Лео Бокерія: «У нас було два лідери — В.Бураковський і М.Амосов. Ми завжди змагалися, хто більше зробить операцій»

Поділитися
Людині, далекій від медицини, навряд чи буде цікавою наукова доповідь про шляхи розвитку кардіохірургії.

Людині, далекій від медицини, навряд чи буде цікавою наукова доповідь про шляхи розвитку кардіохірургії. Але коли про ці проблеми розповідають такі відомі кардіохірурги, як Геннадій Книшов і Лео Бокерія, аудиторія ловить кожне слово.

Виступ Геннадія Книшова, директора Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова, який прозвучав на сесії Національної академії медичних наук, навіть скептиків переконав у тому, що є в нас наукові досягнення, котрими з повним на те правом може пишатися Україна.

Буквально через кілька днів після цього з Москви приїхав Лео Бокерія, директор Наукового центру серцево-судинної хірургії ім. О.Бакулева РАМН, щоб провести спільну операцію з Борисом Тодуровим, директором Київського міського центру серця. Відомий російський кардіохірург уже бував у Києві, гостював в інституті Амосова, а цього разу його увага була прикута до центру, котрому виповнилося всього три роки, але він уже міцно став на ноги і заявив про свою професійну спроможність (інтерв’ю з Б.Тодуровим див. у DT.UA №1, 2011 р.). Ось так, зовсім несподівано, з’явилася можливість розпитати й порівняти, як розвивається кардіохірургія у Москві і в Києві, в якому напрямі провадяться наукові пошуки, яку увагу приділяють держави цій проблемі.

До речі, після успішно проведеної операції Асоціація українських кардіохірургів прийняла Лео Бокерію до своїх лав, вручивши відповідне посвідчення. Геннадія Книшова 2010 року було нагороджено золотою медаллю О.Бакулева (раніше його обрали академіком РАМН).

Дружба дружбою, але не можна забувати про професійне суперництво, що зародилося багато років тому. Лео Бокерія зізнався: «У нас було два лідери - В.Бураковський і М.Амосов. Ми завжди змагалися, хто більше зробить операцій, цього ніхто не приховував».

Лео Бокерія багато років очолює один із найбільших у Росії центрів, до складу якого входять Інститут коронарної та судинної хірургії, Інститут кардіохірургії ім. В.Бураковського і філія в Пермі. Мабуть, не треба пояснювати, що означає для москвичів Рубльовське шосе, під лад розкішним особнякам там побудували Інститут кардіохірургії. Як стверджує офіційний сайт, «діагностичні можливості центру практично безмежні». Тим більше цікаво було почути думку Лео Бокерії про роботу його українських колег, про можливості Київського центру серця і про те, що нині переживає медицина в Росії.

«У Києві почуваюся як удома, - я дуже люблю Україну, - зізнався Лео Антонович. - Але хочу розповісти про те, що відбувається в Росії. Смертність від серцево-судинних захворювань у країні дуже висока - 56,4%. Був період, коли вона почала різко знижуватися, але потім знову повернулася на попередній рівень. Одна з причин - низьке виявлення серцевих патологій: терапевти направляють до кардіологів лише чотирьох зі ста хворих цього профілю. Неважко зрозуміти, як мало людей, котрі насправді потребують допомоги кардіохірурга, потрапляють до нього на прийом.

У багатьох європейських клініках, що лікують іноземних хворих, використовують термін «африканський синдром», тим самим підкреслюючи запущеність хвороби, - адже саме з Африки доправляють пацієнтів у вкрай тяжкому стані. З цим європейські лікарі змирилися, - їх дивує те, що і з наших країн до них привозять пацієнтів із африканським синдромом, вони ніяк не можуть зрозуміти, чому ці хворі не отримують своєчасної адекватної допомоги в себе на батьківщині».

Як у Росії намагаються змінити ситуацію на краще? Насамперед відкривають нові клініки по всій країні, щоб медична допомога була доступною й адекватною. Обладнання - найсучасніше, кардіохірурги пройшли підготовку в московських і зарубіжних клініках та центрах. Фінансування - не порівняти з нашим.

«У Росії створено 11 центрів, у кожному з яких щороку виконують понад тисячу операцій на відкритому серці, - з гордістю розповідає Лео Бокерія. - Це дуже важливий показник. Є такий негласний критерій Всесвітньої організації охорони здоров’я: якщо клініка вийшла на рівень тисячі операцій, можна говорити про хорошу якість. Звісно, хороший рівень може бути і з 500 операціями, але все ж таки варто мати на увазі орієнтири ВООЗ. Сподіваюся, що в цьому десятиріччі Російська Федерація вийде на тисячу операцій із застосуванням апарата штучного кровообігу (АШК) на 1 млн. населення. Цей показник, на думку експертів ВООЗ, свідчить про досить високий рівень розвитку кардіохірургії в країні. Нині проводиться майже 300 операцій з АШК на 1 млн. населення. Вперше у світовій практиці ми зробили майже 50 операцій із застосуванням тристулкових клапанів вітчизняного виробництва, це нове покоління клапанів, які не створюють перешкоди для току крові й забезпечують добрі результати. Коли роблять серйозну кількість операцій на відкритому серці, проводять трансплантацію серця, - це піднімає всю медичну допомогу на принципово новий рівень.

Якщо 1995 року в Росії було виконано всього шість тисяч операцій на відкритому серці, то вже 2010 року тільки Центр ім. О.Бакулева виконав 7,5 тисячі. На операцію з АШК держава виділяє 203 тис. 500 рублів, це майже 7000 доларів, на трансплантацію серця - учетверо більше. Багато це чи мало? Для порівняння: клініка в Клівленді (США) робить стільки ж операцій, скільки й Центр ім. О.Бакулева, а річний бюджет у них - 4,3 млрд. дол.»

Про що б не говорили кардіохірурги, неодмінно спливають дві теми - недостатнє фінансування та брак донорських серць для трансплантації. У Росії ця проблема стоїть майже так само гостро, як і в нас: черга на листі очікування зростає, а донорське серце отримати неможливо. До речі, трансплантувати серце дітям у Росії заборонено, що теж викликає чимало нарікань, але домогтися змін на законодавчому рівні поки що не вдалося. Щоб подовжити життя пацієнтам, у бакулівському центрі використовують так зване штучне серце.

«Що стосується трансплантації, вперше в Росії вона успішно пройшла 1987 року, тобто через 20 років після першої у світі пересадки серця, яку провів Крістіан Барнард, - нагадав Лео Бокерія. - Я першу трансплантацію провів у 1994 році, наступного року - ще дві, а потім аж до 2007-го ми не отримали жодного донорського серця. За весь час було зроблено менше 200 операцій на всю країну. Ми сподівалися, що справа зрушить з мертвої точки, коли почав нормально працювати центр донорства: торік уже зробили 18 трансплантацій і поставили кілька штучних серць.

Один випадок був унікальним: 62-річна пацієнтка прожила зі штучним серцем більш як дев’ять місяців, після чого ми їй благополучно зробили трансплантацію. Це рідкісний випадок навіть у світовій практиці. Американська фірма-виробник надіслала свої вітання: з’ясувалося, наша пацієнтка - перша у світі жінка, котра успішно перенесла заміну механічного серця донорським. Але це все непросто, багато довелося пережити. Якщо в Києві на це націлитеся - телефонуйте, я поділюся секретами. На жаль, проблеми донорства залишаються доволі гострими, - нинішнього року було чотири донорських серця, проте бакулівському центру не дісталося жодного».

Російській кардіохірургії, можна сказати, пощастило, - у часи президентства Бориса Єльцина інтерес до цього напряму медицини сягнув надзвичайно високого рівня. Тоді легко вирішувалися питання будівництва нових центрів, не шкодували грошей на переустаткування старих клінік, - кардіохірургії скрізь давали зелене світло. Там поетапно обновлюють лікувальну базу, тільки в Москві нинішнього року планують замінити моделями останнього покоління багато дорогого обладнання - 13 ангіографів, 10 МРТ, 27 КТ тощо. З бюджету на це виділено 39 млрд. рублів, - не порівняти з тим, що мають і одержують наші клініки та інститути.

«Щоб охорона здоров’я динамічно розвивалася, має бути модель саморозвитку, - переконаний директор Центру ім. О.Бакулева. - Вперше в історії Росії ми ініціювали розробку цільової програми «Оптимізація доступності і якості медичної допомоги населенню РФ при захворюваннях серця та судин» на 2011 - 2020 рр. Проблем справді нагромадилося дуже багато, - у країні немає достовірних даних про потреби населення з окремих видів хірургічних та ендоваскулярних втручань при захворюваннях серця і судин, а також немає фактичних даних про якість надаваної медичної допомоги. Сподіваюся, скоро ситуація зміниться на краще. Реанімуємо систему донорства. Це теж дуже важлива проблема, адже в нас на тисячу чоловік усього 13 донорів проти 67 у європейських країнах. До речі, в радянські часи ми значно перевершували ці показники. Ми вже отримали величезний автобус - фактично, завод, що дозволяє не тільки зробити забір крові, а й на місці її фракціонувати, адже тепер ніхто у світі не переливає цільну кров.

Створено систему центрів здоров’я - вже працюють 502 центри, з розрахунку один на кожні 200 тисяч населення. Чому це важливо? Людина, в якої нічого не болить, у поліклініку не піде. А навіщо, коли вона вважає себе здоровою? Центри призначені для виявлення ризику, для ранньої діагностики. Люди йдуть, бо там усе роблять швидко, консультують досвідчені фахівці, атмосфера відрізняється від лікарняної. Для лікарів це теж позитивний досвід. Нинішнього року і для дітей створюються центри здоров’я, їх теж буде 502.

Але це не вирішить усіх проблем доти, доки кожен житель Росії не буде застрахований. У нас завжди була феодальна медицина: людина зобов’язана звертатися лише у «свою» поліклініку, прописка вирішувала, який лікар лікуватиме. З цього року пацієнт більше не буде прив’язаний до місця проживання і поліклініки, - маючи страховий поліс, він може на власний розсуд вибрати і лікарню, і лікаря. Таким чином, я вважаю, започатковано саморозвиток медицини. Зараз між хворим і лікарем стоїть прокурор. І це найстрашніше, бо штучно створений конфлікт робить хворого підозрілим щодо лікаря: чи вміє він лікувати? Чи не приховує він від мене ліки? Медиків це дуже сковує, бо держава, декларуючи безплатну допомогу, на цьому етапі не може забезпечити лікаря всім необхідним для роботи і, відповідно, не може надати хворому тих медичних послуг, яких він потребує. Коли страхова медицина повністю набере сили, ситуація зміниться: буде тільки хворий і лікар, але при цьому за спиною пацієнта з’явиться страхова компанія, яка стежитиме за процесом лікування, а за спиною лікаря - страхова компанія, що страхуватиме його від ризиків».

Коли у конференц-залі Київського центру серця на великому моніторі стало видно, як здригнулося, а потім запульсувало проопероване серце, в залі зааплодували. Через кілька хвилин оплесками зустрічали і кардіохірургів, які провели цю операцію, - Лео Бокерію і Бориса Тодурова. Зважаючи на все, гостеві центр сподобався.

Хочу вас привітати з тим, що в Києві з’явилася чудова клініка з дуже високим рівнем хірургії. Колективу центру серця пощастило, адже за плечима Бориса Михайловича - серйозна школа. Власне, ми завжди співпрацювали з українськими кардіохірургами і робитимемо це й надалі. В операційній мені працювалося досить комфортно - тут високопрофесійний колектив. У мене було відчуття, що я оперую у себе вдома.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі