Кооперативний вакуум - Бізнес - dt.ua

Кооперативний вакуум

21 вересня, 2018, 18:13 Роздрукувати Випуск №35, 22 вересня-28 вересня

У країні з розвиненим сільським господарством працюють усього близько 600 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Зусилля з розвитку кооперативного руху як і протидія цьому процесу, що набирає сили, пронизує весь перебіг земельної реформи. 

А напередодні очікуваного запуску глобального земельного ринку протиборство стає ще гострішим.

Інструмент для балансу

Земельна реформа, коли понад сім мільйонів селян отримали земельні та майнові паї, створила ситуацію, за якої кооперування стало не тільки можливим, а й украй потрібним. Але до реформаторського керма селян, особливо тих, які націлилися на виведення своїх паїв з загальних масивів і подальше впровадження кооперативних засад, так і не допустили. Лицемірні заклики реформаторів не допустити дроблення колгоспно-радгоспних полів на дрібні ділянки призвели до засилля потворно зрослих латифундій. Конкурувати з ними дрібнішим структурам непосильно. Перед сільгосппідприємствами нависла загроза якщо не поглинання, то повної залежності від агрохолдингів. І якщо цьому натиску представники малого й середнього агробізнесу не протиставлять кооперацію як інструмент економічного балансу, то агрокорпорації, непомірно розростаючись, і далі вестимуть свою гру, розширюючи земельні банки, посилюючи економічний тиск, що часом переходить у прямий рекет.

Неблагополучний стан кооперації у вітчизняному агропромі цілком зрозумілий. Розвивати ці структури в Україні почали з великим запізненням, лише через нагальну потребу, коли іншого виходу просто не залишалося. Та й то, в основному, лише в молочній галузі. За це взялися переважно іноземні молочні компанії. Оскільки невдовзі після внесених ними інвестицій у переробку великі й середні тваринницькі комплекси і ферми перестали задовольняти потреби переробників у сирому молоці. І вони мали вживати заходів, щоб підвищити якість перероблюваної сировини, дедалі більша частина якої надходила з селянських господарств. А це без створення СОКів, які модернізують виробництва, було неможливо. 

Деякі іноземні молочні компанії, що працюють в Україні, ще в 2000-ні роки, не дочекавшись відповідних системних кроків від влади, почали самотужки створювати в зонах заготівлі сирого молока СОКи. Для цього виділялися спеціальні бюджети, що передбачають кошти для надання селянам доїльних апаратів і холодильних установок. Згодом дійшло навіть до створення навчальної кооперативної ферми. Цей досвід використовували ще кілька іноземних і вітчизняних компаній. У результаті в стагнуючому тваринництві України з'явилися окремі осередки відносного благополуччя. 

Поява осередків такого розвитку була дуже доречною. Оскільки під час євроінтеграції треба було більше уваги приділяти безпеці харчових продуктів, передусім тваринного походження. Проблема полягає в тому, що левова частка (близько 70%) вітчизняного сирого молока виробляється в селянських господарствах, не оснащених ані холодильними установками, ані доїльними апаратами, тому молоко кваліфікується 2-м сортом і не відповідає стандартам ЄС. Дію ухваленого ВР евроінтеграційного закону про заборону заготівель другосортного молока на переробку у зв'язку з неготовністю заготівельної бази довелося вкотре відкласти. Цього разу до 2020 року. Конче потрібні заходи весь час відкладають в основному через зволікання зі створенням молочних СОКів, за допомогою яких можна було б підвищити якість сировини для переробки. Тим більше що досвід створення таких СОКів уже є, і шляхи їх створення відомі.

У кооперативній навчальній фермі села Олександрівка Дніпропетровської області, яка виробляє першосортне молоко майже десяток років поспіль, за відповідної організації можна було б навчити не одну тисячу кооператорів з усієї країни. Але результати цієї навчальної бази, як і інших кооперативних структур, виявилися локальними й обмеженими. Господарства Олександрівки, де нині діє понад сотня сімейних ферм із навченим персоналом (у кожній — по три–сім корів) і вісім міні-ферм із поголів'ям по 16–20 корів, справді перебудувалися. Доходи селян істотно зросли завдяки реалізації першосортної продукції. Щось подібне відбулося й у сусідньому Покровському районі, де також пожвавився кооперативний рух. Але особливих змін за межами цих структур не сталося ні в області, ні в країні загалом. Окремі осередки кооперації лише підтверджують, що вирішити проблему з безпекою харчових продуктів у дрібних господарствах можливо, і накопичений у країні досвід міг стати для цього неабиякою підмогою. Але не став.

Достатньо сказати, що за два десятиліття у величезній країні з розвиненим сільським господарством усього було створено 1098 СОКів. Ба більше, реально діють з них, за останніми даними, лише близько 600, з більш ніж скромним поголів'ям худоби, що становить усього 1% від наявних.

Кооперативний вакуум залишає для агрохолдингів великий простір для маневру. Середні й дрібні підприємства, що залишилися наодинці зі своїми проблемами, змушені поповнювати земельні банки і доходи агрохолдингів. Оскільки в умовах, що склалися, не можуть реально конкурувати з великим капіталом. Дається взнаки слабкий розвиток кооперації — надійного інструменту успішної конкуренції дрібних сільгоспструктур із великими. І багато успішних у розвитку агропрому країн активно нею користуються. У країнах ЄС аграрії, об'єднані в кооперативи, в середньому забезпечують виробництво близько 60% молока і понад 40% плодоовочевої продукції. А в Австрії, Данії, Нідерландах віддача кооперування сільгосппідприємств іще вища —  досягає у виробництві й збуті тваринницької продукції 80–90%. Серед найефективніших експортерів зерна Канади і США — кооперативні структури, що об'єднують фермерів.

Об'єднання СОКів

Показово, що в низці регіонів уже проглядається процес створення кооперативних об'єднань, які взаємодіють між собою, втягуючи у свою орбіту сільгосппідприємства різного масштабу. У Львівській області розгортає свою діяльність кооперативне об'єднання "Рівноправність". Довкола нього згуртувалося вже кілька сотень сільгосппідприємств і фірм, які збираються розширювати виробництво й налагоджувати спільний збут і переробку продукції. Показово, що до об'єднання, поряд з аграрними структурами, увійшли представники служби, які займаються консультаційно-роз'яснювальною діяльністю, фінансові структури, які надають кредити надійним виробникам. Фермеру М.Мациканичу з Самбірського району кооператори допомогли закупити корів і розширити міні-ферму до 21 голови. Діяли спільно. Консультанти проаналізували господарську діяльність фермерського господарства, перспективи його розвитку, визначили найбільш прийнятну форму кредиту й терміни його погашення. Виданий кредит під заставу 25 тонн молока, яке мають надоїти й здати протягом року, виявився вигідним як кредитору, так і позичальнику. 

Робляться перші кроки і в об'єднанні сил аграріїв на основному напрямку — виробництві й збуті зернових і олійних культур. У цій сфері проблема кооперування підприємств середнього і малого бізнесу стоїть особливо гостро. Адже господарські структури, які обробляють від кількох тисяч до сотні та менше гектарів землі, не можуть ефективно конкурувати з агрохолдингами, які мають земельні банки по кілька сотень тисяч гектарів.

Потрібні були роки, щоб Всеукраїнській аграрній раді (ВАР) вдалося позаторік створити, а торік запустити перший вітчизняний такий кооператив. До "ПУСКу" спочатку вступив 61 учасник з-поміж сільгосппідприємств середньої руки. За рік їхня кількість зросла до 69. Вони представляють 12 областей. Земельний банк кооперативу становить понад 200 тис. га сільгоспземель, тобто масштабами об'єднання майже зрівнялося з середніми агрохолдингами. Уже в перший рік через кооператив "ПУСК" реалізовано понад 90 тис. т зерна й олійних культур. "ПУСКу" за короткий час вдалося налагодити зв'язки з фінансовими структурами, зокрема з міжнародними, а після вирішення проблем кредитування взятися за проектуванням елеваторів і переробних підприємств.

У США, Канаді й ЄС в аграрній кооперації різної спрямованості беруть участь від 50 до 95% діючих компаній, фірм і фермерських господарств. В Україні частка тих, хто користується послугами кооперативних структур, поки що становить усього 1,5–2%. Голова Асоціації свинарів країни Артур Лоза звертає увагу на те, що в багатьох західних країнах держава всіляко сприяє селянам в об'єднанні зусиль і ресурсів на особливо складних напрямках діяльності. У нас же, нарікає він, повелося так, що чиновники, нагадуючи сільгоспвиробникам про закон про безпеку харчових продуктів, замість допомагати у створенні потрібної інфраструктури та організаційних форм її використання залякують складнощами виконання вимог. Виникає запитання, чи не для того це робиться, щоб вони зовсім відмовилися від такого бізнесу. Але проблема в тому, що хоч як би влада дотувала будівництво та модернізацію тваринницьких комплексів, замінити вироблену продукцію в дрібних господарствах не виходить. Падіння поголів'я худоби не припиняється вже який рік. Директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко вважає, що при зменшенні комерційної активності дрібних сільгосппідприємств і господарств населення державі доведеться більше імпортувати продуктів тваринництва: яловичини — з Аргентини, свинини — з Польщі. 

Вершки і корінці 

Виділення дотацій аграріям з держбюджету — давня постійна практика, яка хоч і далеко не всіх сільгоспвиробників улаштовує, майже не змінюється. Що викликає постійні скандали, пов'язані з тим, що дрібні й середні аграрії залишаються майже без конче потрібної їм допомоги, а агрохолдинги, які цілком могли б обійтися без неї, отримують по максимуму. І хоча в державному бюджеті фінансування програми допомоги аграріям на 2018 рік запроваджено низку новацій, зокрема про підтримку сільгоспкооперативів, крен у бік агрохолдингів так само відчутний. Нагадаємо, що всього нинішнього року виділено коштів на підтримку аграріїв 6,3 млрд гривень. Але питання в тому, як вони розподіляються.

Фермерам і сільським господарям не по кишені зводити тваринницькі комплекси, за будівництво яких держава компенсує чималі суми, отримувані великими агрокомпаніями. Переважна більшість аграріїв також не може скористатися внесеним до програми зниженням відсотків за кредити, бо банки досить суворі й вимогливі до надання позик "малоземельним", на їхній погляд, сільгоспвиробникам, а фермерам, у яких земельний банк становить менше ніж півтисячі гектарів, зовсім відмовляють у кредитах. 

Перший заступник міністра агрополітики М.Мартинюк на прес-конференціях і в ЗМІ не втомлюється стверджувати, що здійснено мало не переворот у виділенні дотацій на користь розвитку фермерства та сільської кооперації. Насправді ситуація мало змінилася. На розвиток сільської кооперації з фермерського мільярда виділяють убогі 150 млн грн із цільовим призначенням — "погашення 70% витрат на придбання обладнання без урахування ПДВ". Навіть якщо засновники нових кооперативів візьмуть більшу частину витрат на себе або залучать донорів, виділених дотацій вистачить на допомогу всього кільком сотням молочних кооперативів. 

До того ж до програми розвитку кооперації, як і в поле уваги урядових чиновників, на сьогодні потрапили тільки молочні кооперативи. Тоді як ситуація з не менш важливими підгалузями — виробництвом і заготівлею яловичини й свинини в дрібних господарствах — ще тривожніша й драматичніша. Для створення кооперативних цехів для забою тварин, розбирання туш, підготовки м'ясних наборів для реалізації по суті нічого не зроблено. Хоча євроінвестиційний закон про безпеку харчових продуктів стосується виробництва й заготівель не тільки молока, а й м'яса. 

У цій сфері все залишається в колишньому вигляді. Агрохолдинги, які займаються м'ясним тваринництвом, мають власні забійно-розбиральні цехи або використовують їх за договорами. Що стосується фермерів і власників селянських господарств, то, не маючи відповідної бази і коштів для її створення, вони змушені забивати тварин і розбирати їх у власних мало пристосованих для цього дворах. 

Створенням інфраструктури, пов'язаної з реалізацією та переробкою м'ясної продукції, мали б зайнятися кооперативні структури, бо якщо віддати цю ділянку діяльності бізнесу, відсторонити свинарів і скотарів від переробки й одержання кінцевого продукту, то можна зовсім віднадити багатьох сільських господарів від звичних занять свинарством і скотарством, отримавши на виході замість відгодівельних міні-ферм порожні хліви.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво