Глухий кут - Бізнес - dt.ua

Глухий кут

8 лютого, 16:38 Роздрукувати Випуск №5, 9 лютого-15 лютого

Фермер без техніки і переробки виробленого не має жодної перспективи.

Село Гійче Жовківського району, що за 20 км від українсько-польського кордону. Як розповів голова сільради Іван Івануса, у списку мешканців — 2125 осіб. Із понад 1300 мешканців працездатного віку роботу в селі мають трохи більше ніж 250 осіб. 

Усі інші роз'їхалися на заробітки. Додому приїжджають лише на свята і лікуватися. Аналогічна ситуація й в українській глибинці. Як вважає І.Івануса, бізнес у селі розвинений слабко. Більшість земель передано одному з агрохолдингів, що вирощує кукурудзу, соняшник, ріпак. Людей, які зайняті в агрохолдингу, небагато — осіб 40. Ще двоє підприємців вирощують яблука (5 га) і смородину (4 га). І це практично все. Чи є спосіб дати людям постійну роботу на рідних землях?

Два місяці тому мешканці с. Білаки Самбірського району Рома й Ігор Бахур урочисто відкрили невеличку сімейну молочну ферму. 

Завдяки проекту "Розвиток молочного бізнесу в Україні", що фінансується урядом Канади, Рома й Ігор отримали 100 тис. грн на ведення господарства, які витратили на будівництво приміщення ферми, придбання обладнання тощо. За власні кошти купили вісім корів і почали господарювати. Проте на швидкі доходи не розраховують. 

"Сьогодні переробники забирають молоко по 6,0–6,5 грн, що ледь покриває витрати. Трохи більше платять організованим у кооперативи фермерам — до 7 грн. Якщо фермер здає тонну молока, ціна зростає до 9,5–10 грн, але в мене немає такої кількості молока, щоб до мене приїжджала машина, — каже Ігор. — Тому доводиться продавати на місцевому базарі в Самборі. 

Щоб вести прибутковий бізнес у цьому секторі, потрібно тримати як мінімум 30–50 корів. Якщо починати з 5–10 голів, то це буде лише переливання з пустого в порожнє, — каже фермер. — Можна працювати десять років і нічого не заробити. Жодної перспективи. Виживати допомагає те, що маю додатковий бізнес. Загалом на становлення молочної ферми мені потрібно понад 5 років. Цей процес могли би прискорити наявність техніки, державна підтримка, дешеві банківські кредити тощо. Але 45–50% річних роблять збитковою будь-яку виробничу діяльність". 

Зовсім інакша ситуація з утриманням молочних ферм у Канаді й інших західних країнах. 

Наприклад, колишній член правління кооперативу Agropur, а нині консультант канадського проекту в Україні Люк Шасе з провінції Квебек, який був присутній на відкритті сімейної ферми на Самбірщині, у себе вдома володів фермою, де було 150 корів, з яких 60 дійні. Організація праці так улаштована, що він відповідав лише за догляд, доїння і здавання молока. Постачання кормів, вивезення і переробка молока — обов'язки суміжних кооперативів. Крім того, у роботі допомагала висока технічна оснащеність ферми, що становить близько 2500 канадських доларів на одну корову. Тому вільного часу вистачає і на прогулянки до лісу, збирання грибів тощо.

Доктор економічних наук, професор кафедри підприємництва, торгівлі та біржової діяльності Львівського національного аграрного університету Юрій Губені багато років тому мав нагоду побувати у США, де він ознайомився з сімейними фермерськими господарствами. "Скажу так, — розповідає науковець, — там усі більш-менш однакові. Конкуренція вирівнює ферми під певний стандарт. Що вигідно одному, те стає вигідним і іншим фермерам. І що вразило — кількість і різноманіття сільськогосподарської техніки".

Так само й у Польщі. У кожному дворі по 2–3 трактори, сіялки, причепи, машини… Ще 20–30 років тому нічого цього не було. Разом із новою технікою, сучасними технологіями Польща отримала нових рільників, по суті — підприємців, які мислять категоріями ринку, конкуренції.

Бізнес… через незнання

"В Україні селяни часто займаються підприємництвом на свій страх і ризик, — кажедоктор економічних наук, професор НУ "Львівська політехніка" Ростислав Славюк. — У мене є знайомий фермер, який має 70 дорогих свиней. Якось ми сіли й підрахували, наскільки вигідне це заняття, то вийшло, що прибуток мізерний. Минулого місяця до нього приїхали люди і купили двоє свиней, заплатили 12 тис. гривень. "То, — каже, — вже маю на що місяць жити". Але він не враховує своєї праці й кількості кормів, які витратив на вигодовування свиней. 

Дрібне сільгоспвиробництво в Україні часто тримається на незнанні селян. Доходи від реалізації продукції ледве покривають витрати. І це біда. Інша річ, якщо підприємець тримає одну-дві сотні голів худоби, має угоду про реалізацію продукції з якимось підприємством. Тоді можна працювати". 

За словами Юрія Губені, в економіці діє "закон масштабу": що більше ви виробляєте, то дешевшою, конкурентоздатнішою буде у вас продукція, а що більший маєте прибуток, то більше грошей зможете спрямувати на оплату праці, на якість продукції, її зберігання, удосконалення технологій тощо. 

"Проте в Європі вже побачили не лише вигоди, а й небезпеки від великомасштабного виробництва, — розповідає Ю.Губені. — Тому його надмірна концентрація законодавчо обмежена. Як правило, там не дозволяють розвиватися дуже великим компаніям, хоча є приклади транснаціональних компаній, які працюють в аграрному сервісі. Щоправда, не у первинному виробництві.

Дрібні фермери, які мають в оренді 50–150 га, державі дуже потрібні, бо без них з ринку зникає продукція, яку не хочуть виробляти великі компанії. Наприклад ягоди, фрукти, овочі. Бо той, хто має в оренді десятки тисяч гектарів, горіхового саду на перших порах садити не буде. Тому навіть у потужних економіках є місце як для масштабного, так і для дрібнотоварного або натурального виробництва".

Колумбійська модель господарювання

На думку Ростислава Славюка, в Україні немає моделі співіснування великих холдингів і дрібних фермерських господарств. "Модель холдингів — олігархічний проект, який виник в умовах, коли над рухом земельних ресурсів не було контролю. Вони просто взяли землю в оренду, і якась її частина вже взагалі не повернеться власникові, бо тих людей уже немає в живих. І, по суті, модель холдингів, вибудувана олігархами, витісняє дрібних фермерів з ринку.

У всьому світі є конкуренція, але всюди діє принцип "не задуши". Бо там розуміють, що без дрібного не виживе й великий бізнес. Вони часто допомагають один одному, — зазначає експерт. — На жаль, в Україні цього не закладено. Якщо говорити про малий бізнес в аграрному секторі, то в нас його практично немає.

Фермер, який має в оренді 40–50 га, у Польщі живе небідно — це забезпечена й упевнена в собі людина. У нього гарний будинок, збалансовані показники ціни і собівартості виробленої продукції. Якщо в чомусь виникає потреба, він іде в банк і бере кредит під 0,5–1%. При цьому держава відшкодовує йому 30% вартості придбаної техніки. Переважно це вживана техніка, куплена найчастіше у Франції або Німеччині.

В Україні 40–50 га — це глухий кут. Фермер, навіть якщо й має одну чи дві одиниці техніки, продає переважно необроблену продукцію, а тому прибутку не матиме. Він не може ані пробитися на ринок, ані укласти вигідні контракти на постачання виробленого. Він банально йде на базар і реалізовує свою продукцію як простий селянин. Так само складно йому закупити пальне і комплектуючі. Це не сучасний тип господарювання на селі. 

Якщо польський фермер вирощує індиків, вони в нього не так, як у нас, — біля хати. У полі він має невеличку ферму, на якій годує птицю за технологією. Для цього в місцевих органах влади є відповідні структури з надання консультаційних послуг. Вони допоможуть фермеру скласти розумну систему подачі кормів, догляду тощо. 

На відміну від України, — продовжує Р.Славюк, — у Польщі планують вирощування культур. І це нормальна організація бізнесу. Там немає такого, що один рік селяни всі поля засадили картоплею, а наступного — морквою чи капустою. Що один рік морква коштує 50 копійок, а наступний — 12 гривень. В Україні це звична практика, а як наслідок — постійна чехарда з цінами на сільгосппродукцію.

Крім того, польський фермер спокійний за долю вирощеного врожаю — у нього є контракт на постачання врожаю, молока або м'яса. До нього приїдуть і заберуть продукцію, він не стоятиме на ринку, щоб продавати її за півціни. Це правило номер один — контракт. В Україні взагалі не діє жодне правило: кожен вирощує що хоче, збуває де може і за скільки може. Так, селяни за кордоном теж тяжко працюють, але ніхто з них не має такої скрути, як у нас".

Сучасна європейська модель бізнесу полягає в тому, щоб не просто виростити, а й зберегти врожай. Тому, закладаючи фруктовий сад, польський фермер одночасно бере кредит на будівництво холодильної вакуумної камери. Загалом польські селяни в умовах ринку почуваються дуже добре, бо вони захищені від різних стихій. 

Нині багато дрібних виробників в Україні перебувають поза правовим полем. Вони ніде не зареєстровані, не мають жодних документів, не ведуть обліку виробленої продукції, ніде про неї не звітують. Вони — звичайні сільські дядьки, які мають в оренді 20–30 га землі, якусь техніку, наймають одного-двох працівників. Тому жодна людина в Україні не скаже, скільки вирощено зерна, яким є поголів'я худоби, скільки вироблено молока, м'яса. Цим українська модель господарювання схожа на колумбійську — кожен виживає як може. У жодній західній країні економіка не розвивається таким диким способом.

Хто нині бачив у селі цивілізовану переробку продукції, цивілізовану заготівлю? Це ж дикість, коли селами їздить машина випуску 1970-х років і збирає в селян молоко. Навіщо його везти за 50 км, якщо можна переробити на місці і везти з села не молоко, а масло й сметану? В усіх країнах намагаються підтягнути переробку до зони виробництва, а не везти сировину до районного центру. Часто в селі немає найнеобхіднішого: магазинів, пекарні, перукарні, пральні, швейних майстерень, кафе, відділення банку. Навіть хліб завозять з районних центрів!.

Якщо фермерські господарства наблизити до цивілізованого варіанта, вони матимуть нормальне кредитування, дороги, сервіс, техніку, і Україна почне набувати доглянутого вигляду: "помита", "причесана", з нормальними дорогами. Якщо все залишити без змін, вона ще довго залишатиметься країною третього світу з похиленими хатами, з якої втікатимуть люди. 

Коментар

Анатолій Кінах, голова УСПП:

— Ставка на мале і середнє підприємництво — правильна перспектива. Особливо це стосується України, що дало би можливість виправити ситуацію із забезпеченням робочих місць не тільки у великих містах, а й селах. Дотації на фермерство є, але вони спорадичні і явно недостатні. Кілька років тому УСПП, Антикризова рада на Національному комітеті з промислового розвитку наполягли на тому, щоб запровадити компенсацію для аграріїв на сільськогосподарську техніку виробництва України. Це як убити двох зайців одним пострілом — здешевити техніку для фермерів, а також стимулювати сільськогосподарське машинобудування. Проте подальших системних програм у цій царині не бачимо. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво