Словаки обрали нову владу

Словаччина стала третьою після Угорщини і Чехії країною Вишеградської четвірки, яка в парламентських виборах сказала «ні» правлячим соціалістам. Це означає зміну не тільки уряду, але й цілої економічної та геополітичної орієнтації країни, яка донедавна була найбільшим союзником Росії в Центральній Європі.

На виборах найбільшу підтримку здобув «Смер» прем’єра Роберта Фіца (34,8%), який, проте, вже не зможе сформувати уряд — нову владу складуть чотири партії нинішньої правоцентристської опозиції. Друге місце з результатом 15,4% посіла партія колишнього прем’єра-реформатора Мікуляша Дзурінди — Словацька демократично-християнська унія (СДХУ). Несподівано високу підтримку дістав новий політичний проект Ріхарда Суліка, словацького олігарха та автора податкової реформи — його партія «Свобода та солідарність», яка домагається передусім подальшої лібералізації економіки, опинилася на третьому місці (12,1%). Іншим щасливим новачком стала партія мадярсько-словацького порозуміння «Мост-гід» (8,1%), лідером якої є поміркований Бела Бугар. Чергова партія, яка утворить нову коаліцію — це Християнсько-демократичний рух (8,5%). До парламенту потрапив тільки один із двох коаліційних партнерів партії Роберта Фіца — радикальна націоналістична Словацька національна партія Яна Слоти, якого називають «словацьким Жириновським» (5,1%). Уперше в парламент не потрапив Владімір Мечіар (його Рух за демократичну Словаччину здобув 4,3%, прохідний бар’єр — це 5%) та радикальна Партія мадярської коаліції — також 4,3% (представники угорської меншини голосували за більш поміркований «Міст»).

Аж до останніх місяців перед виборами все, здавалося, свідчило про перевагу нинішньої коаліції соціалістів з мечіарівцями та націоналістами, рейтинги яких навіть перевищували показник виборів 2006 року. Однак на початку року накопичився ряд корупційних скандалів, економічних проблем та інших негараздів, унаслідок яких популярність влади стала різко падати.

Хоча для словаків корупційні скандали не є чимось надзвичайним, під кінець каденції їх інтенсивність однозначно перевищила критичну масу. Розкрадання державного майна в Мінприроди було настільки великим, що розгнівало самого прем’єра Роберта Фіца, який остаточно відібрав це відомство у коаліційних націоналістів. Найбільші скандали стосувалися непрозорого продажу прав на викиди двоокису вуглецю, здійсненого урядом за посередництвом приватної фірми з сумнівною репутацією. Окрім того, уряд майже проштовхнув проект нового природоохоронного режиму в Татранському національному парку, який фактично означав згоду на дику урбанізацію великих просторів Татрів. Ця пропозиція та спосіб її пропагування обурив багатьох словаків, які вважали, що це те саме, що продати за копійчину рідну мати (Татри вважаються одним із найважливіших символів словацької державності). Великим колапсом завершилося запровадження на початку року електронної системи оплати за проїзд автобанами та експресними трасами (для вантажівок). Черговий скандал був пов’язаний з проектами побудови автобанів за системою державно-приватного партнерства, які виявилися аж удвічі дорожчими, ніж автобани, фінансовані з європейських фондів. Роберт Фіцо обгрунтовував цей дорожчий варіант прагненням швидше побудувати дороги, однак зрештою виявилося, що обіцянки не дотримав — згідно з нею тепер мав би бути закінчений автобан Братислава — Жіліна — Кошице — Ужгород, однак наразі готова лише половина цієї траси.

Роберт Фіцо та його коаліційні партнери традиційно намагалися здобути популярність на штучному підігріванні словацько-угорських конфліктів — мовляв, ми єдині захисники вітчизни, а правиця готова віддати Угорщині південну Словаччину. Антимадярська риторика традиційно спрацювала на півночі країни, передусім у Жілінському краї (області), де націоналісти здобули аж 10% (загалом по Словаччині — 5,1%). Однак вибори показали, що словаки втомилися від вічних конфліктів з південним сусідом, а також дійшли висновку, що говорити про якусь загрозу з боку Угорщини, що змагається з гострою кризою, — це несерйозно. Виборцям не сподобалося також, що уряд Фіца забагато уваги приділяв другорядним темам, таким як закон про підтримку патріотизму (згідно з ним у школах щопонеділка мали би співати словацький гімн, а в кожному залі мав висіти прапор, портрет президента та преамбула конституції), замість опікування економікою та високим безробіттям.

Поміркованими виявилися також представники мадярської меншини. Попри відкриту підтримку Будапешта та сильних партійних структур, до парламенту не потрапила Партія мадярської коаліції, яка після розколу та виходу поміркованого Бели Бугара стала досить радикальною та антисловацькою. Замість неї несподіваного успіху домоглася нова партія мадярсько-словацького порозуміння «Мост-Гід» (що словацькою та угорською означає «Міст»), заснована тим же Бугаром — вона здобула аж 8,1%, хоча майже ніхто не давав їй великих шансів на потрапляння у парламент. Отже, вперше за останні 20 років словакам та словацьким мадярам вдалося створити політичний проект, який стояв би над етнічними поділами — хоча «Мост-Гід» фактично й є партією угорської меншини, серед її депутатів є також словаки, зрештою за цю партію голосувало також чимало словацьких виборців з-поза змішаних земель, демонструючи таким чином волю до поліпшення словацько-мадярських відносин.

Хоча на момент написання цієї статті правоцентристська коаліція ще не сформована, деякі важливі положення коаліційної угоди вже визначені. Пост прем’єра вперше у словацькій історії обійме жінка — лідер правоцентристської Словацької демократично-християнської унії Івета Радічова. Про інші прізвища говорити зарано, оскільки на момент написання статті чотири партії нової коаліції ще не домовилися щодо кількості міністерств та окремих призначень.

Натомість можна вже чимало сказати про економічну та зовнішню політику нового уряду. Коаліція вже проголосила про свій намір провести другу хвилю глибоких економічних реформ, які можуть бути болісними для населення, але необхідними для зниження дефіциту, заборгованості та безробіття. Влада хоче знизити соціальні витрати й лібералізувати кодекс праці, так щоб працедавці могли легко приймати і звільняти людей. Коаліційні партії висловлюються проти європейської допомоги Греції — мовляв, грекам треба проводити реформи, а не просити допомогу від ЄС. Отже, Братислава вперше в історії свого членства в ЄС готова зірвати важливі європейські домовленості — раніше словаки покірно погоджувалися з тим, про що домовилися сильніші, не проводячи особливо активної зовнішньої політики.

За нової команди можна також очікувати поліпшення словацько-угорських відносин, що своєю чергою сприятиме активізації вишеградської співпраці. В усіх країнах В-4 у владі є правиця, яка вже має досвід плідної співпраці, особливо на східному напрямку (підтримка євроінтеграційних намірів України, тверда політика стосовно Росії). Це важливо, оскільки за Роберта Фіца словацько-українські відносини помітно охололи, а сам прем’єр дозволяв собі досить неприязні слова та жести на адресу України (особливо під час газової кризи). Досить сказати про закриття словаками пішохідного пропускного пункту Ужгород — Вишнє Нємецьке (мовляв, «навіщо нам, словакам, українські контрабандисти та мафія») та численні проблеми з видачею шенгенських віз українцям — візу в словацькому консульстві отримати було важче, ніж у норвезькому.

Зовнішньополітична консолідація вишеградських країн напевне не сподобається Москві, яка розраховувала на те, що саме Словаччина буде «мостом, яким Росія в’їде до серця Євросоюзу» (такі слова сказав цієї весни Дмитро Медведєв під час свого візиту до Братислави, маючи на увазі економічну експансію та політичні впливи). На користь цієї концепції працювало підігрівання штучної атмосфери загрози Словаччині з боку Угорщини — націоналісти Яна Слоти закликали до тісного союзу з «братньою слов’янською Росією, яка захистить словаків від мадярів». Нова влада вже проголосила перегляд словацько-російських домовленостей, обіцяла диверсифікувати джерела енергоносіїв, а також висловилася проти будівництва ширококолійної залізниці з Кошице до Відня, в якій дуже зацікавлені росіяни та австрійці. І хоча уряд ще не сформований, одне можна сказати точно — після чотирьох холодних років, тепер словацько-українські відносини мають шанс знову стати приязними.