Корпорократія по-донецьки. Дітки, топи та «потрібні люди»

Автостоянка біля будинку Донецької міської ради в день першої сесії нового скликання дала дуже наочні відповіді, для яких людей тепер Україна і в кого настало «покращання життя». Раніше депутати з’їжджалися на нічим не примітних серійних «мерсах» і «лексусах», нині ж цей невеличкий заасфальтований майданчик дасть сто очок уперед будь-якій виставці ексклюзивної самохідної техніки — «порше», «мазераті»... І як апофеоз — довжелезний чорний Rolls-Royce Phantom. На лімузині приїхав для отримання посвідчення і значка новобранець від «Сильної України», до речі.

Тобто, як і зазвичай, проблемами територіальної громади займатимуться люди, які про ці проблеми уявлення мають досить абстрактне. Як може всерйоз перейнятися темою громадського транспорту чи тротуарів людина, котра навіть не пам’ятає, як це — ходити пішки чи їздити трамваєм? Обраний на третій строк Олександр Лук’янченко, будучи досвідченим чиновником і тертим бюрократом, ніколи не давав себе підловити на незручних дрібницях, а от інші представники міської влади, траплялося, сипалися на елементарному запитанні: «Яка у вас зарплата?». Не знають! Правильно писали робітники радянського часу у своїх «листах у XXI століття»: заздримо вам, бо працюєте не за зарплату...

Нове — добре забуте старе. Так і новим депутатам дуже сподобалася стара практика, яка сягає своїм корінням у часи, що передували незалежності України. Секретаря Донецької міськради та голову ради обласної обирали по-радянськи, на безальтернативній основі. Микола Левченко отримав одностайну підтримку всіх мандатоносців, які зібралися на першу «тусу», а Андрій Шишацький набрав 154 голоси. Обом цих результатів вистачило, щоб продовжити свої повноваження.

Донецький муніципалітет почав, що називається, без розкачки. Серед невідкладних «земельно-господарських» питань, розглянутих на першій сесії, опинився і проект рішення про виселення обласного художнього музею з будинку на бульварі Пушкіна на периферію центральної частини міста. Депутати попереднього скликання, нагадаємо, відправили «на висілки» шаховий клуб, що також базувався в центрі міста (за квартал від «Донбас Паласу»). Все це робилося і робиться, зрозуміло, в ім’я ефективної підготовки Донецька до Євро-2012. Маємо очевидну послідовність курсу і спадкоємність поколінь.

Багато хто зазначає, що голова обласної ради Андрій Шишацький почав виходити з-під впливу обласної адміністрації та її глави Анатолія Близнюка. На початку своєї кар’єри на посту голови облради виходець з бізнес-імперії Ріната Ахметова тільки зніяковіло усміхався й покірно ставив на голосування питання, підготовлені командою колишнього голови, нині — губернатора області, згаданого Близнюка.

Свободи переобраному голові дали стільки, що він привів «свого» заступника. Причому привів практично з вулиці, зумівши провести в керівництво облради людину, яка не мала досвіду роботи в органах місцевого самоврядування (як і сам Шишацький). «Я з цією людиною стикався по-хорошому, коли ми обидва працювали в бізнесі. Ми працювали спільно над вирішенням проблем стосовно деяких структур у момент кризи 2008—2009 років. І мені сподобалися його підходи», — пояснював логіку цього обрання, а фактично — призначення, голова Донецької облради. Андрій Федорук, чиї підходи так сподобалися колишньому топ-менеджеру Ахметова, походить із топів Олександра Януковича.

Дітки великих дядьків та їхні помічники стрункими лавами вирушили будувати нову країну. Владу, як за «старих добрих часів», почали передавати в спадок. Так, у Донецьку міську раду пройшли чотири нащадки — син екс-губернатора області Володимира Логвиненка Олександр, син «непотоплюваного» заступника губернатора Бориса Адамова — тезко губернаторського дитятка Олександр, син власника групи «НОРД» Валентина Ландика Андрій. Найбільше потрафили екс-керівникові Верховної Ради Криму Борисові Дейчу. Сергій Борисович — у міській раді, Володимир Борисович — у Донецькій облраді.

Крім Дейча-молодшого, на обласному рівні вистачає й інших вихідців з місцевих «династій». Донецька академія управління (нині — університет управління) була «кузнею кадрів» місцевої еліти, багато хто отримав дипломи цього вишу. Тепер від вдячних випускників отримав депутатський мандат син екс-ректора Олександр Поважний. Брат Сергія Бубки Василь перейшов у нове скликання зі старого. Втім, він вважався одним із найактивніших депутатів, і, можливо, його переобрання обумовлене не заслугами стрибучого брата. Батько і син Риженкови вирішили, за Марксом, здійснити поділ праці. Риженков-старший, директор Донецького металургійного заводу, ввійшов у міську владу шахтарської столиці, а на обласний рівень відправив сина Юрія. Єдиний виняток становить губернатор, який відмовив сина Сергія балотуватися в облраду. «Я сказав: «Сергію, рідний, не треба. Твій час іще попереду», — пояснив потім Близнюк.

Слід зазначити, що ця схильність до сімейних підрядів уже зіграла з Партією регіонів злий жарт — чимало з тих, кого викинули зі списків, щоб звільнити місце для родичів хороших людей, балотувалися від інших партій. Це само по собі не страшно. А от те, що багато хто зі скривджених виграв, уже набагато симптоматичніше. Дійшло до того, що навіть керівник ПРівського «комсомолу», голова Донецької міської організації Спілки молоді регіонів Андрій Курганов пішов на вибори під прапорами іншого «комсомольця» — Сергія Тігіпка. Певне, почав здогадуватися, що марнує час, оскільки молоді кадри правляча партія черпає аж ніяк не зі свого молодіжного відділення.

Хоча в Донецькій обласній раді, судячи зі списку депутатів, усе-таки більше значила корпоративна солідарність, ніж сімейні зв’язки. Крім артистів і журналістів, покликаних «облагородити» депутатський корпус, мандати отримали чиновники, над якими безроздільно панує губернатор Анатолій Близнюк, а також представники бізнес-структур Бориса Колеснікова, Ріната Ахметова та Олександра Януковича — старшого сина президента.

У ролі «повпреда» Ріната Леонідовича ввійшов в обласну раду колись металургійний магнат, а нині скромний найманий гендиректор ММК імені Ілліча Володимир Бойко. Регіонали прийняли Володимира Семеновича з пониженням — від впливового нардепа до скромного депутата обласної ради. Зате дозволили привести з собою досить чисельну маріупольську групу: крім самого Бойка, мандатами обзавелися його перший заступник Анатолій Матвієнков, «аграрний» заступник Микола Каїра. За списком «Сильної України» пройшов Михайло Бугара — опальний вугільний «генерал», який впав у немилість за створення 2005 року фракції «Наша Україна» в Донецькій облраді, довго ходив неприкаяним, але знайшов собі і нових друзів, і нових роботодавців. Новоявлений тігіпковець сплив на посаді «вугільного» заступника Володимира Бойка.

Ахметовський «Метінвест» узагалі розстарався як ніхто. Майже всі підприємства холдингу і ледь не кожен відділ керуючої компанії отримали представництво в обласній раді нового скликання. Тому питання, на яку таку «громаду» працюватиме система місцевого самоврядування Донецької області, відповіді вже не потребує. Облрада, крім інших своїх функцій, погоджує дозволи на розробку надр і вирішує низку питань у сфері екології — тільки цим і пояснюється наплив металургійних, вугільних та інших промислових начальників. Тепер можна на законних підставах і цілком аргументовано виносити вердикти: розширення виробництва та розробка нових вугільних пластів ніяк не шкодять навколишньому середовищу і навіть не загрожують підтопленнями територій і просіданням фундаментів...

Нове скликання від минулого відрізняється лише тим, що відображає зміну розстановки сил у битві акул великого бізнесу. Когось відтіснили, тих підім’яли, третіх узагалі вичавили з компанії сильних світу цього. Пропорційно змінилося й представництво в депутатському корпусі. Залишили трохи мандатів нащадкам, трохи вклинилися чиновники, усе це припудрили обласканими діячами культури, мистецтва, медіа... І ось, зустрічайте — команда будівників нової країни.