Хто, якщо не Кернес?

Геннадій Кернес — найімовірніший кандидат у мери Харкова від Партії регіонів і найреальніший претендент на перемогу.

Офіційного висування кандидатів ще не було. Але партійні важкоатлети вже оголосили свої ставки на виборах мера Харкова. Юлія Тимошенко заявила, що «Батькiвщина» підтримає екс-губернатора Арсена Авакова. Михайло Добкін повідомив, що рада обласної організації Партії регіонів вирішила рекомендувати міській організації висунути на посаду міського голови нинішнього виконувача обов’язків Геннадія Кернеса.

Оскільки кандидата біло-блакитних озвучив не їхній лідер, а всього лише очільник обласної парторганізації, з’явився привід у місцевих політологів поговорити на тему, що висування Кернеса може бути ще під сумнівом і всередині партії, — буцімто через нього точаться серйозні дискусії. У кожному разі, за нашими даними, Банкова серйозно розмірковує над доцільністю такого рішення.

Схожа ситуація була 2007 року, коли після «мирного мітингу» з участю міської влади, який закінчився бійкою опонентів Кернеса і Добкіна, циркулювали активні чутки про те, що керівництво Партії регіонів у цілому і Віктор Янукович зокрема дуже незадоволені діяльністю харківського тандема. Однак ті розмови так і залишилися розмовами. Більше того, Добкін і Кернес зміцнили свої позиції і в регіоні, і в партії.

Сьогодні поки що немає підстав стверджувати, що «Регіони» висунуть іншого кандидата в мери. Жоден із помітних представників біло-блакитного табору жодного разу не заявляв про неможливість висування цього кандидата і не називав альтернативних варіантів. Імена нардепів Дмитра Святаша і Дмитра Шенцева, Сергія Кушнарьова (брата вбитого харківського екс-губернатора) озвучували тільки політологи й журналісти як теоретично можливих претендентів на пост мера. Але жоден із них не зробив нічого такого, що можна було б, хоч із натяжкою, трактувати як підготовку до виборчої кампанії. Кернес — єдиний у біло-блакитному таборі, хто не тільки хоче посісти крісло градоначальника, а й уже розгорнув бурхливу діяльність на реалізацію задуманого. Втім, в оточенні Януковича знаходяться особи, котрі вважають, що було б розумно замінити Кернеса на Добкіна. Але тоді постає не менш актуальне запитання: хто замінить останнього на посаді голови місцевої ОДА?

Якщо київське керівництво утримається від різких рухів і Кернес залишиться ставлеником влади, ці вибори будуть для нього свого роду дебютом, хоча у в.о. міського голови великий досвід участі у виборчих кампаніях, у тому числі й індивідуальних. Але цього разу він уперше йде на вибори не з опозиції, а з влади. Правда, при цьому не відмовляється від свого улюбленого коника — критики влади. Але
не нинішньої, а попередньої. Заяви про те, що табір державного приладобудівного заводу
ім. Шевченка без належної експертної оцінки купила фірма, підконтрольна Арсену Авакову, якого Кернес інакше як політичним лузером не називає, — лише квіточки. Ягідки, слід гадати, з’являться після офіційного старту виборів.

Водночас уперше в кампанії Кернеса помітне місце приділяється позитиву (становище при владі зобов’язує), щедро приправленому традиційним популізмом. Геннадій Адольфович регулярно влаштовує показові розгони комунальникам і зустрічається з жителями різних районів. Він не тільки розповідає про досягнення влади, а й демонструє її ефективність: після його візитів у дворах ставлять новенькі лавочки, під’їзди ремонтують, територію упорядковують...

Додайте до цього багатий досвід Кернеса у роботі з виборчими комісіями, прокуратурою та судами під час і після виборів. Ви ще сумніваєтеся в його шансах на перемогу?

Політолог із Харківського університету ім. Каразіна Галина Куц в інтерв’ю УНІАН заявила, що рішення ради обласної організації Партії регіонів не враховує високого антирейтингу Кернеса.

Справді, за результатами телефонного опитування містян, яке провела Харківська філія інституту Горшеніна 24—25 березня цього року, більшість харків’ян (70,2%) не довіряють в.о. мера. Кожен другий із опитаних (50,7%) вибрав відповідь «точно не довіряю», а кожен п’ятий (19,5%) — «швидше, не довіряю». Водночас довіру Геннадію Кернесу висловили 16,7% респондентів. Із них кожен десятий містянин (10,7%) дав відповідь «швидше, довіряю», а 6,0% — «точно довіряю». Не визначилися з відповіддю на це запитання 13,1% опитаних. (Усього, відповідно до випадкової вибірки, було опитано 1000 респондентів у віці від 18 років. Квотами були район мешкання, стать і вік респондентів. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує плюс-мінус 3,2%.) Але при цьому слід враховувати, що, по-перше, з часу проведення опитування минуло півроку, які Кернес не сидів склавши руки. А по-друге, він буде позиціюватися (і вже це робить) не як самостійний гравець, а як член команди Добкіна, що, своєю чергою, належить до команди Януковича.

(Те ж саме опитування показало високий рейтинг довіри Михайлу Добкіну, який став тоді губернатором. «Швидше, довіряю» відповіли 27,8% респондентів, «точно довіряю» — 22,3%. Заявили про недовіру новому губернатору 41,0% опитаних (23,2% вибрали відповідь «точно не довіряю», 17,8% — «швидше, не довіряю»). Вагалися з відповіддю 8,9% містян.)

Що може Аваков протиставити концентрації ресурсів у руках одного кандидата? Нагадати (вкотре?) про кернесівські справи як давно минулих днів, так і відносно недавні? Про невиконані передвиборні обіцянки?

Досвід попередніх виборчих кампаній свідчить, що у випадку з Геннадієм Адольфовичем не працюють ні страшилки, ні смішилки. Ні кадри бійки після вже згадуваного «мирного мітингу», що їх крутили без кінця на місцевих телеканалах, ні знаменитий ролик, де «текст трохи по-дебільному написаний», не дали істотного результату. Партія регіонів незмінно посідала перше місце із солідним відривом від інших конкурентів.

Дуже показова й зовсім свіжа історія з будівництвом нової дороги через лісопарк. Кернес продемонстрував, що може і домагатиметься поставленої мети за будь-яку ціну: «бачу мету, не бачу перешкод». Мета — побудувати нову дорогу до Дня міста. Наметове містечко противників вирубування дерев під будівництво дороги і люди з цього містечка — не перешкода. На такі випадки є муніципальна і приватна охорона, яка їх відтіснить, міліція, що настійно запропонує їм «залишити територію будівельного майданчика», прокуратура, що не виявить у цьому порушень закону... І є суспільство, яке — в переважній більшості — залишиться осторонь цього окремо взятого конфлікту. Точніше — силових методів його вирішення.

Скільки тих, хто віддає перевагу силі аргументу, а не аргументу сили, підуть на вибори? Скільки з тих, хто піде на вибори, проголосує не проти всіх, а за одного з суперників Кернеса? Скільки цих, останніх, віддадуть свій голос Авакову? Саме тому Кернес зробив ставку на «бабусь і дідусів під під’їздом», які звикли ходити на вибори і звичку свою не зраджують. Яких цікавлять лавочки під під’їздом і відремонтовані східці в під’їзді, а не те, як і за чий рахунок це зроблено. Ці люди — його точка опори на виборах. Щоб вибити її з-під ніг в.о. міського голови, мало позиціювати себе не таким, як він і його методи досягнення мети. Мало розповідати, чим він поганий. Потрібно знайти аргументи, щоб довести: ти — кращий, і переконати зневірених у політиці й політиках піти на вибори і проголосувати саме за тебе. Поки що таких аргументів не знайшов ніхто.