Чому б працівникам самим не платити податки? - Бізнес - dt.ua

Чому б працівникам самим не платити податки?

4 листопада, 13:11 Роздрукувати Випуск №41, 3 листопада-9 листопада

Питання, винесене в заголовок, останнім часом стало досить популярним серед роботодавців, особливо малого та середнього бізнесу. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Річ у тому, що, як і в абсолютній більшості країн, 80% усіх податків в Україні — платежі "простих громадян", але перераховують їх до бюджету підприємства, оскільки вони, згідно з чинним законодавством, виступають "податковими агентами". Зокрема, на кожні 100 грн "чистої" зарплати роботодавець зобов'язаний перерахувати ще понад 50 гривень, яких працівник не бачить, а вони тим часом ідуть до бюджету від його імені. З номінальної зарплати утримується 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), на неї нараховується 22% "єдиного соціального внеску" (ЄСВ), який, своєю чергою, розщеплюється на Пенсійний фонд, страхування на випадок безробіття та соцстрах. На все це кілька років тому додався ще й "військовий збір", — цілком незрозуміло, чому саме на цю, і так перевантажену, податкову базу.

Крім того, підприємства платять за своїх кінцевих покупців непрямі податки, які в нас сумарно більші за прямі: коли працівник несе свою "чисту" зарплату в магазин, він при кожній покупці платить ПДВ (цю суму навіть зазначено в чеках малим шрифтом), а якщо в кошику виявляється підакцизний товар — алкоголь, тютюн тощо — ще й акциз. Ось тому й побутує поширена ілюзія: мовляв, це "бізнес платить (або не платить) податки, а ми, прості громадяни, тут ні до чого". Власне, це й обурює підприємців: вони мріють перестати платити податки хоча б за своїх працівників, якщо вже з непрямими нічого зробити не можна — через саму їхню природу.

Слід визнати, проблема справді є: люди, котрі переконані, що податки за них платить хтось інший, охочіше голосують за їх підвищення. Точніше, за щедрі зобов'язання держави, які потребують "ресурсного покриття", — адже, всупереч ще одній небезпечній ілюзії, рогу достатку в держави немає (та й у природі не трапляється), тому всі виплати рано чи пізно обернуться поборами. Відтак, бюджет і фіктивно виділені з нього "соціальні фонди" мають властивість розбухати. Зокрема, в Україні їх розмір становить 44,5% від ВВП, — це більше, ніж у Німеччині, і принаймні на вісім-десять відсоткових пунктів більше, ніж може собі дозволити бідна країна з дуже низькою якістю держуправління. Це одна з головних причин, яка не дає нашій економіці зростати більше, ніж на 3—4% на рік, у середньому. А з такими темпами і нинішнє, і майбутнє покоління помруть у бідності або виїдуть, тому справді архіважливо пояснити виборцям, що за всі "хотілки" вони заплатять із власної кишені. 

Однак пропонований підприємцями метод — те саме, що лікування головного болю гільйотиною...

Спробуємо уявити, як ця пропозиція мала б виглядати на практиці. Отже, одного (далеко не прекрасного) дня роботодавці перестають бути податковими агентами, а натомість видають "на руки" працівникам у півтора разу більше грошей зі словами "тепер платіть усе самі!" — як це нібито відбувається у США та "в усьому цивілізованому світі". Але тут саме час згадати, що цивілізованим цей світ став не зразу, і такий розмір податків там з'явився теж далеко не сьогодні. Сотні років людей привчали платити податок — спочатку зовсім мізерний, за нинішніми поняттями, кілька відсотків від доходу, і тільки через століття, поступово, ці цифри стали двозначними. 

На той час жителі розвинених країн уже давно навчилися вимагати від держави прозорої й ефективної витрати своїх коштів, а держава, відповідно, змушена була забезпечити таку-сяку чесність у цьому питанні. Звісно, далеко не зразу, а через бунти й скандали, — ще раз: "цивілізовані країни", з яких нам пропонують брати приклад, ішли до цього сотні тяжких і кривавих років. Термін достатній для змін не тільки цінностей, а й самої культури людей. 

Якщо ж застосувати норму, яка склалася в зовсім іншій культурі (та й там працює не без проблем) у наших умовах, то неважко вгадати, що добровільно віддати державі третину свого доходу зразу погодиться мало хто. Природно, цим грошам тут-таки знайдуть краще застосування, а під кінець року виявиться, що не просто багато, а більшість населення податків не заплатила або недоплатила. Оскільки ухиляння буде масовим, бюджет у перший же рік завалиться, тоді як не віддані в нього гроші підуть на ринок і обвалять ціни, — а це спричинить чергову кризу ("долар по 50" стане реальністю).

З цієї ситуації є рівно три виходи: або повернутися назад і відновити доріжки там, де вони второвані роками; або негайно зменшити витрати держави приблизно на ті самі 10% від ВВП, щоб знизити сумарний тягар прямих податків на громадян до "десятини", яку реально можна зібрати, — але таке зменшення, хоч воно й необхідне, абсолютно нереалістично зробити в нинішніх умовах за один рік: кожен професіонал, який зіштовхувався з проблемою, це розуміє. Або, нарешті, "ламати через коліно": моментально змінити культуру можна тільки терором, який і довелося б установити, щоб зібрати податки. У відповідь не виключений бунт, особливо якщо цю культуру (як воно, швидше за все, й буде) підуть руйнувати знизу догори: ущемляти "простих людей" на тлі безкарності "олігархів".

Таким чином, на перший погляд ліберальне гасло насправді означає заклик встановити податковий терор, точніше — поширити його на всіх громадян. Найбільше будуть раді, звісно ж, податківці, яких знадобиться в багато разів більше: це не жарт — устежити за десятком мільйонів домогосподарств (проти кількох сотень тисяч підприємств). Плюс — повноваження їм теж знадобляться драконівські: входити в житла, влаштовувати обшуки, застосовувати "непрямі методи оцінки доходів" та інші радощі, від яких потерпає сьогодні бізнес. Ну й, нарешті, як і кожна норма, що суперечить сформованій практиці та, відповідно, всіма порушується, — загальне декларування і пряма сплата податків відкриють чергову скриньку Пандори: податківці зможуть, як вони це добре вміють робити, знову вибирати на власний розсуд: кого робити цапом-відбувайлом і тиснути до останнього (вочевидь, тих, хто посмів піднімати голову), кому дати відкупитися, а кого чіпати взагалі не можна, бо "свої". Тобто, як завжди, першими жертвами такого терору стануть не так злісні ухилянти, як "дуже грамотні", що намуляли очі начальству: навіть якщо в них насправді все чисто, "непрямі методи" дозволять на кожного накопати обвинувачення, котре доведеться потім спростовувати в суді, — а там теж свої люди... Тобто контроль усе-таки посилиться, тільки не громадян над державою, а зовсім навпаки. 

Ну й, нарешті, техніко-економічний бік справи теж, м'яко кажучи, не радує... Уявіть собі десять мільйонів податкових декларацій, здебільшого заповнених від руки безграмотними, у правовому й економічному відношеннях, громадянами. Скільки людино-годин знадобиться на їх заповнення й наступну перевірку? Організацію приміщень, роздруківку бланків тощо? Неминучі непорозуміння з помилками, описками, ляпками — знову ж, привілля для зачіпок. Очевидно, що йдеться про багатомільярдні втрати (хоча й не завжди монетизовані), зіпсовані нерви та інші витрати, причому абсолютно непродуктивні. Оскільки машинна обробка заповнених вручну документів навряд чи можлива в недалекому майбутньому, їх перевірка стане окремим головним болем. Можете собі уявити сільську бабусю, яка заповнює податкову декларацію? І, власне, декларацію, заповнену нею? Плюс до цього, десяти мільйонам домогосподарств доведеться щомісяця (а як інакше?), на додачу до комунальних, робити ще й податкові платежі... Хоча, втім, звісно, весь цей кошмар — ніщо, порівняно з тотальним терором, описаним вище.

Однак навіть із такими проблемами працівникам можна продемонструвати тільки прямі податки, які вони платять. Основну ж частину своїх платежів державі люди все одно не побачать, оскільки вона йде через непряме оподаткування (ПДВ та акцизи). У США все навпаки, але це рідкісний виняток, і там ідуть великі дебати з цього приводу. До речі, більшість найманих працівників навіть там охоче доручає роботодавцям платити податки за них, щоб не витрачатися потім на бухгалтерів: описані вище непродуктивні витрати дуже відчутні, й американська економіка від цього потерпає.

На щастя, в ідеї відмовитися від "податкових агентів" є альтернатива. 

По-перше, набагато простіше без жодного ризику показати наочно непрямі податки, наприклад друкуючи на чеках ПДВ великим шрифтом та з приміткою на кшталт: "Вітаємо, Ви щойно заплатили стільки-то податків!". Якщо захотіти, неважко так само виділити й акцизи. Тоді кожен покупець, виходячи з супермаркету з чеком, припустімо, на 500 грн, бачитиме сплачені ним, як мінімум, 100 грн податку, — і ці платежі складатимуться в набагато значніші суми, ніж коли просто платити ПДФО самому.

По-друге, потрібно підвищити роль податків на землю та нерухоме майно, попередньо відпрацювавши систему масової оцінки, яка не потребує втручання людини, крім випадків, коли платник оскаржить нарахований йому податок. Однак при цьому зараховувати ці податки при сплаті ПДФО. Тоді вже не вийде перебувати в солодкому невіданні щодо суми сплаченого за тебе податку, — хоча звичайній людині, за яку податок чесно сплачений і яка живе у звичайній квартирі або будиночку, не доведеться ні платити щось додатково, ні заповнювати папірці. 

А по-третє, питання недопущення розростання перерозподілу таким чином не вирішується: навіть у США, де громадяни відповідальні за сплату своїх податків, держава має тенденцію до розростання. Зате його можна вирішити раз і назавжди, внісши до Конституції відповідні норми, за прикладом грузинського Акта економічної свободи. І тоді уряд, який допустить перевищення цих норм (як, наприклад, нинішній Кабмін, що роздув обсяг перерозподілу через публічні фінанси на чотири відсоткових пункти за два роки), просто автоматично вирушає у відставку. Як і за перевищення бюджетного дефіциту, зростання держборгу понад ліміт тощо. Ось за це й варто боротися бізнесу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • Vasyl Bodnar Vasyl Bodnar 5 листопада, 18:41 А взагалі вже набридли ці перелякані "аналітики" з апокаліптичними баченнями... Війна в країні йде, є мільйони біженців, десятки тисяч чоловіків сидять зараз під кулями в окопах і ризикують своїм життям заради цієї країни. Досить стогнати про якісь недоліки менталітету і ніби громадяни почнуть якісь бунти через податки... Всі вже давно розуміють, що відбувається в країні і які загрози висять. згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво