Ласкаво (не)просимо! - Бізнес - dt.ua

Ласкаво (не)просимо!

5 грудня, 2014, 21:29 Роздрукувати Випуск №46, 5 грудня-12 грудня

У ситуації "Все пропало!" той, хто шукає засоби (зокрема, наповнення бюджету), звертає увагу на нетрадиційні джерела. Однією з таких паличок-стукалочок цілком природно могла б стати вітчизняна туристсько-рекреаційна індустрія.

 

У ситуації "Все пропало!" той, хто шукає засоби (зокрема, наповнення бюджету), звертає увагу на нетрадиційні джерела. Однією з таких паличок-стукалочок цілком природно могла б стати вітчизняна туристсько-рекреаційна індустрія. Вітчизняний туризм, як зауважують фахівці, може щороку поповнювати державний і місцеві бюджети щонайменше на 10 млрд дол. (за поточним курсом це 130–160 млрд грн). Тобто генерувати понад третину щорічних бюджетних надходжень, не кажучи вже про потенційний ефект для суміжних сфер. Проте й до сьогодні не генерує. Чому? Адже дедалі частіше чути авторитетні заяви, що Україну вже давненько годують здебільшого не металургія з хімією — левова частка грошей крутиться в сфері послуг.

Питання: чи потрібні державі вищезазначені кошти та (як "додатки") міжнародний авторитет не на рівні плінтуса, нові робочі місця, безболісна диверсифікація різних галузей економіки, — звісно ж, риторичні. Тим часом, оцінюючи потенціал вітчизняного туризму, варто зазначити, зокрема, що будь-які соціальні та економічні потрясіння жодним чином не впливають на незмінне вже упродовж багатьох років зростання світової туріндустрії як за кількістю мандрівників і відпочивальників, так і за надходженнями від цих і дотичних видів економічної діяльності. Так, торік подорожував кожен сьомий житель Землі, і цей мільярд осіб залишив у країнах перебування 1,5 трлн дол. Частка туризму в світовому експорті товарів і послуг становить майже 13%, а в країнах Європейського Союзу — 14%. Туризм формує 8% сукупного внутрішнього валового продукту країн ЄС і забезпечує близько 11% їхнього економічного зростання, а кількість робочих місць у туріндустрії держав цього ж Союзу становить близько 12% від загальної кількості працюючих.

За прогнозами фахівців Всесвітньої туристської організації, у 2020 р. кількість подорожуючих становитиме 
1,5 млрд, і вони "залишать" індустрії туризму 2–3 трлн дол.

Що ж Україна? За підрахунками фахівців Української туристської асоціації, позаторік іноземці, які подорожували нашою країною, залишили в ній 571 млн дол. Натомість громадяни з паспортами України, як туристи милуючись закордонними краєвидами та історико-культурними пам'ятками, поповнили тамтешні бюджети на 
5,4 млрд дол.

Для порівняння: Литву (населення в якій менше, ніж у Києві) торік відвідали 2,1 млн іноземних туристів, а туризм збагатив держбюджет на 
2,2 млрд дол.

Отже, що маємо?

Курорти та рекреаційні території в державі становлять майже 9,1 млн га (15% території). А експлуатаційні запаси мінеральних вод забезпечують використання їх в обсязі понад 64 тис. кубометрів на добу.

Історико-культурні ресурси. На державному обліку в Україні перебувають понад 130 тис. пам'яток, у тому числі понад 57 тис. пам'яток археології, більш як 51 тис. пам'яток історії, майже 6 тис. пам'яток монументального мистецтва, понад 16 тис. пам'яток архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтних. Функціонують понад 60 історико-культурних заповідників, у тому числі близько 15 мають статус національних. У Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — сім вітчизняних об'єктів.

Наукове, методичне та кадрове забезпечення. Ці види обслуговування туризму здійснюються за сприяння понад 130 вищих навчальних закладів і чотирьох науково-дослідних інститутів Міністерства охорони здоров'я.

Інфраструктура туризму. Згідно з даними Держстату, у державі налічується більш як 1200 закладів готельного господарства загальною місткістю понад 100 тис. місць, які щороку обслуговують близько 4 млн осіб (у тому майже 17% — іноземців). Також є й понад 3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів загальною місткістю понад 480 тис. ліжок у місяць максимального розгортання.

А якщо додати до сказаного, що упродовж останніх років конкурси до ВНЗ на туристські спеціальності є одними з найвищих у державі, а туристський напрям торік було названо найпопулярнішим видом бізнесу в Україні (лише упродовж восьми місяців того року в державі було зареєстровано 1054 нові турфірми), то чи не відповідний це сигнал владі різнорангового розливу?

А що ж влада?

Чи не найабсурднішим кроком вищого українського керівництва, яке заприсягалося (пригадуєте квітнево-травневі білборди, сітілайти, лайтбокси, беклайти та інші носії зовнішньої реклами?) "жити по-новому", стала нещодавня ліквідація Державного агентства туризму і курортів України (за чутками в професійному середовищі, його функції виконуватиме відділ у структурі Міністерства інфраструктури). А якщо додати до цього, що працівники де-юре існуючого Наукового центру розвитку туризму Мінкультури вже кілька років через відсутність коштів перебувають у вимушеній відпустці, постає природне запитання: "Різати курей, які здатні нести золоті яйця, вже перейшло в статус національної української хвороби?".

Що ж до секторального рівня, то "молодші товариші" намагаються не відставати від "старших". Зокрема, воєнний туризм (який передбачає зовсім не подорожі до зон бойових дій, а, зокрема, відвідання військових частин, полігонів, кораблів, центрів підготовки спецпризначенців, заводів з виробництва та ремонту зброї та військової техніки, стрільбу з різних видів зброї, катання на військовій техніці — і як пасажир, і як водій, польоти на військових літаках і гелікоптерах тощо) у керівництва Міністерства оборони не в пошані. Як попередній, так і діючий міністр та його заступники (окрім одного — вже колишнього, який "принципово за") не відповіли на моє запитання, а саме: у час, коли російська агресія не лише унаочнила украй низький рівень фаховості українських вояків, а й боляче вдарила по бюджету (і невідомо, як довго цей біль докучатиме), зарадити виправленню цього становища спроможний воєнний туризм, тож чи Міністерство оборони планує готувати бодай певну кількість фахівців зазначеного профілю у відомчих ВНЗ?

Також без відповіді залишились аналогічні запитання до керівників кількох військових вищих навчальних закладів держави.

Звернення ж до Верховного Головнокомандувача теж "потішило" традиційною відпискою. Зауважу принагідно, що ще десять років тому в Європі існували півтора десятки асоціацій воєнного туризму, а у широкого загалу великою популярністю користувався (і тепер також) часопис The War Tourist.

Чи не дивно? Адже країна переживає складні часи, кожен день воєнних дій на Сході обходиться їй, згідно із заявою діючого прем'єра, у 80 млн грн. І сюди вочевидь не входять витрати на тих, кого — на жаль, цього не уникнути — невдовзі приймуть на лікування шпиталі та лікарні, як також на тих, хто, ставши інвалідом, потребуватиме пожиттєвої опіки з боку держави. Чи не держава має опікуватися родинами загиблих на Сході країни? А вже задеклароване урядом підвищення грошового забезпечення (до щонайменше 6 тис. грн) військовикам, які перебувають у зоні АТО, та доручення РНБО Кабміну "переглянути норми речового та продовольчого забезпечення особового складу військових формувань та правоохоронних органів України з урахуванням виявлених під час проведення АТО реальних потреб", а Міноборони — "внести пропозиції щодо утворення високомобільних десантних військ як окремого виду Збройних сил"? А розробка та виробництво нових видів зброї та озброєння, належне (сучасне) облаштування центрів підготовки військовиків, удосконалення експозицій військово-історичних музеїв etc.?

Зазначу принагідно, що цей вид туризму дає змогу пристойно заробляти й гідам, а ними можуть бути як колишні військові, так і діючі. Певне, надходження від воєнного туризму не завадили б і зниженню (в ідеалі — скасуванню) військового збору із зарплати.

На регіональному рівні картинка не краща. Звернення найстарішої в країні кафедри країнознавства і туризму до очільників Київської міської, кількох обласних і районних державних адміністрацій з пропозицією бодай трохи підняти планку тамтешньої туристсько-рекреаційної індустрії (а переконатися в її "плінтусовості" неважко: варто лише, скориставшись пошуковиками, подивитися, що собою являють тамтешні "програми розвитку туризму", або ж, набравшись терпіння, спробувати дочекатись завантаження регіональних туристських сайтів) залишились не почутими.

Що ж до завсідників головної зали країни, то й тут прокол. Жоден із членів профільного парламентського комітету не відповів авторові на запитання: "Як ви ставитеся до того, що вже кілька років поспіль Україна не має програми розвитку туризму, внаслідок чого державний і місцеві бюджети щороку недоотримують десятки мільярдів гривень?". Зауважу принагідно, що не відповіли на це запитання й ті нардепи, в графі "захоплення" яких був зазначений туризм.

Глухою була й Рада національної безпеки та оборони, до якої також звертався на її сторінці в соцмережі. Не бачив цієї тематики серед своїх 
пріоритетів і Національний інститут стратегічних досліджень при президентові України, з колишнім директором якого спілкувався, а нинішньому наприкінці серпня було надіслано відповідну пропозицію від Шевченкових туризмознавців. Не відповіли й інші посадовці.

На щойно згадану програму розвитку туризму і курортів, за розробку якої відповідало профільне держагентство, не перший рік чекають не лише представники органів місцевої влади та майже 10 тис. туроператорів і турагентів, а й інші інституції: музеї і театри, заводи і фабрики, військові частини і фермерські господарства, навчальні заклади і національно-культурні товариства. Однак навіть з її концепцією, створити яку запрошували іноземних фахівців, широкий туристський загал не було ознайомлено. Тихо померла й розпочата торік розробка Державної цільової програми розвитку туризму в Україні на період до 2022 р.

Не перший рік чекає на належне вдосконалення й чинний Закон України "Про туризм", який гравці вітчизняного туристського ринку називають не інакше як "законом про виїзд", оскільки значною мірою саме він збагачує не рідну державу, а закордонні бюджети. Та чи будуть парламентарії цьогорічного "розливу" прогресивнішими за своїх попередників — питання більш ніж риторичне. У передвиборних програмах УСІХ (!) партій місця нашій "курці, здатній нести золоті яйця", не знайшлося.

А звідки гроші? 

Якщо говорити про джерела фінансування програм перетворення територій і пам'яток на популярні об'єкти, то їх уже й сьогодні чимало. Зокрема, частину з них можна відреставрувати/реконструювати за рахунок грантів європейських фондів, адже вони належать до спільної спадщини: української та польської, німецької, італійської, французької та ін. Приміром, кілька років тому львівська міська влада отримала від своїх польських партнерів 5 млн грн на реалізацію проекту "Спільна спадщина". Та ж таки Європа готова розглядати (та фінансувати) відповідні проекти, та от біда: українська сторона ніяк не спроможеться їх належно підготувати. Натомість, зокрема, молдовани та румуни використовують це "джерело" чи не на всі сто.

Позаторік Лувр відвідали 8,5 млн екскурсантів, Британський музей — 5,6 млн, а 32 київські музеї — лише 3,2 млн осіб. Чому так? Бо "там" ці інституції виживають за рахунок прибутків таких складових, як кав'ярня, ресторан, крамниця, бутик etc. В Україні ж ці "атрибути" нереальні, оскільки мають проблеми з легалізацією. Передусім на місцевому рівні, де править бал чиновник.

Іншим джерелом надходжень для музеїв є спонсори. Проте в державі таких прикладів — пальців однієї руки забагато. Знову ж таки "завдяки" чинному законодавству.

Величезний потенціал і в таких видів вітчизняного туризму, як промисловий (індустріальний) і фестивальний, гастрономічний і сільський зелений, екстремальний і екологічний, замковий і етноекзогенний, винний і археологічний. І не дати цьому ради — себе не поважати.

Згідно зі "Звітом про туристичну конкурентоспроможність-2013", Україна має недоліки, що потребують — очевидно — негайного вирішення. Найбільшими проблемами є: корупція, непрозоре та складне податкове регулювання, несприятливі умови для підприємництва й туристського бізнесу, недосконалість законодавства, нестабільність державної політики та влади, неефективність державного апарату, перешкоди для іноземного інвестування, недостатній рівень розвитку туристської інфраструктури, її невідповідність світовим стандартам, відсутність системи перепідготовки кадрів, а також чітких кваліфікаційних вимог.

Тож одним із доказів "не обіцянок, а одруження" щойно обраних нардепів має стати виправлення зазначеної ситуації. Зокрема, реанімація Держтурагентства, громадська рада при якому формуватиметься за принципом не "любих друзів" (про позитив у фаховому доробку яких широкий туристський загал ні сном ні духом), а шановних опонентів — знаних практиків і подвижників розвитку іноземного та внутрішнього туризму (саме ці види туризму здатні "по вінця" наповнювати бюджети всіх рівнів).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво