Чому слюсар вартісніше юриста? - Бізнес - dt.ua

Чому слюсар вартісніше юриста?

25 жовтня, 17:24 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-1 листопада

Нестача робітничих кадрів обчислюється сотнями тисяч, випускники ж вишів потерпають від безробіття.  

© Pixabay

В Україні ринок праці складний, непрогнозований і досить проблемний. На ньому чимало безробітних (на кінець літа — 275 тис. осіб) і водночас бракує необхідних кадрів, особливо робітничих професій. 

За оцінками Мінекономрозвитку, потреба у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці на 2019 р. становитиме близько 385,06 тис. осіб, у 2020 р. вона сягне 399,57 тис., у 2021-му — 413,77 тис., у 2022 році — 442,54 тис. осіб.

На ринку праці — дисбаланс

Причин такого стану справ кілька. Однак одна з основних — недосконала система підготовки спеціалістів робітничих професій. Вона дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР. Але замість модернізації в часи незалежності більшість навчальних закладів (ПТУ) просто підвищили свій статус, перейменувавшись у ліцеї, вищі професійні училища, центри профтехосвіти.

Однак на підвищення рівня підготовки робітничих кадрів таке переформатування не вплинуло. Навпаки: кваліфікація викладачів і підготовлених ними фахівців з роками знижувалась, як і кількість навчальних закладів та охочих вступати до них.

В Україні запанував тренд на здобуття вищої освіти, що не лише призвело до падіння її якості та престижу, а майже поставило хрест на системі підготовки кваліфікованих робітників. Довершили ж справу — економічна криза та масове закриття підприємств, які спричинили вивільнення значної кількості працівників, змусивши їх шукати роботу деінде.

Тож за роки незалежності мережа ПТУ скоротилася на 40% (з колишніх 1251 до 756), а кількість підготовлених робітників зменшилася більш ніж наполовину: з 338 тис. випускників у 1991 р. до 152 тис. у 2016-му.

Нині економічна ситуація стабілізувалася, й у підприємств зросли потреби у кваліфікованих кадрах, яких стало катастрофічно не вистачати. І не лише тому, що система профтехосвіти не впорюється (готує не тих, не так і не стільки), а й через активні міграційні процеси.

За таких умов українські роботодавці панікують. Щоб утримати фахівців, хтось підвищує зарплату. Наприклад, середня зарплатня працівників одного з провідних виробників і постачальників торговельного обладнання, що міститься в Луцьку, становить понад 18 тисяч гривень. 

Ще вищі заробітки в металургії. За даними Федерації металургів, середня заробітна плата українського сталевара у січні 2019 р. становила 26 206 грн, а по деяких професіях і кваліфікаціях — ще вища. Так, вогнетривник, газівник доменної печі, люковий отримують близько 30—40 тис. Зарплата у вітчизняній гірничо-металургійній галузі вже давно наблизилася до польського рівня.

Проте так роблять далеко не всі. Більш солідарні роботодавці у своїх наріканнях на істотний професійно-кваліфікаційний дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці. Мовляв, і досі 75% випускників наших шкіл здобувають вищу освіту й лише 25% — професійно-технічну. Як наслідок, майже 44% безробітних — із вищою освітою, а в окремих великих містах ця цифра сягає 90%.

Аналогічні й офіційні дані Державної служби зайнятості. Розходження між попитом і пропозицією на ринку праці разючі. Скажімо, понад 40% вакансій у 2015 р. потребували кадрів із середньою професійною освітою, і лише 27% вакансій — із вищою.

Така ситуація не змінюється роками: навіть попри те, що нині середня заробітна плата юриста в Україні, згідно з даними work.ua, становить 10 тис. грн, кількість охочих здобувати робітничу професію не дуже зростає. Роботодавці й далі відчувають істотний дефіцит кадрів і продовжують скаржитися на невідповідність знань та умінь, отриманих випускниками закладів освіти, потребам виробництва. 

Чого хочуть роботодавці

Найбільш затребуваними на ринку праці залишаються робітники в таких галузях як промислове виробництво, торгівля, будівництво, сільське господарство, легка промисловість. Що ж до професій — то це слюсар з ремонту автомобілів, електрогазозварник, електрозварник ручного зварювання, водій автотранспортних засобів, штукатур, лицювальник-плиточник, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, продавець, швачка. 

У Федерації металургів заявляють, що в їхній галузі працюють 70% робітників з професійно-технічною освітою і лише 30% — із вищою. Наприклад, на одному з металургійних гігантів ("Запоріжсталь") зайняті робітники близько 200 професій, із яких профтехосвіта готує лише 30. Тож роботодавець змушений отримувати ліцензію у МОН і навчати собі кадри самостійно.

Солідарні з колегами й у Федерації роботодавців. Там стверджують, що у всіх випускників (незалежно від рівня їхньої теоретичної підготовки) фіксується відірваність знань від практики, непідготовленість до роботи в бізнесі й нерозуміння того, як він працює.

Дуальна освіта

Роботодавці посилаються на те, що у світі давно подолали розрив між теоретичними знаннями та практичними навичками, освітою й виробництвом, підвищили якість підготовки кваліфікованих кадрів з урахуванням вимог роботодавців. І зробили це з допомогою дуальної освіти.

За словами радника голови ФРУ Володимира Ковтунця, дві держави в Європі повноцінно реалізували дуальну освіту — Німеччина та Австрія. Там нині найнижчий відсоток безробіття на континенті серед молоді. 

Річ у тому, що в дуальній освіті її здобувач набуває компетенцій, яких не можна отримати ні в аудиторії, ні під час проходження практики. Тому такий високий рівень працевлаштування у вищезгаданих країнах: понад 60% здобувачів дуальної освіти влаштовуються у компанії, в яких вони навчалися, і зазвичай тривалий час звідти не звільняються. 

Саме за таку форму навчання виступає Федерація роботодавців. Її очільник Дмитро Олійник переконаний, що дуальна освіта допомагає здобувати справді потрібні знання та кваліфікації, а головне — мати роботу й заробітну плату вже під час навчання та гарантоване робоче місце після його закінчення. Крім того, це значно наближає теоретичну частину освіти до практичної і підвищує якість знань випускників.

Прогрес дається нелегко

І, здається, роботодавців нарешті почули: на нестачу кваліфікованих робітників звернув увагу уряд. У 2016 році він визначив перелік професій загальнодержавного значення. У списку понад 90% професій, яких навчають у системі професійно-технічної освіти (зварники, верстатники, слюсарі, монтажники, фрезерувальники, мотористи й машиністи). Загалом, у переліку 25 позицій, до яких торік додали ще шість. Таких спеціалістів мають готувати за кошти державного бюджету.

Та зразу на зміну ситуації це не дуже вплинуло. Охочих здобувати робітничі спеціальності замало, бракує викладачів, і матеріально-технічна база для навчання — не на належному рівні. Торік у столиці на денну форму навчання зарахували лише трохи більше половини абітурієнтів на бюджетні місця. А нинішнього року вступну кампанію до закладів профтехосвіти продовжили на місяць, проте бажаних результатів це не дало.

Випускники шкіл не кинулися масово штурмувати заклади профтехосвіти. Тренд на тотальне здобуття дипломів вишів нікуди не подівся, а дипломовані юристи й економісти за прилавками магазинів та барними стійками — й надалі не рідкість.

На сьогодні лише близько 14% (за іншими даними, 20 %) випускників шкіл здобувають професійну освіту. Решта орієнтується на здобуття вищої, добровільно марнуючи час і кошти на опанування фахів, які не знадобляться ні їм, ні суспільству. 

У Європі, яка вже згадувалася у зв'язку з дуальною освітою, в середньому 40% випускників закладів середньої освіти отримують професійну освіту, а в таких країнах як Чехія, Хорватія, Австрія та Фінляндія цей показник сягає 70% і більше.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво