Якщо Каддафі не здається...

Лівійська Джамахірія, створена Муамаром Каддафі третину століття тому, доживає останні дні. Нині повстанці контролюють більшу частину країни. Бої тривають уже на підступах до столиці. Та й у самому Тріполі чується перестрілка. Схоже, тільки справа часу, коли впаде місто, - диктаторський і популістський режим втратив свою соціальну опору. У Лівії багатьох об’єднує ненависть до Каддафі. Вона зростає в міру того, як льотчики, котрі зберегли йому вірність, бомблять лівійські міста, а покликані ним африканські найманці стріляють по його співвітчизниках. Від полковника відвернулися багато громадян, дипломати, значна частина армії, низка племен. Ізоляція Каддафі тільки зростатиме: у навіженого «короля королів Африки» не надто багато союзників. І в себе на батьківщині, і у світі. На відміну від бен Алі, якому надала притулок Саудівська Аравія, Каддафі не може розраховувати на те, що він спокійно закінчить свої дні в будинку на узбережжі Перської затоки: лідеру правлячого режиму дедалі частіше пророкують майбутнє Саддама Хусейна.

Сьогодні лідери провідних держав закликають полковника піти у відставку. Але Каддафі, як багато хто з диктаторів, і далі перебуває у світі ілюзій. Він вважає, що лівійці його люблять і заради нього готові пожертвувати своїм життям, що в країні останніми тижнями не було ніяких акцій протестів опозиції, а масові заворушення організували іноземні держави та «Аль-Каїда». Спираючись на вірні армійські частини, Каддафі зміцнює волю своїх прибічників, роздаючи в Тріполі кожній сім’ї допомогу в 400 дол. і встановлюючи в столиці блокпости, які припиняють будь-які спроби спровокувати заворушення. Але у світі побоюються, що загнаний у глухий кут непередбачуваний і неадекватний полковник може накоїти багато лиха й ухвалити катастрофічне за своїми наслідками рішення використати хімічну зброю, підірвати нафтопроводи чи застосувати інтенсивне повітряне бомбардування. Каддафі і його сини вже неодноразово демонстрували світу імпульсивність своїх дій, наслідки яких потім упродовж років відчували на собі і лівійці, і світ.

Щоб попередити Каддафі, міжнародне співтовариство вирішило показати йому жовту картку: Рада Безпеки ООН запровадила ембарго на торгівлю зброєю з Лівією, прийняла рішення заморозити рахунки та ввести заборону на закордонні поїздки лівійського лідера, його сім’ї та декого з наближених. Також було вирішено доручити Міжнародному кримінальному суду провести розслідування вбивств цивільних осіб у Лівії та притягти винних до відповідальності. У свою чергу влада Швейцарії ще до рішення РБ ООН розпорядилася заблокувати всі рахунки й активи, які можуть належати Каддафі та його оточенню. Сьогодні активно обговорюється питання про те, щоб оголосити повітряний простір над Лівією безпілотною зоною. Цього наполегливо домагаються представники опозиції, щоб позбавити Каддафі можливості бомбити повсталі міста та мирних жителів.

Санкції проти Муамара Каддафі та його найближчого оточення - необхідна, але недостатня умова для ізоляції режиму і для того, щоб запобігти крайнім діям з боку полковника. Але якщо не для самого Каддафі, то бодай для його оточення це буде сильним психологічним пресингом. «Ефективність санкцій багато в чому залежить від успішних дій урядів ряду країн, від того, наскільки швидко вони зможуть виявити рахунки диктатора та його оточення і заморозити їх. Водночас санкції - своєрідна психологічна підтримка опозиції. А от оголошення повітряного простору над Лівією безпілотною зоною - це питання виживання противників Каддафі та простих лівійців, які залежать від гуманітарної допомоги, що надходить повітряним шляхом. Але Росія і США, інші країни в силу різних причин не готові до оголошення повітряного простору над Лівією безпілотною зоною», - вважає експерт Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов.

При цьому і прибічники, і противники Каддафі категорично проти зовнішнього військового втручання. Втім, у позиції останніх намітилися зміни: повсталі просять в ООН санкції на бомбардування місць дислокації найманців і стратегічних об’єктів, які перебувають під контролем вірних режиму частин армії. Але країни Заходу - Сполучені Штати і Європейський Союз - хоча й посилюють свою військову присутність у Середземному морі, однак поки що не збираються відправляти свої військові підрозділи й втручатися в жорстоку громадянську війну. Експерти і політики добре розуміють, що будь-яке військове втручання загрожує Заходу програшем. Як підкреслив міністр оборони Сполучених Штатів Роберт Гейтс, ніякого рішення про військове втручання НАТО поки що ухвалено не було: «Чесно кажучи, нам варто добре подумати, перш ніж відправляти американських солдатів у ще одну близькосхідну країну». Проти військової операції в Лівії виступив і новопризначений міністр закордонних справ Франції Ален Жюппе, який вважає, що вона стала б надзвичайно контрпродуктивною, оскільки викликала б дуже негативну реакцію в усьому арабському світі.

На тлі посилення жорсткого протистояння, прибічники Каддафі заявляють про те, що ведуть переговори з повсталими. Судячи з усього, ці заяви мають під собою підстави: Каддафі та його оточення намагаються маніпулювати племінними протиріччями лівійського суспільства, маючи на меті виграти час. Утім, переговори тривають і між племенами сходу і заходу країни. Адже специфіка Лівії в тому, що країна розділена на племена, а в лівійців донині племінний менталітет. Сьогодні повстанці з Бенгазі поки що не поспішають до Тріполі. І не тільки тому, що в місті багато прибічників Каддафі. У столиці, як розповідає Олександр Богомолов, зовсім інші племінні розклади: «Жителям Тріполі аж ніяк не до душі, якщо вулицями міста ходитимуть озброєні «калашниковим» бенгазійці. Якщо ті опиняться в столиці, ще невідомо, між ким ітимете війна: між прибічниками і противниками Каддафі чи між жителями Тріполі і Бенгазі. Тому в Бенгазі, де розташовані перехідна національна рада та військова рада, поки що вважають: нехай уже Тріполі само розбереться з Каддафі».

З огляду на цю національну особливість Лівії очевидно, що після відходу Каддафі не вдасться швидко досягти стабільності в країні. Племінні пристрасті відіграватимуть головну роль у визначенні майбутнього цієї держави. Що буде далі з Лівією? Хто контролюватиме нафтові родовища, НПЗ, територію, якою проходять трубопроводи? Що буде з підписаними раніше контрактами, у тому числі в нафтогазовій сфері й у галузі ВТС?

Сьогодні арабісти з обережністю прогнозують ситуацію в країні, її майбутнє, не виключаючи можливості того, що Лівія розпадеться на дві частини. «На мій погляд, це малоймовірно. У лівійців є бажання зберегти єдність країни, щоправда, невідомо, на яких принципах будуватиметься нова держава. Але в країні поки що немає загальнонаціонального лідера, навколо якого згуртувалися б лівійці. Малоймовірно, щоб ним став колишній міністр юстиції Мохаммед Абдель Джаліль. Як на мене, якийсь період у Лівії буде племінна демократія. Це, звісно ж, не додасть стабільності країні, коли лідери племен, кланів, політичних груп тягтимуть на себе ковдру. Лівія перетвориться на клаптикову державу на кшталт Афганістану, коли певні території країни контролюватимуть або племена, або окремі місцеві авторитетні політики», - вважає Олександр Богомолов.

Треба сказати, що Лівія і за часів правління Муамара Каддафі була важким партнером. Озвучене схвалення лідером режиму якогось проекту зовсім не гарантувало його реалізації. В умовах племінної держави, коли не буде центрального уряду, здатного гарантувати виконання укладених контрактів, співробітництво з країною, яка має великі запаси нафти та газу, виглядає ще більш проблематично. А тим часом збройне протистояння прибічників і противників Каддафі паралізує нафтогазову промисловість Лівії та сприяє зростанню цін на нафту у світі, а компанії, які активно співробітничали з Джамахірією, уже зараз підраховують свої збитки і з песимізмом дивляться в майбутнє.