Пахне літо медом - Бізнес - dt.ua

Пахне літо медом

20 липня, 17:18 Роздрукувати Випуск №28, 21 липня-10 серпня

Вітчизняне бджільництво: гігантська сіра зона, тільки — з бджолами ж — у смужечку

Бджоли раді цвіту, як люди меду

—Щойно викачав, можете заїжджати! — бадьоро відгукується в телефонну слухавку пан Анатолій, і за годину ми вже в нього. Посеред веранди стоїть величезна каструля з прозорим медом. Крекнувши немолодий уже пасічник піднімає цю важезну каструлю, і густий бурштиновий нектар поступово наповнює банку за банкою. Мед ллється плавно, безперервною цівкою, залишаючи на поверхні кожної ємності круту гірку з грайливим хвостиком нагорі. Ця мимовільна скульптурна композиція за хвилину м'яко осідає, по вінця наповнюючи тару, так, що припасувати зверху кришку стає проблемою. Як добра душа — то щедра й рука.

— Мед свіжий, тож дві доби потримайте банки відкритими, — радить пасічник. — Хай зайва волога випарується. 

Ми щороку купуємо в нього мед, водночас збагачуючись і мудрими підказками, які для нас, звичайних медолюбів, щоразу відкриття. Якщо мед справжній, він не має розбризкуватись, а повинен тягнутися, намотуючись на ложку. Смак у нього терпкий і солодкий: за якусь мить після проби меду в горлі аж запече — так потепліє. Якщо ж мед не відповідає цим вимогам, то може виявитися нестиглим — і швидко закисне. Або ж це фальсифікат, — його сьогодні хоч греблю гати. Мед на третьому місці у світі серед продуктів, які підробляють: статистика свідчить, що його виробництво зменшується, а ось експорт — зростає. Підробити солодкий продукт просто — достатньо розбавити мед патокою, цукровим сиропом, манкою чи й крейдою. Або ж розігріти торішній, щоб зрідів і зійшов за свіжий — а отже, дорожчий, хоча насправді він втратить усі корисні речовини й перетвориться на звичайний солодкий десерт. Аби не пошитися в дурні, ліпше купувати мед у того, кому довіряєш, бо виявити підробку одразу складно навіть фахівцям. Це вже згодом вона проявиться сама, тривалий час залишаючись у рідкому стані. Бо натуральний мед буває рідким тільки свіжий, а з часом неодмінно гусне й кристалізується. В кожного сорту свій термін кристалізації, проте до зими зацукровуються всі. Крім акацієвого, який може й до року залишатися рідким, а потім загусає теж у міру — за що особливо цінується.

Саме по нього ми приїхали наприкінці травня, щойно перецвіла акація. Пильнували ще з минулого літа, коли прочитали, що він був найдорожчим на спасівському ярмарку в Києво-Печерській лаврі — по 260 грн/літр. У "чужих" пасічників купувати не хотіли — чекали у свого. Раніше було байдуже до сортів — аби лише справжній та смачний. А відтоді — ось що таке пізнавальна інформація, і вчасно, — почали цікавитися різними медами та їхніми цілющими властивостями. Купили липовий — помічний у лікуванні застуд, бронхо-легеневих захворювань та при безсонні. Гречаний знали ще раніше — бо найтемніший і запашний. Інколи його насичений смак не подобається пересічним медоїдам, зате сердечникам він як бальзам на душу, тобто на кров і судини. Скуштували соняшниковий — яскраво-жовтий, крупнозернистий: сподобався не дуже. А ось акацієвий засмакував, особливо спідній, де осіли всі найкорисніші мікроелементи: їх у ньому безліч, надто ж він показаний для зміцнення репродуктивної системи жінок і чоловіків. Завдяки високому вмісту фруктози та низькій калорійності його радять вживати навіть вагітним жінкам і діабетикам — певна річ, у міру.

Купуючи, помітили на столі пару банок густого золотистого меду. 

— Це торішній залишився?

— Ні, це з весняного цвіту. Цього року все раннє як ніколи, бо ж літо ще з квітня. І все разом цвіло: вишні, груші, яблуні, навіть сливи. Скуштуєте?

О-о-о, яке ж диво цей перший мед! Недарма народна мудрість стверджує, що весняна бджола — найщасливіша, а весняний мед сто болячок лікує. Зміцнює імунітет, гоїть рани, протистоїть застудам, допомагає при хворобах печінки, нирок, щитовидки, виводить токсини, шлаки і навіть радіацію, антибактеріальний, антистресовий, найефективніший для косметичних процедур, найбільше рекомендований дітям — а що смачний!.. Ще б пак: весна, різнотрав'я, для бджіл рай — пахучий розмай. Розкуштували й купили ще, бо це така рідкість навіть серед весняного різнотрав'я — мед із ягідно-фруктового цвіту. Весняний мед, узагалі, рідкість, бо його ще мало, як мовить прислів'я, одною ложкою можна з'їсти, — тож зазвичай його залишають у вулику для бджіл. Однак нинішній рік настільки особливий за погодними умовами, що весна була на мед врожайна. І рання. Варто лише пам'ятати: весняний мед швидко кристалізується, тож наразі рідким бути не повинен. А найефективнішим стає через чотири-шість місяців — коли настоїться й набереться цілющої сили та аромату. 

Власне, мед може зберігатися дуже довго — і не псується. Знаю це з власного досвіду. Одного разу ми знайшли в забутих сімейних схронах баночку ще радянського меду — 30-річної давності. Хоча зберігався він правильно — в темному сухому місці (бо мед на сонці — то отрута), але їсти його все ж не ризикнули, відправили в печиво. Медівники вийшли пухкими й смачними, а запах!.. — з порога слинка текла.

Щоби мед їсти, треба не присісти

Замовили ми й липовий мед. Та липа вже давно перецвіла, а пасічник усе розводить руками:

— Рамки ще тарахкають — порожні. Не лише в мене — в усіх. Нема на мед цього року поліття… 

Виявляється, бджола не щодня нектар носить. Для цього їй потрібні не лише квіти, а й сприятливі погодні умови. Ідеальні — теплі ночі й дні в температурних межах +14 — +25 градусів і помірна вологість, тобто невеликі тихі нічні дощі. Плюс-мінус кілька градусів нижче й вище знижує медоносність, а така неврастенічна погода, то з пустельною спекою, то з холодними зливами, як цьогоріч, і поготів для бджіл — суцільні критичні дні. Навіть далекі від бджільництва люди відчувають це — бо городина не родить, ні огірки, ні кабачки не запилюються. А в пасічників клопоти — і коли є мед, і коли меду немає. 

Та пан Анатолій цими клопотами живе. Пасіка в нього зовсім не така, як у кіно, де в розкішних садах на смарагдовій траві стоять вулики і бринять бджоли. Ця ж — на зеленому обніжку біля городу, в оточенні кільканадцяти яблунь і вишень. Починалася з пари вуликів для сімейних потреб: раніше мед був дефіцитом, тим паче в селі, де пасіка була тільки колгоспна і працювала на державу, а не для людей (правда, дехто з пенсіонерів таки вперто тримав бджіл — суто для себе: купити в них із півлітра меду було за щастя). З часом пасіка виросла до десяти вуликів, а пасічник набрався досвіду і тепер щедро ділиться ним з іншими такими ж любителями, як сам, у яких чи два вулики, чи аж п'ять. Він для них і наставник, і порадник, і ветеринар — бо ті ветеринари, що ще де-не-де є по селах у районах, у бджолиних хворобах найчастіше не тямлять ніц. Це за радянських часів у кожному районі обов'язково був зоотехнік із бджільництва, — а наразі вони зникли, як зникли і їхні посади. Понад те: бджільництва взагалі на місцях офіційно немає. Бджоли є, пасічники є, пасіки, хай карликові, та множаться — а галузі як такої не існує, бо в офіційних структурах влади немає не те що управління чи відділу, а й жодної людини, котра б за неї відповідала. 

Може, тому вона й постала, як Фенікс із попелу, що ніхто в нашій країні за неї не відповідає? Бо все інше, у що втручається держава, руйнується й занепадає? 

Втім, за великим рахунком, вона нікуди не зникала. Як стверджує Олексій Горелік, що в 1990-х очолював Хмельницький облбджолопром, тривалий час був головою обласної Спілки пасічників, а наразі відрекомендовується як "приватний підприємець, почесний пасічник України і видавець журналу "Пасічник", після "реформування" села українською владою бджільництво — єдина аграрна галузь, яка не лише вціліла, а й розвинулася — без будь-чиєї допомоги. Це при тому що в 1990-х фактично перестали існувати потужні пасіки колгоспів і радгоспів, підсобних господарств великих промислових підприємств і багатьох (але далеко не всіх) лісництв. "А дядьківські пасіки створили українське диво, — каже пан Олексій. — Показали, на що здатні наші бджолярі, коли їм ніхто особливо не заважає. Бо, на жаль, люди, які, за службовим обов'язком, мали б полегшувати життя українським пасічникам, насправді тільки створюють їм проблеми".

Його слова підтверджує статистика, — хоча сам Горелік скептично називає її "середньостельною". Україна стабільно входить у першу п'ятірку виробників меду в світі (3—4 місце, 5—6% світового виробництва) і найкраща в Європі з валовим збором близько 70 тис. тонн: рекордним був 2013 р. із 73713 тоннами меду, а торік цифра сягнула 66231 тонни. У ще радянському 1990 році в Україні вироблялося 50858 тонн солодкого продукту, тож різниця очевидна. 1990-ті роки були провальними для галузі, та вже у 2000-му вітчизняні пасічники вийшли на рівень радянських показників і відтоді тільки нарощували виробництво. Попри те, що кількість бджолосімей за цей час зменшилася майже на третину: якщо в 1991 р. їх було 3515,1 тис., то нині — 2642,2 тис. Отже, продуктивність однієї бджолиної сім'ї зросла з 14,5 кг до 25 кілограмів меду? Це, звісно, ймовірно і приємно — якщо цифри справді відбивають реалії, а не є "статистичною похибкою" чи надуті з допомогою фальсифікату. Бо, приміром, президент Всесвітньої асоціації експортерів меду професор Норберто Гарсія оцінює таку світову тенденцію однозначно: "Тоді як кількість бджолиних сімей у світі з 2007 по 2013 р. зросла на 8%, експорт меду зріс на 61%. У східній півкулі, від України до Тайваню, ця тенденція ще очевидніша: збільшення сімей на 13% та вибух експорту на 196%. Ці дані показують шокову аномалію, яка повністю суперечить світовим тенденціям зниження продуктивності сімей. Науковці та незалежні наукові установи свідчать, що споживання того, що ми називаємо чистим медом, значно перевершує реальну картину з виробництва правдивого натурального меду". 

По областях картина вкрай строката. Першість за кількістю бджолосімей тримає Хмельниччина: 339,3 тис. Вона перша і за кількістю приватних пасік: їх тут понад три тисячі — плюс майже 50 пасік в агропідприємствах. Ще область особлива тим, що тут, у племінному бджолиному розпліднику "Прибузькі медобори", створений внутрішньопородний тип української степової породи бджіл — "Хмельницький": безперечно, для подільських бджолярів це є предметом гордості. Як і те, що одне з підприємств Хмельниччини, що закуповує мед у приватних пасічників, уже багато років перебуває серед лідерів експорту меду з України. Скажімо, 2015 р. з області експортували 2,3 тис. тонн меду загальною вартістю 110 млн грн — переважно до Польщі, Німеччини та Франції. Це вагома крапля в діжку українського експорту, який 2017 р., для прикладу, становив 67,8 тис. тонн на 133,9 млн дол. Одне слово, Хмельниччина цілком може служити ілюстрацією до "медової історії" України — причому як у позитивному, так, на жаль, і в негативному сенсах. Бо, з одного боку, вона серед кращих, а з іншого — це типовий для вітчизняної "картини медом" пейзаж, де 95—98% медового врожаю забезпечують переважно патріархальні, "хуторянські" пасіки з дідівським рівнем виробництва, продуктивності й "маркетингових технологій", що полягають у продажу готового продукту в своєму колі або — від безвиході — здачі його за безцінь (30—35 грн/кг) перекупникам; відірваністю від передового світового досвіду і навіть не дуже передового, проте цивілізованого догляду й контролю, які були раніше.

На язиці мед, а в серці — лід

Гречаного меду пан Анатолій нам не пообіцяв. Немає цього року посівів гречки в околицях. Торік були аж два поля, ще й по черзі цвіли: пасічники натішитися не могли бджолиними взятками. А нинішнього року — тільки одне соняшникове, та й те аж за 8 кілометрів, — а бджола продуктивна, коли літає не далі двох-трьох.

На Хмельниччині, як і в Україні загалом, аграрії — чи, точніше, орендарі сільськогосподарських площ, для яких земля — суто бізнес, засіб для отримання якомога більших прибутків із якомога нижчими затратами і в якомога більш стислий термін, найчастіше абсолютно далекі від усвідомлення того, що бджолярі — їхні найближчі союзники. Правило, яке працює в усьому світі: пасічники отримують 90% прибутку не від продажу меду та інших продуктів бджільництва, а від запилення бджолами посівів сільськогосподарських культур, урожайність яких від цього істотно — на 5—30% — зростає, — в Україні не діє. Держава законодавчо не регулює використання землі, сівозміни порушуються, що катастрофічно виснажує угіддя і зменшує медоносну базу. Зокрема це стосується гречки. Попит на неї великий, а посіви в 2017 р. зросли всього лише на 1,4%. Це не покрило потреб — бо якщо обсяг ринку крупів в Україні торік становив 387 тис. тонн, збільшившись на 6,7%, то гречка стала рекордсменом: 18,1%. У результаті, зріс імпорт — переважно дешевої гречки з Росії. Загалом, за 11 місяців 2017 р. в Україну завезли 12,81 тис. тонн гречаної крупи — втричі (!) більше, ніж за попередній сезон, коли імпортували 3,93 тис. тонн. Тобто витрачали валюту там, де цілком могли її заробляти — з допомогою бджіл. Власне, й витрачали зароблене бджолами на експорті меду — бо ж платили з державної скарбниці. Понад те — платили ворогу, опосередковано фінансуючи його злочини на нашій території.

Це мало назвати нехлюйством, це більше скидається на диверсію. Хоча насправді це просто повна відсутність стратегічного бачення розвитку аграрного сектора держави, одним із коліщаток та гвинтиків якого є і бджільництво. Та його не тільки не беруть до уваги, — його подекуди знищують. Мимохіть. Нинішнього року (втім, як і торік, і позаторік, і ще раніше) пасічники в кількох районах Хмельниччини — Кам'янець-Подільському, Дунаєвецькому, Чемеровецькому, Летичівському, Городоцькому — протестували проти обробітку орендованих довколишніх полів отрутохімікатами, від яких масово загинули бджоли. Хоч у вітчизняному правовому полі передбачене інформування власників пасік, які розташовані в радіусі семи кілометрів від поля, не пізніше ніж за три доби до його обробітку — із зазначенням отрутохімікату, рівня його токсичності та терміну дії, місця, часу і способу застосування, періоду ізоляції бджіл. Сам обробіток має проводитися в нічний час. Крім того, заборонено обробляти поля й сади засобами захисту рослин у період цвітіння медоносів та пилконосів під час масового льоту бджіл. Але ці правила ігноруються, як і те, що отрутохімікати мають бути сертифіковані й дозволені до використання в Україні. Та хто це контролює? Виготовлені за суворими стандартами європейські препарати захисту рослин дорогі, тож частіше горе-орендарі української ріллі купують задешево китайські й труять ними і землю, і все живе на ній. А законодавство виписане таким чином, що позиватися з винуватцями — собі дорожче. Приміром, у Городоцькому районі спроби постраждалих бджолярів зустрітися з представниками компанії "Кернел", які обробляють тут землю, і викликати працівників екологічної служби були марними, аж поки люди у відчаї не перекрили трасу. Проте навіть крайні заходи, до яких вдаються громадяни, не допомагають встановити справедливість. І тим паче не здатні відновити бджолині рої, які гинуть від інсектицидів, гербіцидів та пестицидів. Офіційна статистика каже, що торік унаслідок таких дій загинуло 1139 бджолосімей у восьми областях країни. У фахівців Національного університету біоресурсів та природокористування України інші цифри: щороку від отруєння гине від трьох до восьми тисяч бджолосімей. Таку розбіжність між даними легко пояснити: далеко не всі пасічники наважуються на публічний чи, тим паче, судовий захист своїх прав, — надто вже нерівні сили. І навіть об'єднання у громадські організації на кшталт Спілки пасічників України не змінює ситуацію, бо такі громадські організації теж безправні, а відтак і безсилі.

Здавалося б, логічний крок на шляху всебічного захисту своїх інтересів — об'єднання в кооперативи. Цьому навіть було присвячено міжнародну науково-практичну конференцію, організовану торік у вересні у Хмельницькому. Проте на такий крок пасічники чомусь не наважуються. Серед основних причин — недовіра: і до держави, і до потенційних партнерів по кооперативу, більших та потужніших. Підстави для цього є: якщо раніше пасічники були звільнені від податків — і це логічно, в усьому світі бджільництво дотується, — то в ухваленому 2016 р. Податковому кодексі з'явилася норма, відповідно до якої пасічник, що продав меду більше ніж на 100 (а з 2017 р. — на 50) мінімальних зарплат, уже оподатковується. При цьому не береться до уваги постійне збільшення його витрат унаслідок невпинного зростання цін. Ось і залишається вітчизняне бджільництво одноосібним, роз'єднаним, некерованим, непорахованим, а відтак, по суті, не легалізованим — і через це вразливим, низькоконкурентним, попри певні успіхи на світовому ринку — сировинним придатком успішніших чужих економік. Така от гігантська сіра зона, тільки — з бджолами ж — у смужечку. І ця ситуація зберігається вже майже два десятиліття — як і проблеми в ній, як і розмови довкола цих проблем, — практично, без жодних кроків ні вгорі, ні внизу, що були б спрямовані на їх вирішення.

Та, як справедливо зауважує народна мудрість, у чужій пасіці бджіл не розведеш, а від лежання не буде медування. Тож, попри весь наш консерватизм та індивідуалізм, слід брати приклад із бджіл — гуртуватися і працювати на спільний результат, удосконалюючи, розвиваючи, осучаснюючи свою — українську — пасіку. Адже найкорисніший для людини мед, зібраний там, де вона живе. А там, де меди, немає біди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво