Парадний оптимізм і сумна статистика - Бізнес - dt.ua

Парадний оптимізм і сумна статистика

6 вересня, 2013, 19:10 Роздрукувати Випуск №32, 6 вересня-13 вересня

Що гальмує розвиток підприємництва в селі

На тлі занепаду промислового виробництва, особливо гірничо-видобувного та металургійного комплексу, сільгоспсектор загалом виглядає успішним. Ось і тепер сподівання на вихід економіки з піке пов'язують із сільським господарством, з рекордним урожаєм зерна, овочів, соняшнику, що, по-перше, утримує внутрішній ринок, а по-друге, дає змогу наростити експорт, а відтак і надію на стабілізацію "розхитаних" фінансів країни. При цьому галузь-попелюшка, з якої держава й бізнес беруть усе, що вважають за потрібне, мало що даючи натомість, наочно демонструє і неабиякий потенціал, і гострі проблеми, без розв'язання яких він не може бути реалізований повною мірою. Зростання обсягів експорту сільгосппродукції химерно поєднується з деградацією сільських територій, де, власне, й "кується" успіх. Причини такого ненормального стану справ очевидні, як і шляхи виходу з глухого кута. Роздроблені середні й дрібні сільгоспвиробники, зацікавлені в розвитку внутрішнього ринку, в соціальному добробуті сіл, не витримують конкуренції з великими компаніями-латифундіями, націленими майже виключно на експорт. Що буде з селами, якщо зникне остання їхня опора, уявити неважко. Вироблено й заходи для захисту досить специфічного сільгоспвиробництва від гігантоманії та монополізму. Звісно, дрібні і навіть середні сільгосппідприємства, які діють поодинці, не мають шансів протистояти великим компаніям-латифундіям, але стан справ змінюється, коли вони об'єднують зусилля й ресурси, створюють сільські обслуговуючі кооперативи. Без цих структур малого бізнесу, як показує світовий досвід, дрібні сільгоспвиробники не мають ринкової перспективи.

Зважаючи на те, що в нашому недореформованому сільському господарстві дедалі більшої ваги набирають великі екстериторіальні компанії, збираючи земельні банки в сотні тисяч, а то й мільйон, га, у той час, як дрібні фермери й власники селянських домогосподарств дедалі більше маргіналізуються, торгуючи продуктами з узбіч автотрас чи на стихійних ринках, підтримка малого бізнесу в селах має стати пріоритетом влади. Але цього не відбувається. Чому?

У зоні громадської уваги

Загалом, сільські обслуговуючі кооперативи (СОКи), які потрапили останнім часом у зону уваги суспільства, в Україні давно не новина. Нинішнього року нечисленні кооперативні осередки відзначають 20-річчя появи первістків нової кооперації. Перші сільські кооперативи з'явилися майже відразу після розпаювання земель і майна колгоспів і радгоспів. Тоді, до речі, були особливо сприятливі умови для кооперації — земельних паїв іще не захопили латифундисти, та й нажите селянами спільне майно у вигляді сільгосптехніки, тваринницьких ферм було цілісіньким, бо його тоді ще не розтягли, не привласнили ділки й махінатори. Матеріальна база для створення потужних кооперативів, обслуговування селян-господарів була готова. Але реформатори мали інші наміри. Лише деяким ентузіастам вдалося вирвати з загребущих рук скоробагатьків дві-три сільгоспмашини, щоб, створивши СОКи, надавати селянам послуги бодай з обробітку землі (наприклад, виорати город) чи перевезення вантажів. Але без підтримки держави зовсім небагато таких кооперативів дожило до сприятливіших часів.

Пожвавлення інтересу до СОКів розпочалося з молочної галузі. І зумовлювалося нагальною потребою. Перед молокопереробними підприємствами через падіння поголів'я корів постала проблема дефіциту сировини для переробки, особливо високоякісної. Обсягів молока, виробленого великими сільгосппідприємствами, не вистачало, а його якість в особистих господарствах, де використовувалися примітивні технології, включаючи ручне доїння, була низькою. Молочні компанії, здебільшого з іноземним капіталом, зіткнувшись із байдужістю до розв'язання проблеми, самі почали створювати й фінансувати СОКи, втягуючи у процес їх облаштування та забезпечення місцеву владу. Одна з таких компаній разом із благодійниками за кілька останніх років вклала у створення СОКів близько 5 млн грн, що дало змогу створити в її сировинній зоні кілька десятків обслуговуючих кооперативів і нагромадити досвід, який почали використовувати не тільки в молочній галузі.

В окремих регіонах сільські обслуговуючі кооперативи стають вагомими складниками аграрної економіки. Діло дійшло до створення районних і навіть обласних кооперативних об'єднань. У Сторожинецькому районі Чернівецької області об'єднання зусиль і ресурсів кількох СОКів у районну структуру дало змогу на основі власних коштів, а також дотацій з обласного й районного бюджетів створити кооперативне молокопереробне підприємство "Молочний край", налагодити торгівлю готовим продуктом і на цій основі істотно підвищити доходи сімейних ферм.

У Дніпропетровській області пішли ще далі. Тут зусиллями переробників молока, місцевої влади та з ініціативи власників особистих селянських господарств для розвитку кооперативних починань створили навчальну кооперативну ферму. У зразковому господарстві на півсотні високопородистих корів із власною кормовою базою кооператори не тільки самі виробляють високоякісне молоко, а й навчають представників сімейних ферм сучасних методів роботи, передових технологій. Мета такого навчання цілком конкретна. Зараз на одне селянське господарство в середньому по області припадає приблизно
1,7 корови. А для того, щоб домашня ферма стала конкурентоспроможною і забезпечувала добробут селян, вона повинна бути оснащена сучасним обладнанням і мати не менше ніж 5—10 корів. Без послуг обслуговуючих кооперативів започатковувати такі великі господарства селяни не ризикували. Тепер же, отримавши таку підмогу, нарощують поголів'я.

У Бердичівському районі Житомирської області пішли на створення багатофункціональних СОКів, які надавали б послуги селянським домогосподарствам за всіма напрямами — від заготівлі кормів та санітарно-ветеринарного обслуговування тварин, реалізації вирощеної продукції до виконання замовлень селян на проведення сільгоспробіт силами кооперативної МТС. Для оперативного технічного оснащення кооперативних структур вирішено застосувати лізингову схему використання техніки та обладнання. В умовах, коли селяни-господарі мають земельні ділянки, але не мають чим їх обробляти, така форма кооперації дає великий ефект.

У режимі гальмування

Те, що відбувається в "кооперативних" регіонах, підтверджує ефективність об'єднання селян. Та тільки таких сіл, де з появою СОКів зросла кількість сімейних ферм і з'явилися нові робочі місця, мало. Ось статистика останніх років. У 2009 р. працювало 496 СОКів, 2010-му — 645, 2011-му — 442, 2012-му — 567. А сьогодні, повідомив DT.UA президент Асоціації сільських обслуговуючих кооперативів Іван Томич, — понад 600. У середньому, по чотири десятки на область, а такої кількості для обслуговування селян-господарів одного району замало.

Експерти проекту характеризують ці показники як "сумну статистику" і мають для такої оцінки всі підстави. Оскільки об'єдналися в СОКи всього кілька десятків тисяч людей з наявних у країні 4,5 млн особистих селянських господарств, тобто всього 0,3%. До того ж, поступального руху не видно. У справі, для успіху якої потрібна масовість, відбувається топтання на місці.

А плани намічалися грандіозні. Розвиток кооперативного руху потрапив у число невідкладних завдань, визначених президентом України. Після громадських слухань було ухвалено програму розвитку СОКів на кілька років. Нею, зокрема, передбачено щороку створювати 700—800 кооперативів, аби за кілька років їхня кількість досягла 5,5—6 тис. Але очікуваного прориву на кооперативному фронті не спостерігається. Справа гальмується, як і раніше, нерозв'язаністю проблем зростання нових структур, особливо в питаннях фінансування та законодавства.

Досвід молочних компаній, які зуміли створити в заготівельних зонах мережі з СОКів, показує, що для їхньої ефективної роботи необхідна постійна організаційна й фінансова підтримка. Адже тільки для стартового оснащення кожного СОКу, крім виділення приміщень, земельних ділянок (це, як правило, бере на себе місцева влада), мінімально необхідного обладнання, потрібно не менш як 200 тис. грн. А оскільки потреба в СОКах різного профілю обчислюється багатьма тисячами — потрібні й великі кошти, а їх у мізерних місцевих бюджетах (на які центр зіпхнув непосильне для них завдання) немає.

За словами Івана Томича, серйозна спроба вирішити загальнодержавне питання була у 2009 р., коли уряд на реалізацію програми розвитку СОКів до 2015 р. виділив 90 млн грн. Але вже у 2011 р. фінансування було припинено. У 2012 р. з держбюджету для СОКів виділили всього 5 млн грн, з яких використали менше ніж половину. Отже, тягар фінансування СОКів, без яких важко уявити економічний і, тим паче, соціальний добробут селян, як і раніше, лежить на убогих місцевих бюджетах і... самих кооператорах. Ну, і на спонсорах, якщо такі знайдуться.

Гладенько було на папері...

Тим часом профільне міністерство так "перейнялося" проблемою становлення СОКів, що керівник Мінагрополітики та продовольства Микола Присяжнюк, розвиваючи тему, проявляє одну ініціативу за іншою. То здивує керівників молокопереробних підприємств "взаємоприйнятною", "дуже для них вигідною" пропозицією "скинутися" й профінансувати СОКи на 1,5 млрд грн, то з комсомольським ентузіазмом рапортує громадськості про діяльність відомства, яке, "виконуючи завдання президента щодо розвитку кооперативного руху", оперативно вирішує питання, пов'язані зі створенням і розвитком кооперативних структур. Мова зовсім не про фінансування кооперативів, розширення пільг сімейним фермам, яким ідеться про переоснащення й модернізацію, не про направлення досвідчених фахівців міністерства для вирішення питань на місцях. У відомства інші підходи: 9895 студентів-випускників 18 аграрних вишів (які раптом перетворилися на науково-інформаційні центри) вирішено закріпити за сільськими територіями. Саме вони, якщо вірити міністру, "понесуть знання й актуальну інформацію" про переваги кооперації в маси, усе організують і вирішать... Дешево для відомства, необтяжливо для студентів, котрі у будь-якому разі мусять їхати в село — якщо не на практику, то на відпочинок. Та тільки вирішенню досить заплутаних питань, пов'язаних із діяльністю СОКів, це навряд чи допоможе. Таке спрощено-поверхове ставлення до справи спричиняє прорахунки у всіх напрямах — від розподілу фінансів для підтримки великих і дрібних сільгоспвиробників (першим — щодалі більше, іншим — щодалі менше) до істотних недоліків у підготовці тих-таки поправок до закону про сільгоспкооперацію та в супроводі законопроекту у ВР.

Ухвалений понад 10 років тому Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" внаслідок загального характеру та віддаленості від реальних обставин не сприяв залученню селян до процесу кооперування, а, швидше, віднаджував їх від нього. Бо законодавець прирівняв СОКи до комерційних структур, і селяни, які ризикнули об'єднати зусилля й ресурси, потрапляли, по суті, під подвійне оподаткування — як фізичні особи і як кооператори. І, зрозуміло, не хотіли платити за перебування в СОКах таку дорогу ціну. Кооперативний рух, який пожвавився після розпаювання землі та майна колгоспів і радгоспів, зійшов на маргінес, де перебуває і нині.

У січні ц.р. ВР ухвалила давно очікуваний законопроект, яким, на пропозицію уряду, було внесено зміни до "кооперативного" закону. Здавалося б: нарешті вирішено ключові питання, над якими не один рік билися прихильники кооперації. Новий закон переводить СОКи в статус неприбуткових організацій, що передбачає зниження податкового навантаження. Тепер, відповідно до закону, при реєстрації СОКу його засновники отримують посвідчення про те, що їхня установа не комерційну діяльність провадить, а надає послуги, а отже, звільняється від податків. Але, стверджують кооператори, податки, як і раніше доводиться сплачувати. Бо ні урядовці, ні законодавці не потурбувалися, щоб привести всі нормативні акти у відповідність до ухваленого закону. Зміни, внесені до кооперативного закону, не знайшли відображення ні в Податковому, Господарському та Цивільному кодексах, ні в нормативних актах низки відомств. Кооперативна діяльність СОКів, наголошують експерти, ускладнена тим, що досі у відомствах не розроблено цілої низки нормативних актів, з допомогою яких кооперативи могли б вписатися в систему господарських відносин. Для СОКів, які мають свою специфіку, дотепер не розроблено методології бухгалтерського обліку, низки інших нормативних актів.

Словом, замість почати нарешті скоординовано й ефективно діяти на підтримку кооперативного руху наші чиновники традиційно виголошують не забезпечені ні фінансовою, ні організаційною підтримкою заклики та імітують бурхливу діяльність. На це вони великі мастаки...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво