Кому в Україні заважає повна заборона реклами тютюну?

Як ви гадаєте, чим насправді можуть перейматися представники тютюнового бізнесу у перервах між виробництвом та реалізацією смертельно небезпечної для життя продукції? Виявляється, чим завгодно, тільки не планами зі скорочення виробництва або його перепрофілювання.

Якщо вірити статті Андрія Коломійця «Де-юре і де-факто. Під виглядом заборони на рекламу за рамки закону ставлять легальне виробництво» («ДТ», №36 (816) 2 — 8 жовтня 2010 р.), в українському бізнесі «на здоров’ї» наразі домінує сентенція: якщо хтось має робити цю брудну роботу, то не треба йому вставляти палиці в колеса. Ані державі в цілому, ані законодавцю зокрема. Адже народ і так кидає масово палити, а до бюджету йде майже половина ціни кожної проданої легально сигарети.

А тут ще законопроект №5164 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачено повну заборону реклами тютюнових виробів.

Хороше — ворог кращого

В Україні справді дещо змінюється у сфері вживання тютюну. За даними «Глобального опитування дорослого населення щодо вживання тютюну» (GATS), українці масово відмовляються від куріння. Такої ж думки дотримуються й експерти Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). За їхніми оцінками, кількість щоденних курців упродовж останніх п’яти років зменшилася з 14 до десяти мільйонів осіб. Цей результат аналітики одностайно пояснюють попередніми заборонами на рекламу (на телебаченні, радіо, транспорті, у пресі, за винятком спеціалізованих видань) і значним зростанням цін на тютюнові вироби.

Можна було б сміливо тішитися й надалі дотримуватися взятої тактики поступового підвищення акцизів та часткової заборони реклами, якби не одна обставина. З тих 14 мільйонів лише двоє кинули палити! А ще три мільйони курців упродовж цього часу взагалі пішли з життя… Таку статистику важко назвати вкрай ефективною: умовно кажучи, до п’яти осіб, із яких двоє кинули палити, а троє померли, у підсумку приєднався ще один щоденний курець. Інакше кажучи, тим часом як два мільйони громадян України наважилися кинути палити, один мільйон інших українців не встояли проти впливу згубної звички і почали палити щоденно.

Як бачите, щось утримує від переможних фанфар і реляцій. А тим часом майже 100 тисяч українців усе ще щороку передчасно помирають від захворювань, викликаних палінням тютюну.

Закон сполучених посудин у дії

Постає логічне запитання: чому ж нинішні заходи, яких вживає держава задля запобігання лиху, або не спрацьовують зовсім, або діють украй неефективно?

Відповідь на це запитання проста: Україна досі не практикує повної заборони реклами тютюнових виробів.

Аби в цьому переконатися, досить придивитися до того, як агресивно й масово виробники сигарет увійшли до більшості ніш, мінімально придатних для популяризації їхнього продукту після запровадження заборон на окремі види реклами. Гламурні, підсолоджені образи, що нагадують символіку відомих тютюнових брендів, можна побачити нинішнього року скрізь: у супермаркетах, де їх зорієнтовано на рівні дитячих очей, у банківських установах, де відповідні зображення на дисплеї I-Box «допомагають» в оплаті комунальних послуг, на стильних і ненав’язливих малюнках у кафе та ресторанах.

Насправді в цьому немає нічого дивного. Адже чинні обмеження реклами тютюну не призвели до зменшення чи звуження традиційних рекламних бюджетів. Відбулася звичайна переорієнтація потоків витрат за іншими адресами. І не лише у межах дозволеного законом, а й у межах ним «не забороненого». Як наслідок, рекламна присутність тютюнових фірм посилилася у пунктах продажу, в мережі Інтернет, у промоакціях на вулиці, на рекламних вкладниках до пачок сигарет, у спонсорстві «дорослих» подій та пожертвуваннях під соусом «корпоративної соціальної відповідальності».

Не випадково, за даними цьогорічних досліджень, 41% дорослих українців помічали рекламу сигарет протягом останніх 30 днів, а серед молоді віком 15 — 24 роки — 61%. А скільки ще людей відчули на собі вплив такої реклами, не усвідомлюючи її згубних наслідків, — сам Бог знає. Адже, як розумієте, реклама досягає ефекту не лише тоді, коли її вплив нами усвідомлюється.

На думку експертів Світового банку, котрі вивчали досвід антитютюнових кампаній у 102 країнах світу, повна заборона реклами тютюну здатна зменшити паління на 6 — 7%, тоді як часткова заборона лише призводить до переміщення реклами у незаборонені сегменти. У таких випадках паління зменшується тільки в межах 1%.

До речі, досвід Норвегії, згаданий паном Коломійцем на обґрунтування позиції тютюнових корпорацій, є непоганою ілюстрацією дії такої заборони. Від часу повної заборони паління у 1975 році кількість щоденних дорослих курців у Норвегії зменшилася з 40% 1973 року до 24% 2006 року, а серед осіб віком 16 — 24 роки — з 45 до 20%. Із невідомих причин автор вищезгаданої статті не лише ігнорує цю обставину, а й на десять років зменшує час існування в цій країні повної заборони реклами тютюнових виробів.

Досить вільне поводження з фактажем з боку пана Коломійця простежується і в оцінці ролі ст. 13 Рамкової конвенції ВООЗ щодо боротьби проти тютюну, ратифікованої Україною. Він робить категоричний акцент на тому, що конвенція не вимагає від нашої держави повної заборони. Але жодним словом не згадує про жорстку настанову, яку все ж таки містить її текст: лише повна заборона реклами, стимулювання продажу й спонсорства приведе до зменшення споживання тютюнових виробів.

Про «кота в мішку», або «не такі отруйні» сорти тютюну

Зважаючи на те, що термін виконання вищезгаданих зобов’язань з боку України спливає 2011 року, 15 народних депутатів (у тому числі і я), котрі представляють чотири парламентські фракції, взяли на себе відповідальність внести відповідні законодавчі зміни. Ними передбачено повну заборону реклами тютюну, крім реклами у спеціалізованих виданнях тютюнової галузі та на спеціальних виставкових заходах тютюнових виробів, що проводяться виключно для виробників і оптових продавців тютюнових виробів.

Зі слів пана Коломійця, найбільше дошкуляє виробникам і реалізаторам тютюну перспектива того, що закон може заборонити їм адресувати споживачеві комунікації про тютюнові вироби. Хоча «під заборону» потрапили і проведення заходів із безоплатної роздачі тютюнових виробів, і проведення конкурсів, умовою участі в яких є придбання або вживання тютюнових виробів, і продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами.

Як ви гадаєте, чого ще не знають про тютюнові вироби їх споживачі?

До прикладу, в Канаді закон зобов’язує на пачках сигарет розміщувати координати центру, в якому споживачеві може бути надано допомогу у звільненні від тютюнової залежності. А решта інформації, на думку канадських законодавців, — від лукавого. Якщо у виробництві сигарет використовується до 600 різноманітних добавок, вплив вдихання продуктів згорання яких на організм невідомий, а реальна «формула сигарет» є комерційною таємницею, — споживач у будь-якому разі отримує «кота в мішку», хоч би які форми реклами були дозволені.

Мабуть, суто теоретично варто було б інформувати споживачів про те, які тютюнові вироби є менш шкідливими. Проте, на думку медиків, оскільки тютюнові вироби викликають понад 100 хвороб, то різницю між шкодою, якої завдають ті або інші з них, виявити практично неможливо. Те саме свідчить і практика. Адже масовий перехід споживачів на сигарети із меншим вмістом нікотину та смол, які називалися «легкими», призвів лише до переміщення дислокації ракових пухлин із верхньої частини легень до нижньої.

Відтак, інформацію про смоли і нікотин, яка створює враження, буцімто деякі сигарети є менш шкідливими для здоров’я, експерти кваліфікують як свідомий обман споживачів, а ВООЗ офіційно рекомендує прибирати таку інформацію з сигаретних пачок і рекламних повідомлень.

Продукт, який убиває споживача у точній відповідності до рекомендацій виробника

Є ще одна обставина, котра потребує невеликого пояснення. На думку пана Коломійця, законопроект №5164 зазіхає на інтереси вітчизняного товаровиробника. Хоча навряд чи йдеться про звичайний товар. Адже тютюн є ледь не єдиним унікальним легальним продуктом, який убиває споживача у точній відповідності до рекомендацій виробника.

Не випадково українське законодавство містить положення, котре пан Коломієць чомусь не поспішає згадувати, — щодо пріоритету політики у сфері охорони здоров’я над фінансовими, податковими та корпоративними інтересами суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з тютюновою промисловістю.

Так само не випадково близько 68% нинішніх українських курців планують «зав’язати» зі згубною звичкою, а 70% громадян України підтримують повну заборону тютюнової реклами.

Відтак, якщо тютюновий бізнес наважиться перепрофілювати власне виробництво або перевести кошти до інших сфер української індустрії, — впевнена, від того виграють усі: і він сам, і його нинішні споживачі, і держава в цілому.