Гроші за злітну смугу

ПІДВИЩЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ НЕ КОМПЕНСУЄ ПОВ'ЯЗАНОГО З ЦИМ ЗМЕНШЕННЯ НАДХОДЖЕНЬ ВІД ПОДАТКУ З ФІЗОСІБ

Що важливіше: плата за землю чи робочі місця? Відповідь на це непросте запитання бізнесові тепер доведеться шукати в місцевих радах. Адже, згідно з останніми змінами до законодавства, земельний податок із загальнодержавного перетворився на місцевий.

Упродовж останніх років значна частина підприємців, які за характером виробничої діяльності змушені використовувати чималі земельні ділянки, апелюють до органів влади з приводу непосильної плати за землю, що різко зросла після затвердження місцевими органами влади нових показників нормативної грошової оцінки землі. Досі найчастіше на місцевому рівні конфлікти врегульовувалися встановленням для підприємств пільг на сплату ними земельного податку та плату за оренду землі, які нерідко скасовувалися за позовами органів міської прокуратури в судовому порядку.

27 березня 2014 р. Верховна Рада України законом №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесла зміни до Податкового кодексу, в якому у ст. 288.5.1 було прописано, що "Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки". А це різко підвищує собівартість товарів, робіт і послуг промислових підприємств. Наприклад, згідно з новою орендною платою, Чорноморському суднобудівному заводу (м. Миколаїв) доведеться щорічно віддавати до бюджету близько 55 млн грн земельного податку.

Дійшло до того, що законодавці вилучили з Податкового кодексу пункти, які тимчасово звільняли від сплати земельного податку суб'єктів літакобудування, що використовують земельні ділянки для потреб виробництва кінцевої продукції, а саме: літальних апаратів, їх корпусів, двигунів, включно з місцями, призначеними для їх зберігання; суб'єктів кінематографії; суб'єктів суднобудівної промисловості. Якщо раніше підприємці могли апелювати до уряду України, де були люди, здатні зрозуміти потреби промисловості у великих територіях, то тепер домовлятися доведеться з місцевими чиновниками. А це, як вважають підприємці, буде дуже непросто. Вже сьогодні на місцях демонструють чудеса казуїстики, аби здерти з бізнесу якомога більше грошей. Наприклад, минулими роками місто Львів було поділене на 75 економіко-планувальних зон, тепер їх уже близько 240(!?).

З 1 січня 2015 р. Законом №71-VІІІ від 28 грудня 2014 р. (Закон про податкову реформу 2015) до Податкового кодексу внесено чергові зміни, які стосуються у т.ч. і плати за землі державної та комунальної власності. Згідно з п. 14.1.147. ПК, плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Крім того, ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), зросла з 1% до "не більше 3%" тієї самої оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1%. Відповідні зміни Закон про податкову реформу вніс до ст.274 ПК України.

Говорячи про орендну плату за земельні ділянки, п.288.5 ПК України тепер вимагає, щоб річна сума відповідного платежу була не меншою від 3% і не більшою за 12% нормативної грошової оцінки ділянки.

З огляду на досить складну ситуацію в економіці країни, представники малого і середнього бізнесу вважають, що зростання плати за землю може призвести до закриття багатьох підприємств в Україні, а це, своєю чергою, негативно позначиться на рівні безробіття в регіоні, а також істотно зменшить надходження до місцевих бюджетів.

У більшості суб'єктів господарювання, насамперед - великих промислових підприємств, чиє виробництво потребує кількох цехів, допоміжних приміщень, випробувальних територій, ангарів, майданчиків, з'явилися проблеми, які вирішуватимуться в органах місцевого самоврядування. Якщо там є державні люди, здатні думати про завтрашній день, про перспективи виробництва, про збереження робочих місць, - вони вирішаться на користь промисловості. Саме такий приклад маємо в Кременчуці, на Крюківському вагонобудівному заводі. Це потужне сучасне підприємство, здатне виробляти високотехнологічну продукцію - вагони й локомотиви для залізниці, метро. Підприємство забезпечує робочими місцями більше половини жителів міста. Проблеми з втратою ринків збуту через військові дії Російської Федерації призвели до того, що завод перейшов на триденний робочий тиждень. Коли на заводі підрахували видатки за новими ставками податку на землю, переконалися: податковий тиск на підприємство може зрости майже вчетверо, з 4 до 18 млн грн на рік. Проте місцева фіскальна служба дозволила міській раді піти назустріч бізнесу й ухвалити понижуючий коефіцієнт - 0,7. Таким чином, податок на землю в місті залишився на рівні минулого року, що надало значну підтримку і Крюківському вагонобудівному заводу, і іншим великим промисловим підприємствам міста.

Однак так буває не всюди. Неважко передбачити, що, оскільки місцеві бюджети дуже слабкі, як і джерела їх наповнення, органи місцевого самоврядування намагатимуться використати земельний податок сповна, не зважаючи на можливості конкретного підприємства, не думаючи про його перспективи і майбутній розвиток, прагнучи єдиного - за будь-яку ціну назбирати кошти в місцеву скарбницю, а далі хай хоч трава не росте.

Усім відомий концерн "Антонов" - перлина українського авіапрому. Сьогодні він успішно працює, сплачує всі передбачені податки. Лише за минулий рік "антоновці" сплатили до бюджетів різних рівнів близько 600 млн грн. Такі передові, технічно розвинені підприємства могли б стати локомотивами вітчизняної промисловості, що вивели б усю економіку з кризи. Одне робоче місце на авіаційному підприємстві створює ще 10 робочих місць у суміжних сферах. Нині "Антонов" - це 13 тис. робочих місць! Без суміжників. Однак концерн перебуває в дуже непростому становищі, - він потерпає від браку обігових коштів, хаотичної валютно-курсової політики Нацбанку, неможливості взяти кредит під нормальний відсоток, необхідності терміново диверсифікувати експорт, відсутності внутрішніх замовлень на літаки, які відомі в усьому світі, драконівських податкових норм…

А тут нова проблема - зростання податку на землю. Авіаційна промисловість потребує великих майданчиків, злітних смуг для випробувань. Хіба можна всіх міряти однією міркою? Нові підходи до зборів на землю піднімуть "Антонову" податки ще на 30 млн грн на рік. До речі, це державне підприємство. А хто з уряду, з Мінекономрозвитку, яке тепер нібито виконує функції Мінпромполітики, розрахував витрати концерну, подумав спільно з його менеджментом, як їх мінімізувати? Заповнити сьогодні бюджет за будь-яку ціну, а завтра нехай буде пустеля? Хіба це державна промислова політика? Завод ще продовжує боротьбу за зниження земельного податку, але вона дуже й дуже непроста…

У Києві депутати планують підвищити плату за землю до 3% від нормативної грошової оцінки. Торік у переважній більшості орендних угод, укладених на 40–50 років, плата за землю була визначена на рівні 1% від нормативної грошової оцінки землі. У разі запровадження 3% ставки плати за землю вартість оренди зросте з 7–45 грн до 20–130 грн за квадратний метр.

Експерти, промисловці і підприємці УСПП переконані, що підвищення податку на землю призведе до негативних наслідків: скорочення робочих місць, падіння обсягів виробництва. Нині близько 70% податкових надходжень до бюджету Києва становить податок з доходів фізичних осіб. У разі істотного скорочення кількості робочих місць додаткові надходження від оренди землі не компенсують зменшення надходжень від податку з фізосіб.

З огляду на зазначене, представники промислових підприємств ряду міст запропонували місцевим депутатам розглянути реальну можливість послабити податковий тиск на бізнес шляхом встановлення відповідних пільг, а саме: ставку земельного податку запропонували встановити на рівні 1%, а орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності - не більше 2%.

Однак, на думку підприємців, в умовах надзвичайно складної економічної кризи в Україні на місцях вирішувати ці питання буде дуже складно. Місцеві ради не захочуть відмовитися від "синиці в жмені заради журавля в небі". Питання потребує законодавчого врегулювання на рівні Верховної Ради. Його вирішення - в інтересах місцевого самоврядування. Якщо проаналізувати структуру власних доходів місцевих бюджетів, то можна побачити, що найбільшу питому вагу в ній займає податок із доходів фізичних осіб: від 70–80%. Обсяги плати за землю у вигляді земельного податку та орендної плати коливаються в межах 10–15% власних доходів. Отже, акцентування на підвищенні доходів місцевих бюджетів за рахунок плати за землю не просто хибне, а й таке, що пригнічує і навіть унеможливлює підприємницьку діяльність на конкретній території.

Земля закономірно є об'єктом оподаткування у фіскальній політиці, але вона - одночасно й інструмент в інвестиційній політиці. Недарма всі успішні в інвестиційній політиці країни Європи та світу використовують пільгове і навіть безоплатне користування землею для тих інвесторів, котрі бажають інвестувати кошти в реалізацію проектів, що дозволяють створювати нові робочі місця, вирішують проблеми екології чи енергозбереження. А в кінцевому підсумку - задовольняють фіскальні потреби місцевих громад за рахунок податків від заробітної плати громадян, які отримали роботу.

Наприклад, у Польщі з цього приводу кажуть, що коли до них приходить перспективний інвестор, то місцева влада приймає рішення віддати землю за один злотий. Бо там буде створено робочі місця, а громада отримає значно більше, ніж податок на землю.

В Україні практично знищені інструменти стимулювання інвестиційної політики на місцевому рівні. Фіскальна політика, що проводиться в державі, не дає змоги конкурувати власним виробникам з імпортерами та суб'єктами тіньової економіки через ціни, які значною мірою формуються неефективними податками й платежами.

Українцям потрібно вижити, а не боротися за неіснуючі податки. Тому, вважають підприємці, законодавцям слід вчинити дуже просто. Щоб місцеві ради не сушили голову, кому давати пільги, а кому не давати, слід встановити однакову для всіх орендну плату в розмірі 2% від нормативно-грошової оцінки. Вона відповідатиме нинішнім реаліям. З метою врегулювання проблеми слід внести зміни безпосередньо в нормативні документи.

Встановлення цих регулювань дасть можливість вирішити проблеми оренди землі, вберегти від банкрутства товаровиробників, які є платниками визначального для місцевих бюджетів податку на доходи фізичних осіб. Нові норми дозволять розширити повноваження органів місцевого самоврядування, які відповідатимуть сучасній світовій практиці державного регулювання інвестиційної діяльності.

Коментар фахівця

Анатолій КІНАХ, президент УСПП:

- Найбільше від кризи потерпає промисловість. Саме вона втратила ринки збуту на сході (за даними Державної фіскальної служби, у січні-листопаді 2014 р. експорт у РФ впав на 32%, в СНД - на 31%) і терміново потребує диверсифікації експорту, чого без державної підтримки не зробити. Зваживши все наведене, УСПП вважала б за доцільне відкласти зростання земельного податку до кращих часів, залишити його в 2015 р. на рівні минулого року і дати вітчизняним заводам, які ще працюють, хоч невелику можливість збільшити обігові кошти, наростити м'язи для подальшого виходу з кризи.

Хоч би про який податок ми говорили, головне - мати в країні продуману системну промислову політику державницького толку. І дуже прикро, коли замість неї - набір хаотичних "пожежних" дій задля наповнення бюджету. Державна промислова політика передбачає багато складових: кредитні програми за доступною ставкою, державний протекціонізм, захист національного товаровиробника, програми імпортозаміщення та локалізації виробництва, експортну експансію на зовнішніх ринках, енергозбереження. Важлива й податкова система, яка має сприяти розвиткові виробництва, збільшенню продукції та отриманню прибутку; де всі податкові відрахування і сплати мають бути продуманими й збалансованими, а не такими, що передбачають лише "закручування гайок" та нескінченний тиск на підприємців.