Вибори у Польщі: перевтілення брата Качинського

Президентські вибори в Польщі, які мають відбутися менш як через три тижні, часто й густо рясніють планами «Б». Перший запасний сценарій був задіяний ще тоді, коли прем’єр Туск вирішив не балотуватися в президенти, фактично поступившись цим правом спікерові сейму Броніславу Коморовському.

Після смоленської катастрофи плани «Б» довелося видавати на-гора один за одним. На місці Леха Качинського у списках кандидатів з’явилося ім’я його брата Ярослава. Замість войовничої риторики партії покійного президента довелося обрати так звану політику любові, на якій ще недавно спеціалізувався їхній головний конкурент — «Громадянська платформа» Дональда Туска. Замість критики президентства Леха Качинського, на якій, поза сумнівом, будувалася б нинішня кампанія, якби він був живий, доводиться обережно кидати камінці в город очолюваної Ярославом Качинським партії «Право і справедливість» (ПіС). Замість того, щоб бути одним із кандидатів у президенти (причому найпопулярнішим), Броніславу Коморовському ще до виборів довелося взяти на себе не зовсім шляхетну місію виконувача обов’язків глави держави. Ну і, нарешті, замість того, щоб із головою зануритися в передвиборну кампанію, уряду довелося «зануритися» у велику воду, яка спровокувала справжнє стихійне лихо в південній частині Польщі. А заодно — і логічне запитання: чи зможуть Туск із Коморовським вивудити з цієї води такі ж політичні дивіденди, як свого часу Герхард Шредер, що виграв вибори в Німеччині не в останню чергу завдяки адекватній реакції на повінь, яка паралізувала частину країни напередодні загальнонаціонального свята волевиявлення?

Мабуть, головний сюрприз цих виборів — трансформація, яка сталася з другим за популярністю після Броніслава Коморовського кандидатом на президентську посаду, братом Леха Качинського Ярославом. Це вже не «злий дух» президента, як його іменували численні критики всі ці роки. І не призвідця гучної в роки прем’єрства Ярослава «моральної революції». Навіть не автор головних політичних інтриг останніх п’яти років. Це зовсім інший політик, який із інтонацією месії говорить про те, що Польща має право мріяти, а також раз і назавжди закликає покласти край «польсько-польській війні». Очевидно, тій самій, яка розділила поляків після смоленської трагедії на хороших і поганих патріотів. Погані патріоти, у розумінні окремих представників ПіС, не оцінили належним чином спадщину Леха Качинського і явно не готові продовжити його шляхетну справу у вигляді відданого на майбутньому святі волевиявлення голосу за його рідного брата-близнюка.

У команді Ярослава не втомлюються всіляко стверджувати: трагедія зробила його іншою людиною. І не тільки на диво урівноваженим і лаконічним (перший його публічний виступ тривав рівно 52 секунди), а ще й з явною підозрою на часткову політичну амнезію: усі найбільш одіозні проекти та заяви, зроблені стратегом ПіС до смерті Леха Качинського, сьогодні оголошуються простроченими в часі. Навіть зовнішній вигляд Ярослава — незмінно чорний жалобний костюм у поєднанні з чорною краваткою — щодня нагадує полякам про трагічні зміни в його житті. Так само, як і постійне інформування, скільки часу щодня кандидат у президенти проводить біля ліжка своєї хворої матері, яка до останніх днів не знала про смерть другого сина. Ярослав розповідав їй, що Лех пливе на кораблі з Латинської Америки, де перебував із офіційним візитом, але не зміг повернутися літаком через той вулканічний дим (після Росії покійний президент і справді мав відбути з візитом у південноамериканський регіон).

Навіть звичні випади на адресу Росії — зовнішньополітична візитна картка братів Качинських — сьогодні викинута на смітник історії з допомогою відеоролика з російськими субтитрами, на якому Ярослав не тільки дякує «друзям-росіянам» «за кожну сльозу і кожну запалену свічу», а й виступає мало не як головний провайдер майбутнього польсько-російського примирення. Хоча насправді, хоч би як парадоксально це звучало, його брат, відомий «любитель» Росії за життя, по смерті «зробив» багато для того, аби в Польщі і Росії справді розпочався новий період у відносинах. Інша річ, як такі послання сприймають прямі прибічники Ярослава Качинського, які до останнього відмовляються повірити, що в авіакатастрофі їхнього борта №1 обійшлося без втручання російських «доброзичливців». А тих польських політиків, котрі, як Дональд Туск, намагалися знайти бодай мінімальну спільну мову з Москвою, іменували не інакше як агентами Кремля. Тепер, виходить, Ярослав Качинський особисто дав добро своїм політичним суперникам на зближення з Росією.

З одного боку, поставши в такому несподіваному політичному амплуа, Ярослав примусив серйозно напружитися своїх політичних суперників у пошуках, що б протиставити братові покійного президента, який робить ставку на примирення, а не, як завжди, на війну. Повна розгубленість у зв’язку з такою метаморфозою особливо відчувалася в команді «Громадянської платформи» у перший місяць після трагедії. Саме тоді, коли Коморовському, окрім іншого, ще слід було привчити виборця до думки: він виконує обов’язки глави держави, а не Леха Качинського.

З іншого боку, Ярослав Качинський вибрав досить небезпечну тактику: уподібнюючись тому ж таки Коморовському чи Туску, він втратив ту політичну індивідуальність, яка саме й примушувала виборців голосувати за його партію на парламентських виборах та за його брата — на президентських. Сьогодні, як резонно відзначають деякі польські експерти, багато хто з них може з повним на те правом засумніватися: навіщо голосувати за Качинського, якщо від справжнього Качинського в ньому нічого не залишилося? Якщо він сам відмовився від того, у що полум’яно закликав вірити своїх прибічників? Якщо його політична мова нічим особливо не відрізняється від мови Коморовського чи Туска?

Про невелику популярність такого перевтілення у традиційного електорату ПіС свідчить і той простий факт, що рейтинг самої партії вищий за президентський рейтинг Качинського. Якщо Ярослав Качинський як кандидат у президенти може розраховувати, відповідно до останніх даних IPSOS на замовлення Gazeta Wyborcza, на 31% голосів, тим часом як Броніслав Коморовський — на 50% (що дає «Платформі» несміливу надію на перемогу ще в першому турі виборів), то відставання ПіС від «Громадянської платформи» не таке значне — 35% голосів у перших, 47% — у других.

Хоча, у принципі, все мало б бути навпаки: саме Ярослав зазнав найбільшої втрати внаслідок смоленської катастрофи, і вся сила співчуття, яка переросла у політичну підтримку, мала, за ідеєю, бути націлена саме на нього. Проте помилка брата покійного президента полягала в тому, що він вирішив дистанціюватися від своєї політичної сили. Він зі своїми гарними, але позбавленими смислу примирливими промовами наче окремо, вони — із футболками «Навіки разом», на яких зображено обійми Путіна й Туска, — окремо.

Тим часом зрозуміло, що навіть ті 30 відсотків голосів, які сьогодні має у своєму електоральному активі брат покійного президента, значною мірою стали реальними завдяки величезному людському співчуттю на його адресу. Як результат противники ПіС змушені змиритися з тим фактом, що Ярославу для такої електоральної підтримки не було потреби демонструвати навіть передвиборну програму — вистачило заяви, що він має намір продовжити справу брата, який трагічно загинув. І в цьому немає нічого дивного: оцінка президентства Леха Качинського після катастрофи зросла на 25(!) пунктів. До того ж певний ореол загадковості навколо самої катастрофи і поховання поруч із польськими королями на краківському Вавелі автоматично зробили з Леха Качинського польського Джона Кеннеді: той випадок, коли трагічна смерть затьмарює реальні президентські заслуги глави держави. Найточніше цю ситуацію передав Броніслав Коморовський, заявивши недавно, що на цих виборах йому протистоїть не Ярослав Качинський, а міф про Леха Качинського.

Цей же міф ускладнив завдання Броніславу Коморовському ще й тим, що «надав» Ярославу Качинському спеціальний імунітет. Імунітет, яким дозволили собі грубо знехтувати хіба що два радіодіджеї, що висловили своє ставлення до використання катастрофи в електоральних потребах із допомогою досить цинічної пісеньки, яка прозвучала на одному з польських радіо з приспівом на кшталт: «Ярек по трупах іде до мети, кожен на Вавелі хоче лягти». Найцікавіше в цій історії те, що жертви і трагедії завжди були традиційним електоральним коником ПіС. Тільки якщо раніше головні особи цієї партії переважно акцентували увагу на жертвах часів Другої світової війни (чи то Катинь, чи Варшавське повстання), то тепер цей список поповнився ще й зовсім свіжою трагедією.

Втім, задля справедливості слід зазначити, що не тільки співчуття є рушійною силою Ярослава Качинського на цих президентських виборах. Якщо порівняти його з Броніславом Коморовським, то брат-близнюк покійного президента має й свої переваги. По-перше, він харизматичний, а харизма — саме те, в дефіциті чого польські експерти сотні разів звинувачували чинного в.о. президента. По-друге, він завжди сприймався як самостійний гравець. Більше того, ще й був певним ідеологом свого брата-президента: траплялися випадки, коли навіть під час важливих євросоюзівських самітів телефонував йому й давав важливі інструкції. Чого, вочевидь, не можна сказати про Коморовського: у сприйнятті поляків він залишається політиком, який залежить від Дональда Туска і не здатен ухвалювати власні рішення.

Навіть такий, здавалося б, неоднозначний момент, як те, що Ярослав досі не одружений і живе з мамою, — сьогодні видається не настільки й трагічним: багато поляків вважають, що людина, в котрої немає своєї сім’ї, всю свою енергію просто змушена буде спрямувати на країну. До того ж убитий горем самотній Ярослав, знову-таки, викликає більше співчуття...

Окрім того, Броніслав Коморовський — це, як влучно охарактеризував хтось із польських публіцистів, такий собі «дядько нації»: позбавлений будь-яких емоцій і співучасті навіть під час жалобних заходів, які відбулися після смоленської трагедії. І якщо скорочене польське «Ярек» стосовно Качинського звучить як щось цілком природне, то назвати Коморовського просто по-дружньому «Бронек» публічно не повернеться язик навіть, напевно, у досить близьких йому людей.

Водночас Коморовський має свою приховану електоральну зброю під назвою «Дональд Туск». Соціологічні опитування підтверджують: щойно популярний прем’єр почав активно ангажуватися в кампанію свого підопічного, рейтинг представника «Громадянської платформи» поповз угору. Цікаво, бо ще кілька місяців тому Дональд Туск «поскаржився» в одному з інтерв’ю: «Їх два — я сам». Сьогодні щось схоже про Коморовського міг би, очевидно, сказати і Ярослав Качинський...

На руку Броніславу Коморовському грає й те, що поляки, як і українці, за останні роки серйозно втомилися від перманентного протистояння між президентом і урядом. Багато людей розуміють: якби вибори виграв Ярослав Качинський, конфлікт по лінії президентського палацу й уряду спалахнув би з новою силою. Про те, що перемога Качинського ускладнить ситуацію в країні, не втомлюються говорити і в команді «Платформи». Полякам, які практично безболісно пережили економічну кризу, такі месиджі не потрібні. Тим більше що коли торік Польща була єдиною країною в ЄС, в якій зафіксували економічне зростання, — то сьогодні її лідерські позиції за темпами економічного зростання вже відтіснили інші держави. Та ж таки Словаччина зі своїми 4,6% зростання. Чи варто ризикувати політичною стабільністю в такі непевні часи?