Бідність у багатстві - Бізнес - dt.ua

Бідність у багатстві

14 червня, 16:03 Роздрукувати Випуск №22-23, 15 червня-21 червня

Україні не треба шукати гроші на "план Маршалла", вони — у неї під ногами.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Поки інші зростають, ми лише спостерігаємо.

2014 року підписано Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. У вересні 2017-го вона набула сили в повному обсязі й регулює поступове економічне та політичне зближення України і Євросоюзу. Однак в угоді немає жодних гарантій майбутнього вступу України до ЄС, що в принципі закономірно, оскільки відповідність параметрам країни прозахідного типу визначається не підписаними документами, а наявністю або, навпаки, відсутністю в країні системи європейських свобод і цінностей.

До того ж, і це очевидно й зрозуміло, ті ж таки європейські країни є не тільки партнерами, а й прямими економічними конкурентами України. Ніхто не буде за просто так утримувати квартиру сусіда і робити в ній якісний євроремонт.

Підтвердженням є хоча б та ж таки історія з діловою деревиною, коли практично впритул до нашого державного кордону за короткий час виросло ціле "гроно" лісопереробних заводів, які фактично завдають відчутних втрат нашому експортному потенціалу і заохочують контрабанду з боку України.

А ось квоти на безмитний експорт української продукції, попри різноманітні асоціації, за деякими видами товарної продукції встановлено просто смішні.

За даними Мінекономрозвитку і торгівлі, на кінець лютого 2019 року українські експортери повністю використали тарифні квоти на експорт до ЄС кукурудзи, меду, цукру, виноградного та яблучного соків. Крім того, значно використано тарифну квоту на м'ясо птиці. 

Ненабагато пізніше закінчуються тарифні квоти на пшеницю, оброблені томати, продукти переробки солоду і крохмалю, вершкове масло й молочні пасти...

Отже, чи справді Україна розгорнула вектор розвитку в бік цивілізованих європейських держав? Чи має країна шанси стати сильним регіональним гравцем, чи не залишиться вона аутсайдером, який поставляє в основному сировину і робочу силу?

Чи знаходимося ми на шляху чи хоча б на старті в клуб заможних розвинених держав? 

Відповіді на ці запитання — неоднозначні. Адже після тривалого економічного застою з символічними темпами зростання ВВП, зниженням реального рівня доходів більшости населення, двозначними темпами індексу інфляції країна застрягла на певному цивілізаційному розламі.

Позаду майже 28 років де-факто тупцювання на місці та спостереження за змаганням економічно розвинених країн. Соромно зізнатися, але за останні п'ять років "життя по-новому" ми хоча й просунулися в рейтингу легкости ведення бізнесу від The World Bank, але усе ще відстаємо навіть від Білорусі.

А боротьба з корупцією, попри створення під тиском європейських і американських партнерів множинних і недешевих антикорупційних структур, часом нагадує показуху в стилі пізнього Леоніда Ілліча Брежнєва.

Зламати чи зламатися?

Попереду — лише два варіанти. Перший (при збереженні існуючої системи) обіцяє проходження точки неповернення, за межею якої — дефолт, руйнування піраміди ОВДП, девальваційний обвал національної валюти та крах і без того мізерних соціальних стандартів.

Другий передбачає не ремонт і трансформацію, а повний злам системи імітації змін і псевдореформ.

Те, що відбувається в країні останніми роками, важко назвати реформами. Швидше, це були процеси вдосконалення тотальних корупційних схем на благо нечисленного прошарку суспільства.

Ми не побачили роботи зі створення в країні повноцінного законодавства з трансферного ціноутворення. Тому "спрощенка" для багатих як і раніше існує і навіть процвітає, а офшори стали практично легальною можливістю не сплачувати податків в Україні.

Як і раніше немає порядку в енергетичній сфері, де за оцінками, озвученими у ВР, тільки на вугіллі "прокладки" відбирають близько 2 млрд дол. щорічно, на "газі" — і того більше: близько 3 млрд дол.

Ми не змінили системи сплати податків. Тому надбагаті, які володіють яхтами й суперджетами, у відсотковому співвідношенні сплачують податків менше, ніж проста шкільна "технічка", яка щомісяця "відстібує" кілька десятків відсотків від свого скромного доходу на утримання неефективного держапарату.

Станом на 2018 рік ВВП України на душу населення становить 2,82 тис. дол., країн, що розвиваються, — 5,49 тис., середній у світі — 11,73 тис., а розвинених країн — 48,97 тис. дол.

Як видно, показники нашої економіки більш ніж скромні, однак доходам деяких працівників державної (!) компанії "Нафтогаз", що обчислюються мільйонами доларів на рік, позаздрив би навіть президент першої економіки світу: зарплата Трампа за 2018 рік становила близько 400 тис. дол.

Розміри зарплат топів інших держкомпаній трохи скромніші, однак і їм цілком міг би позаздрити не один американський сенатор.

А скільки там у нас на митниці "зависає" щорічно? Німецькі дослідники оцінили втрати українського бюджету тільки від махінацій з експортом-імпортом у 5 млрд дол. на рік. Адже це набагато більше, ніж усе, що вдається випросити в усіх міжнародних фінансових організацій за рік.

"Золота не може бути забагато…"

Звісно, можна припустити, що чимало цифр експертів перебільшено, прикрашено. Та тільки навіть спрямування однієї десятої частини від загальної цифри фантастичних втрат бюджету безпосередньо в державну скарбницю вистачило б для вирівнювання економічної ситуації в країні, прискорення темпів зростання та запобігання соціальному вибуху.

Понад 2% зростання ВВП Україна щорічно втрачає тільки через тотальну корупцію, численні схеми, "прокладки", "договорняки", "кришування".

Річний відплив гастербайтерів з країни досяг одного мільйона людей. По суті, ця цифра є діагнозом так званої перебудови країни нібито в європейському напрямку.

Хоча порівняно невеликі гроші потрібні для того, щоб у країні відновився споживчий попит, а далі закрутилися коліщата — "попит—ділова активність бізнесу", запустилися драйвери зростання промвиробництва і припинилося хоча б прискорення відпливу трудових мігрантів з країни. І далі все піде згідно з мультиплікаційним ефектом.

Країна стане проєвропейською лише тоді, коли основним доходом простого інспектора митниці пропускного пункту "Краковець" і судді київського райсуду стануть заробітні плати, а наявність у них дорогого елітного житла у Львові чи Києві або авто за сотню тисяч європейських грошей стануть своєрідною чорною міткою, бар'єром для того, щоб чиновник більше ніколи не потрапив на держслужбу.

Багатомільярдні корупційні потоки на всіх рівнях, знизу догори, вимивають з країни не тільки можливість повернути в європейському напрямку, а й шанс стати розвиненою країною, шанс на майбутнє.

Адже в тій самій Польщі "не медом намазано". За те, щоб привезти додому "злотувок" еквівалентом у 700–800 дол. США, щомісяця доводиться гарувати аж ніяк не по 8 годин у робочий день, як за українським трудовим законодавством. За цим стоїть 250–300 годин (у перерахуванні на місяць) часто важкої фізичної праці, проживання в кімнаті на 10–25 осіб із такими самими заробітчанами та недорогий польський аналог "Мівіни"...

Звернути з курсу на бідність

Ми вже писали про втрачене десятиліття в розвитку країни. Можна сказати, що реально багато років виявилися втраченими в економічному сенсі для переважної більшости населення країни.

Цифри говорять самі за себе. Країна стала справді бідною. Ще 2011-го в економіці крутилися за світовими мірками скромні, але все-таки порівняно непогані гроші. Експорт товарів перевищував рекордні за роки незалежности 82 млрд дол. (при імпорті понад 88 млрд дол.) Цифри останнього "повного" 2018 року: експорт трохи більше ніж 47 млрд дол., імпорт — близько 57 млрд дол.

При цьому маємо три стійкі негативні тенденції:

Перша. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі за підсумками 2018-го досягло 9,5 млрд дол., тоді як усього роком раніше воно становило 6,2 млрд дол. А 2016-го від'ємне торговельне сальдо становило "лише" близько 2,5 млрд дол. 

Україна купує більше, ніж продає, що створює додаткові девальваційні ризики в майбутньому. Причому розрив у балансі за останні три роки збільшився майже в 4 рази. Образно кажучи, пружина продовжує стискатися, і якщо нічого не робити, наслідки можуть виявитися руйнівними для економіки в цілому.

Друга. Навіть у відносно благополучні роки від'ємне торговельне сальдо для України було цілком звичним явищем (так, у 2012–2013 рр. воно становило мінус 13,7–15,8 млрд дол.). Однією з причин такого стану справ є заниження цін при експорті товарів для виведення прибутку в офшори.

Третя. Зовнішньоторговельна орієнтація країни на сировинний експорт була завжди. Але тенденції до зниження частки поставок продукції з більшою доданою вартістю зростають із року в рік. Більше готової продукції з високою доданою вартістю — більше доларів. Однак основа нашого експорту — сировина, вартість якої прямо корелює з ситуацією на відповідних товарних ринках світу.

А заяви, які колись пролунали від перших осіб держави, що країна стане аграрною супердержавою, інакше ніж некомпетентними назвати складно. 

Ми просто зобов'язані звернути з курсу на бідність.

Адже чисто аграрні країни ще жодного разу й ніде у світі не ставали успішними.

"Баунті" для обраних

Де-факто Україна втрачає гроші двічі.

Перший раз, коли продає дешеву сировину, другий — коли купує високотехнологічну продукцію, яку сама виробляти не вміє або не хоче. Адже набивати кишені "бабками" набагато легше, створюючи павутину корупційних схем, займаючись вибудовуванням "криш" і впроваджуючи інститут "смотрящих", ніж розвиваючи виробництво, впроваджуючи технології та інновації.

Тобто "робити гроші" по-європейськи, як це прийнято в усьому цивілізованому світі, для багатьох просто — нудно, недостатньо прибутково і занадто розтягнуто в часі порівняно, наприклад, з банальним "розпилом" бюджету.

Виграють від цього тільки економіки інших розвинених країн, для яких Україна наповнює податками скарбницю. Сама при цьому бідніє. А населення "рятується" заробітками за кордоном.

Усе — коло замкнулося. Тепер, щоб наздогнати далеко не "найтоповішу" в економічному плані країну ЄС Польщу, знадобиться 100 років, якщо, звичайно, до цього часу в нас пів країни не розбіжиться.

Офшорний прибуток тільки частково реінвестується в економіку країни, з метою отримання ще більшого офшорного прибутку.

Остап Бендер знав 400 порівняно чесних способів відібрати гроші в населення. Його послідовники створили в Україні систему, за якої значна частина національного багатства країни перетворюється на вілли в Іспанії, квартири в Лондоні, якісну освіту в найпрестижніших навчальних закладах найбагатших країн Європи, медичне обслуговування в найкращих клініках світу, мегадорогі автомобілі відомих світових брендів, відпускні тури "кругосвіткою" вартістю 50 річних заробітних плат середнього українця...

Це Україна. Потенційно одна з найбагатших країн світу, в якій "законні" 2–3 тис. євро щомісячної зарплати середнього українця за допомогою фантастичної корупції, брехні й цинізму перетворилися на 300–400 дол. доходу простих громадян і солодке "баунті" для обраних та їхньої обслуги.

Багаті в країні бідних

На тлі псевдореформ та ура-патріотики, безкарности, уседозволености (на топрівнях) і корупційного хаосу бюджет втрачав і продовжує втрачати десятки, а то й сотні мільярдів гривень щорічно.

Колосальні макроекономічні дисбаланси і діри затикаються традиційно — за рахунок населення і малого бізнесу.

Всупереч обіцянкам чиновників, ні молочних річок, ні киселевих берегів у країні не спостерігається. Навпаки, у другій половині минулого року топчиновники трохи спантеличили громадян повідомленням про те, що без чергового фінансового "уколу" з боку МВФ країна, виявляється, "припливе" до дефолту.

Неефективна економічна система в коктейлі з корупцією призвели до того, що економіка паразитує на грошах гастербайтерів, які надсилають до країни понад десять мільярдів доларів щорічно, і на порівняно скромних уливаннях від МВФ — для того, щоб справно сплачувати борги.

Однак, у силу потенційного реально казкового багатства країни (сировинні ресурси, географічне положення, кваліфікована робоча сила...) можливість потрапити до списку найрозвиненіших країн світу все ще є. Гроші на український ривок, своєрідний план Маршалла (програма допомоги Європі після Другої світової війни), як бачимо, навіть шукати не треба, вони в нас у країні, буквально під ногами валяються. Але замість використати за призначенням, ними набивають кишені обрані.

Безперечно, нас очікують дуже непрості роки. Це пов'язано не тільки з піком виплат за зовнішнім боргом, а й з наближенням нової хвилі світової фінансової кризи, яку вже прогнозують експерти на Заході. І метали, і агропродукція в такому разі можуть різко впасти в ціні.

Звичайно, у непрості часи краще ввійти на авто з надійним ременем безпеки, з бензобака якої не витікає паливо...

Однак для економічного прориву не так багато й потрібно. Для початку — хоча б зменшити корупцію, задуматися над офшорною "спрощенкою" для багатих, стримати тарифні апетити монополій, відпустити на волю малий бізнес, а головне —почати говорити правду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 4
  • Taras Serbin Taras Serbin 16 червня, 00:47 Не зрозумілий сенс написання цієї статті. Перелік загальновідомих фактів та побажання в стилі - "за все хороше, проти всього поганого" і жодного натяку на механізм перерозподілу коштів з тіньового обігу в легальний. Якимось чином повторити "План Маршала" внутрішніми ресурсами не можливо, адже суть цього плану якраз була в елементах зовнішнього управління і в примусовій денацифікації ФРН. План з опорою виключно на внутрішні ресурси називається по іншому, наприклад - Чучхе.))) згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Mykola Morhun Mykola Morhun 18 червня, 20:28 я рекламувати не буду, сам не економіст, але найчастіше чую про план, що має в назві "п’ять і десять". згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво