Не експортом єдиним

Цукровий сезон-2017 цими днями сягнув свого апогею, хоча через несприятливі погодні умови він забарився, розпочавшись на два тижні пізніше, ніж торік. Та, попри все, заготівля буряку і його переробка на цукор демонструють бажання надолужити згаяне.

Минулий рік для цукрової галузі був доволі успішним. Цукрові заводи зварили 2 млн тонн цукру. До цього валу додалися перехідні запаси із 2015 р. - 213 тис. тонн. Усе це забезпечило можливість не тільки задовольнити внутрішню потребу в цукрі, а й наростити його експорт. Та хай там як, але великі обсяги експорту сировини і напівфабрикатів - одна з ознак належності до країн третього світу, в яких промислове виробництво використовує землю, нерідко виснажуючи її, проте не намагається виробляти якнайбільше продукції з високою доданою вартістю.

Отож у 2016-2017 маркетинговому році (з вересня 2016-го по вересень 2017-го р.) цукровари експортували рекордну кількість цукру за всі роки незалежності - майже 768 тис. тонн. Девальвація гривні знизила вартість цукру в доларах, і він став привабливим на зовнішніх ринках. Географія поставок була якнайширшою, - цукор з України потрапив на ринки Азербайджану, Грузії, Молдови, Туреччини, Китаю, ПАР, Афганістану, Сомалі, Ефіопії, Македонії, М'янми, Шрі-Ланки (найбільший імпортер цукру з України). І, хоча ціна бурякового цукру на зовнішніх ринках поступово знижується, дефіцит його у світі, що спостерігався останні два роки, ще не минув. Білий цукор (середня ціна - 370-380 дол./тонна) майже зрівнявся в ціні з цукром-сирцем (320-310 дол. плюс затрати на рафінування). І його поки що вдається активно продавати за кордоном. А ось на внутрішньому ринку відбуваються цікаві метаморфози: оптові ціни на білий цукор уже перевищують світові й коливаються в межах 1200-1300 грн/тонна (450-486 дол.). У роздрібній мережі цей солодкий продукт коштує в середньому на 200-300 грн дорожче і стає не по кишені пересічному покупцеві.

За даними Мінагрополітики, нинішнього року в Україні було посіяно 318 тис. га цукрових буряків. На 10 листопада викопано цукрових буряків на 85% площ. Середня врожайність сягнула позначки 451 ц/га, що на 25-26 центнерів менше, ніж торік. Аномальна спека у серпні таки позначилася негативно на вегетації коренів.

Цими днями буряки переробляють 44 цукрових заводи, які на 14 листопада виробили 1,36 млн тонн цукру. А вал солодкого продукту передбачається на рівні минулого року - 2 млн тонн при внутрішньому споживанні - 1,64 млн тонн. Логіка підказує: надлишки відправлять на експорт. За оцінками асоціації "Укрцукор", у 2017/2018 маркетинговому році вивезення цукру становитиме орієнтовно 500 тис. тонн. Такого щедрого експорту, як торік, цукрові компанії вже не забезпечать, хоча потужності цукрозаводів, за даними асоціації "Укрцукор", дозволяють експортувати 1,5 млн тонни цукру на рік.

Підйом галузі відгукнувся на Тернопільщині, яка традиційно є бурякосіючою областю. Цього року сільгоспвиробники збирають цукрові буряки із 28,4 тис. га, що на третину площі більше, ніж була під буряком торік. До нинішніх обсягів доклали руку сільгосппідприємства, які посіяли буряки на площі 27 тис га. Своєю чергою, населення послідовно, щороку зменшує посіви солодких коренів, засадивши ними у 2017 р. лише трохи більше 1000 га. Чому ж так сталося? З одного боку, цукроварні не хочуть працювати з індивідуальними господарствами, які не можуть забезпечити певних вагових кондицій сировини. А з іншого - вирощування цукрових буряків, їх транспортування на завод стає дедалі більш затратною справою, в якій майже немає прибутку…

На початку грудня 2016-го "Промінвестбанк", у заставі якого перебувало майно заводів товариства "Т-цукор", пов'язаного з агрохолдингом "Мрія", знайшов покупця на ці цукрозаводи. П'ять цукрових підприємств придбала компанія "Радехів-цукор", що належить німецькій фірмі Pfeifer & Landen. Вона вже кілька років володіла Чортківським цукрозаводом, який успішно виробляв цукор, працюючи виключно із великими та середніми сільгосппідприємствами, які вирощують бурякову сировину для переробки.

Отож компанія "Радехів-цукор", яка викупила всі діючі заводи в області, планує поставити на переробку 1,7 млн тонн цукрових буряків. Із них до 400 тис. тонн цукросировини ця компанія завезе з інших областей, де орендує землі.

На 14 листопада, за даними Департаменту агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації, на Тернопільщині викопано буряки на 23,5 тис. га (83,% засіяних цієї культурою площ). Незважаючи на спеку у серпні-вересні, врожайність солодких коренів у сільгосппідприємствах все-таки висока й сягнула 566 ц/га, що аж на 133 центнери більше, ніж торік. Така ж висока вона і в аграріїв Львівщини, Хмельниччини, а також на Херсонщині.

У ці дні працюють чотири цукрозаводи області. Найбільший завод - Чортківський - стартував ще 11 вересня, працює на повну потужність, переробляючи щодоби до 8 тис. тонн сировини, і виробляє понад одну тисячу тонн цукру. Три інші цукрозаводи - Хоростківський, Збаразький і Козівський - були введені в дію лише 12-14 жовтня. На 14 листопада вони сумарно переробили понад 1 млн тонн цукрових буряків, виробивши майже 138 тис. тонн цукру. Але плани більш грандіозні: у цьому сезоні вони мають намір зварити понад 200 тис. тонн цукру, що вочевидь перевищує квоту "А" для цукрозаводів області на 2017 р. - 126,8 тис. тонн.

Українські цукрозаводи зберігають шанси підтримувати чи бодай істотно не знижувати обсягів експорту цукру. Наприклад, та ж компанія "Радехівський цукор", яка опосередковано володіє чотирма згаданими цукрозаводами області, у 2016-2017-му маркетинговому році експортувала, за офіційними даними, майже 102 тис. тонн цукру на 48,7 млн дол. Але вражаючий експорт не є ознакою економічного розвитку.

Оптимальнішим варіантом було б одночасне зростання виробництва цукровмісної продукції з високою доданою вартістю - насамперед кондитерських виробів, а також консервів, соків і т.п. Бо за таких умов можна отримувати прибутки на кожному етапі виробництва. Та насичувати цими товарами внутрішній ринок, не відмовляючись, звісно ж, і від експорту. А з цим виходить не якнайкращим чином.

З цього приводу слушна думка генерального директора багатогалузевої корпорації "Агропродсервіс" (Тернопільщина) Івана Чайківського:

- Українська влада має знайти модель, щоб у виграші був не той, хто більше продає за кордон сировини, а той, хто більше переробляє продукції на внутрішньому ринку, хто виростив на полі, переробив через комбікормовий чи борошномельний завод, кондитерську фабрику і т.п. і на кожному етапі отримав додану вартість. Саме таким сільгоспвиробникам треба допомагати і таких дотувати, щоб їх ставало більше.

Та якщо аграрні чиновники і можновладці найвищого рівня й далі втішатимуть суспільство небувалим зростанням експорту будь-якої продукції, не конкретизуючи, що це - переважно сировина й напівфабрикати, і не вживатимуть достатніх заходів для стимулювання внутрішнього попиту та глибокої переробки сировини для потреб українського ринку, не виключаючи, звісно ж, експорту, - Україна й надалі залишатиметься серед країн третього світу. Але ж не на роду написано їй бути відсталою. Бо навіщо ж тоді було підписувати Угоду про асоціацію з ЄС і заявляти про прагнення інтегруватися в європейський ринок?