І солідарна, і накопичувальна - Бізнес - dt.ua

І солідарна, і накопичувальна

6 березня, 2013, 20:15 Роздрукувати Випуск №9, 6 березня-15 березня

За задумом автора альтернативної концепції пенсійної реформи, пропонується поступово здійснити заміщення джерел фінансування пенсійних потреб суспільства із солідарних на приватні, водночас усунувши проблему надмірного соціального та податкового навантаження на зарплату

 Скільки людей, стільки й думок. Так можна сказати і про пенсійну реформу, над якою в Україні вже багато років ламають списи десятки найкращих економістів, соціологів, політиків. Нещодавні зміни до пенсійної системи теж викликають нарікання: як із боку громадян — за менші можливості отримання пенсії за віком, так і з боку підприємців — за те, що законом про зміни не врегульовано порядок сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ). Підприємці часто не можуть сплачувати за зобов'язаннями, які виникають при виплаті легальної зарплати, що вбиває в них бажання займатися легальним підприємництвом. Вони змушені здавати свідоцтва і йти у тінь.

Пенсійну реформу критикують, але, як завжди, бракує конструктивних пропозицій. Одну з альтернативних концепцій пенсійної реформи недавно озвучив представник громадської організації "Товариство "Мале Коло" Володимир Щербина.

Він вважає, що цю проблему неможливо врегулювати тільки поправками до Податкового кодексу. Проблема стосується не лише і не так підприємців, як усіх громадян України, бо в трудові відносини вступає кожен.

— Як член Асоціації платників податків Львівської області і ГО "Фортеця", я певною мірою причетний до розробки концепції прийнятого закону про зміни до ПК у частині спрощеної системи оподаткування та формування самого тексту законопроекту, — розповідає Володимир Щербина. — Але цими змінами нам не вдасться усунути, як на мене, найбільшу причину проблем економіки України — надмір соціально-податкових зобов'язань на легальну заробітну плату. Тому я взявся за роботу над окремою цілісною концепцією пенсійної реформи в Україні.

Українське суспільство — цілісний етнічно-соціальний феномен. Наприклад, якщо в етнічному плані українці та поляки мало чим різняться, то в етнічно-соціальному — між ними різниця велика. Українці, хоч би де вони жили — у Львові, Харкові чи в Луганську, хоч би якою мовою розмовляли, мають світоглядну ідентичність, — вважає Володимир Щербина. — Праця в українському суспільстві має свої, чітко виражені та сформовані його історичним розвитком функції в сім'ї та родині. Вона, зокрема, диктує їхній суспільний і фінансовий розвиток шляхом продуктивного використання частини заробленого, що дає їм фінансовий результат упродовж продуктивного життя батьків, і на цій основі — самостійне керування пенсійними ризиками, формування приватної власності та забезпечення пенсійної потреби пристарілих членів сім'ї та родини.

Проте нині в Україні діє законодавство, яке результати праці кожної особи перерозподіляє на користь інших осіб. На одну гривню заробітної плати в економіці України виникає загальна сума зобов'язань соціально-пенсійного та податкового характеру на суму одна гривня сорок одна копійка. А це означає, що джерела фінансування цих зобов'язань — немає. Багатьом людям незрозуміло і навіть невідомо, що за отриманою ними заробітною платнею вже стоїть багато виконаних і багато ще не виконаних зобов'язань, і ця зарплата є лише частиною обороту. Мало хто розуміє, що їхня зарплата не може оплатити всіх цих зобов'язань, які йдуть не на користь конкретної особи, а на користь інших людей і держави, котрі споживають той продукт, який повинна споживати особа, котра його виробила.

Проблема пенсійної системи в тому, що третину надбань людини упродовж усього її активного життя в неї відчужують, а якщо вона не дожила до пенсії або померла, не використавши тих надбань, — то її родина не може їх успадкувати. А це надзвичайно великі кошти.

На сьогодні середня заробітна плата в Україні становить близько 3 тис. грн. А ще рік тому — 2 тис. 750 грн. З цієї суми 35% становлять пенсійні відрахування, які здійснює не особа, а їх стягують у Пенсійний фонд через роботодавця.

Великі відрахування на заробітну плату примушують підприємців скорочувати кількість робочих місць. Якщо підприємця стимулювати до застосування виключно власної праці, то це спонукатиме суспільство до форм організації праці навіть більш примітивних, аніж мануфактура! Адже остання вже передбачає використання найманої праці. Тільки наймана праця в умовах нинішніх економічних відносин може дати певний ефект. Наймана праця — це пріоритет в організації сучасних економічних відносин. А у нас вона є економічно невигідною.

Треба забезпечити такий перерозподіл праці, щоб людина сприймала її не як працю на когось, а як працю на себе, на родину. Багато хто не говорить відверто, що вони працюють не самі. Це спричинено чинним регулюванням. Щоб нормалізувати перерозподіл від 141% до нормальної величини — 35%, роботодавцеві доводиться показати, наприклад, 1000 грн виплати, а реально "в конверті" дати 2800 грн. Без цього українська економіка не може працювати, і не працює. Це, зокрема, є причиною значного рівня тінізації в Україні. Якщо у 1996 р. рівень тінізації в країні становив 42%, а у 2003 — 34,1%, то починаючи з 2004 р. знову почав рости. Тепер він перевищує 60%.

Тут слід вказати на ту обставину, що до 2003 р. тінізація економіки в Україні спадала, а з 2004 р. знову почала поглиблювалася. І тут спостерігається тісний зв'язок із дією указу президента України Л.Кучми про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Зазначений указ відносив усі соціальні та пенсійні зобов'язання на виторг і не прив'язував їх до зарплати. На думку Володимира Щербини, це було незаперечним позитивом, і цей підхід треба було розвивати.

Передусім, альтернативною концепцією пропонується одночасно здійснити дві речі: подбати про наповнення солідарної частини ПФ шляхом встановлення спеціального пенсійного податку. Щоб було з чого виплачувати пенсії пенсіонерам із "солідарним" стажем, які поступово зростають. Таких пенсіонерів ставатиме менше, і ставка цього податку зменшуватиметься, одночасно припиниться практика "солідаризму" в пенсійній системі. Натомість кошти нагромаджуватимуться на відповідні цілі кожним, хто працює для себе особисто, на спеціальному рахунку в уповноваженій державній фінансовій установі. Держава гарантуватиме збереження як самої суми пенсійних нагромаджень, так і відсотків на них за помірною ставкою, наприклад — за ставкою рефінансування Національного банку або за однією з міжнародних ставок вартості грошей. А сам такий рахунок, точніше — залишок коштів на ньому, успадковуватиметься за загальними правилами успадкування.

Таким чином, за задумом автора альтернативної концепції пенсійної реформи, пропонується поступово здійснити заміщення джерел фінансування пенсійних потреб суспільства із солідарних на приватні, водночас усунувши проблему надмірного соціального та податкового навантаження на зарплату — головного чинника тінізації економіки та виникнення інших її проблем.

Концепцією пропонується одночасно (спеціальним законом про пенсійну реформу) припинити подальше прирощення солідарного пенсійного стажу і призначити для фінансування залишку набутого солідарного пенсійного стажу інші джерела, відмінні від заробітної плати громадян, які працюють (наприклад, спеціальний пенсійний податок, частина рентних платежів тощо). Такі джерела мають бути "прив'язані" до виторгу. А від заробітної плати працюючих формувати для них успадковувані пенсійні фонди у вигляді особистих внесків у розмірі 10% від зарплати на спеціальних пенсійних рахунках в уповноваженій державній фінансовій установі під помірний відсоток. Цей підхід дає змогу сформувати за час трудового стажу приватні пенсійні фонди, порівнянні за величиною з тими, які формуються зараз шляхом відчуження 35% зарплати, і використовувати їх набагато довше, ніж тепер, зберігаючи залишок "під відсотком". Невикористані залишки цих фондів могли б успадковуватися.

Завдяки цьому поступово за 30—35 років можна замінити джерела фінансування пенсійних потреб суспільства з "солідарних" на приватні, які, до того ж, можуть створювати для українських родин реальні джерела набуття приватної власності.

Це дозволить негайно зняти навантаження на заробітну плату і таким чином усунути головну причину тінізації економіки. Крім того, країна отримає значний інвестиційний ресурс, сформований на приватній основі, який за десять років становитиме близько 80 млрд дол. США за нинішнім курсом.

Запровадження системи забезпечення пенсійних потреб суспільства буде вигідним як для держави, так і для громадян, бо є ментально зрозумілим і прийнятним для українського суспільства.

У цьому сенсі концепція, на думку Володимира Щербини, має ширше значення для економіки, ніж просто пенсійна. Вона стосується соціалізуючих чинників українського суспільства — його суспільних інститутів праці, нагромаджень та приватної власності, які сформувалися історично і відновлення дії яких поверне українському суспільству притаманну йому родинність, забезпечить конкурентоспроможність та успішність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво