«Фукусіма»: уроки економії (економіки)

У березні на практично нікому не відомій японській АЕС «Фукусіма» збиралися (після сорока років роботи цієї станції) виводити з експлуатації ядерний реактор. Реактор тепер і справді не працює, а назва станції прогриміла на весь світ... Тільки це нікого не тішить.

Катастрофи таких масштабів у ядерній енергетиці ще не було. Точніше, за рівнем викинутої радіації Чорнобиль поки що попереду. А от підірвати чотири реактори на одній АЕС - це рекорд. Дуже хотілося б сподіватися, що його ніхто не поб’є.

Найстрашніше у фукусімській катастрофі - її очевидна рукотворність. Одні помилки накладалися на інші, викликаючи каскад подій, наслідки яких Японія (та й увесь світ!) долатиме не одне десятиріччя.

На перший погляд, виною всьому катастрофічний землетрус 11 березня і цунамі, яке пішло за ним. Трагедія забрала життя десятків тисяч японців, призвела до величезних руйнувань (обсяг уламків оцінюється в 25 млн. тонн)... і стала гімном японським будівельникам. Практично всі будівлі витримали підземні поштовхи. Руйнування спричинило саме цунамі.

Що було б у Києві при землетрусі аналогічної амплітуди, уявляти не хочеться. Криворукість і безконтрольність наших забудовників уже стала аксіомою, яку, втім, вони невпинно доводять, де тільки можуть...

Японські ж будівлі пережили (і продовжують витримувати) десятки поштовхів різної інтенсивності. Народ архіпелагу теж продемонстрував свої найліпші якості - практично не було мародерства. Люди допомагали одне одному, як могли. Нікому й на думку не спало «погратися» з цінами на товари першої необхідності. Можливо, що охочих стримувало розуміння, що в цьому разі можуть негайно «відкрутити» голову. Загалом, про такі прояви загальнонаціональної солідарності нам залишається тільки мріяти.

І на цьому тлі практично абсолютний провал на АЕС «Фукусіма» виглядав особливо дико. Сам землетрус станція, розташована прямо на березі океану, витримала цілком достойно. Три працюючі реактори автоматично зупинилися, потім запустилися резервні дизель-генератори для розхолодження блоків. Загалом, спочатку все йшло за планом.

Та через годину прийшла хвиля цунамі, й ситуація почала стрімко змінюватися. І справа була не лише в стихії. Власне, саме цунамі (заввишки приблизно 14 метрів) для АЕС чимось аж надто страшним не було - до блоків докотилася приблизно триметрова хвиля. Ніхто не загинув. Жодна з бетонних споруд не повалилася. Але з 13 дизель-генераторів дванадцять одразу вийшли з ладу. Річ у тім, що тільки три з них були розташовані над землею (у буквальному сенсі слова), а решта опинилися в залитих водою нижніх приміщеннях блоків. Одночасно залило й електрощитові, а також віднесло хвилею розташований на пристані резервуар із пальним для генераторів. Ситуація відразу стала критичною.

Нині оператор АЕС - компанія Tokyo Electric Power - намагається стверджувати, що такої хвилі ніхто не очікував, що, м’яко кажучи, не відповідає... Відомо, що в давні часи в цих місцях було цунамі й більше за останнє, але можливості його повторення не врахували.

Заощадили.

Утім, і з урахуванням цього чинника катастрофа не була неминучою. На знеструмленій станції слід було вжити оперативних заходів. Натомість... компанія - власник АЕС зайнялася евакуацією персоналу. З приблизно 800 чоловік на станції залишилося близько 60. Зі станції прибрали субпідрядників, залишивши оперативний персонал і доповівши нагору про те, що сталося.

Правда, прем’єр Японії, кажуть, дізнався про те, що сталося, з телевізійних новин.

Після чого... на станції взагалі-то нічого особливого й не робили. Жмені людей, які там були, банально не вистачало для виконання якихось серйозних робіт. Через вісім годин «сіли» аварійні акумулятори, а пересувні армійські генератори, що прибули, «несподівано» виявилися непідходящими. Підключити їх виявилося в XXI столітті явно непосильним завданням для станційних і військових фахівців.

Тож у критичний момент станція залишилася без електропостачання. Проте навіть у нічному кошмарі ніхто не міг припустити, що її знеструмлять на... дев’ять днів. Один з експертів спересердя зазначив: «Почалася людська дурість. Серйозної шкоди не було. Що, проблема була відновити енергопостачання АЕС? При СРСР була аварія на Вірменській АЕС. Тоді там просто тупо кинули кабель, розмотували з котушок по лісах, по горах, і довели, і зробили - відновили енергопостачання АЕС дуже швидко».

В Японії, за наявності лінії електропередачі менш як за два кілометри, уперто чекали нових генераторів із Токіо...

Тим часом реактори на АЕС «Фукусіма» нагрівалися, тиск у них зростав. Виникла загроза розриву корпусів, довго не могли скинути тиск. Але найстрашніше полягало в іншому: по суті, ніхто не брав на себе відповідальність за ведення робіт. Виникло кілька центрів прийняття рішень, які відфутболювали одне одного та взагалі погано уявляли, що відбувається на атомній станції.

Ключові менеджери TEPCO добре розуміються на продажах електроенергії, котируваннях акцій компанії... А от у питаннях ліквідації аварій - явно «плавали». У самій компанії не бракувало профільних спеціалістів, але, судячи з того, що відбувалося, керували «аварійним» штабом не вони...

Людей, які залишилися на АЕС для контролю ситуації, просто не вистачало, а ввести додатковий персонал нових ніхто не наважувався. І трохи більше ніж через добу в першому блоці вибухнув накопичений водень, після чого в наступні три дні станція занурилася в повний хаос. Складалося стійке враження, що нечисленні ліквідатори бігали «туди, де горить».

І хоча у звітних документах ситуація виглядає значно кращою (і що більше часу минає, то більш упорядкованою), навіть у них рівень безладу зашкалює. Так, про басейни з відпрацьованим ядерним паливом згадали, тільки коли вони почали кипіти... Тим часом, щоб запобігти цьому, досить було однієї-двох пожежних машин... і «дядька Васі», який за цими басейнами наглядав би. Замість цього одержали тяжку картину: блоки вибухали один за одним, а басейни «парували» і невдовзі стали основним джерелом викиду радіації.

Благо, ще пощастило з погодою - радіоактивні викиди відносило в океан і далі на далеку Каліфорнію... Що було б, якби вітер змінився і подув на 14-мільйонний Токіо, запитання цікаве.

Враження, що накопичений досвід ліквідації аварій на АЕС практично не використовувався, було загальним. Між іншим, налагодити харчування купки людей на станції змогли тільки через два тижні. Зате... співробітники компанії не одержали критичних доз опромінення, про що компанія оптимістично й звітувала.

Ситуація на АЕС «Фукусіма», м’яко кажучи, дуже відрізнялася від дій у Чорнобилі. Взагалі у перші дні якось так виходило, що те, що відбувається... внутрішня справа Tokyo Electric Power Co. Більш того, у Токіо так і не зважилися націоналізувати цю компанію.

І якщо спочатку в зарубіжних експертів переважало співчуття до колег, то через кілька днів аварії воно дедалі більше змінювалося, м’яко кажучи, на здивування. А коли з’ясувалося, що основна маса інформації, яка надходила від японців, знову м’яко кажучи, малодостовірна, почало зростати роздратування.

У результаті найточніші оцінки ситуації приходили не з Токіо, а з Парижа, Москви, Вашингтона і Києва. Спроби ядерників СНД поділитися досвідом ліквідації аварій відверто проігнорували. Так, росіян, які мали досвід роботи на ЧАЕС, спочатку в Японію просто не пускали, а потім протримали в Токіо, так ні про що і не проконсультувавшись. Що ще гірше - аналогічне ставлення було й до МАГАТЕ, воно одержувало ту ж саму словесну «жуйку».

«Фукусіма» за фактом продемонструвала кризу системи ядерної безпеки. Нині цю систему побудовано за принципом напівдобровільної передачі інформації. Чим у Токіо і користувалися, видаючи її в день по чайній ложці.

Нині МАГАТЕ очолює японець, можливо, тому ставлення цієї організації було таким лояльним... Як і заява, що «причина катастрофи - безпрецедентний землетрус і цунамі». І те й інше, але не зовсім так, адже бувало й гірше. І тільки через місяць із лишком після аварії на «Фукусімі» контролюючі органи агентства сподобилися відвідати район катастрофи... Мимоволі виникає запитання: МАГАТЕ - це орган, створений,
щоб «наїжджати» на Україну або Іран? Або ж правила мають бути єдиними? Запитань узагалі виникає багато.

Уже очевидно, що достатньо масовий початок будівництва атомних блоків, так званий ядерний ренесанс, тепер як мінімум пригальмують.

ООН заговорила про нові стандарти як будівництва АЕС, так і прозорості їх роботи. Франція пропонує створити світові сили швидкого реагування на аварії в ядерній енергетиці. Росія закликає розширити повноваження МАГАТЕ. В Євросоюзі та країнах СНД терміново проводять стрес-тести, перевірки безпеки АЕС і готовності персоналу діяти в таких умовах. Німеччина заявила про прискорення планів скорочення ядерної енергетики з можливим виведенням з експлуатації всіх блоків, які старші за 30 років.

Україна закривати нічого не збирається, але перевірки йдуть і в нас. І це правильно.

Хочеться думати, що фукусімська аварія поховала років на 10-20 і плани приватизації «Енергоатома». Надто вже безпорадно поводилася приватна компанія в найскладнішій ситуації. А приватизацією в нас займаються
зовсім не для підвищення рівня безпеки.

Ну а японці думають, що робити з радіоактивною водою, яку поки що десятками тисяч тонн зливають в океан (а їхні сусіди ламають голову, куди «воно» припливе), як ізолювати зрешечені вибухами блоки АЕС, як і куди вивантажувати паливо, що розплавилося, тощо. За найоптимістичнішими оцінками, на все це потрібно років із 30...

Утім, японські регулюючі органи зреагували: тепер кожна АЕС матиме захищені й недоступні для цунамі резервні енергопотужності. Заощаджувати на цьому вже пізно. Доекономилися.