Бізнес у "павутинні": українські підприємці потрапили в тенета дропшипінгу

2016 р. ознаменувався новою хвилею закриття торговельних точок, бутиків і магазинів.

Ця тенденція триває вже не перший рік. Торік тільки в столиці припинила свою діяльність не одна тисяча суб'єктів господарювання. Чим займаються вчорашні підприємці?

Виявляється, вони обживаються на новому місці - в Інтернеті, причому не поспішають відкривати якісь інтернет-магазини, а проникають у "соціальні мережі"...

Цікаві результати досліджень опублікував Міжнародний центр інтернет-торгівлі Allbiz. Вони красномовно свідчать про використання мереж малим і середнім бізнесом. Так, 78% підприємців малого бізнесу вважають соцмережі ефективним каналом залучення клієнтів, а 50% компаній вже мають власні сторінки.

Третина учасників опитування використовує соцмережі для підвищення впізнаваності свого товару серед потенційних клієнтів, 28% - для спілкування з клієнтами, ще стільки ж переконані, що одержують новий канал продажів. А 7% підприємців вважають, що за допомогою соціальних мереж зможуть зацікавити клієнтів зробити нові покупки...

Соціальні мережі створювалися не для торгівлі, їх позиціонували як засіб спілкування. Тому при їхньому виникненні торговельний функціонал не передбачався.

Однак сьогодні "ВКонтакте", Facebook та інші великі соціальні мережі практично не забороняють торгувати на своїх сторінках.

Усе розпочиналося з рекомендацій та відгуків покупців, а сьогодні в мережах з'явилися й повноцінні магазини.

Закривши торговельну точку через непомірні податки та кризу, українські підприємці починають збувати товар, що залишився, через соцмережі, освоюючи незвичний специфічний мережевий маркетинг.

Хтось робить це на своїй сторінці, хтось створює групу (а насправді справжній магазин), і пробує ті чи інші методи торгівлі.

Подібна електронна комерція з'явилася в Європі та США значно раніше, ніж у нашій країні. І за кордоном давно вже дали назву схемі, за якою нині намагаються працювати українські бізнесмени - "дропшипінг", відносини між виробником продукції, дилером і покупцем.

Однак у нас у цьому ланцюжку місце виробника (їх в Україні дуже мало), посіли оптовики. Вони не тільки мають свої сторінки та групи в соцмережах, а й співпрацюють із масою дилерів. Є ще одна особливість: у європейських країнах продавець віддає товар зі знижкою, а дилер продає за роздрібними цінами та забирає різницю.

У нас постачальники-оптовики продають товари на своїх сторінках за дилерською ціною. Посередники гарячково шукають сторінки та групи постачальників, де товар хоч трохи дешевший, щоб перепродати з найбільшою вигодою.

Для подібної діяльності не потрібний первинний капітал - посередник оплачує товар після його оплати покупцем. Немає потреби в упаковці та пересиланні - усе це робить оптовик. По суті, це діяльність рекламного агента на майданчиках соціальних платформ.

Розмістивши на своїй сторінці або в групі альбоми зі зразками товарів, новоявлені інтернет-комерсанти приймають замовлення у клієнтів, потім йде оплата: в Україні - прямо на картку будь-якого банку, з іншої країни - за допомогою різних платіжних систем. Усе засновано на довірі покупця - передоплата 100%. Далі, посередник забирає свої комісійні та переказує таким самим шляхом основну суму оптовику, який і відправляє товар покупцю - в Україні "Новою поштою", за кордон - кур'єрською доставкою.

Немає орендної плати, податків, необхідності набирати співробітників, здебільшого такі посередники ведуть бізнес самостійно, цілодобово не виходячи з Інтернету.

Той, хто розмахнувся на великий товарообіг, наймає студентів і домогосподарок, які одержують символічну плату за титанічну роботу з розміщення альбомів у мережі. Зазвичай це один-два співробітника, яких влаштовує подібна робота через "домашній" рід діяльності та можливості придбати недорогі речі.

Однак навіть колосальна кількість пропозицій - не гарантія успіху. Багато вчорашніх підприємців не розуміють, що в "павутинні" своя специфіка та закони виживання.

Щоб до тебе приходили купувати, недостатньо розмістити 50 000 моделей (це в мережах повсюдно), потрібно заявити про себе як про особистість, розповісти про свої хобі, інтереси, правильно підібрати стиль спілкування з цільовою аудиторією, зробити відповідний дизайн.

- Сьогодні переважна більшість таких мережевих продавців орієнтована на молодіжну аудиторію, - коментує хазяйка мережевого магазина одягу Світлана Рєзник. - Наприклад, "ВКонтакте" з 50 млн користувачів, які вказали свій вік, тільки 32 млн старші за 21 рік, отже, 18 млн - зовсім юні. За умов фінансової кризи батьки намагаються заощадити на собі, а дітям не відмовляють. Тому купує в основному саме молодь. Але й тут треба придумати щось оригінальне: продавати одноманітний китайський товар у мережах не модно. Є шанс розкрутитися, торгуючи речами модних брендів, маловідомих талановитих дизайнерів, а також відомих торговельних марок, які не відкрили поки що своє представництво в Україні...

Потрапляючи на сторінки таких мережевих міні-бутиків, дуже просто дивуєшся хитрощам їхніх власників.

Так, хазяйка магазину жіночого одягу називає своїх клієнток виключно "кішечки мої", все спілкування відбувається в ласкавій формі: "платтячка", "світерочки", "спіднички"...

Записи адміністратора переповнені слащавими смайликами, сердечками, поцілуйчиками. Мимоволі переймаєшся запитанням: хто ці "кішечки", невже вони ще не вимерли в наш воєнний час і де беруть кошти на придбання цілком непридатних у нашому житті вечірніх суконь?

Продавці користуються будь-якими приманками, наприклад, фотографіями фургонів (нібито з товаром), що застрягли в заметах, намагаючись пробитися до покупця. Оголошуються акції та знижки, в хід ідуть інші прийоми, запозичені в існуючих торговельних мережах.

Найбільш вражає, що ані податкові служби, ані будь-хто інший не звертають уваги на цей інтернаціональний бізнес.

Держава може вводити які завгодно обмеження на торгівлю іноземним товаром, але для хазяїв таких віртуальних бутиків закон не писаний: товар доставляється в ту саму Росію за 3–
4 дні. Цим займаються кур'єри, для яких немає перешкод. Та ніхто цього, власне, й не приховує.

Що ж до адміністрації соцмереж, парадокс: у їхніх власних правилах наголошується на заборонені використання майданчиків у комерційних цілях. В угоді того самого "ВКонтакте" зазначено:

"5.11. Після реєстрації Користувач одержує право самостійно, в особистих некомерційних цілях, створювати, використовувати та визначати зміст власної персональної сторінки…"

Водночас, буквально поруч написано:

"5.13. Створення та використання Співтовариств.

5.13.1. Користувач має право створювати групи, офіційні сторінки та зустрічі (далі - Співтовариства) з метою просування комерційних, політичних, благодійних та інших некомерційних організацій, брендів, товарів, робіт і послуг, а також різних заходів (далі - Об'єкти просування)".

Виходить, займатися бізнесом на своїй сторінці не дозволено, а в групі - можна?

У цілому, адміністрація мереж закриває очі на діяльність користувачів у сфері дропшипінгу - максимально порушника можуть "забанити" на якийсь час.

Утім, не в усіх країнах для користувачів соцмереж така свобода: наприклад, у Білорусі торгівля в соцмережах карається законом. Тих, кого зловили на гарячому, притягають до адміністративної відповідальності, штрафують, з них стягують отриманий дохід і конфіскують предмети правопорушення (товар). Незареєстрована у встановленому законодавством порядку діяльність вважається в Білорусі незаконною підприємницькою, а це вже порушення закону (ст. 22 Цивільного кодексу).

Аби настрахати є приклад: при проведенні контрольних заходів працівниками інспекції Міністерства з податків і зборів Республіки Білорусь було притягнуто до адміністративної відповідальності дівчину, яка продавала одяг через сайт "Одноклассники". Відповідно до статті закону, за порушення вона заплатила штраф у розмірі 2 500 000 білоруських рублів.

Не обійшла стороною проблема торгівлі в соцмережах і Казахстан: там в обговорення цього наболілого питання включилися керівники різних відомств. Глава комітету державних доходів Даулет Єргожин повідомив, що служба економічних розслідувань відомства аналізує діяльність усіх підприємців, які продають товари через Facebook чи Instagram. А президент Асоціації казахстанського інтернет-бізнесу та мобільної комерції Костянтин Горожанкін вважає, що особи, які володіють акаунтами в соцмережах та ведуть через них торгівлю, представляють незначну частину загального казахстанського ринку. На його думку, майбутнє для цієї торгівлі - перехід у нормальні інтернет-магазини.

Залякувати підприємців, які намагаються вижити в соціальних мережах - невдячна справа. Попит породжує пропозицію. Ціни на товари, які продаються в Інтернеті, набагато нижчі, ніж у реальних магазинах, тому що в них не закладена вартість оренди, зарплатня співробітників і багато іншого. Наприклад, жіночий светр у бутику коштує 800 грн, а в Інтернеті - 400–500.

І допоки ця тенденція зберігається, покупець і далі шукатиме товари в мережі, а торговці - нові ніші для виживання.

Згодом, вставши на ноги та переживши лихоліття, більшість цих продавців відкриють повноцінні інтернет-магазини та почнуть платити податки. Багато з них вже нині паралельно торгують в інтернет-магазинах і соцмережах.

А щоб підприємці не потрапляли в тенета нелегальної торгівлі, час пора вже нарешті адаптувати податкове законодавство до реалій життя...