Під загрозою виживання - Бізнес - dt.ua

Під загрозою виживання

8 грудня, 2017, 16:41 Роздрукувати Випуск №47, 9 грудня-15 грудня

Треба продовжити те, що вкрай необхідне для податкової системи нашої країни, — поступальний, системний розвиток.

Західна Європа, яка, завдяки щасливій випадковості, не була завойована Батиєм, впродовж останнього тисячоліття розвивалася переважно самостійно, без зовнішніх впливів, що так серйозно впливали б на європейську культуру, як монгольське ярмо — на нашу. Формуючись на руїнах кращих кодифікацій римського права, доповнених джерелами права канонічного, європейська правова традиція формувала саму себе зсередини, емулюючи кращі інститути й відмовляючись від гірших. При цьому мирське право, як інструмент держави, протистояло канонічному праву як інструменту католицької церкви. Перемога держави над церквою із плином кількох століть привела до вирішення конфлікту між мораллю та правом на користь останнього. Понад те, система моральних норм перетворилася на просте продовження системи норм права, відрізняючись від останніх тільки відсутністю юридичних санкцій за їх порушення.

Право і держава Європи, таким чином, поступово перетворилися на кров і плоть європейського суспільства, яке відсунуло свою душу — мораль — далеко на задвірки власної свідомості. Ще цікавіше формувалася американська культура. Там право стало (як колись в Англії) не одним із елементів, а солідаризуючою основою суспільства, його цементуючим інститутом, тим, на основі чого об'єдналися люди, роз'єднані релігіями, культурою та навіть мовами. Величезний соціальний експеримент удався, зробивши право й державу суттю, основою американської культури.

Таким чином, право і держава в західній цивілізації формувалися знизу у процесі протистояння з іншими суспільними інститутами, доводячи справами свою потрібність і користь для організації та розвитку суспільства.

Наша культура формувалася зовсім інакше. Навіть коли не брати до уваги більш ранні джерела Київської Русі, пов'язані із захопленням русами слов'янських племен, держава (якщо такою можна вважати "Золоту орду") і право з XIII ст. вклинилися в життя наших предків як інститут сторонній, чужий. У нас мораль і право історично співіснують у паралельних реальностях, які рідко заходять між собою у відкритий фізичний конфлікт. Наша церква рідко втручалася у справи держави, отримуючи натомість автономію совісті в питаннях, де це не суперечило інтересам держави. Право і держава — для нас інститути, нав'язані ззовні, а тому ворожі. 

Для нашого народу, позбавленого власної державності, право і держава залишалися такими й після татаро-монгольського ярма, у часи Речі Посполитої, Московської держави, Російської імперії та, звісно, СРСР. Нетривалі періоди української незалежності, які супроводжувалися великою кров'ю та заворушеннями, ще більше переконували нас у правильності успадкованих століттями підходів до права та держави.

Наша історично пояснима недовіра до цих інститутів обумовлює міцно вкорінений у нашій правовій свідомості позитивізм, що полягає не у визнанні легітимності писаного права, а в усвідомленні права як зовнішнього ворожого інструмента, який зрозумілий і безпечний тим більше, чим більш об'єктивований у зовнішньому світі. Захищатися частіше треба не державою і правом, а від держави і права. Такий підхід діалектично пов'язаний зі сприйняттям загальною масою населення патерналізму держави щодо нього як належного, єдино правильного формату відносин влада—суспільство. Як завойовник або власник зобов'язаний годувати свого раба, забезпечуючи для нього елементарні умови виживання, так і держава, володіючи нами, винна нам нашу рабську пайку. Як захоплений щеням хижак, що звик до неволі, — ми теж потребуємо ненависного, зневажуваного, але такого милого серцю пана, як і він — нас.

На формування нашого ставлення до права особливо вплинуло православ'я, в якому збереглося набагато більше від ідеї заперечення мирської влади і мирського права Христовою вірою, ніж у католицизмі. Христос пішов на смерть, заперечуючи владу мирську, встановлені людиною норми й правила, і утверджуючи владу Бога всупереч їй. Перетворення митаря на апостола, сам вирок Ісусові, Його смерть, як і відпущення Ним потім гріхів розбійнику — це заперечення справедливості мирської влади, закону та суду в протиставленні їх із Судом та Законом Божим.

Формула "кесарю кесареве, а Богові боже" лягла на благодатний ґрунт нашої свідомості, що проклала непрохідну прірву між буттям держави та буттям суспільства. Православ'я стало зводом правил, яких слід дотримуватися, за якими слід жити поза або навіть всупереч закону. Суперечливість віри і права для нас природна, зрозуміла й пояснима. Звідси властиві нам толстовський правовий нігілізм, анархізм, отаманщина, що жевріють завжди в нашому суспільстві і яскраво спалахують в усі нетривалі періоди української незалежності.

Однак церква не може й не повинна давати рішення мирських проблем — проблем організації суспільства, влади, права. Шлях віри — шлях смирення та покаяння. "Хто хоче стати серед вас найбільшим, має бути вам слугою, і хто хоче бути серед вас першим, нехай буде вам слугою". Завжди, коли церква (найчастіше — католицька) втручалася в мирські справи, це закінчувалося катастрофами й трагедіями. Однак церква в особі священика зобов'язана дати свою оцінку, винести на суд совісті скоєний у миру гріх, попри те, хто його скоїв. Безперечно, православ'я, з одного боку, повністю підкорившись державі, з іншого — зберегло й інституціоналізувало дуже важливий для нас закон і суд совісті, що паралельний державному й фізично не перетинається з ним.

Ми просто не знаємо й не сприймаємо іншого формату відносин. Ми не прагнемо, не усвідомлюємо й заперечуємо можливість іншої світобудови. І ще однією причиною й виявом глибокого вододілу між державою та суспільством є оподаткування і публічні фінанси.

Багата на ресурси Російська імперія, а потім і Радянський Союз, частиною яких ми були останні чотири століття, мало переймалися такими категоріями, як податкова культура підвладних їм народів. Готовність громадян платити податки хоч і була бажаною, але ніколи не ставала критичною для держави, — адже держвитрати чим далі тим більше фінансувалися за рахунок реалізації й експлуатації незліченних природних ресурсів — джерела, незалежного від платників податків, що забезпечувало державі певну автономію від власних громадян і не вимагало взаємного узгодження своїх інтересів з інтересами платників податків шляхом розвинених у західному світі парламентських процедур.

З іншого боку, громадяни (піддані), усвідомлюючи на глибокому підсвідомому рівні свою абсолютну непричетність до держави, яка управляє ними, керувалися своєю мораллю, що повністю виправдовувала можливість не платити державі там, де це можна зробити таким чином, щоб не бути впійманими.

У новітній історії моральність ухиляння від оподаткування підтвердилася корумпованістю держапарату, що зросла в 1990-х і безперервно зміцнюється досі: він розкрадає чималу частину зібраних від оподаткування коштів. І ніяка мораль не зможе прийняти обов'язковість сплати податку, який надалі, з високою ймовірністю, перейде в кишеню чиновника.

Сплата податку як вияв патріотизму — національної гордості, помноженої на довіру до держави, для нас чужа. А над відомим жартом голови комітету з оподаткування сенату США Рассела Лонга — Don't tax you, don't tax me, tax that fellow behind the tree — ми не сміємося.

Однак, з власної волі чи ні, ми не існуємо автономно, як цього інколи хотілося б. Малі, більші й велетенські групи людей, об'єднані в країни, етноси і нації, протистоять одні одним у зазвичай мирній, але дуже жорсткій боротьбі за владу, ресурси, території. І в цій боротьбі незалежна Українська держава вочевидь програє не в останню чергу через суспільство, яке не приймає, можливо, болісних, але корисних змін через свою, загартовану роками протистояння з державою, психіку.

З іншого боку, очевидно, що сліпе запозичення західних інститутів, прирощування їх на ґрунт нашої свідомості не здатне хоч якось змінити ситуацію. Чужорідні елементи відторгаються організмом нашого суспільства, наповнюються нашим змістом, втрачаючи свої смисл і призначення. Характер народу, про який говорив ще Гюстав Лебон, визначає державну систему в суспільстві. Однак це не означає, що треба опустити руки і змиритися, що немає шляху, який приведе до зрушення вікових "скріп" нашої свідомості, не зашкодивши нашій ідентичності. Ми примушуємося до хай і поступальних, але істотних змін під загрозою виживання як спільноти на карті світу. Що робити?

Не чекати дива. Ми не зможемо в один момент, хай навіть завдовжки в кілька років, переробити себе й суспільство, в якому живемо. Ми мусимо внутрішньо погодитися з тим, що зміна як свідомості народу, так і всієї фінансової системи — процес складний, поступальний, копіткий і болісний. Простих рішень цієї вкрай складної проблеми немає, будь-які різкі рухи шкідливі.

Насамперед необхідно послідовно продовжити процес поступового реформування сектора публічних фінансів у напрямі, взятому торік. Ми впорядкували адміністрування, легкими штрихами позначивши курс на впровадження Сooperative compliance у відносинах між податковими органами та платниками податків, впровадили категорію сервісного обслуговування платника податків. Чому ми зупинилися? Я не запитую, чому ми всією країною йдемо на податковотворчі канікули з 1 січня по 31 вересня щороку й повертаємося до доопрацювань завжди тільки напередодні новорічних свят. Вважатимемо це національною традицією, зумовленою глибокою психологічною травмою на більш ранніх етапах розвитку нашої культури. Цікаво інше: чому ми не продовжуємо того, що таке необхідне податковій системі нашої країни, — поступального, системного розвитку? 

Чому ми перестали говорити про реформування оподаткування доходів фізосіб? Адже очевидно, що ПДФО містить у собі величезний потенціал. Де пропозиції про податкову амністію і вслід за цим — впровадження загального декларування і непрямих методів оподаткування доходів? Хтось не з активістів-аматорів, а з фахівців в оподаткуванні сумнівається в необхідності такого кроку? Якщо ні, то чого ми чекаємо? Чергових виборів? Невже все, на що ми здатні, — це марні, абсолютно безпідставні і добряче набридлі дискусії про диво-податок на виведений капітал? Певна річ, ні!

Погодившись із безплідністю податковотворчих метань у пошуках швидкого реформування фінансової системи держави, ми мусимо розпочати системну роботу над удосконаленням податкових відносин на підставі чіткої й зрозумілої дорожньої карти, заявленої на кілька років наперед. Запропонуємо лише перші, але основні кроки цього довгого й складного шляху.

2018 рік

1. Завершення реформування системи органів ДФС, створення Служби фінансових розслідувань. Створення фіскальних судів (якщо цю ідею буде підтримано).

2. Реформа інституту фінансової відповідальності за податкові правопорушення. Йдеться про істотну зміну підходів до фінансової відповідальності, про що вже писало DT.UA, №40 від 28.10.2017 р.

3. Робота над удосконаленням адміністрування, у т.ч. адміністрування ПДВ. Впровадження конкретних інструментів Cooperative Compliance у податкове законодавство України. Розвиток електронних сервісів. Власне, ця робота не повинна закінчуватися ніколи.

4. Впровадження широко застосовуваних у світі конкретних інструментів Tax Transparency у податкові правовідносини.

2019 рік

1. Податкова амністія капіталів.

2. Реформа оподаткування доходів фізосіб:

— впровадження посімейного оподаткування доходів як альтернативи оподаткуванню індивідуальному;

— впровадження прогресивних ставок податку;

— розширення переліку податкових вирахувань (податкової знижки) та пільг;

— удосконалення механізму оподаткування ФОП на загальній системі.

Також необхідно серйозно замислитися над об'єднанням обов'язкових платежів із базою оподаткування у вигляді доходів (ВЗ, ПДФО, ЄСВ) у єдиний податок з одночасним зниженням ставки. Як компенсацію можна розглянути збільшення ставок непрямих податків.

3. Надання пільг із податку на прибуток для пріоритетних наукоємних галузей вітчизняної економіки, які передбачають зростання віддачі, з одночасним збільшенням ставок податку для галузей, які видобувають (використовують) природні ресурси.

4. Збільшення ставок ренти, акцизного податку і, можливо, ПДВ.

5. "Осучаснення" зелених податків відповідно до європейських практик.

6. Гармонізація кримінальної, адміністративної та фінансової відповідальності за податкові правопорушення з урахуванням європейського досвіду. Впровадження доктрини "розумної передбачливості" в судову практику.

7. Регулювання статусу парафіскалітетів та інших обов'язкових платежів поза податковою системою.

2020 рік

1. Впровадження загального декларування доходів фізичних осіб.

2. Зведення до мінімуму єдиного податку (тільки для мікробізнесу) і поширення обліку операцій через РРО (та аналоги) на весь оборот товарів і послуг. Реформування системи пільгування та субсидування сільгоспвиробників.

3. Впровадження непрямих методів оподаткування з одночасним зниженням максимального порогу розрахунків готівкою.

4. Імплементація заходів анти-BEPS на основі застосування на практиці відповідної директиви ЄС.

Ще раз підкреслимо — не йдеться про реформу податкової системи в розумінні сьогоднішніх реформаторів. Ідеться про злагоджену, системну і якісну роботу над податковими інститутами. Роботу, що має починатися в січні кожного року, а закінчуватися в червні прийняттям закону, який набирає чинності з наступного року, забезпечуючи стабільність податкових відносин. За цими конкретними кроками мають іти наступні, а дорожня карта реформи — постійно коригуватися відповідно до результатів виконаної раніше роботи.

Ми маємо визнати і чесно сказати людям, що робота над удосконаленням податкової системи — це не популярні, але потрібні кроки. Сьогодні політична складова в прийнятті рішень у системі фінансів така велика, що паростки правильних, але не привабливих для виборця рішень гинуть у махровому популізмі й невігластві політиканів та активістів. Бажання догодити перемагає бажання зробити краще. Тому процес змін має супроводжуватися широкою роз'яснювальною роботою. Тільки так ми зможемо, хай не зразу й не через рік, але поступово подолати ставлення до оподаткування, вплетене суровою ниткою історії в наш генетичний код. Тільки переконуючи й просвіщаючи, облишивши дешевий піар і чвари, ми зможемо очистити нашу податкову карму, дозволивши оподаткуванню, а можливо — і праву, і державі, — посісти належне їм по праву достойне місце в нашій культурі й нашій свідомості.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Ternarous Ternarous 10 грудня, 00:05 Все правильно. Треба рухатись уперед, безперервно удосконалювати податкову систему. Незрозуміло тільки, як подолати "махровий популізм і невігластво політиканів і активістів". Схоже, що на найближчих виборах махровий популізм сам подолає здоровий глузд і голос науки. Також, я дещо засумнівався в методі "переконуючи і просвіщаючи". Звісно, переконувати треба, але ефект буде мінімальний. Набагато більший ефект буде, якщо саме життя (себто, фіскальні й правоохоронні служби) будуть невідворотньо "переконувати". Та й "просвіщаючи" -- навряд чи. Податкова система -- надто складна штука, щоб "народ" її розумів. Мені здається, що непоганий ефект був би, якби якимось чином посилити вплив академічних і наукових кіл на центри прийняття рішень -- Кабмін і комітети Ради. Можливо, доцільно було б практикувати спільні семінари чи доповіді фахівців і високопосодовців, то, можливо, останні, відчуваючи фахову увагу до своєї діяльності, будуть відповідальніше ставитись до своїх обов'язків. От тільки як відсікти таких "фахівців" як пан Ковалів -- противник ринку землі, один з авторів у цьому номері ДТ. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво