Чому повзе локомотив великих інвестицій

Та коли українські інвестори в область приходять більш-менш активно (про що свідчить статистика залучення капітальних інвестицій: лише торік їх додалося 8,4 млрд грн), то закордонних - негусто. Вони відмовляються грати за українськими правилами, коли за хабарі можна все "порішати", не хочуть ставати об'єктами рейдерських атак. Їх не влаштовує перспектива позбутися майна через корумпований суд і незахищена інтелектуальна власність. А ще - вони чекають вільних земельних ділянок або виробничих приміщень "під ключ". Іноземні інвестори бажані насамперед тим, що вони приносять із собою передові технології, створюють сотні й тисячі пристойно оплачуваних робочих місць і наповнюють місцеві бюджети.

У залученні іноземних інвестицій Тернопілля трохи підтягнулося. За останні півтора року економіка цього маленького регіону вийшла на рівень 104 млн дол. прямих іноземних інвестицій. Це один із найвищих темпів приросту (аж у 2,4 разу) серед регіонів України. В область прийшли відомі компанії - "Сумітомо Електрик Борднетце" з Німеччини (кабельні зв'язки для автомобілів), інвестиційний фонд "Salic" (Саудівська Аравія), мережа ресторанів "МакДональдз" (швидке харчування), менші компанії з Естонії, Литви, Бельгії. Про це йшлося на недавньому міжнародному інвестиційному форумі "Тернопільщина Іnvest-2019", що відбувся у Збаразькому замку.

Проте потенціал для інвестування в області - значний і ще далеко не реалізований. Капіталовкладень потребують різні галузі - сільське господарство, ІТ-сектор, туризм і рекреація тощо. Але найперспективнішими сферами залучення іноземних інвестицій залишаються аграрний сектор та переробка сільськогосподарської продукції, які сумарно забезпечують понад половину валового продукту області.

Область не може поскаржитися на нестачу сировини для переробки. На Тернопіллі вал зернових і зернобобових культур торік сягнув позначки 3 млн тонн, і їх врожайність на 20% вища, ніж у середньому по Україні. Але більшість продовольчих сортів зерна або вивозиться за кордон, або переробляється в інших регіонах. І саме за межами області формується вища додана вартість, створюються робочі місця, а доходи отримують тамтешні бюджети.

Області вочевидь бракує великих проєктів із переробки сільськогосподарської продукції, які б могли підштовхнути розвиток цієї галузі та суміжних. І тут вельми перспективними культурами є ріпак та соя. Їхнього валу - аж забагато.

Наприклад, за останні 8 років вирощування ріпаку в області зросло у 2,5 разу (з 95,5 тис. тонн у 2010-му році до 239 тис. тонн торік), а сої - аж ушестеро (з 41,4 тис. тонн - до 232 тис. тонн за цей період). Але у 2018-му перероблено сої тільки 14 тис. тонн, а ріпаку - 16 тис. тонн. Решта обсягів вивозиться, і більша частина прибутків від переробки осідає за кордоном.

Однак ринки ріпаку та сої привабливі для інвестора тому, що вони глобальні, не зазнають різких цінових коливань, а попит на ці культури у світі лише зростає. І тут помічаємо особливість: за даними Держстату, нині 88% обсягів ріпаку з України вивозиться до країн Євросоюзу. В експорті сої теж домінує ринок ЄС, проте чималу частку соєвих бобів імпортує Китай.

Європейські держави цікавить ріпак з України насамперед як сировина. Вони побудували ряд заводів, що виробляють із нього біодизель. У його незатьмареному майбутньому можна не сумніватися. Уряди європейських країн встановили жорсткі вимоги до виробників пального, до його якості, до торгових мереж, які зобов'язані продавати певну частку екологічного пального.

Але якщо везти в Європу не сирий ріпак, а вироблену з нього олію, то її можна продати відчутно дорожче, а транспортні витрати будуть принаймні утричі нижчими, та й знизяться викиди шкідливих речовин в атмосферу. Тоді зростає привабливість цієї галузі, бо вона входить у глибоку переробку. Адже ріпакова олія використовується у фармацевтичній галузі, у виготовленні будматеріалів (фарб, оліфи). Тобто переробка ріпаку даватиме поштовх розвиткові інших галузей, які так чи інакше будуть прив'язуватися до Тернопільщини. Крім того, продукт переробки ріпаку і сої - шрот - використовується для годівлі великої рогатої худоби, свиней, є поживним кормом для птахів, риб, домашніх тварин, тобто забезпечує мультиплікаційний ефект. Отож у більш віддаленому майбутньому в селах з'явиться більше молочних ферм, що дає надію на зупинення трудової міграції людей з області, а згодом - і повернення їх із заробленими грішми на батьківщину для ведення бізнесу…

- Якщо збудувати завод із переробки ріпаку та сої потужністю 300 тонн на добу, або 100 тис. тонн на рік, то він стане рентабельним, - розповідає Володимир Василевський, директор обласної Агенції регіонального розвитку, яка здійснює супровід проєкту. - Ми пропонуємо інвестору два базових варіанти. Перший - будівництво заводу повністю з нуля на вільній земельній ділянці з комунікаціями та підведеною залізничною колією (інвестиційний капітал зазначеного проєкту сягає понад 15 млн євро). Ця залізнична гілка важлива при будівництві елеватора, який є оптимальним до 60 тис. тонн зерна одночасного зберігання. Він заробляє кошти насамперед як елеватор, а крім того, робить кондиційним зерно, яке приймає у сільгоспвиробників. І якщо правильно обрати зону зберігання зерна, то можна буде розвивати кооперацію з фермерами, впроваджувати програми їх стимулювання, бо вони знатимуть, що це зерно не пропаде, буде збережене, і його можна буде продати тоді, коли цінова кон'юнктура стане найбільш сприятливою. Другий варіант - будівництво такого заводу поблизу вже діючого сертифікованого елеватора з можливістю приєднатися до наявної інфраструктури. За таких умов можна інвестувати набагато менше коштів - до 5 млн доларів і впродовж одного року запустити проєкт. Нам важливо створити нові робочі місця. А в нашій області вдосталь висококваліфікованих фахівців харчової промисловості, бо вона досить розвинена. Є ще й відповідна навчальна база, зокрема Тернопільський національний технічний університет, який готує інженерів-технологів для цієї галузі…

Хоч і повільними темпами, проте на Тернопіллі таки зростають площі під садами та ягідниками. Торік, за даними статистики, валовий збір плодів і ягід перевищив 88 тис. тонн. Але переробляється всього-на-всього від 10 до 30% плодів. Наприклад, весь фруктовий сік в області продукують лише два виробники. А понад 90% того сокового валу - це концентрований сік одного виробника, який експортується в Польщу, Німеччину, а звідти вже глибоко перероблений продукт завозиться в Україну. Грошові "вершки" отримує іноземний виробник. І нереалізовані можливості - саме у сфері переробки плодів та ягід на території області.

Хоча не варто скидати з рахунків той факт, що ринок готових продуктів харчування - висококонкурентний. І нині важко змагатися з такими розкрученими торговими марками, як, наприклад, "Сандора", "Садочок", "Наш сік" тощо, чия продукція давно посіла полиці магазинів області. З іншого боку, у світі з'явився тренд на споживання свіжої плодово-ягідної продукції.

Тому, швидше за все, варто вкладати кошти у вирощування та зберігання високоякісних столових сортів яблук, малини, ожини, смородини інших фруктів. І тут потрібна тісна кооперація виробників із Тернопілля, які могли б поставляти на замовлення європейських торгових мереж великі однорідні партії цих фруктів у стислі терміни. А вони часто не готові до цього.

Що вже казати про нестачу у виробників плодів та ягід з Тернопільщини оригінальних маркетингових ідей, слабке бажання створювати бренди, просувати їх, щоб місцеві торгові марки були впізнаваними! Тому й користають із цих "дірок" закордонні торгові мережі, які легко підводять маловідому торгову марку під свою, цим самим "відкушуючи" у виробника частину прибутку. Та, паралельно з торговою маркою окремих фруктових чи овочевих продуктів, не зашкодить створювати бренд усієї території, рекламувати її як таку, де вирощують унікальну продукцію. Наприклад, Тернопільщина - регіон яблук, груш, малини, меду чи равликів…

Ще один світовий тренд - виробництво органічної продукції, на яку попит у Європі і яка коштує на 30–200% дорожче, ніж звичайна. Але ці ніші в області майже зовсім незаповнені. Дивуєшся: виробників органічних культур - зернових, малини, ожини - можна перелічити на пальцях. Їх на Тернопільщині аж чотири підприємства. Решта, напевно, міркують: навіщо морочитися із застосуванням чистих агротехнологій, інспектуванням ґрунтів, проведенням лабораторних аналізів і т.п., щоб отримати сертифікати органічного виробництва. І тому ні українські, ні зарубіжні інвестори не квапляться приходити в цю галузь на Тернопіллі.

"Створення індустріальних парків (а їх в Україні вже 38) і надання їм державної підтримки - ключовий напрям регіональної політики держави", - відзначив у виступі на інвестиційному форумі перший віце-прем'єр-міністр Степан Кубів.

В області поки що взято старт на створення двох таких індустріальних парків - у Тернополі та Чорткові. А переважати в них мають саме підприємства харчової та переробної промисловості, бо сировини для переробки - під зав'язку. Тоді з'явиться надія на отой розрекламований мультиплікаційний ефект, і область таки не залишиться на задвірках економіки України.