Агроруди розвідано й підготовлено до експлуатації - Бізнес - dt.ua

Агроруди розвідано й підготовлено до експлуатації

10 серпня, 16:25 Роздрукувати Випуск №29, 11 серпня-17 серпня

Майже з усіх видів добрив Україна має власну сировинну базу, але використати її навіть не намагаються.

У випуску DT.UA (№1136 від 24 березня 2017 р.) під авторством Сергія Следзя вийшла стаття "Влада сіла на шпагат". 

Ми вважаємо, що публікація пов'язана з проблемою національної значимості і є імпульсом для подальшого широкого обговорення теми як у ЗМІ, так і на науковому, суспільному й урядовому рівнях. Річ у тому, що це питання має прямий зв'язок із проблемою національного масштабу: як нагодувати Україну?

Сама проблема визрівала з початку 1990-х, відтоді, як Україна отримала не таку вже й погану спадщину — агропромисловий комплекс (АПК). Той самий комплекс, який раніше годував не тільки республіку Україна, а й, як вважається, непогано підгодовував увесь СРСР, періодично забезпечуючи переважну частину експорту.

Синдром звикання

Що ж маємо нині? На перший погляд, мало що змінилося — приблизно така сама структура господарювання (виправити в рос.): частина продукції АПК іде на експорт, а більша її частка залишається вдома, для потреб населення. Проте є тенденції, які дуже м'яко можна назвати неблагополучними. Це стосується насамперед харчування населення — як із погляду кількості, так і якості. Йдеться про структуру харчування середньостатистичного українця (див. табл. на 10-й стор.) та його витрати на харчування в загальному балансі витрат.

Зниження споживання продуктів в українських сім'ях добре демонструє таблиця. Що ж до витрат населення, то в останні роки навіть у ЗМІ було озвучено "новину", яка для багатьох наших співвітчизників (та й іноземців теж) виявилася цілком несподіваною: ціни на багато харчових продуктів вітчизняного виробництва вищі за зарубіжні (Може: вищі, ніж на імпортні? Чи мається на увазі, що ціни на багато харчових продуктів у нас вищі, ніж за кордоном?)...

Усе це відбувалося дуже поступово, понад чверть століття, тому вибуху обурення в суспільстві не спричинило. Начебто відіграв свою роль "синдром звикання". Але чи так це насправді? Як відомо, історія непередбачувана. У нашій країні є кілька чинників соціальної напруженості (одного з яких ми торкнулися). У взаємодії вони можуть створити кумулятивний ефект, призвівши до соціального вибуху. Прорахувати його ймовірність важко, і до нашого завдання це взагалі не входить, а от знизити вибухонебезпечність чинника відставання нашого АПК можливо. Ми бачимо шляхи вирішення цього завдання, це й становить предмет даної публікації.

Системна виснаженість ґрунтів

Нормальне функціонування АПК базується на певних визначальних ресурсних чинниках: матеріально-технічне і технологічне забезпечення, енергетичні й трудові ресурси, родючість ґрунтів. Останній чинник і є базовим для самого існування АПК. Родючість — це потенціал продуктивності рослинництва як визначальної галузі всієї сільськогосподарської діяльності.

Виходячи з цього, ключовою умовою нормального функціонування АПК є стан ґрунтів. Який же він на сьогодні?

На території України констатується майже повсюдне виснаження ґрунтів, пов'язане зі зниженням застосування добрив і меліорантів.

Зупинимося на механізмі удобрювання ґрунтів. У формуванні рослинницької продукції (врожаю) провідну роль відіграє тріо добрив: азот+фосфор+калій. Це тріо перебуває в постійному русі. Певна частина цих елементів видаляється з масою врожаю, а також через вимивання в підстелювальні горизонти за рахунок ерозії та видування дрібних частинок тощо. Підтримати баланс поживних речовин можна тільки поверненням втраченої частини, тобто внесенням добрив, насамперед мінеральних (певна кількість азоту вноситься у вигляді промислових сполук, гною, компосту тощо). Невиконання цієї умови призводить до виснаження ґрунтів, що може загрожувати незворотними наслідками.

Наведемо конкретні дані. Для забезпечення задовільного виробництва рослинницької продукції річна потреба України в добривах становить близько 8 млн т діючої речовини, зокрема: азотних добрив — 2,9 млн т, фосфорних — 2,8 млн т, калійних — 2,3 млн тонн.

А скільки базових добрив вноситься? Приготуйтеся до разючих цифр. За період 1996–2003 рр. внесення фосфорних добрив становило 3–5 кг Р2О5  (випр. в рос.) на гектар (а до 1990-х рр. — близько 30 кг). Зниження в 5–10 разів! Приблизно такі ж цифри характеризують і використання калійних добрив. Можна, щоправда, зауважити, що в останні роки з'явилася низка агропромислових господарств (великих), у яких показники мінеральної підгодівлі земель наближаються до нормативних, але ці окремі випадки не визначають середньостатистичних показників. Так, з калійних добрив за останні роки вноситься в середньому 7,5 кг оксиду калію. Цікаво простежити, як ці цифри корелюються з показниками врожайності зернових культур. До 1990-х середня врожайність становила близько 50 млн т на рік. Потім відбувся різкий спад, майже вдвічі (25–40 млн т). Після 2010 р. почалося поступове підвищення врожайності — у середньому близько 60 млн т, із рекордними піками до 65 млн т (2016 р.). Однак до рівня врожайності передових країн це все-таки не дотягує.

Спробуємо розібратися в причинах цієї картини. Ми встановили діагноз: системна виснаженість ґрунтів. З якої причини? Не вносяться достатні обсяги мінеральних добрив. Хто винен? Відповідь на поверхні: "господар" землі — АПК. Але станьмо на місце цього "господаря": АПК — це сільський трудівник. Він, розважливий за своєю природою, обов'язково порахує ціни: на посівний матеріал, на технічний обробіток землі й посівів, збирання врожаю і, нарешті, добрива, що подорожчали. Щоб задовольнити баланс "витрати — прибуток", треба на чомусь заощадити. Як ви думаєте, на чому? З усіх логічних міркувань — саме на добривах.

Імпортні добрива

А чому добрива подорожчали? Та тому, що вони (крім азотних) стали імпортними. Зараз розповімо, як це відбувалося.

Як відомо, більша частина добрив виробляється на промислових підприємствах із застосуванням відповідних технологій.

До 1990-х функціонувала досить хороша промислова база для виробництва фосфатних і калійних добрив, яка більше чи менше задовольняла потреби України й інших республік СРСР. Ці два напрями виробництва добрив мали дві суттєві вади "застійного" характеру: відсутність перспективи технологічного прогресу й відкладання вирішення екологічних проблем виробництва (вони ж пізніше й стали причиною економічної кризи та ліквідації основних виробництв). Розглянемо історію та механізми цих явищ.

У перші роки поточного століття фосфорні добрива виробляли на шести українських заводах на основі імпортної сировини з Росії, Алжиру й Тунісу. Але навіть тоді щорічні витрати на імпорт апатитової сировини становили 200–250 млн дол. США. Нині виробництво фосфатних добрив опинилося в критичному стані. Причини: істотне подорожчання африканської сировини, невизначеність (м'яко кажучи) з поставкою апатитів з Росії — у зв'язку з виснаженням родовищ Кольського півострова, а також політично-маркетинговими колізіями. У результаті на сьогодні в нас великі промислові виробництва не працюють.

Виробництво калійних добрив в Україні має драматичну історію. До 1990-х рр. на базі величезних родовищ калійних солей Прикарпаття працювали два комбінати — Стебницький і Калуський (Львівська й Івано-Франківська області). Вони спеціалізувалися на випуску калійних і калійно-магнієвих добрив. На Калуському комбінаті було також виробництво магнію й інших видів продукції. Завдяки союзному кооперуванню ця продукція забезпечувала потреби агропромислових комплексів як України, так і інших союзних республік. Тривав розвиток сировинної бази, однією з цілей якого було забезпечити перспективний третій калійний комбінат. Негативним аспектом діяльності виробництв стало відкладання вирішення нагромаджуваних екологічних проблем.

Із початку 1990-х послідовно скорочувалися обсяги виробництва, і в перші роки ХХІ ст. воно забезпечувало лише близько 20% мінімальної потреби України в калійних добривах. Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство "Полімінерал" виробляло тільки низькосортне добриво — природний (сиромолотий) каїніт, що містить 9% К2О. Підприємство ВАТ "Оріана" в Калуші випускало калімагнезію (30% К2О), сульфат калію (48–50% К2О), а також хлормагнієвий розчин для отримання металевого магнію. 2000 року порівняно з 1989-м обсяг виробництва зменшився в 10 разів.

Калийный завод в Калуше
стоп-кадр
Руїни калійного заводу в Калуші

Нині виробнича діяльність обох калійних підприємств повністю припинилася. Тепер калійні добрива імпортуються з Білорусі.

Із виробництвом азотних добрив становище можна вважати майже благополучним. Діє низка підприємств цього напряму, які більш-менш забезпечують потреби АПК. Правда, динаміка цін не додає оптимізму, але далі ми розглянемо деякі варіанти поліпшення. До цього слід додати ще один знаковий факт: недавно Мінагропром заявив, що запити споживачів на 2018 р. задоволено повністю (у деяких документах фігурує навіть цифра 111%). Ми вважаємо, що ця заява, з формального погляду, може бути правильною, однак вона не відображає реального стану речей. За наявними даними, на цей рік аграрії замовили фосфорних добрив усього 164,3 тис. т, калійних — 131 тис. тонн. Це не порівняти з наведеними вище даними річної потреби — 2,3 і 2,8 млн т. Від коментарів поки що утримаємося.

Отже, зі стану ринку основних видів добрив, що забезпечують родючість земель, доходимо чіткого висновку: на такій базі мінеральних добрив АПК України нормально працювати не може. Він може тільки виживати, поступово деградуючи з непередбачуваними наслідками.

Відновлення родючості на вітчизняній сировинній базі

Стратегічні причини кризи виробництва й використання мінеральних добрив в Україні такі: порушення міжреспубліканських і міжвідомчих зв'язків та кооперацій СРСР; перехід до ринкової економіки, яка спричинила зміну структури виробництв і маркетингових умов. Через це виникає низка наслідків системного характеру: невідповідність технологій виробництва (з відповідними наслідками для якості та собівартості продукції); нерозв'язані проблеми інвестування великих підприємств, а також низька купівельна спроможність середніх і дрібних виробників сільськогосподарської продукції. До цього слід додати чинник недостатньої поінформованості виробників про потенціал перспективних і нетрадиційних видів добрив, меліорантів, мікродобрив.

Виникають запитання: чи в змозі наша країна на основі пропонованого наукового обґрунтування подолати зазначені негативні причини й наслідки, які для цього є передумови і які стратегічні напрямки вирішення проблеми створення вітчизняної галузі виробництва мінеральних добрив, здатної забезпечити нормальне функціонування національного АПК?

Цільові наукові дослідження в цьому напрямі проводилися в нашій Академії наук протягом багатьох десятиліть, ще з 60-х рр. минулого століття.

2004 року Інститут геологічних наук НАН України спільно з Державною геологічною службою України провів міжвідомчу науково-технічну конференцію "Агрономічні руди України" (співголови Д.Гурський, проф. Д.Хрущов), яка мала послужити стимулом для створення галузі виробництва мінеральних добрив в Україні. У конференції брали участь представники профільних міністерств — Мінпромполітики, Мінагрополітики, Мінекоресурсів та ін. Однак реалізувати рішення конференції не вдалося через політичні події 2004 р. і відповідну перебудову урядових органів. Наступна спроба була 2014 року. Зокрема, було проведено кілька робочих нарад з Академією аграрних наук, Мінпромполітики, Державною геологічною службою та іншими причетними організаціями. Підготовлено структуру програми для подання урядовим органам. І знову — революція 2014 р., зміна уряду, зміна політичних та економічних пріоритетів.

Нині ми робимо третю спробу. Якщо вона не увінчається успіхом, то надалі відновити родючість може бути проблематично через деградацію ґрунтів.

Отже, відповідаємо на запитання "Що робити?".

Викладаємо стратегію розв'язання проблеми: забезпечення АПК повним комплексом мінеральних добрив та інших засобів підвищення родючості земель шляхом відновлення, становлення і розвитку національної галузі виробництва на основі вітчизняної сировини з метою створити визначальні умови для підвищення ефективності рослинництва й пов'язаних із цим галузей сільського господарства (передусім тваринництва) з очікуваним результатом доведення результативності АПК до рівня передових країн, з перспективою позбутися імпортної залежності та реалізувати експортний потенціал за окремими видами добрив.

Звісно, завдання це амбіційне. Постараємося відповістити на запитання, чи реалістичне воно.

Нижче йтиметься про результати сучасної ітерації цільових наукових досліджень у галузі агроруд, що їх проводив наш науково-технічний колектив (НТК). 

Почнемо з загального висновку: так, завдання реалістичне, але при дотриманні низки умов державної підтримки (пояснимо далі).

Які основні передумови для досягнення намічених цілей?

Наявність величезних площ ґрунтів, придатних для землеробства, зокрема знаменитих українських чорноземів.

Збережені інфраструктури виробництв базових мінеральних добрив.

Наявність сировинної бази для виробництва майже всіх видів добрив.

Інтелектуальний, науковий, технологічний і робітничий потенціал країни.

Прокоментуємо дуже коротко ці пункти.

1. Як відомо зі статистичних зведень (з виступу міністра екології та ресурсів О.Семерака 7 травня 2018 р.), загальна площа орних земель у нас становить 32,5 млн га, з них від 15,2 до 17,4 млн га припадає на чорноземи. Це дуже багато. (З приводу чорноземів є особливе зауваження: оцінка, що фігурувала раніше — від 15 до 25% світових площ, — є політизованою. Сучасна об'єктивна оцінка становить 7–8%.) Різноманіття типів ґрунтів передбачає застосування дуже різних раціональних комплексів добрив.

2. Є збережені тією чи іншою мірою інфраструктури виробництва двох великих калійних комбінатів — Калуського й Стебницького —  у вигляді виробничих будівель, залишків технологічних ліній, а також відчужених територій. Це ж стосується й недіючих фосфатних виробництв.

3. Визначальна передумова — сировинна база. Ми розглядаємо такі функціональні групи мінеральних добрив і способів збереження родючості ґрунтів:

— базові агроруди: апатити, фосфорити, калійні солі;

— доповняльні нетрадиційні й технологічні види агрономічної мінеральної сировини: фосфорит-крейдові утворення, глини бентонітові, сапонітові, глауконіти, вермикуліт, перліт, сірка;

— природні органічні добрива: торф, сапропель;

— меліоранти: вапняки, крейда, мергель, доломіти, гіпс, ангідрити;

— мінеральні мікродобрива: бор, мідь, марганець, молібден, церій, рідкісні землі тощо.

Техногенні джерела мінеральних добрив — шлами металургійних заводів, пил цементних виробництв тощо.

 За основними типами ґрунтів розраховуються різноманітні комплекси добрив — це завдання агротехніків (прерогатива ААН і Мінпромполітики). На підставі загальних зведень отриманих даних розраховується потреба в окремих видах добрив, і, нарешті, виходячи з розрахунків потреби можна зробити оцінку сировинної бази за окремими видами добрив. Ми поки що маємо лише орієнтовні вихідні дані. На їх підставі ми дозволяємо собі зробити попередній (але досить упевнений) висновокмайже з усіх видів добрив Україна має власну сировинну базу. Цей висновок найголовніший для стратегічних рішень, що визначають передбачуваний успіх нашого АПК. Тепер обґрунтуємо його фактами. 

Почнемо з базових добрив — фосфатних і калійних.

Сировинну базу фосфатних добрив, яка може бути альтернативною імпортній сировині, представлено двома генетичними типами родовищ: апатитовим і фосфоритовим. До першого типу належать Новополтавське, Стремигородське, Федорівське, Торчинське та інші родовища. Три перші розвідано й підготовлено до експлуатації, їхні запаси за промисловими категоріями становлять 84,2 млн т оксиду фосфору.

Другий тип включає низку родовищ північно-західної частини України, середнього Придністров'я, Причорномор'я й Дніпровсько-Донецького регіону. Вивчено з підрахунком запасів три родовища. Як місцеві фосфорні добрива можуть розроблятися невеликі за запасами родовища торфовивіаніту на Поліссі.

Сировинна база калійних добрив характеризується парадоксальною ситуацією: з одного боку, наявністю великих запасів калійно-магнієвих солей унікального сульфатного складу (придатних для виробництва безхлорних добрив), а з другого — повною відсутністю будь-яких спроб використати цю сировинну базу. З погляду логіки ринкових відносин, ця ситуація начебто непоясненна, однак у нинішніх реаліях вона може бути пов'язана з двома моментами: політичною нестабільністю (війна в Донбасі, рейдерські прецеденти), а також корупційно-маркетинговими інтересами великих гравців міжнародного ринку добрив.

Домбровский карьер в Калуше
askelo.livejournal.com
Домбровський кар’єр в Калуші

Далі ми навантажимо читача деякими дуже загальними цифрами, які характеризують багатство наших надр (у наших наукових працях, книжках наведено детальні числові характеристики й розрахунки).

Балансові запаси калійних солей України становлять 2349989 тис. тонн. Це дуже великі запаси, і раніше вважалося, що їх має вистачити на століття роботи підприємств. Нині ці цифри подають як застарілі, але в кожному разі (навіть у разі їх перегляду й скорочення) можна розраховувати на багато десятиліть діяльності підприємств калійної галузі. На євразійському континенті таких родовищ, що вирізняються безхлорним (сульфатним) складом, практично не залишилося.

Крім родовищ Передкарпаття, про які йдеться, в інших регіонах України також є поклади калійних і магнієвих солей, які потребують додаткової розвідки, що наразі не актуально.

Група доповняльних і нетрадиційних видів агрономічної сировини охоплює мінерали й породи з високою сорбційною здатністю: цеолітові туфи, цеолітвмісні (рос.: цеолитсодержащие) кременисті породи, перліт, бентоніти, сапоніти, палигорскіт, вермикуліт, алуніти діють як меліоранти, стимулятори росту і врожайності провідних культур, як добрива.

Більшість з них можна використовувати для кормових добавок худобі, а також при гідропонній технології в рослинництві.

На території України є сировинна база зазначених видів агросировини, вона представлена як дрібними родовищами, які можуть мати місцеве значення, так і середніми й великими родовищами, які можна використати для централізованого виробництва.

В Україні є родовища самородної сірки, вони також зосереджені в Прикарпатті. Сірка використовується для виробництва добрив, а також як самостійне добриво. Урожай картоплі при внесенні сірки збільшується на 14%. Запаси сірки за промисловими категоріями становлять близько 252 млн тонн.

Особливий інтерес становлять торф і сапропель як альтернатива органічним добривам: вони можуть заміняти навіть гній. Запаси торфу досить великі — 373387 тис. т (770 родовищ), сапропелю — 76130 тис. т (234 родовища).

Природні меліоранти потрібні для вапнування кислих ґрунтів (у північних і західних областях) і гіпсування солонцюватих ґрунтів. Родовища вапняків, крейди, мергелів, доломітів поширені в багатьох регіонах України. Достатні запаси гіпсів є в Донбасі, Придністров'ї й інших регіонах. Освоєння родовищ меліорантів становить лише організаційно-фінансову й технічну проблеми.

Природні мікродобрива — бор, мідь, марганець, молібден, церій, рідкісні землі тощо — істотно впливають на підвищення ефективності рослинництва. Приміром, застосування церію й лантану забезпечує 10–20% приросту врожаю. На території України є великі родовища марганцю, є перспективи створити сировинну базу рідкісноземельних добрив.

 По суті, цей сектор природних ресурсів надр — теж національне багатство. Як розпорядитися цим багатством у світлі наших завдань? 

Спілкуючись із фахівцями й експертами всіх рівнів і напрямів (міністерств, наукових організацій, споживачів), ми стикнулися з двома протилежними поглядами: виконання окремих "проривних" проектів і системний розвиток планових дій у рамках єдиної національної програми.

На нашу думку, ця проблема належить до життєвих інтересів країни, збігається з пріоритетами сталого розвитку і тому заслуговує на ранг національної програми. Ми, звичайно, віддаємо данину ініціативності приватного підприємництва, але останнє зазвичай діє у своїх вузьких інтересах, без системного ув'язування. Масштаби й національна значущість проблеми потребують стратегічної організації й постійного державного контролю на всіх етапах реалізації. Інвестиційні проекти, звичайно, слід закласти в таку програму, але вони діятимуть у рамках загальної стратегії.

У цьому зв'язку слід нагадати, що навіть у багатьох розвинених країнах агропромислова діяльність є дотаційною. І одне з нелегких завдань — переконати наші державні структури в доконечній потребі надати певну фінансову підтримку, принаймні на початкових етапах розвитку програмних дій.

Наш НТК уже розробив структуру національної програми "Агрономічні руди України", яка включає визначення стратегії основних напрямів, передумов (науково-методологічних, законодавчих, організаційних, фінансово-економічних, сировинних і матеріально-технічних, технологічних і соціальних) і заходів щодо відновлення й розвитку галузей виробництва мінеральних добрив (зокрема інвестиційних проектів). Орієнтовний строк реалізації програми — до 15 років.

Особливо слід відзначити інноваційний внесок вітчизняної науки у сферу поставлених завдань розвитку АПК. На тлі напрацювань Академії аграрних наук у царині агротехніки, відомих за публікаціями і патентами, інститути Відділення наук про Землю представляють два перспективні напрями. Для освоєння сировинної бази агроруд призначено інноваційний методологічний комплекс "Прогнозно-палеореконструктивне ретроспективно-статичне моделювання геологічних об'єктів" — розробка, доведена до функціонального рівня технології інформаційного забезпечення всіх етапів освоєння родовищ (від прогнозування, пошуків і розвідки до експлуатації та екологічно прийнятного закриття). 

Для забезпечення перспектив розвитку прецизійного землеробства (яке вже діє в розвинених країнах) готується спеціалізована система моніторингу й оцінки стану посівних площ на основі дистанційного зондування землі, що включає, зокрема, новітні технології оцінки ризику (розробки наукового центру аерокосмічних досліджень Землі НАН України).

Підвищення родючості земель

У світлі останніх рішень урядових структур Україна позиціюється як промислово-аграрна країна. У стратегічних планах Мінагрополітики заявлено намір довести врожайність зернових культур до 80 млн т на рік. Це дуже амбіційна заява, оскільки такі рівні виробництва зернових характерні для розвинених країн, що мають комплекси новітніх агротехнічних систем. Вона має забезпечуватися низкою відповідних передумов, які ми розглядали вище. Причому ключовим чинником має бути забезпечення родючості посівних площ, що є предметом нашої публікації. Але як збирається вирішувати це завдання Мінагрополітики — неясно.

Проте наша публікація заявляє про теоретичну можливість відновити й підвищити родючість земель у масштабі діяльності всього національного АПК шляхом забезпечення повним комплексом мінеральних добрив. Як зазначалося в тексті публікації, вирішити цю проблему можна реалізувавши відповідну національну програму "Агрономічні руди України". Правда, Академія аграрних наук у цьому зв'язку на період до 2020 р. заявляє потребу у фосфатних добривах усього 564,5 тис. т/рік, калійних — 464,71 тис. т/рік, а NPK (тобто азотних, калійних і фосфатних) — 2539,41 тис. тонн.

Яких же результатів ми очікуємо від виконання такої програми?

Підвищення родючості земель спрямоване передусім на підвищення продуктивності рослинництва, тобто зернових культур, овочів, фруктів. Само по собі це вже непогано, а якщо врахувати, що ми все-таки маємо у своєму розпорядженні площі споконвічно родючих ґрунтів, зокрема легендарних українських чорноземів, то зможемо заповнити не тільки наш ринок, а й ринки Європи та інших континентів не тією несмачною "парниківщиною", яку ми нині купуємо в нашій країні, а високоякісною смачною продукцією овочівництва й фруктового господарства за доступними цінами, які неминуче проб'ють конкурентні бар'єри багатьох світових ринків.

Та це ще не все. Розвиток зернового господарства буде основою і для крутої зміни ефективності тваринництва, птахівництва. Усе це загальмує безперервне зростання цін, яке гнітить наш народ як матеріально, так і морально. Зміниться структура харчування, збільшиться частка м'ясних продуктів, овочів і фруктів, а це — здоров'я нації, довголіття. І, нарешті, такий успіх потрібен Україні для самоствердження, для підняття міжнародного престижу. 

Однак, попри очевидність очікуваних результатів і наявність головних передумов для здійснення програми, нам досі не вдалося її просунути. Як вказувалося, причиною цього були політичні колізії. Залишається тільки сподіватися (Виправити в рос.), що зараз ми перебуваємо в політично "міжльодовиковому" періоді, яким слід скористатися для підтримки нашого АПК.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво