Очерет під вітром

Тільки за останню чверть століття у світі відбулося кілька грандіозних природних і техногенних катастроф. Аварія на Чорнобильській АЕС, землетрус у Спітаку (1989 р.), потужне цунамі в Південно-Східній Азії (2004 р.), руйнівний буревій «Катріна» в американському Нью-Орлеані у 2005 році і, нарешті, недавній землетрус біля берегів Японії та аварія на атомній станції «Фукусіма».

Практично неминучим наслідком катастроф були жахливі історії, що потрапляли в кадри телехроніки: про банди мародерів, які зачищають багаті «білі» квартали Нью-Орлеана восени 2005 року, і частини національної гвардії та армії США (понад 50 тисяч осіб), які стріляють на ураження. Або чутки, що згодом таки підтвердилися, про «тихе», але не менш зухвале мародерство в Чорнобильській зоні, коли, починаючи вже з травня 1986 року, в 30-кілометровій зоні розграбовували покинуті квартири і процвітав - незважаючи на міліцейські блок-пости і колючий дріт по периметру зони - бізнес на вивезених з Прип’яті та навколишніх сіл предметах розкоші та металі, який «світився»... На київських, і не тільки, ринках жваво торгували роздобутим у Чорнобильській зоні «товаром».

У вірменському Спітаку також жирували звичайні мародери, але ще більше - «економічні», які крали і збували гуманітарну допомогу.

Дещо іншою була ситуація під час цунамі в Південній та Південно-Східній Азії, під час якого загинуло близько 60 тисяч людей. Але і в країнах цього регіону (Індії, Шрі Ланці, Таїланді, Малайзії, М’янмі), на островах Індійського океану військовослужбовці патрулювали уражені стихією райони, оскільки випадки мародерства були далеко не поодинокі.

А от у Японії, яка бореться з наслідками цунамі і продовжує боротьбу з «мирним атомом» (з евакуацією сотень тисяч людей у відносно безпечні зони), на цей момент не зафіксовано жодного (!) випадку мародерства. Цей факт вражає і викликає законне бажання хоча б пунктиром позначити причини такої поведінкової моделі жителів Японського архіпелагу. Імператор Японії Акіхіто у зверненні до свого народу сказав: «Ті, хто постраждав від землетрусу, не повинні втрачати надії, адже про вас не забудуть. Кожен японець повинен думати про майбутнє відновлення країни». У чому ж глибинне коріння такої впевненості у своїх силах, стоїчного благородства? Чому, зрештою, японці більше думають про ближнього, ніж про свою долю, і продовжують боротися зі стихією з високо піднятою головою? Про це розповість Борис ЯЦЕНКО, доктор географічних наук, професор кафедри країнознавства і туризму КНУ ім. Т.Шевченка.

У неділю я надіслав листа своєму другові професору Оцу, в якому висловив свою повагу його співвітчизникам. Повідомлення інформагентств, кадри телехроніки зі східної Японії, що опинилася під ударами стихії, вражають: рятувальні команди працюють чітко, естакади на швидкісних магістралях не впали - японці провели величезну роботу зі створення антисейсмічних опор. Хмарочоси в Токіо стоять надійно. Метро працює, надшвидкісні потяги «Сінкансен» по лінії Токіо-Сендай вже пустили...

Вразило, що із зони відчуження - поки що в 20 кілометрів - упродовж трохи більше ніж доби було організовано евакуацію 185 тисяч людей!

Я бачу результат «сталого розвитку», але це вже кінцевий результат, а не просторікування, що набили оскомину в Україну. Причини та витоки феноменальної стійкості японського народу мають кілька рівнів:

1. Найглибинніший. Це те, що Японія - країна-цивілізація. У світі лише дві такі країни - Китай і Японія. Коріння цієї цивілізації сягає приблизно в IV-VI століття. Зародилася вона в результаті симбіозу древньої національної релігії японців синто (без якихось катаклізмів у вигляді релігійних воєн) і тієї культури, моралі, філософії, які прийшли (в 522 р.) у вигляді буддизму трансфером через Китай і Корею. Добре осмислена філософія державного будівництва конфуціанства органічно ввійшла у плоть і кров японців. Вони одночасно і синтоїсти (неяпонець апріорі не може бути послідовником цього вчення, глибоко національного), і буддисти.

Хоч би що в Японію прийшло - все буде сублімовано... Пригадується «Посмішка богів» геніального Акутагави. Там сперечаються італійський монах-єзуїт і японський старий, який каже: «Наша сила не в тому, щоб руйнувати. Вона в тому, щоб переробляти... Все, що йшло з Китаю та Індії, стало нашим. І все, що іде з Заходу - теж ним стане. Ми живемо в деревах. Ми живемо в дрібних річечках. Ми живемо у вітерці, який пролітає над трояндами. У світлі вечірньої зорі, що впала на стіну храму. Скрізь і завжди. Будь насторожі...».

2. Це країна дуже високої і стародавньої культури. Притому культури цілісної, не порушеної (як наша, українська). Віхи її розвитку вражають: історичні літературні шедеври Кодзікі та Ніхонгі заклали першооснови духовності народу. Японська поезія формується у VIII-IX століттях, коли була написана пісня пісень японської та світової поезії Манйосю. У IX - на зламі X ст.
з’являються такі шедеври, як Гендзі Моноготарі (повість про принца Гендзі) і Макура-но-сосі (записки з-під узголів’я). І, скажімо, вже тоді в Японії було створено пам’ятки виключно естетичної архітектури: Золотий павільйон, буддистські храми і храмові синтоїстські комплекси... Вражає не тільки глибока, з багатими традиціями культура, а й висока культура праці, яка закладалася століттями.

Дивовижно, але в японців немає навіть такого поняття, як халтурити. Робота має бути якісною. З цього посилу випливає особливість вже сучасного менеджменту. У системі японської культури склалися такі реалії, як естетична система фурю - передача почуття прекрасного, а також понять, що виражають естетику сприйняття природи (споглядання краси квітів, місяця, снігу, морських хвиль тощо), вабі, сабі - що визначають безпосередність і глибину почуттів, саторі - осяяння та порив думки, муї - виховання холоднокровності, витримки тощо. І хоча японці нині активно запозичують здобутки всієї світової цивілізації, вони пропускають їх через призму власних традицій, філософських та естетичних уявлень і, водночас, залишаються самі собою - і в мистецтві, і в праці.

3. Виклики природи (вулкани, землетруси, цунамі) змушували людей працювати на совість і бути готовими до ударів стихії. Протягом усього року відносно комфортними є квітень-травень і кінець вересня - жовтень. Люди постійно повинні бути готові до «сюрпризів» природи. Японці люблять свою землю в усіх відношеннях: і як дорогий серцю об’єкт, і як неперебутню цінність.

У поєднанні з культурою праці та специфікою японського менеджменту, особливостями моделі групової поведінки етносу це дає той сплав, який формує ментальність японців. Для групової поведінки етносу японців характерні дисциплінованість, відданість авторитету та почуття обов’язку. Вони, як правило, діють відповідно до усталеного порядку: старанно виконують свої обов’язки, дотримуються чітких норм поведінки. Суспільні та індивідуальні норми поведінки (витримка, чемність, акуратність, прагматизм тощо) складають основу групової організації японців - систему кьодотай. Попри всю жорсткість (із погляду європейця), така система підпорядкування не видається деспотичною, оскільки базується не на почутті страху або покірності, а на внутрішньому переконанні.

Усвідомлення японцями коренів цивілізації свого народу, високий рівень культури, а також культури праці і глибока любов до своєї землі формують ментальність народу, який духовно готовий витримати будь-які труднощі. І Друга світова війна, і відновлення після неї (за вісім років відбудували країну) - приклад цього. Як і вся новітня історія Японії. У період сьогунату Токугави (1603-1867) це була закрита, феодальна, із замшілою ідеологією країна. Після революції Мейдзі (1868) за півстоліття було побудовано буржуазну державу: ухвалено першу в Азії конституцію, утворено парламент, проведено реформу освіти, плоди якої відчуваються й донині. Адміністративна та військова реформа дозволила скласти суперництво і перемогти у війні 1904-1905 рр. військову машину Російської імперії.

У період Другої світової мілітаристська кліка, що склалася в 20-30-ті роки XX століття, втягнула країну у протистояння зі США. Країна виявилася гідним противником найсильнішої світової держави. Але економіка не витримала багаторічної боротьби на кількох фронтах...

Після війни Японія ввійшла в період економічного підйому, в результаті якого було побудовано індустріальну, а потім і постіндустріальну економіку. Країна, втім, пережила в середині 90-х років потужну економічну кризу (bublle burst). Але після неї проведено важливі реформи - в економіці, держуправлінні, фінансах, освіті...

Перші приклади того, як японці дають раду викликам стихії, свідчать про те, що це не тільки сила й організованість, а ще й тонкий розрахунок, передбачення можливих труднощів.

Народ Японії образно порівнюють з очеретом під вітром. Як налетить буревій, то він може зламати дуби, не кажучи вже про верби. Але лише хвилею вистелить траву й очерет, і все знову прокинеться.