Майдан, "жовті жилети", як і решта сучасних масових революцій-бунтів, мають одну й ту саму природу, хоч би як намагалися це приховати. Важливо розуміти, що сучасні революції — не голодні бунти (хоча тема зубожіння народу постійно й активно експлуатується під час будь-якої революції). Якраз навпаки. Передумови для революцій створює певний рівень добробуту народу. Народ, рухаючись по піраміді Маслоу вгору, обростає новими потребами, серед яких — прагнення видовищ (або, швидше, участі в мультимедійному динамічному інтерактиві) і бажання бути залученим у реальну, а не номінальну політику. Якщо система відносин у країні дозволяє задовольнити потребу участі в реальній політиці населення, що вже саме собою передбачає відсутність радикального розшарування суспільства, а отже й нерівності, —для революційної ситуації немає підстав. Таке ми бачимо в скандинавських країнах або у Швейцарії. Якщо ж, навпаки, вилучення народу з політики очевидне (як, практично, в решті світу), революційна ситуація вже існує. І для того, щоб спалахнуло полум'я, достатньо іскри.

Здавалося б, соціальну справедливість має забезпечити економіка, адже людина, котра не розвивається, буде об'єктивно менш забезпечена, ніж працьовита. Однак розвиток соціальних прав призводить до протилежного ефекту. Людині забезпечується певний мінімум для існування за рахунок суспільства, який вона може отримати особливо не напружуючись, що ще більше позбавляє її стимулу для розвитку.

У такій ситуації для неї простіше скористатися своїм правом на бунт (яке, фактично, визнають розвинені країни), ніж правом на працю, освіту тощо.

 

вріз

Прикметно, що всі великі народні бунти й революції не організовувалися, у звичному розумінні цього слова. Тобто не було єдиного організаційного центру, який від початку служив би двигуном протестів. Майбутні вожді навіть не були готові до народних заворушень. Звісно, різні сили завжди розхитують ситуацію в країні з більшим чи меншим успіхом. Але коли станеться соціальний вибух, і чи станеться взагалі, — загадка як для майбутніх революціонерів, так і для влади. Велика російська революція почалася 23 лютого 1917 р. страйками робітниць-текстильниць на Виборзькій стороні в Петрограді. Її не очікував ніхто, включно з самими революціонерами, що передбачали масштабні виступи у травні 1917-го і згодом лише очолили стихійний рух. 

Велика французька революція теж не мала координаційного штабу, розвиваючись ривками, наче сама по собі. Такими ж були народні заворушення 1968-го. Те ж саме ми бачимо й тепер у Франції. У певний момент здалося, що існують технології керування настроями в суспільстві й революційному процесі, а кілька успішно реалізованих революційних проектів (у Лівії, Єгипті) довели, що технології працюють. Однак Brexit, перемога на виборах Трампа, а правих — у Європі гучно присоромили тих, хто уявив себе богами.

 

Але передумови революції, звісно, створюють суперечності еліт. Суперечності ці можуть стосуватися базових цінностей, а можуть зводитися до банальної боротьби за владу (і за контроль перерозподілу) як частини відтертої від влади еліти, так і нових сил, суб'єктності яких уперто не визнає влада (буржуазії, пролетаріату, народу, що вимагає незалежності, тощо). Позбавлені мудрості їх вирішити на своєму рівні, еліти розхитують ситуацію в країні й будять сплячого демона (зверніть увагу: слова "демос" і "демон" мають однаковий корінь), а він в умовах слабкої державної влади викликає стихійні, необоротні процеси, якими ніхто не може керувати. Коли суперечності загострилися до певного рівня, досить сірника, незначного, а то й надуманого приводу (незаконної забудови парку чи непідписання міжнародного договору, занадто жорсткого розгону демонстрації), щоб спалахнуло полум'я. Необхідно, щоб усі більш-менш впливові в суспільстві актори оцінювали ситуацію з позиції власної вигоди від зміни влади, а не виходячи з єдиної взаємовигідної мети збереження миру. Тобто щоб рівень недовіри був високим, а статус-кво, який не влаштовує більшість, законна влада не могла б ефективно захистити. 

При цьому сила Інтернету й соцмереж змінила звичне для нас розуміння еліти, віднісши до неї не тільки кар'єрних політиків, учених, чиновників і поетів, а й усіляких вискочок, людей різних професій чи зовсім без них, здатних впливати на громадську думку завдяки власному авторитету. Ці лідери громадської думки (ЛГД), з одного боку — численні, а з іншого — незалежні. Вони вриваються в громадське життя (фактично — в політику), оминаючи суспільні бар'єри й ритуали "посвяти", раніше звичні для будь-якого найбільш відкритого суспільства. Їх складно контролювати, а єдиний капітал ЛГД — репутація — стрімко девальвується, якщо лідер думки потрапляє під чийсь вплив.

Новий світ уже народився

Хочемо ми чи ні, сьогодні революція і бунт — must have будь-якого цивілізованого суспільства. Політична турбулентність — це стабільність нашого часу. Її суть полягає в тому, що перманентна криза, не припиняючись, водночас і не перетворюється на колапс, знищуючи систему в цілому. Погроми, народні заворушення, хоч і жахливо виглядають на екранах телевізорів, але мають, швидше, декоративний характер. Люди, яким є що втрачати, ніколи не підуть на крайні заходи, завжди зупиняться перед межею.

З іншого боку, протест уже не мирний. Навіть західноєвропейським країнам не завжди вдається утримати його в мирних рамках, однак інші країни відчувають на собі вуличну демократію набагато глибше. Певна річ, кольорові революції відбуваються не без участі розвинених країн, яким здається, що вони керують процесом. Але очевидно, що процес легко може почати керувати ними, повністю вийшовши з-під контролю. У нашій країні за попередні 15 років влада двічі змінювалася силовим, неконституційним шляхом. І, на нашу думку, річ тут не тільки в наших національних особливостях. Влада натовпу — це один із проявів великої трансформації, що веде до створення нового суспільства держав і осіб, зміни звичного статусу держави в суспільних відносинах. Держави рік у рік дедалі більше поділяють свій суверенітет із іншими суб'єктами (транснаціональними корпораціями, міжнародними неурядовими організаціями, органами місцевого самоврядування і просто фізичними особами). І тут дієслово "поділяти" вживемо у двох значеннях — як ділення цілого на частини і як спільне володіння (розподіл) цілим з іншими суб'єктами. Сьогодні політична або чиновницька кар'єра в державі — далеко не єдиний і аж ніяк не найпевніший шлях до влади. І якщо не станеться дива, нікому, включно із західними демократіями, не вдасться уникнути нового формату відносин держава — суспільство, описаного ще понад століття тому Густавом Лебоном у "Психології народів і мас", який він назвав ерою натовпу.

Насправді новий світ уже народився. І невід'ємною його частиною стала вулична демократія, або, якщо простіше, натовп, а затхла музейна стабільність деяких країн чим далі тим більше нагадує тишу перед бурею.

Однією з причин революцій дослідники називають слабкість уряду. Однак і тут слабкість — не та слабкість, якою її сприймали в минулі часи, коли уряди за зовнішніми ознаками можна було поділити на сильні й слабкі. Слабкість уряду тепер — це його де легітимація, попри збереження всіх зовнішніх атрибутів влади: ефективної поліції, армії, державних фінансів, бюрократії тощо. І тут дуже показовий зв'язок між правом та державою. Уряд може діяти в рамках закону, в межах допустимого брехати й практикувати лобізм і при цьому втратити легітимність через абсолютно незалежні від нього чинники та обставини, на які він просто не в змозі вплинути. Уряд стає нелегітимним, якщо його призначають винним у тому чи іншому вияві соціальної несправедливості, який, за відчуттями (саме відчуттями) натовпу, вийшов за межі допустимого. Таким чином, слабкість уряду — не причина чи передумова бунту або революції, а наслідок передреволюційної ситуації.

Податковий привід...

Отже, за наявності трьох складових — 1) відносного економічного добробуту населення, 2) усвідомленої суспільством нерівності в багатстві й 3) суперечності еліт — іскрою революції може стати будь-яка більш-менш значуща подія, що так або інакше викликає несхвалення (хай і з застереженнями) переважної більшості населення. Зрозуміло, що часто такою іскрою виступає оподаткування (тарифи, інфляція) як один із яскравих і ясних інструментів несправедливого перерозподілу в суспільстві. Несправедливе оподаткування, що виявляється в надмірному обтяженні третього класу при звільненні духівництва та дворянства, лягло в основу Великої французької революції.

Впроваджений в американських колоніях англійцями в 1764 р. Stamp Act, який обкладав невеликою ставкою газети, деякі офіційні бланки та дозволи, важко назвати обтяжливим. До того ж зібрані ним кошти передбачалося використати на утримання англійських військ у колонії. Однак саме він послужив приводом до всенародних заворушень, початку американської революції та війни за незалежність. Підвищення акцизу на пальне у 2018 р. стало приводом до повстання "жовтих жилетів" — наймасштабнішого у Франції з 1968 р. У всіх цих випадках податок — лише привід, фасад, що приховує за собою першопричину. Але привід дуже зручний і простий для розуміння мас.

Революція як заперечення певного порядку завжди є його частиною. Попри безліч гасел та ідей перебудови, вона сама собою не несе жодного конструктиву. Він можливий в результаті реалізації програм революційних сил. Однак через їхню закономірну невизначеність, зумовлену викладеними вище обставинами, їх реалізація не видається можливою. Не встигнувши скинути законну владу, революціонери заходять у взаємне протистояння. Це протистояння за рівнем ненависті вище, ніж ненависть до колишнього режиму. Революція пожирає своїх дітей.

 

…і його наслідки

Тому нас не повинен дивувати той факт, що переможна податкова революція має прямо протилежні наслідки для платника податків у вигляді збільшення обов'язкових платежів. Революціонери підуть на все задля досягнення своєї мети. На все, без винятку. Без фінансового забезпечення революція нікчемна, і тому дії, без винятків, стосуватимуться передусім цієї сфери. Прикладом може слугувати хоча б наша країна, де перемога Майдану, всупереч його цілям, ніяк не послабила податкового тиску, більше того — збільшила податкові платежі (було впроваджено військовий збір, деякі податки, розширено базу оподаткування ПДВ). Крім того, революціонери відзначилися безпрецедентним збільшенням державного боргу, віддавати який доведеться ще багатьом поколінням українців.

Не завдяки, а всупереч

Чим закінчаться акції "жовтих жилетів", сказати важко. Стануть вони великою народною революцією — чи залишаться в історії масовими заворушеннями, організованими кількома сотнями маргіналів, залежить від одного. Від їхньої перемоги чи поразки, які констатувати поки що рано.

Для нас же питання, чи є революція злом, не підлягає обговоренню. Ми впевнені, що мета не виправдовує засобів, а шлях, який передбачає насильство, ніколи не приведе до добра ні для того, хто таке насильство чинить, ні для суспільства загалом. Насильство здатне викликати тільки ще більше насильство, як гріх провокує ще більший гріх. Вибір між меншим і більшим злом — не питання компромісу. Тут компроміси неможливі. Зло є завжди зло, якого не можна допускати, з яким треба боротися.

Очевидно, що під час революції неможливо вирішити жодну з її першопричин, ні конфлікту еліт (тут можливий тільки компроміс), ні соціальну справедливість (її досягнення в принципі неможливе). Можливо, революція задовольнить прагнення мультимедійного інтерактиву натовпу і, перемігши, вихлюпне нагору сотню-другу закоренілих маргіналів-бенефіціарів революції, яким у пристойному суспільстві до цього не подали б і руки, водночас підвищивши рейтинги опозиційних політиків. І, звісно, постреволюційна криза вдарить по надбагатих, трохи зменшивши їхні маєтності. Однак ще більшою мірою вона вдарить по тих відносно бідних, хто революцію ініціював. Певна річ, революційна влада звинувачуватиме у всіх бідах попередню владу й, можливо, частково матиме рацію. Але, зрештою, яка різниця, хто винен, коли трагедія стосується абсолютно всього суспільства, забираючи життя його найкращих синів, розділяючи суспільство, спрямовуючи його енергію на абсолютно контрпродуктивні цілі?

Революція — завжди зло для фінансової системи держави та оподатковування. З одного боку, податкова революція рідко приводить до зниження податкового тягаря, швидше, навпаки — підвищує оподаткування. З іншого — оподаткування під час революції втрачає своє значення як джерело наповнення державного бюджету. І з третього — після революції навіть окремі позитивні зміни податкової системи даються суспільству занадто дорогою ціною. Ціною, якої не порівняти з благом досягнення тих самих цілей. І найчастіше ці зміни відбуваються не завдяки, а всупереч революції.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 20 квітня-25 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво