Державні житлові програми - Бізнес - dt.ua

Державні житлові програми

17 листопада, 2017, 16:43 Роздрукувати Випуск №43-44, 18 листопада-24 листопада

Бутерброд для бідних чи інструмент виходу країни з демографічної кризи?

Доки народні обранці напружено міркують, що б іще такого доброго зробити для свого народу у передвиборний рік, спробуємо зосередитися на речах, більш приземлених. Приміром, не полишають сумніви стосовно того, чи виконає бюджет-2018, прийнятий поточного тижня у першому читанні, свою основну місію — стати інструментом стабілізації і розвитку економіки країни. І друге, пов'язане питання: чи можна буде через бюджетні видатки стабілізувати соціальну ситуацію, яка стає дедалі більш загрозливою?

У численних ефірах та з різновисоких трибун ніхто не заперечує, що має ж колись головний фінансовий документ нарешті стати інструментом розвитку країни, а не консервації проблем. І насамперед — сприяти інвестиціям, у тому числі в людський капітал. Усі це розуміють, однак два з половиною десятиліття цей свій головний капітал наша держава ганебно розтринькує. І мало хто думає про наслідки, і лише одиниці про них відкрито говорять. 

Тим часом треба не говорити чи кричати, а починати щось робити: лише впродовж останніх років кілька мільйонів українців виїхали за кордон у пошуках гідно оплачуваної праці та стабільного життя. У Євросоюзі зростає попит на українців як кваліфікований трудовий ресурс. Якщо за 2012—2015 рр. серед негромадян ЄС кількість виданих прав на постійне проживання (ППП) зросла на 20%, або на 
2,6 млн шт., то серед українців — у 3,2 разу, до 500 тис. Українці вже входять у топ-5 одержувачів ППП або громадянств у 10 з 28 країн ЄС. За 2012—2015 рр. наші співвітчизники піднялися на перше місце в ЄС за виданими ППП, а за громадянством перемістилися з 21-го на 8-ме місце ("Дзеркало тижня", №37 від 14.10.2017 р.).

Швидкість цієї лавини лише зростає. Ще трохи — й не спинимо. Понад третина наших співвітчизників, за даними соціологічної групи "Рейтинг", хотіли б назавжди залишити Батьківщину. Вже зараз Україна стоїть перед серйозною загрозою подальшому розвитку своєї економіки, якщо кількість працездатного населення й надалі скорочуватиметься.

На якому шляху шукатимемо порятунку — почнемо завозити іноземців із третіх, ще бідніших за нашу, країн? Чи все ж таки вистачить мудрості почати створювати соціальні якорі, які утримуватимуть людей удома, спонукатимуть їх шукати (і знаходити!) роботу тут, а не працювати на чужі економіки?

Одним із важливих аргументів на користь рішення залишитися жити й працювати вдома є наявність у родини власного житла. А з цим у нас — велика проблема. За даними дослідників, рівень забезпеченості житлом в Україні утричі нижчий, ніж того вимагають стандарти ООН. На одного українця припадає 23,8 кв. м житла, — в Європі ці показники майже удвічі вищі.

Тільки на квартирній черзі (яка сама собою є корупційним рудиментом радянського минулого, але це тема окремої розмови) перебувають понад 650 тис. українців, і рік у рік їх кількість зростає. Гостроти проблемі додали понад 1,6 млн вимушених переселенців, учасники АТО… До речі, достовірної інформації про потребу в житлі останніх двох категорій громадян у державних органів немає. Але вирішувати зазначене питання треба, не чекаючи, доки хтось велемовний поведе цих зневірених людей на штурм новітніх Зимових палаців під прапорами нового більшовизму…

Про бажання владних інституцій і персоналій вирішити житлову проблему громадян зараз не будемо. Але чи можна реально допомогти тим, у кого власного житла немає, але є стабільний, бодай невеликий дохід і готовність свою квартиру купити, а не чекати милості від чиновника?

Стверджую: інструменти для цього держава має. Слід лише правильно ними користуватися. І жодних винаходів велосипеду. Все вже винайдено до нас: понад чверть століття ефективним інструментом державної житлової політики є Державний фонд молодіжного житлового будівництва (Держмолодьжитло). За 25 років забезпечено житлом понад 37 тис. українських родин, збудовано понад 2,3 млн кв. м житла, у будівельну галузь залучено 3,7 млрд грн. До речі, державні програми сприятимуть балансуванню попиту й пропозиції на вітчизняному ринку житла, який, за експертними оцінками, потерпає через гостру кризу перевиробництва.

Та це аргумент суто економічний. А чи актуальні програми Держмолодьжитла для людей? Соціологія дає ствердну відповідь. Опитування, проведене ЮНІСЕФ серед молоді, засвідчує готовність молодих українців до участі в житлових програмах. 93,4% опитаної молоді вважають, що такі програми мають існувати, понад 80% готові взяти у них участь. 41% назвав відсутність належних умов проживання основною причиною відмови від народження бажаної кількості дітей.

Проте останніми роками про наповнення вітрил державних житлових програм потужним попутним вітром фінансування доводиться лише мріяти. Житло для учасників АТО, внутрішньо переміщених осіб, молоді, педагогів будується переважно завдяки підтримці з боку місцевої влади, яка в ряді регіонів ухвалила й виконує регіональні житлові програми.

А де ж вагоме слово і діло держави? Запит Держмолодьжитла на фінансування з держбюджету на 2018 р. становить 1 млрд грн на програму "Доступне житло" і 865 млн грн — на програму довгострокового пільгового кредитування молодих сімей для придбання власного житла.

Натомість поки що нам обіцяють фінансування житлових програм з бюджету держави лише в обсягах, порівнянних із цьогорічними. Це близько 30 млн грн, які ми найближчим часом через прозору процедуру спільно з Мінрегіоном спрямуємо на користь людям. Та якщо поглянути глобальніше, то, розмазавши ці кошти тонким шаром по кожній області, — що отримаємо? Бутерброд для бідних, а не вирішення житлового питання сотень тисяч українців.

Жодні аргументи майже не діють. Замість того, щоб закласти в бюджет достатнє фінансування для ефективної реалізації житлових програм, проект державного кошторису-2018 передбачає стрімке збільшення витрат на утримання, скажімо, органів влади. Особисто мені важко пояснити людям, чому, за повідомленнями ЗМІ, в новому році може значно зрости фінансування апарату Верховної Ради — на третину, майже до 1,7 млрд грн, Державної судової адміністрації — наполовину, до 13,5 млрд, Верховного суду України — на 51,3%, до 1,6 млрд… На 130%, порівняно з 2016 р., або на 9,53 млрд грн можуть зрости витрати на фінансування обласних держадміністрацій.

Тим часом витрати бюджету країни на державні житлові програми можуть залишитися на мізерному рівні. І це попри те, що два комітети ВР — з питань будівництва, містобудування і ЖКГ та з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму — ухвалили рішення про необхідність істотного збільшення державних видатків на молодіжні житлові програми. Але бюджетний 
комітет парламенту в ухваленому 
19 жовтня і внесеному на розгляд ВР проекті Бюджетних висновків усього лише рекомендував Кабміну, готуючи проект Закону про бюджет України на 2018 р. до другого читання, "визначитися щодо можливості та доцільності збільшення/передбачення видатків… проекту державного бюджету на 2018 р. за врахованими частково пропозиціями народних депутатів України та комітетів ВР… (виходячи з наявних фінансових ресурсів держбюджету та за результатами оцінки обґрунтованості додаткової потреби у бюджетних коштах)" — (п.2.6.22 Бюджетних рекомендацій) Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України для надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла.

Людською мовою "за результатами оцінки обґрунтованості" означає: гроші, може, дадуть, але колись, потім. То для кого той бюджет — для мільйонів українців чи для політика, який має прямий вихід на "потрібних людей" і забезпечив своїм підприємствам мільярдні державні дотації, а округу — "засівання" перед виборами?.. Чи державницький, чи далекоглядний такий підхід? Чи сприятиме він вирішенню завдань сталого розвитку держави, збереженню соціального миру? Риторичні запитання.

Про необхідність збереження державних житлових програм доволі голосно й регулярно говорять громадські організації, що опікуються питаннями соціального захисту, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Проте їхніх голосів не захотіли почути у Міністерстві фінансів, для окремих представників якого людський біль — не більше ніж "додаткове навантаження на бюджет".

Тоді як міжнародний досвід впровадження житлових програм (Фінляндія, Польща, Грузія…) свідчить не лише про їхню безумовну користь для населення цих країн, а й про значний оздоровчий ефект для національних економік. Знову-таки, це тема для окремої цікавої розмови. Тим більше що для вітчизняного чиновника такий досвід, схоже, мало що важить.

Звісно, державні житлові програми потребують модернізації. І таку спільну з Мінрегіоном роботу ми ведемо. Спростили доступ людей до участі в цих програмах. Прибираємо корупційні ризики, пов'язані з вимогою щодо перебування людини на квартирному обліку.

Бракує одного — політичної волі тих, хто уповноважений ухвалювати відповідальні, важливі для громадян рішення. Лише з цієї причини амбітні плани Держмолодьжитла відновити поступовий рух до вирішення житлового питання сотень тисяч українців поки що лишаються тільки намірами.

Гадаю, суспільний резонанс довкола відсутності повноцінного фінансування державних житлових програм може стати тим аргументом, який зрушить питання з мертвої точки. З огляду на це, а також на мудрість чи хоча б інстинкт самозбереження представників влади, і хотілося привернути увагу до окресленої проблеми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №11, 23 березня-29 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво