Безлад — головна перешкода на шляху впровадження якісної системи електронного урядування

Країною крокує електронне урядування. Наприклад, у Львові лише впродовж останнього місяця відбулася міжнародна конференція та дві прес-конференції. На одній із них журналістам говорили про переваги цього, звичного на Заході, інструменту. Тепер, виявляється, можна буде навіть заяву до місцевого РАГСу подати через Інтернет.

На одній із прес-конференцій, яка днями відбулася у прес-клубі, представники Львівської ОДА та Управління юстиції повідомили, що відтепер громадянам України вже не треба буде збирати довідки. За них це зроблять відповідні органи. Проте на запитання журналіста DT.UA, який економічний ефект від впровадження новацій, представник управління юстиції відповів, що він з'явиться, можливо, згодом. На ще одне запитання: коли ж, за прикладом Грузії, в Україні можна буде спокійно отримати паспорт упродовж одного-п'яти днів, - відповідь була, що проблема теж тільки розглядається…

Якою ж є ситуація насправді?

"Електронне урядування - дуже зручна річ, - каже Олег Доскач, експерт з управління. - Через Інтернет на Заході голосують на виборах, стежать за станом надходжень та витрат у місцевих радах, оплачують рахунки за комунальні послуги та багато іншого. До цього там ішли багато років. Електронний уряд є лакмусом самоорганізації суспільства. В Україні поки що це більше скидається на пафосну кампанію перед місцевими виборами".

Електронне урядування не слід розуміти як управління чимось. Це спосіб адміністрування документів, а фактично - спрощення в реагуванні на звернення людей. Не важливо, звернулася до влади юридична чи фізична особа. Це дуже добрий інструмент. Він працює у країнах, в яких люди з повагою ставляться до органів влади. Фантастика? Ні, звернення людини вирішуються. Не має значення, як розглянуто звернення - електронним чи документальним способом. Має бути законним для всіх без винятку його результат. Це початок поваги до влади.

Одного разу мені довелося побувати в Естонії, яка однією з перших на пострадянському просторі впровадила зазначені реформи. Кожен естонський громадянин отримав спеціальну електронну картку з особистим номером. Це, фактично, посвідчення особи, документ на всі випадки життя.

Львівський колорит паркування

У Львові, як і загалом в Україні, впровадження електронного урядування (чи адміністрування) має свої особливості. Наприклад, торік у Львові запровадили електронне паркування. Але з українським виконанням. Встановили кілька десятків паркувальних апаратів у різних місцях, куди потрібно підійти й заплатити гроші. Здоровий глузд підказує, що людина повинна платити за послугу, яку спожила. Коли ти ставиш машину, то часто не знаєш, скільки часу тобі потрібно. Можливо, за кілька хвилин ти повернешся. Тому в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, передбачено безкоштовні хвилини. Але це на папері.

"Минулого тижня, - продовжує О. Доскач, - ставлю машину на проспекті Шевченка і йду на зустріч, не знаючи точно, скільки часу вона триватиме. Повернувшись за одну годину і 15 хвилин, на вітровому склі знаходжу папірець із написом, що вчинив адміністративне правопорушення. А відтак, повинен сплатити штраф на суму 135 чи 265 грн. На цьому папірці також є фіксація часу так званого "порушення":
9:20 ранку. Хоча я припаркував своє авто рівно о 9:15 хв. Внизу приписка, що в разі небажання платити штраф я можу передзвонити на номер вказаного тут телефону, попередньо сплативши в банкоматі 4 грн за одну годину стоянки. І тоді штраф буде скасовано.

Підходжу до паркувальника й запитую, що відбувається. Адже місце паркування має бути належним чином обладнане: паркомат має бути видно з будь-якого місця, а ділянка паркування - позначена жовтою смугою. У відповідь звучить, що нічого цього не потрібно, бо є фотофіксація. Паркувальник показує фото авто на фотоапараті, де написано, що його зроблено о 10:20. Тобто фактично фотофіксацію зроблено не через 5 хвилин після того, як я поставив машину, а через годину. Але у чекові на сплату штрафу зазначено час 9:20. Таким чином паркувальник свідомо накрутив штраф, бо, як з'ясувалося, має такий план".

Порівнюю з естонським досвідом. Там ти ставиш машину на парковку, надсилаєш із мобільного номера СМС на зазначений номер, в якому вказуєш номер паркувальної зони і номер свого авто. Все. Якщо вкладаєшся у 15 хвилин, то надсилаєш ще одне СМС і знімаєш номер з парковки. Нічого платити не потрібно. Якщо ж приходиш через годину чи дві, знову ж таки, надсилаєш СМС із номером паркувальної зони і номером свого авто, й тобі приходить рахунок для оплати. Немає ніякого паркувальника, ніякого паркувального апарата. Що цікаво: естонці, які хотіли впровадити у Львові цю систему, отримали відмову. Чому? Мабуть, місцевій владі вона здалося невигідною. А так - можна купувати з бюджету паркувальні апарати, влаштовувати своїх людей на роботу паркувальниками чи й узагалі тримати там "мертві душі".

В Естонії все це робить електроніка. Одна людина обслуговує сервер у масштабі всього міста. Практично - нуль витрат. Завдяки цьому Таллін щороку заробляє на паркуванні
4 млн євро! А ось міський бюджет Львова, міста із вдвічі більшою чисельністю населення, за 2014 р. отримав від збору за місця паркування автотранспорту лише трохи більше 3,89 млн грн. Можна здогадуватися, що чималі кошти йдуть у кишені паркувальників.

В одному з коментарів директор ЛКП "Львівавтодор" зазначив, що багато людей відмовляються платити за парковку або дають занадто великі банкноти, а оскільки автомат не видає здачі, то паркувальники вимушені брати гроші. "На жаль, це двостороння проблема", - робить висновок чиновник. Але тоді зустрічне запитання: навіщо вам електронна система адміністрування?

"У моєму розумінні, електронне врядування має бути не першим кроком реформ, а десь третім чи п'ятим, - продовжує Олег Доскач. - Поясню, що маю на увазі. Уявіть собі, що ви прийшли на підприємство, на якому працюють кілька людей. Обов'язки між ними не визначені, всі роблять усе разом, як уміють і як виходить. Тому виходить хаос. І ось ми даємо їм у руки суперсучасний комп'ютер. Чи зникне хаос? Ні, буде суперсучасний хаос і підміна поняття. Першим кроком в українських реформах мала б стати елементарна організація роботи колективу, наведення порядку в середовищі суспільних стосунків. Спосіб такої організації відомий - зміни законодавства, норм та правил ставлення влади до людей і навпаки. І лише потім можна впроваджувати в державі електронне адміністрування".

Якщо я зареєстрував в інформаційній системі право власності на якийсь об'єкт, то вже ніхто не має права скасувати цю реєстрацію. Коли ж так сталося, що зазначена реєстрація стала неправомірною, бо в цього об'єкта виявився ще один претендент, - то саме держава повинна сплатити грошову компенсацію, яка дорівнює ринковій вартості майна, а не казати: "Судіться!" Проте якби таке положення було записане в законі, то електронний реєстр нерухомості так швидко б не відкрили. Спочатку вилизали б кожну кому. Але, вочевидь, чиновники не хочуть такої чіткості, а нинішнє становище комусь дуже вигідне. Сучасні чиновники нічим не відрізняються від низькооплачуваних паркувальників, хай вибачать останні...

Надайте підтвердження вашого існування

Візьмімо державний реєстр підприємств. Знову все класно. Проста річ - за основу класифікації взято назви підприємств. Тепер, щоб зареєструвати нове підприємство, людині потрібно зробити запит, що назва допустима. Але таке почали робити лише після того, як виникли прикрі прецеденти. Реальний приклад - із підприємством "Мрія", яке мало шалені борги. Що роблять суди? Арештовують його майно. І, будете сміятися, - автоматично під цей арешт потрапляють кілька десятків підприємств, у назві яких є "мрія". Це попри те, що коди в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) у всіх підприємств різні.

"Особисто був причетний до ситуації, - розповідає О. Доскач, - коли знадобилося продати майно підприємства, на моє нещастя, з такою ж назвою, хоча й з іншого міста. Звичайно, код ЄДРПОУ у нього був інший, воно також потрапило під санкції. Що мав робити. Йду до державного виконавця, який наклав арешт на це підприємство, і прошу його зняти з цієї фірми. Не безкоштовно, звісно. Таким чином, працівник державної виконавчої служби заробив гроші. Іншого виходу в мене не було, оскільки мав на руках договір, який мусив виконати".

Ще приклад.

Відповідно до закону про підприємства, раз на рік керівник чи власник кожного підприємства повинен подати до Державного реєстру юридичних осіб відомість про те, що його підприємство… існує. Якщо підприємство зареєстроване у вересні якогось року, то у вересні кожного наступного має відбуватися ця процедура. Та дивіться, який маразм. Підприємство щомісяця платить податки. Податкова, відповідно, має цей реєстр, - що ще потрібно?

"Одного разу так сталося, що я забув подати відповідну відомість, хоча податки сплачував справно. - розповідає О. Доскач. - Телефонує мій батько й каже, що мене, як директора фірми, податкова міліція подала у розшук! Добре, хоч штрафів за це порушення не придумали. Що далі? Телефоную до знайомого юриста і розповідаю про свою історію. А він мені каже, що змінили форму подачі інформації в реєстр. Дай мені код ЄДРПОУ, 50- 100 грн, і я владнаю справу. Але навіщо це? Всі щасливі - всі при справі!"

Жодних підписів і печаток

А ось зовсім інший, також реальний приклад.

"Одного разу в мене виникла потреба зареєструвати підприємство у Великобританії. - продовжує експерт. - Телефоную до знайомого, який має контакти в цій державі, прошу допомогти. Не минає й години після нашої розмови, як мій колега пересилає мені документ про зареєстровану фірму.

Я не розумію, запитую у знайомого, як йому це вдалося зробити так швидко. На що той показує мені листування з колегою з Великобританії, паном Робертом. "Пане Петре, проблем немає, потрібні копія паспорта, форма власності майбутнього підприємства, власник і зобов'язання, що ви сплачуватимете податки. І ось вам документ, що фірма, яка вами зареєстрована, належить вам. Працюйте! А ще ви мусите раз на рік звітувати про результати вашої роботи і сплачувати податки". Ніяких статутних внесків. Красиво оформлений електронний документ. Жодних підписів, печаток.

На запитання мого колеги, скільки коштують його послуги, англієць повідомив, що це ніяка не послуга. Її може зробити кожна дитина! І додав, що коли ми будемо у Великобританії, він радо вип'є з нами пива. Крапка".

Англійцям, як і більшості європейців, можна лише позаздрити. Тож чому б нашій владі не змінити законодавство, максимально спростивши його, аби люди не марнували часу на дурниці й не доводили очевидне. Бо якщо нинішні дурниці увійдуть у електронний документообіг, то вони лише помножаться, як комп'ютерний вірус. Тим часом ще одна прикрість: якщо в паперовому вигляді ти щось написав, послав і отримав повідомлення про отримання адресатом, то маєш доказ своїх дій. У електронному вигляді зовсім інший поворот: ми вам дали доступ до реєстру, ви не подивилися, що там є або чого немає, - це ваші проблеми.

В Україні не лише дуже багато кваліфікованих ІТ-фахівців, тут також дуже хороша інфраструктура для впровадження електронного врядування. Але перешкодою на шляху впровадження якісної системи електронного врядування є безлад у суспільстві, складна законодавча база, відсутність реальних важелів відповідальності, від
паркування і до державного реєстру майна.