Тарифи. За законом мишоловки

Підвищення тарифів на послуги ЖКГ до рівня їхньої собівартості — жорстка умова МВФ, висунута Україні. Дверцята мишоловки за Януковичем майже захряснулися. Він або робить реформи, або грається в реформи. Він або розумний, або вродливий. Третього не дано.

Закон про створення національної комісії регулювання ринку комунальних послуг став другим (після секвестру бюджету) сигналом його команди Міжнародному валютному фонду та електорату. Нібито робить. Документ був ухвалений цього тижня і за офіційною версією:

а) підтвердив намір центру вирішити непопулярне тарифне питання;

б) звільнив від непопулярних рішень мерів, які завжди бережуть рейтинг;

в) замкнув механізм ухвалення рішень на Кабмін.

Проте за неофіційною версією, така централізація — всього лише зустрічне завуальоване бажання влади утримати ситуацію на місцях напередодні виборів. А не дай Боже мери, після примусового урізання субвенцій регіонам (що вже обіцяно кредитору), рятуючи бюджет і комунальні підприємства, кинуться безконтрольно підвищувати тарифи?!.

Насправді президент постав перед непростим вибором. Будь-який із них рано чи пізно вдарить. Відмова від підвищення тарифів — по перспективі співробітництва з МВФ і кишені бюджету. Підвищення — по кишені електорату. Але навіть у цьому малоприємному наборі, як виявилося, є два шляхи.

Шлях перший: закон

«Перш ніж наважитися на цей крок, потрібно дуже серйозно вникнути в систему формування тарифів, — прокоментував «ДТ» свою позицію глава профільного комітету ВР Володимир Рибак. — Що взагалі туди закладати? Прийоми та столи для перевіряльників? Сьогодні перед державою стоїть основне завдання: виробити прозору лінію формування тарифу газ—електроенергія. Потім чітко зафіксувати складову тарифу експлуатуючих організацій. Водоканалу, тепломережі, жеку тощо. Куди ввійдуть газ, енергія, заробітна плата та інші необхідні компоненти.

Регулювати ж на центральному рівні можна лише ціну на газ і енергію. Що, власне, сьогодні й робить НКРЕ. Водночас єдиний алгоритм складових тарифів на всі види комунальних послуг — функція центральної влади. Зафіксувати рівень якості цих послуг — теж. Гаряча вода подається цілодобово, із такою-от температурою тощо. Решта — функції регіонів. Скрізь свої витрати. У Криму, приміром, воду до Ялти потрібно гнати 150 км. Це одна собівартість. А в Києві воду беруть із Дніпра! І це вже інша ціна. На макрорівні врахувати це неможливо. Як, утім, і на рівні регіону, виявилося, неможливо бути об’єктивним. Сьогодні місцева влада робить розрахунки, виходячи з власних міркувань. І дуже часто зловживає.

При цьому жодних додаткових центральних органів із сотнями чиновників створювати не можна. Це моя тверда позиція. Прозорості все одно не буде. А всі витрати ляжуть на людей. Ми розчинимо проблему і нічого не зробимо. Є НКРЕ. У системі Міністерства економіки є комісія з питань цін. У неї — підрозділи в областях. Нехай працюють. Я думаю, якщо ми й підтримаємо законопроект, то виключно в рамках уже існуючої системи. Міністерство ЖКГ уже займається цією проблемою.

Тарифи ж доведеться підвищити. І це буде зроблено цього року. До опалювального сезону. Місцеві органи влади з урахуванням особливостей кожного регіону вже зараз зобов’язані вести повсякденну роз’яснювальну роботу з населенням. Ніхто не буде під столом ухвалювати рішення і видавати їх на-гора, шокуючи людей. Але є регіони, де місцева влада вже вийшла на рівень собівартості. Тому в одних містах підвищення буде, а в інших — ні».

Отже, зрозуміло, що оптимізація тарифної політики — невід’ємна частина глобальної горизонтальної реформи ЖКГ, заявленої новою владою. Точніше, один із її інструментів. На сьогодні не підвищувати тарифів уже просто не можна. Це визнають усі. Політики. Експерти. МВФ. Питання в іншому: як підвищувати? Нині у 80 відсотках українських міст тарифи на послуги ЖКГ нижчі від собівартості. Але ж економічну кризу ще ніхто не переміг. Ні у світі взагалі, ні в окремо взятій Україні зокрема. Що на нас чекає у разі подальшого ігнорування проблеми, яка тепер уже загрожує національній безпеці країни?

Стабільне зростання заборгованості комунальним підприємствам. 85% проплат при собівартості 60—80% навряд чи дають якісь надії на технічне переоснащення. Пікантно в цій історії виглядає і заявлене владою підвищення середньої заробітної плати. Самим комунальникам, можливо, це й комільфо. Але от підприємствам, на яких вони мають честь трудитися, доведеться збільшити фонд оплати праці і знизити рентабельність. Якщо вона ще в когось є. Йдемо далі. Стабільне підвищення ціни на електроенергію. За процесом не може встигнути жодна місцева влада, покликана за законом регулювати тарифи у себе в містах і регіонах. Тенденція: поки місто два місяці на всіх рівнях погоджує новий тариф і наздоганяє енергію, остання встигає втекти і... подорожчати ще двічі. Задля справедливості зазначимо, що Міністерство ЖКГ з подачі Асоціації міст України підготувало проект закону про спрощення процедури зміни тарифів. І слава Богу. Але це, як ви розумієте, не вихід. Виходів же у підприємств галузі два. Апріорі. Взяти гроші або в населення, або в бюджеті. Так сьогодні і беруть. У населення 60—75%. Решту компенсує місцевий бюджет. Точніше, мусив би компенсувати. Але грошей немає. Борги зростають.

Цікавий нюанс. Уряд Тимошенко, котрий, до речі, ухвалив програму реформування ЖКГ, на яку зараз спирається уряд Азарова, напередодні президентських виборів завбачливо перевів усі рахунки галузі в Ощадбанк. Нібито рятуючи їх від розкрадання. Намагаючись підвищити відсоток проплат населення. Так от, відсоток у ЖКГ залишився той самий. Зате помітно зросла розрахункова дисципліна НАК «Нафтогаз». До 80% доходів комунальників відтоді забирає (у борг, звісно) ця славна компанія. Влада демонструє показову спадкоємність. НАК у шоколаді. ЖКГ «готується» до зими. Борги зростають. Система на межі.

Вихід? Банальний. Президент, який пообіцяв країні реформи, збирає в кулак політичну волю, виконує вимогу МВФ і... обрізає субвенції регіонам. У місцевих бюджетах грошей немає. Мери? Автоматом ідуть на підвищення тарифів! Навіть перед виборами. Тому що вже не мають жодного стосунку до їх формування. Королева в цій історії — МАТЕМАТИКА. Є ціна на газ і електроенергію. Розрахована ПРОЗОРО. Коли будь-хто на сайті НКРЕ може побачити структуру тарифу облгазу пана Фірташа (а він, як відомо, донедавна контролював 70% обласних компаній). І визначити, скільки заощадженого в домашніх умовах палива (а драконівський норматив для тих, хто без лічильника, досі актуальний — читайте матеріал О.Сергієнка в цьому номері) йому вдалося перепродати.

Далі алгоритм формування комунального тарифу. Будь-яко-го. На воду, тепло, житло... З усіма складовими і закладеною рентабельністю підприємства. Не нижче 10—15%. Інакше який розвиток, конкуренція, переоснащення? Все це акуратно упаковується в закон. Про ціноутворення. Крок уліво — кримінальна справа. Результат — цукерка. «Це буде закон проти популізму, — каже один із професіоналів коаліції, котрий побажав залишитися невідомим. — Проти дурної влади і проти партійного керівництва в органах місцевого самоврядування. Цей закон захистить підприємства ЖКГ від популістів. Насправді — це мотор реформи ЖКГ. З одного боку, люди побачать, за що і кому платять. З іншого — отримають реальний законний шанс на якісну послугу. Навіщо якийсь центральний орган, якщо є закон?» Логічно.

Шлях другий: центральний орган

Влада пішла цим шляхом. Тридцятого червня той-таки Володимир Рибак запропонував парламентові взяти за основу законопроект депутатів Бондаренка та Одарченка про створення центрального регуляторного органу ринку комунальних послуг. Попри те, що автори документа — бютівці, і він, власне, ні на йоту не відступає від тез програми розвитку ЖКГ до 2014 року, прийнятої ще урядом Тимошенко, в кулуарах відразу ж поповзли чутки про політичну складову ініціативи. Точніше про бажання Януковича не так узяти на себе відповідальність і піти на радикальний крок — підвищити тарифи, як підтягнути у свою жорстку вертикаль ще й питання, неделікатне вирішення яких напередодні виборів може зашкодити владній команді. Вас бентежить двоїста позиція Володимира Рибака? Затятого противника підписаного ним проекту постанови і створення будь-яких додаткових органів регулювання тарифів на центральному рівні? Мене теж.

Скажу більше. Володимир Васильович, даючи свій коментар, не забув уточнити, що не тільки «має намір відстоювати свою принципову позицію, а й уповноважений приймати ключове рішення». І прийняв його. Буквально наступного дня... проголосувавши у складі 312 депутатів за створення вищезгаданого центрального органу. Насправді Рибак не перший і не останній професіонал, який упав жертвою політики. Позначивши ще одну яскраву точку загострення боротьби компетентності з доцільністю. Цього разу — у стані регіоналів-реформаторів, які опинилися в тісних обіймах МВФ.

За нашою інформацією, міністр ЖКГ Юрій Хіврич (із подачі Азарова) активно лобіює (точніше, вже пролобіював, адже закон про створення регулятора прийнято) версію про те, що «в такій критичній ситуації писати ще й закон про ціноутворення, тиснути на місцеві ради, щось вираховувати — недозволено довго». Треба нібито піти революційним шляхом і створити орган. Центральний. Який, імовірно, за розкладкою міністра, і повинен вміщувати в себе всю політичну волю нової влади та її лідера.

Насправді аргументів в авторів цієї законотворчої новели маса. Безумовно, є й резонні. Алгоритм алгоритмом, але в момент не до кінця вияснених відносин власності, коли в комунальній сфері сусідить приватник і державник, може, краще мати окремий регулятор? І тримати руку на пульсі? Може. Якщо ринки газу і електроенергетики, де ударно трудяться природні монополії, мають окремих регуляторів, то чому його досі не має ринок централізованого водотеплопостачання? Запитання. Але, можливо, відповідь у тому, що створена комісія об’єктивно ризикує ввійти у жорсткий конфлікт повноважень із тією ж таки НКРЕ. Адже хай там як, а енергія — вагома частина будь-якого тарифу. Як, утім, і газ. Плюс законодавець із тільки йому відомих причин не наділив новоявленого «регулятора ринку комунальних послуг» функціями щодо жеків. А хіба ці потішні організації надають не комунальні послуги? На жаль, на зв’язок із редакцією не вийшов автор законопроекту Володимир Бондаренко. Можливо, він своїми аргументами і зумів би похитнути нашу довіру до залізобетонних висновків головного експертного управління ВР, яка вважає створення такого центрального відомства недоцільним.

Схожої думки дотримуються і численні лідери місцевого самоврядування: «Добре, створять структуру. Відкриють представництва на місцях. Підприємства, природно, захочуть мати вигідні тарифи. Вихід? Набивати валізи хабарами. І орган встановлюватиме потрібні «прозорі» тарифи. На Заході як? На місцях створюється громадська комісія, куди входять компетентні люди. Сідають із комунальниками і рахують за державним алгоритмом регіональні чи міські тарифи. І тільки після цього їх затверджує рада. Формула — найкращий варіант. Але, думаю, до цього не дійде. Орган створений для того, аби стримувати зростання тарифів. Підвищувати рейтинг правлячої партії. І в результаті довести комуналку до ручки».

Цікаво, що, заглибившись у надра певних психологічних мотивацій, наші джерела стверджують, що, навпаки, — влада вирішила централізувати процес лише тому, що виявила великі сумніви стосовно законослухняності саме таки мерів. «Не виконуватимуть вони ніякого закону, і крапка. Хоч які алгоритми пиши. І жодні прокуратура й МВС у наших реаліях не допоможуть». А ось тут слід навести яскравий приклад дисциплінованості Кабміну. Якому буде підпорядкований регулятор. Мер Києва Черновецький у 2009 році черговий раз спробував підвищити тарифи. Можна довго сперечатися про прозорість і раціональність розрахунків його команди, але Кабмін, всупереч закону, скасував розпорядження мера столиці. Знайшов заковику в тому, що нібито тарифи не узгодили з кожним під’їздом. На жаль, у законодавстві є такі лазівки. Початок чергової викривальної кампанії проти тирана Леоніда Михайловича став для мерів сигналом: не бери на себе багато й не сварися з людьми. Адже уряд у будь-який момент може зробити тебе цапом відбувайлом. Таким чином, було створено прецедент. «А так би ми ще торік вийшли на собівартість», — сказав обізнаний співрозмовник-мер.

…Автор абсолютно свідомо заглибилася в деталі цієї показової історії. Насправді президент і його команда найближчим часом дадуть відповідь на запитання: навіщо створили черговий орган із бюджетом, штатами і «валізами хабарів», якщо можна було прийняти закон і зробити прозору процедуру ціноутворення в ЖКГ? Для того, щоб контролювати процес на місцях? В усіх його виявах? Що ж, напевно, теж хід. У мишоловку. Хай навіть під назвою Банкова. Раз на п’ять років там теж проводять чистки.

Хоча у влади є ще й третій шлях: створивши центральний орган, прийняти новий закон про ціноутворення. З алгоритмом. І з заявкою на те, щоб не називатися реформаторами, а бути ними. Чи піде Янукович цим шляхом? Про це ми довідаємося зовсім скоро. Коли верстався номер, на прохання дати інтерв’ю відгукнувся новий міністр ЖКГ Юрій Хіврич, який раніше відмовив «ДТ». Можливо, Юрій Єгорович і розповість нам, чому він вважає, що орган Азарова сильніший за закон України?