Будинок з химерами

Місцеву виборчу кампанію можна вважати закінченою. Партія влади рапортує про успіхи. Опозиція завершує справи в судах. Більш як половина країни виборів не помітила, проголосувавши ногами. Менша частина — 48,22% — проголосувала руками й занурилася у звичні будні.

Ці вибори стали ще однією химерою на будинку нашого спільного майбутнього. Не думаю, що Городецький був би в захопленні — і як архітектор, і як громадянин. Те, як готувалися ці вибори, як відбувалися, які результати показали, навряд чи здатне прикрасити будинок української демократії й сарайчик вітчизняного самоврядування.

Проте далеко не вся «ліпнина» виставляється напоказ. Журналістам «Дзеркала тижня» довелося перелопатити досить великий зріз інформації з регіонів, узяти приступом 26 територіальних виборчих комісій, перерахувати сотні цифр, переговорити з десятками свідків і учасників цієї — за заявами демократичного світу — тестової для України кампанії. У результаті стало абсолютно чітко зрозуміло ось що.

По-перше, тепер в Україні, завдяки закону про місцеві вибори, що його лобіювала партія президента, немає центру, куди б оперативно і доступно для громадян стікалася вся інформація про перебіг та результати голосування в регіонах. Відтак, незважаючи на існування ЦВК, немає і єдиного арбітра, здатного адекватно й системно аналізувати кампанію, а головне — інформувати про це суспільство. В жодній з областей ви не знайдете сайта, зайшовши на який ви б могли скласти уявлення про результати голосування в усіх громадах регіону. Що, безумовно, породжує хаос, сотні заяв політиків, які неможливо оперативно ні підтвердити, ні спростувати, а також виняткові можливості для зловживань тих, у кого в руках перебувають основні адміністративні важелі. Тобто — влади.

По-друге, завдяки закону про місцеві вибори, який лобіювала партія президента (і ми готові повторити це десятки разів, щоб Віктор Федорович, роблячи гарні заяви для Заходу про вину в усьому «недосконалого законодавства», пам’ятав: країні його спустила не небесна канцелярія факсом, а Банкова, на його особисту команду), було завдано надзвичайно потужного удару по опозиції. Що підтверджують тисячі позовів, поданих у суди за час кампанії, а також екзит-поли. «Батьківщина», наприклад, у кожному регіоні отримала стабільно менше, ніж їй дали соціологи. Тоді як партія влади промарширувала з більшістю даних, практично, в ногу.

По-третє, попри видимий успіх партії президента, яка взяла 32% голосів на виборах в обласні ради у багатомандатних округах, цифри зафіксували глибокі електоральні порожнини ПР і її лідера. Так, з урахуванням явки (48, 22%) на цих виборах політична вага глави держави, порівняно з першим туром президентських виборів, зменшилася більш ніж на три мільйони голосів. Понад те, втратив у вазі Віктор Федорович у своїх, материнських, регіонах. Що є серйозною проблемою для партії влади, яку навряд чи можна вирішити, пройшовшись із косою по губернаторському корпусу.

Але про все по черзі.

Хаос у законі

Сьогодні вже абсолютно зрозуміло, чому будь-який середньостатистичний журналіст, політик (про громадянина ніхто вже й не каже) не може звернутися в ЦВК і отримати вичерпну інформацію про те, що відбувається. Так зручно владі. Яка явка по країні? Порахуйте, будь ласка, самостійно. Скільки проголосувало «проти всіх» у Кіровоградській області? Шукайте на сайті обласної ради. А він уже виставив цю інформацію? Ні. Протокол ТВК із Сум? Спасибі велике. Але чому тут не збігається кількість тих, хто взяв участь у голосуванні, написана цифрою і словами? А ви не скажете, чому дані «мокрого протоколу» «Батьківщини» у Дніпропетровську не збігаються з даними такого ж «мокрого» «Фронту змін»? І чому взагалі в усіх різні дані?.. А чому у вашій області досі не оголошено результати виборів, адже вже 11 листопада?.. А суди? Чому позови з абсолютно однаковими претензіями і фактами порушень суд в одній області — від ПР — задовольняє, а в іншій — від «Батьківщини» — навіть не бере до розгляду?… Що, взагалі, коїться, до біса!..

Якщо чесно, ми хапалися за голови, намагаючись систематизувати цей суперечливий вал інформації, яку скинули на країну організатори цих виборів. І, знаєте, доки складали свої таблиці, не переставало мучило одне й те ж запитання: що в цей час робить ЦВК, і за що взагалі її працівники отримують зарплату? Може, комісію взагалі скликати тільки на період президентських і парламентських кампаній? Якщо вже нинішня влада таким каламутним законам віддає перевагу.

Справді, історія із законом про місцеві вибори (про його «достоїнства» «ДТ» неодноразово писало, починаючи з провладного складу територіальних комісій і закінчуючи можливістю ухвалювати рішення «трійками») винятково яскраво демонструє принципи політики президента і його команди. Спочатку ухвалили закон під себе, виграли вибори, а потім заявили, що цей закон недосконалий. І це перша точка, з якої Україна стартує у своє поствиборне майбутнє. Називається вона — лицемірство.

Удари по опозиції

Їх було кілька. І слід визнати, що в основному влада била по «Батьківщині» Юлії Тимошенко. Наразі не варто говорити про якість цієї політичної команди, — вона розвалюється на очах. А ось сказати про те, що ніхто не має права їй у цьому допомагати, — варто. Тим більше так активно й відкрито, як це робить влада. Спочатку закон, що виключив блоки. Потім кількість членів у ТВК — тепер уже по троє чоловік від блоку, а не від партії. Єзуїтство. Потім — клони в Київській і Львівській областях, які благословив Мін’юст, що взяв на себе законом не передбачені повноваження вирішувати, хто більше матері-партії цінний. У цьому плані Сергієві Тігіпку в Дніпропетровську пощастило більше: коли його партійна організація розкололася, міністр поцікавився у віце-прем’єра: яка його серцю миліша. Тимошенко таких запитань не ставив ніхто. Відтак партія «Батьківщина» не змогла встановити кількість своїх прихильників у регіонах, населених чотирма мільйонами виборців, — Львівській і Київській областях. Звісно, як казав Жеглов, «треба було вчасно зі своїми жінками розбиратися». Але зробити це мав сам Груздєв, а не глава НКВС!

Тепер — суди. Микола Азаров, підбиваючи напередодні голосування підсумки виборчої кампанії, повідомив «ДТ», що за 50 днів судових позовів було небагато — 829 звернень у суди першої інстанції, 750 апеляцій. Що, на його думку, свідчило про демократичність передвиборної кампанії. Ми повірили Миколі Яновичу і не стали перевіряти ще раз цифри, озвучені прем’єр-міністром. Проте ми звернулися до низки партій, чиєю думкою про кампанію цікавилися напередодні виборів, із проханням надати статистику щодо нових судових позовів, породжених 31 жовтня, а також процесом підрахунку голосів і перегляду результатів.

Але є ще одна, не менш показова деталь. Екзит-поли (діаграми 1 і 2 ). Вся річ у тому, що в Україні — країні, де влада постійно тримає адміністративну руку на пульсі громадської думки, часом сильно заважаючи соціологам, опозиція (байдуже, як вона називається) завжди отримує більше голосів, ніж їй дає екзит-пол. Ну, не йдуть симпатики Тимошенко чи Тягнибока на Донбасі на щиросердне зізнання незнайомому дядькові з коробкою. Ця тенденція народилася при Кучмі, на подив вижила при Ющенкові, і у вигляді авторитарності влади мала тільки посилитися при Януковичі. Насправді — нічого подібного. «Батьківщина» (а ми досліджували лінію її долі в тих областях, де було проведено екзит-поли) провалилася. Скрізь, крім двох областей — Івано-Франківської і Хмельницької, де відсотки екзит-полу і офіційні результати практично збіглися. Особливо яскраві картинки були намальовані на Волині, де результат відірвався від прогнозу на дев’ять відсотків. А також у Рівненській області — на сім відсотків.

Усе б нічого, якби компанії, які проводили екзит-поли, дружно помилилися й щодо «Батьківщини», і щодо влади. Але ж ні! У більшості областей результати ПР або збігаються з результатами екзит-полів, або мають невеликий розрив, іноді в бік збільшення. Соціологи помилилися? Чи тервиборчкоми не виконали поставленого завдання? Втім, не можна не помітити ще однієї тенденції — розраховуючи на показники екзит-полів, і партія влади, і найбільша опозиційна політсила помилилися у своїх сподіваннях щодо підтримки своїх регіонів. «Батьківщина» отримала набагато менше в Рівненській і Волинській областях, а Партія регіонів — у Запорізькій, Одеській та Кіровоградській.

Тому саме час назвати другу точку нашої історії, об яку постійно спотикається президент і його команда, — опозицію. Ось так, із нетерпимістю влади до будь-якої конкуренції, підкріпленою законом про вибори (!), підтримуваною замкненою на місцях вертикаллю президента (мерам-опозиціонерам він нещодавно обіцяв узагалі «голови повідкручувати»), і стартує наша країна у своє світле майбутнє.

Дієта Януковича

І все-таки. Політична вага — величина відносна. От якщо взяти, наприклад, і зважити результати партії президента на останніх виборах — 32,23 відсотка в облрадах, армію мажоритарників і переважну більшість мерського корпусу, до якого для стійкості прив’язали біло-блакитний прапор, — Віктор Федорович має таки дуже солідний вигляд. Навіть якщо просто порівняти результат Партії регіонів, отриманий у багатомандатному окрузі, тобто за партійними списками, із результатом самого Віктора Януковича в першому турі, то великої втрати немає — всього п’ять відсотків. Але! Якщо вести мову не про відсотки, а про людей, які вважали за потрібне підставити своє плече партії людини, за яку вони проголосували ще дев’ять місяців тому, то стане ясно, що у своєму плечі Віктору Януковичу і його політичній силі відмовили 3 мільйони 173 тисячі виборців (табл. 2). І це при тому, що, як ми вже встигли з’ясувати, хазяїн Банкової практично не відмовляв собі в хорошому харчуванні. Маючи можливість тотального контролю за подіями на політичній кухні — в адміністраціях, тервиборчкомах і судах, втратити майже 38% електорату?! Просто диво-дієта якась... Однак зауважте — «перченого» — непопулярних, але давно назрілих реформ президент іще навіть не розпочав!

Особливо прискіпливий читач може відразу кинути в наш бік камінь: «Чи коректне, мовляв, порівняння? То були вибори президента, а це — партії?». Розуміємо. Проте докору не приймаємо. З двох причин.

По-перше, якщо порівняти результати ПР на парламентських виборах 2007 року і результат її лідера на президентських виборах, то показники майже ідентичні: 34,37 і 35,2 відсотка відповідно.

По-друге, не слід забувати, що нашого виборця партії настільки не балували ідеологіями, реальними програмами та знайомством зі списковим складом, що він традиційно голосує за політичних вождів, які ведуть за собою часто безіменні загони. Така реальність. Відсотковий результат Партії регіонів, з урахуванням явки виборців, дозволив політичній силі президента забетонувати свою присутність у материнських регіонах і збільшити її в Центрі та на Заході країни. Кора — хоч танцюй на ній. Але обережно. Тому що під нею — електоральні пустоти, які утворилися за вісім місяців правління президента. Це не може не впадати в око, коли отримуєш можливість порівняти не відсоткові, а кількісні показники кандидата в президенти Віктора Януковича в першому турі з кількістю людей, які проголосували за список Партії регіонів до обласних рад. Саме результат, отриманий списком Партії регіонів до облрад, за який голосували в усіх населених пунктах, де проводилися вибори, дає адекватне уявлення про підтримку партії влади і опосередковано — її лідера.

Тепер — до справи. А річ, власне, лише в тому, щоб дати президенту можливість оцінити тих, хто відзначився в губернаторському строю: кого стратити, а кого — помилувати. Отже, уважно вивчаємо в таблиці колонку під назвою: «Скільки партія придбала-втратила порівняно...» І починаємо роздавати ордени: Волинь — приріст результату ПР порівняно з першим туром президентських виборів 58 (!)%, Київська область — +34%, Івано-Франківська — +29%, Черкаська — +25%, Хмельницька — 11... На виліт: Севастополь — втрачено 64 відсотки електорату, Запорізька область — -50%, Донецька — -45%, Житомирська — -43%, Луганська — -52%... втім, там уже стратили. Ось такі пироги...

Дивна історія. Начебто всі живемо в одній країні, отримуємо одні й ті самі платіжки за газ і комунальні послуги, дивимося один і той самий телевізор, очікуємо одного й того ж Податкового кодексу, купуємо продукти за однаковими цінами. Однаковою мірою не спостерігаємо обіцяного поліпшення життя вже сьогодні, не відчуваємо реформ і не радіємо масовому створенню робочих місць. Але при цьому у своїх регіонах президентська партія втрачає до половини реальної електоральної підтримки, а в Центрі і на Заході її істотно збільшує. Як узагалі розумно пояснити, чому в Житомирі рейтинг ПР упав на 43,97%, а в сусідній Вінниці виріс — на 16,47%? Чому в Полтаві впав на 25,7%, а в Черкасах на стільки ж виріс? Що це? «Громадянська» мімікрія? Ефективність губернаторів-стахановців і адмінресурсів, яка є точкою відліку майбутньої політики президента в регіонах? Нехай кожен відповість на це запитання собі сам. У тому числі й Віктор Федорович. Що йому робити: кадрові висновки чи «щось у консерваторії підправити».

Бійся байдужих

Четверту точку, на якій ми, власне, й закінчуємо, варто було б перейменувати на п’яту. Оскільки саме на ній просиділо півкраїни, яка проігнорувала місцеві вибори. Немов прилиплива мелодія в голові крутиться фраза Річарда Еберхарта: «Не бійся ворогів — у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство».

Утім, байдужість до подій у країні — не єдина причина, за якої обирати місцеві органи влади прийшло менше половини країни. Насправді їх багато. Хтось уже давно перестав покладатися на владу і спирається лише на свої можливості вижити, заробити або, ніде правди діти, вкрасти. Хтось проігнорував вибори тому, що, на його думку, місцева влада нічого не вирішує. Хтось не вірить у зміни, які можуть принести вибори, і, побачивши різних керівників, вирішив нічого у своєму житті не змінювати. Вже знаєш, кому нести і з ким вирішувати питання. А хтось просто не побачив або не розгледів серед запропонованих прапорів той, під яким готовий іти в бій за інше, краще життя. І це — сигнал не тільки для партії влади, не тільки для її сателітів, а й для опозиційних партій.

Найцікавіше, що загін не помітив втрати бійця. Механізм простий — волевиявлення меншої половини взяли за шукане ціле, з чого й вивели формулу успіху тих, хто не надихнув більшу половину країни. І тепер уже вся Україна житиме за правилами, встановленими тими, кого обрала її найактивніша, стійка й дисциплінована частина. У принципі — за що боролися... От тільки крапку на кому перетворити буде набагато складніше.