Дев'ятикратний стрибок у гривні й приблизно потрійний — у доларах

Минуло понад три роки відтоді, як енергоефективність проголосили одним із найважливіших напрямів сучасних українських реформ, а слово "енергоефективність" міцно ввійшло в наш побут і стало вживатися з будь-якого зручного приводу. Базові корисні поради, як зменшити споживання теплової та електричної енергії, можна знайти практично на кожному більш-менш профільному сайті. Підрозділи із впровадження програм енергоефективності з'явилися навіть у компаніях, які самі продають газ, електрику і тепло.

Що ще змінилося, та чого реально вдалося досягти за цей час? Спробуємо проаналізувати ситуацію на найпростіших прикладах.

Споживання газу

Спочатку розглянемо споживання природного газу, імпорт якого - критично важлива складова в енергетичній безпеці нашої країни.

Для загального розуміння ситуації виділимо окремо споживання газу промисловістю і населенням. Це трохи спрощений підхід, оскільки фактичний набір споживачів газу складніший. Крім споживання газу населенням у чистому вигляді й споживання газу промисловістю в чистому вигляді, є ще споживання газу підприємствами теплокомуненерго, які виробляють тепло і постачають його як населенню, так і промисловості, а також бюджетним та іншим організаціям. Прямими споживачами газу є й самі бюджетні організації, підприємства соцкультпобуту, адміністративні й офісні споруди, релігійні організації тощо. Є споживання газу на технологічні потреби газотранспортних підприємств. До 2016 р. був ще й якийсь неминучий неконтрольований відбір газу в зоні АТО. Однак для загального розуміння тенденцій нам достатньо проаналізувати споживання газу по двох основних напрямах - населення і промисловість.

Промисловість

П'ятнадцять років тому обсяг газу, який використовувала промисловість, більш ніж удвічі перевершував обсяг газу, споживаного населенням. Надалі споживання газу промисловістю послідовно й відчутно зменшувалося відповідно до потрясінь, що накривали ринок, і, пройшовши у 2009 р. локальний мінімум, відновлювалося до 2011 р. Потім обсяг споживання газу промисловістю знову став знижуватися, так і не досягши докризових (до 2008 р.) обсягів.

До довоєнного 2013 р. споживання газу промисловістю впало з вихідних 35 до 20 млрд кубометрів на рік, а потім зменшилося ще наполовину. За останні кілька років споживання газу промисловістю стало навіть меншим, ніж споживання населенням, останнє ж, своєю чергою, теж скорочувалося, хоч і не так сильно, як споживання газу промисловістю.

Слід зазначити, що за останні рік-два, на тлі загального зниження споживання газу промисловістю, у низці галузей усе-таки позначився певний приріст його споживання.

Населення

Обсяг споживання газу населенням залишався весь цей час практично незмінним (із поправками на суворість тієї чи іншої зими) і став зменшуватися тільки починаючи з 2014 р. Сумарне падіння споживання газу населенням за весь цей період становило приблизно 30%, це свідчить про те, що таке зниження викликане не тільки вилученням із балансу споживачів анексованих і окупованих територій, а й реальним зменшенням споживання газу населенням приблизно на 20%. І, швидше за все, такий сплеск ощадливості можна пояснити не так раптовою любов'ю наших співвітчизників до енергоефективності, як різким подорожчанням вартості газу для населення. А це майже 9-кратне зростання у гривні й приблизно потрійне - в доларах.

Для повноти розуміння рівня зниження енергоспоживання в Україні загалом слід також узяти до уваги й той очевидний факт, що участь в енергетичному балансі країни донбаського вугілля, починаючи з 2014 р., теж вочевидь зменшилася.

Скільки коштує кіловат тепла?

Що ще ми можемо побачити, проаналізувавши тарифи на газ і тепло для населення та вартість газу на різних етапах його транспортування - від кордону до кінцевого споживача?

Розглянемо варіант, коли будинок або квартира опалюються автономним газовим котлом і забезпечені лічильником газу. У такому разі домовласник оплачує тільки вартість газу і має повну можливість використовувати отримане тепло максимально ефективно. При поточній ціні газу для населення 6,9579 грн за
1 кубометр вартість 1 кВт тепла, яке виробляється при спалюванні газу, становитиме для споживача розрахункових
0,73 грн або, з урахуванням фактично можливого ККД автономної опалювальної системи, 0,75-0,81 грн/кВт.

Житель столичного багатоквартирного будинку, безальтернативно приєднаний до централізованої системи опалення "Київенерго", заплатить за такий самий кіловат тепла, що пройшов через лічильник тепла в його будинку з жовтня по грудень 2017 р., 1,22 грн. Із січня 2018 р. ця цифра знизиться до 1,17 грн, але на загал можна прийняти, що мешканцеві будинку з централізованим опаленням 1 кВт тепла обійдеться в середньому на 60% дорожче, ніж щасливому власникові автономного газового опалення.

Тобто за послугу цього підприємства теплокомуненерго, а саме за спалювання газу, нагрівання теплоносія та доставку виробленого тепла до лічильника, споживач викладе додаткових 60%. Багато це чи мало?

Чесна ціна кіловата

Для відповіді на це запитання поглянемо на ефективність роботи самої ТЕЦ. В опалювальний сезон, коли навантаження на ТЕЦ максимальне й вона виробляє і, що дуже важливо, продає споживачам одночасно електрику та тепло (опалення плюс гаряче водопостачання), ефективність ТЕЦ максимальна. Але навіть у цей період сумарний ККД ТЕЦ становить менше 70%. Влітку ж, коли навантаження на опалення відпадає, а вироблення електрики (яка прямо прив'язана до його споживання) істотно зменшується, ефективність ТЕЦ падає нижче 45%.

З урахуванням втрат тепла через стан наших теплотрас на шляху від ТЕЦ до кінцевого споживача, усереднена ефективність усієї системи (ТЕЦ + теплотраси) навіть в опалювальний сезон явно не дотягуватиме до 60%. Відповідно, робота такого підприємства вочевидь збиткова й не покриває навіть вартості використаного палива (в цьому випадку - газу), не кажучи вже про зарплату персоналові, податки, амортизацію обладнання та прибутки самого підприємства. І це навіть із урахуванням того, що газ для потреб підприємств теплокомуненерго відпускається за ціною, приблизно на 6% нижчою, ніж ціна газу для населення.

З урахуванням податків та зборів на газ, вартості його транспортування й розподілення, а також неминучих виробничих витрат самої ТЕЦ, собівартість 1 кВт тепла, виробленого ТЕЦ, буде, як мінімум, утричі вищою, ніж початкова вартість 1 кВт "газового тепла" на кордоні. І, крім того, підприємство ще має включити у вартість тепла і свої податки, зарплату персоналові тощо.

Ситуацію частково рятує те, що підприємства теплокомуненерго працюють не тільки на газі. Для роботи ТЕЦ можна використати вугілля, мазут, торф, горючі сланці або інші, дешевші (але й менш екологічні) види палива. Тому ми бачимо активне переобладнання ТЕЦ під альтернативні види палива, яке триває й зараз. Так, заміна газу вугіллям може знизити витрати ТЕЦ на паливо приблизно у два з половиною рази, навіть попри "роттердамську" ціну на вугілля; а для компаній, що володіють повним технологічним ланцюжком (тобто мають власний видобуток, наприклад, вугілля), ще в кілька разів.

У 2017 р. уряд закладав у розрахунки ціну імпортованого природного газу 6,686 тис. грн за 1 тис. кубометрів при розрахунковому курсі долара 27,2 грн (245,8 дол.). Якщо порівняти цю ціну з ціною газу для населення, то стає зрозуміло, що різниця в 4% може лише частково покрити тільки вартість транспортування газу від кордону до споживача. За підсумками року, фактична середня вартість закупівлі газу була трохи нижчою (~230 дол.), проте і з цією ціною ні про податки та збори на газ, ні про економічну доцільність такої товарно-грошової операції говорити не доводиться.

Таким чином, ми виявляємо, що, попри болісне для населення зростання вартості комунальних послуг та всі попутні зміни, ціна на газ, який використовується для потреб населення, як і раніше, залишається в лещатах адміністративно-вольового регулювання. Для порівняння: ціна газу для промислових підприємств вища за ціну газу для населення в
1,5 разу і продовжує зростати.

Що ж стосується тарифів на тепло для будинків, які не мають лічильників тепла, то вони умовно середні. У тому розумінні, що мешканці утепленого за сучасними нормами будинку без лічильника заплатять на 10-20% більше (залежно від суворості зими), ніж коштує фактично спожите ними тепло, а мешканці старенької "панельки" побудови 70-х років минулого століття цілком можуть отримати більше тепла, ніж закладено в усередненому тарифі, та ще й, фактично, додаткову субсидію, хоча в їхніх квартирах узимку буде все-таки досить прохолодно.

Наслідки адмінрегулювання

При низьких, "соціальних" цінах на енергоносії для населення навіть повна оплата рахунків не покриває вартості споживаних населенням і підприємствами теплокомуненерго енергоносіїв. Різницю мав би вчасно компенсувати бюджет, однак на практиці цього ніколи не було. Підприємства теплокомуненерго накопичували борги перед постачальниками енергоносіїв, постачальники погрожували припинити поставки, але, зі зрозумілих причин, не робили цього. У хід ішли адміністративні важелі тиску, бо залишити масово населення без опалення не наважувалася жодна адміністрація. Такий повномасштабний натурний експеримент відбувся на пам'яті автора лише один раз - на початку 2006 р. в Алчевську - хоча й із пов'язаних, але трохи інших причин.

Накопичення боргів мало й має настільки масовий характер, що питання їх списання або реструктуризації доводиться вирішувати вже на найвищому державному рівні, з участю уряду, парламенту, президента й навіть МВФ та ЄБРР.

Нова система субсидій, видозмінивши схему розподілу компенсацій із бюджету за адміністративні ціни на газ (а також вугілля, електрику тощо), залишає головне - неринкове регулювання цін для різних типів як споживачів, так і виробників, і, очевидно, не здатна вирішити нагромаджених проблем. Адміністративне регулювання цін та непрозора система прийняття рішень про компенсацію підприємствам теплокомуненерго, як і раніше, залишають поле для фінансових зловживань та скандалів, які ми, власне, й спостерігаємо.

Озвучена недавно нашим президентом як погоджена з Міжнародним валютним фондом нова формула ціни на газ для населення, фактично, фіксує розглянуту нами вище нинішню ціну на газ - вартість його на кордоні плюс витрати на транспортування, без жодних податків та зборів. Другий очевидний висновок із проведеного аналізу - зниження ціни на газ у недалекому майбутньому очікувати не доводиться ні населенню, ні промисловості. Зростання ціни на нафту і зростання курсу долара спільними зусиллями штовхатимуть її вгору, попри будь-які запевнення чиновників.

Проблеми нагромаджуються

Пострадянська модель відносин у системі ЖКГ, що існує вже понад два десятки років, безнадійно застаріла і гостро потребує переосмислення та модернізації, однак жоден із урядів досі не зміг системно вирішити це завдання.

Ми маємо критично великий відсоток морально застарілого і фізично зношеного житлового фонду та інфраструктури ЖКГ, що його обслуговує. При зміні суспільної формації держава залишила без жодної підтримки та турботи вихованих у дусі жорсткого патерналізму громадян країни, які несподівано стали частковими співвласниками зношених "хрущовок" і "панельок", але не мають, практично, жодного уявлення про відповідальність за власність, яка на них звалилася, про проблеми, які їм доведеться вирішувати, і про ефективні способи управління спільною власністю.

Загальний рівень добробуту співвласників цих будинків об'єктивно не дозволяє їм фінансувати ремонт і енергомодернізацію власного житла, а перехід до нових форм спільного управління у вигляді ОСББ відбувається досить повільно.

Навряд чи буде правильно, причому як із морального, так і з економічного погляду, залишити власників такого житла наодинці з цими проблемами Адже тоді, коли власники "одержували" від держави ці квартири, зазвичай можливості вибирати в них не було жодної, а житло, яке вони отримували, цілком відповідало тодішнім будівельним нормам. Хіба вони винні, що через
30 років норми утеплення житла стали вчетверо жорсткішими, а ціна енергоносіїв зросла в 10 разів? Навряд чи. Чи повинна держава (або "громадянське суспільство") підтримати їх у цій ситуації? Вочевидь, так.

Але вирішення такого обсягу проблем потребує розробки державної стратегії та реалізації довгострокових програм підтримки. І тут ми зіштовхуємося з великими проблемами.

Сім няньок

Вирішенням цих питань у країні одночасно займаються доволі багато державних органів. Це і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, спільно з Міністерством фінансів, і Фонд енергоефективності, і Державне агентство енергоефективності та енергозбереження України, і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. А також прем'єр-міністр, Верховна Рада й навіть президент України.

Чому ж тоді ми не бачимо системного результату? Давайте розбиратися.

Чи відбуваються зміни й реформи в галузі енергетики та енергоефективності Так, відбуваються.

Чи дають вони потрібний результат? Ні, не дають.

Якісь рухи, безперечно, робляться. Чи мають вони системний і всеосяжний характер? Ні, швидше, їх можна оцінити як розрізнені, фрагментарні й несистемні.

З перемінним успіхом, але все ж досить активно з кінця 2014 р. діє державна програма "теплих" кредитів. На терміни та обсяги компенсацій, які виплачуються за цією програмою, є різні нарікання, та головне - програма фінансує практично будь-яке поліпшення або енергоефективну ініціативу як приватних осіб, так і ОСББ. Але ця програма, крім певної непередбачуваності в частині термінів отримання заявником часткової компенсації, потерпає від очевидної фрагментарності підходу. Комплексність і системність пропонованих енергоефективних заходів залишається, практично, повністю на совісті заявника, а контроль системності та ефективності вкладення державних коштів - доволі поверховим.

Україна приєдналася до роботи Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії (IRENA), а також взаємодіє з багатьма іншими профільними національними і міжнародними агентствами. Це не тільки сприяє обмінові досвідом, а й спрощує одержання Україною додаткового обсягу цільових пільгових кредитів.

Але з кредитами, загалом, складається враження, що для уряду процес формування фондів і роздачі кредитів важливіший, ніж результат, для досягнення якого ці кошти залучаються. Цікаво було спостерігати за майже дворічним процесом лобіювання прийняття Верховною Радою закону про Фонд енергоефективності.

У самій наявності такого фонду нічого поганого немає. Про те, що практичне фінансування масштабних програм енергоефективності можливе тільки за умови одержання доступу до довгострокових цільових кредитів із мінімальними відсотковими ставками, писалося неодноразово. Дивує інше. В Україні з 1995 р. вже є Державне агентство енергоефективності та енергозбереження України. І таке агентство за 23 роки свого існування просто зобов'язане було зібрати й проаналізувати всю необхідну статистику, розробити стратегії і необхідний набір програм радикального зниження споживання енергоносіїв, як для промисловості, так і для житлового фонду. І, звісно, озброєне такими знаннями, мало очолити впровадження ефективних програм - щойно з'являться кошти для їх фінансування.

Натомість з'являється нова структура, яка грає на тому ж полі енергоефективності. Державне агентство спокійно існує й далі, а конкретних програм із цифрами - який рівень споживання ми маємо сьогодні, якого рівня і в які терміни плануємо досягти, з допомогою залучення яких коштів та якого набору державних регулюючим програм, - ми так і не бачимо.

Чому так відбувається?

Відбувається це, на мій погляд, із таких причин.

Особливості українського адміністративно-бюрократичного апарату, його неформальна орієнтованість на інтереси монопольно-олігархічних структур, а також невигубна прихована пристрасть до корупційних рішень не дозволяють системно вирішувати назріваючі проблеми

Адміністративний і політико-адміністративний апарат мають свій давно сформований усталений стиль роботи. Проблеми вирішуються фрагментарно, мінімальними зусиллями, організацією якогось тимчасового латання дірок.

Чим це викликано?

На прийняття рішень дуже впливає політична складова. Замість правильних, але болісних для політичного рейтингу варіантів вирішення проблем, перевагу віддають тимчасовим, популістським.

Чітко простежується схильність бюрократичного апарату максимально зберігати й використовувати фінансові потоки, які дають можливість непрозорого адміністрування в ручному режимі. Якщо ж зміни назріли настільки, що уникнути їх уже неможливо, - в пріоритеті буде формування і контроль нових фінансових потоків із тими ж непрозорим управлінням та досить чітко вираженою корупційною складовою.

Горизонт прийняття рішень при цьому становитиме якщо не кілька місяців, то від одного (бюджетного) року до п'яти років, тобто від виборів до виборів, із пріоритетом фінансових схем для одержання грошей "тут і зараз" замість довгострокових системних рішень.

Прийняття рішень, що забезпечують реформування енергетики та ЖКГ, як і розробка енергоефективних програм, потребує іншого підходу. Стандартна окупність комплексу енергоефективних заходів як для ЖКГ, так і для промисловості становить зазвичай не менше восьми років, часто 12-15 років і більше. Відповідно, горизонт планування має також становити не менше 10-15, а в ідеалі - 20-25 років. Чи може сучасний український політик дозволити собі розкіш оперувати у своїх політичних планах такими відтинками часу? Навряд чи. Чи цікава для кар'єри і добробуту сучасного чиновника робота, результати якої буде видно через 10 років? Сумнівно.

Сусідні з нами країни колишнього соціалістичного табору, що також мають досить високий відсоток централізованого опалення житла й схожі проблеми, розпочали їх системне вирішення ще в другій половині 1990-х років. Ми можемо скористатися, зокрема, і їхнім досвідом. Нічого принципово нового й невідомого в завданнях, які стоять перед українськими енергетикою та ЖКГ, немає, методологію описано, вона відома. Але без зміни адміністративно-бюрократичного підходу до вирішення накопичених проблем цього не станеться. Що ж можна запропонувати?

Можливості та рішення

Очевидний варіант - створення енергетичних ринків із відкритим доступом і прозорими правилами гри, з можливістю виходу на них нових компаній, створення єдиних на кожному енергетичному ринку (газу, електрики, тепла) незалежних від постачальників та генеруючих компаній розподільних структур і можливість доступу споживачів до таких ринків.

Друге - впровадження сучасних методів управління проектами, що включають у себе збір і аналіз вихідних даних, оцінку поточного стану, визначення завдань і термінів, розробку стратегії та наборів програм, які ведуть до запланованого результату. Відсутність навиків системного управлінського аналізу та контролю призводить до того, що на сайті профільних структур можна побачити звіт про результативність розробки енергоефективних програм, обчислювальний у кількості запланованих нарад робочої групи з цього питання.

Та, крім неефективності й незацікавленості бюрократичного апарату в реальному вирішенні проблем, істотним чинником, який не дозволяє усунути адміністративне регулювання ціни на газ для населення і вирішити проблему нескінченних субсидій, є рівень доходів самого населення. Не секрет, що рівень зарплат більшості наших співвітчизників та рівень споживчих цін у доларовому еквіваленті помітно нижчий, ніж рівень цін і доходів громадян як європейських країн, так і колишніх радянських республік, які або вже пройшли свій шлях болісних реформ і успішно інтегруються в Євросоюз, або спираються на істотне підживлення власних бюджетів за рахунок запасів вуглеводнів.

Великих надій на радикальне зниження цін на нафту й газ у нас немає. Розрив у рівні цін та зарплат із більшістю наших сусідів, які сукупно й формують попит і ціну на ринку, без проведення нами системних реформ залишатиметься практично нездоланною перешкодою для вирішення цього питання. Тому цілком прийнятна для пересічного європейського обивателя ціна на газ і далі залишатиметься болісною проблемою для бюджету наших співвітчизників. Ця ситуація формує таке собі замкнене коло, що не дозволяє будь-якому уряду відмовитися від субсидій для значної частини населення, яке не в змозі оплачувати ринкову вартість тепла через свої невисокі доходи.

То як ж тоді бути з енергоефективністю?

Усе викладене свідчить, що немає ні "зради", ні "перемоги", ми самі автори нашої реальності. Все, що ми маємо, визначається нашими попередніми вчинками й рішеннями, а проблеми - це результат, передусім, неприйнятих нами вчасно рішень і втрачених нами можливостей.

Чи залишається актуальною енергоефективність? Безперечно.

Чи потрібно і далі впроваджувати енергоефективні заходи за найменшої такої нагоди? Обов'язково.

Але загальне вирішення цього завдання можливе тільки при системному вирішенні Україною всього комплексу завдань, які стоять перед нею у сфері як реорганізації ЖКГ, так і реформування енергетичних ринків, а головне - реформ у сфері державного управління в цілому. Окремо від комплексного й системного вирішення перелічених завдань енергоефективність залишиться лише красивим гаслом, несистемним набором розрізнених приватних ініціатив і приводом до красивого звіту ще одного бюрократа.