Михайло БРОДСЬКИЙ: «Ти не зобов’язаний змінити світ, але ти не маєш права нічого не робити для цього»

Мені 51 рік. Я пройшов важкий життєвий шлях, був депутатом районної та міської рад, Верховної Ради. 15 років перебував в опозиції. Нікому нічого не збираюся доводити. У мене в житті було все: і злидні, і банкрутство, і переслідування, і багато грошей, і багато друзів. Однак я зрозумів, що головне — це залишатися самим собою. Не відаю, скільки мені ще судилося працювати в Держкомпідприємництва, але точно знаю, що рейтинги мене не цікавлять. Зволікати далі з реформами не можна.

Відкладати реформи далі не можна

Перш ніж говорити про реформи, хочу пояснити, як я бачу нинішню ситуацію в країні.

Є всього два головні показники рівня життя. Перший — це його тривалість, другий — середня заробітна плата. Все, за великим рахунком, має «працювати» саме на ці два показники. На жаль, я ніколи не чув про це від державних мужів. А в нашому — заполітизованому — житті на перший план вийшли зовсім інші цінності. У результаті Україна за рейтингами якості життя посідає в Європі останні місця.

Держкомстат недавно озвучив нові цифри. Перші чотири місяці цього року показали: українці, порівняно з аналогічним періодом минулого року, стали менше купувати. Людям просто ні за що — зарплату та заощадження з’їдає інфляція. П’ять мільйонів українців узагалі офіційно ніде не працюють (див.табл. 1), ще 2,5 млн. числяться на мінімалці або півставки від неї, а самі одержують зарплату в конвертах (див. табл. 1а).

Обходити закони в Україні навчилися навіть іноземці. Їх, за даними МВС, у нашій країні майже 300 тисяч. З них тільки 15 тисяч, підрахувала податкова адміністрація, оформилися як суб’єкти господарської діяльності і платять єдиний та фіксований податки. Останні нелегально підробляють на ринках і будівництвах. Мабуть, ми можемо собі дозволити жити, не рахуючи, скільки мільйонів гривень недоплачується в скарбницю.

Якщо в нашій країні цей бардак триває вже не перший рік, то де державі брати гроші, щоб забезпечити більш-менш пристойний рівень соціальної захищеності людей?! Тільки для Пенсійного фонду у нас уже передбачена річна дотація з бюджету в 67 млрд. грн., зокрема 29 млрд. — пряма. Її, якщо ви не знаєте, оплачують якраз чесні підприємці, а також робітники і бюджетники, котрі одержують, за підрахунками Держкомстату, середню зарплату у розмірі 2100 грн. (в реальності вона значно вища). Плюс усі користувачі мобільних телефонів (вони 2009 року до Пенсійного фонду заплатили 1,5 млрд. грн.) і люди, які купили торік автомобілі (вони до ПФУ перерахували 1 млрд. грн.). Покупці мобільних і машин могли б і не платити внесків до Пенсійного фонду, якби всі підприємці сплачували свої податки чесно.

Ще трохи арифметики. На середню зарплату тих самих бюджетників і робітників у 2100 гривень нараховують прибутковий податок, внески до Пенсійного фонду і фондів страхування. В сумі вони сягають майже 55% від розміру самої зарплати, тобто 1155 грн. А підприємці на єдиному і фіксованому податках платять від 50 до 200 гривень. При цьому ПДВ і податок на прибуток — нуль. Далі думайте самі, за рахунок кого ці підприємці потім одержують 706 гривень мінімальної пенсії.

Бюджет України майже на 60% складається з ПДВ. Його платимо всі ми, коли щось купуємо, — він закладений у ціну товарів і послуг. У цей час бізнес, особливо орієнтований на ввезення імпорту, податків або не платить узагалі, або платить по мінімуму. Виходить дуже цікаво: бідний платить за багатого. І якщо не змінити системи оподаткування та обліку товарів, на країну чекає дуже туманне майбутнє.

Наша держава взагалі потрапила в замкнене коло — ми перетворюємося на один великий базар для імпортної контрабанди. Якщо Китай, Туреччина і Малайзія нарощують внутрішнє споживання і за рахунок цього поліпшують у себе підприємницьке середовище для малого бізнесу, створюють робочі місця, забезпечують наповнення бюджетів і пенсійних фондів, то у нас усе з точністю до навпаки. Поки наша легка промисловість вмирає, більш як 65% малого і середнього бізнесу в Україні становить торгівля. Підприємців якщо чогось і вчать, то здебільшого того, як уникати податків, оптимізувати фінансові потоки і захищатися від перевірок.

Очевидно, що економіку України руйнує недобросовісна конкуренція, контрабанда і нерівні умови для бізнесу. Щоб змінити картину, потрібні реформи, і дедалі більше — непопулярні. Але у нашій країні аж надто часто проходять вибори. А від виборів до виборів, як відомо, політики живуть рейтингами. Які вже тут реформи, тим більше ті, що не отримають соціального схвалення, коли кожен голос на вагу золота. Однак ситуацію треба змінювати. У розвинених країнах малий бізнес формує бюджет держави на 60%, у нас — 0,18%. Тоді як 85% скарбниці наповнюють 500 великих підприємств. Це очевидно свідчить про кризу державних фінансів.

Звісно, можна продовжувати риторику останніх 18 років про те, як складно підприємцям працювати. Так, складно. Так, країну роз’їдає корупція, адже в ній зацікавлені не тільки чиновники, а й усі ті, хто хоче вирішити питання швидше й дешевше. Так, у нашій країні ще не створено сприятливих умов для бізнесу. Та якщо вже узявся за гуж, не кажи, що не дуж. Держкомпідприємництва бере на себе зобов’язання в усьому підтримувати легальний, соціально відповідальний бізнес. Але при цьому й вимагатимемо від нього тоді по-іншому. Ми вже поставили перед собою чималий перелік першочергових завдань (табл. 2).

Та, мабуть, найголовніше — ми хочемо змінити сам підхід до регуляції бізнесу. Я противник жорстких заходів і вважаю, що насамперед потрібно займатися профілактикою і запобігати порушенням, а не карати підприємців. Коли ж усе залишити, як є, боюся, у країни не буде власної економіки! Отже, не буде й самої держави. Тому я вирішив поділитися своїми думками з приводу того, як врятувати країну, як створити умови для розвитку малого та середнього бізнесу.

Важкий шлях до легального бізнесу

Згадую президентську кампанію. Нинішній віце-прем’єр з питань економіки Сергій Тігіпко в коментарі «Дзеркалу тижня» в лютому цього року, будучи одним із претендентів на прем’єрське крісло, заявив: «Щоб Україна вийшла з кризи і стала конкурентоспроможною модерною країною, необхідні зміни. І тут без непопулярних кроків не обійтися. Політики мають відмовитися від популістських обіцянок і взяти на себе всю повноту відповідальності за ситуацію в країні. Поза сумнівом, це буде складний процес, який потребує великої роз’яснювальної роботи. Ці кроки надзвичайно болючі з погляду людей, але вони необхідні для підвищення їхнього добробуту в майбутньому». Серед першочергових кроків Сергій Тігіпко називав дерегуляцію економіки, адміністративну реформу, перегляд фіскальної політики і відмову від соціального популізму. Я — НА СТО ВІДСОТКІВ «ЗА».

Ми готові до реформ. Наш комітет запропонував концепцію зміни спрощеної системи оподаткування (табл. 3, 4). Наводити в цій сфері лад потрібно було вже давно, однак робити це необхідно акуратно, щоб не нашкодити справжньому малому бізнесу. Гадаю, нікому не відкрию Америки, коли скажу, що багато хто просто мінімізує свої податки, зменшує обсяги нарахувань на заробітну плату і відмиває гроші із допомогою спрощеної системи оподаткування: великий бізнес реєструє свої підрозділи як малі підприємства, що платять єдиний податок, вони надають одне одному послуги і начебто закону не порушують. Де-факто велике підприємство працює як єдине ціле, отримує чималі доходи, а де-юре воно є групою «єдиноподатників», які платять мінімальні відрахування. В результаті до бюджету гроші не доходять, відповідно, зарплати і пенсії підвищувати ні з чого.

Ми пропонували перевести ринковиків, які в більшості своїй є не підприємцями, а просто найнятими працівниками, з фіксованого податку на єдиний. Вони, а вірніше, їхні господарі, яким довелося б платити дещо більше, здійняли гвалт. І, наприклад, Сергій Тігіпко вирішив не дратувати 3 мільйони чоловік, які працюють на фіксованому податку. Хоча, повірте, таких підприємців насправді значно менше, тому що під спрощенкою нерідко ховаються оптимізатори, які відмивають доходи, користуючись пільгами, наданими державою малому бізнесу ще 12 років тому. І саме тут нам слід провести нелегкі, не всім приємні зміни.

Так, я розумію, що реформи — це справа невдячна. Вони не приносять швидких дивідендів у вигляді високих рейтингів. Але це потрібно робити і крапка.

Побори чиновників — це другий бюджет

Розпочати зміни виконавча влада, вважаю, мусить безпосередньо зі себе. Уряди різних каденцій були поганими адміністраторами. Підтверджують сказане не тільки низькі оцінки України в міжнародних рейтингах економічних свобод. Сьогодні в країні діють 85 контролюючих органів, що є найвищим показником в країнах колишнього Союзу і Східної Європи (табл. 5).

Зараз в Україні підлягають ліцензуванню 78 видів господарської діяльності і 2250 видів робіт. Тільки у будівництві, починаючи з 2008 року, колишній уряд «благословив» ліцензування майже 700 видів робіт. Сьогодні потрібно отримувати ліцензію навіть на клеєння шпалер і фарбування стін! Паралельно з ліцензуванням використовують й інші обов’язкові обмеження бізнесу, зокрема, сертифікацію, стандартизацію, всілякі БНіПи, ДБН, ліцензійні договори. Додатково підприємцю необхідно отримати різні висновки, дозволи, спецдозволи, узгодження, акредитаційні сертифікати. Більше того, більшість документально-дозвільних поневірянь підприємці змушені проходити щороку. Гадаю, ніхто не сумнівається, що таке дублювання цих процедур існує головним чином для тіньового викачування грошей із бізнесу.

Станом на сьогодні урядами різних каденцій видано більш як 200 постанов із переліками платних послуг. Щоправда, в більшості випадків під назвою «державні послуги» або «додаткові держпослуги» прописані види діяльності, котрі не мають стосунку ні до державних, ні до послуг узагалі. В основному вони або створюють додаткові перешкоди на шляху розвитку бізнесу, або викачують гроші. Наочна ілюстрація: право на проведення обов’язкової археологічної експертизи Інститут археології НАН делегував дочірнім підприємствам ДП «ОАСУ», які виставляють завищені рахунки на дослідження тієї або іншої ділянки. Вартість послуг іноді сягає сотень тисяч гривень. Або ще одна: Мінекології залучило до процедури екологічних експертиз так звану держустанову «Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління». Вартість «пропонованих» обов’язкових послуг — 60 тис. грн., які надходять на рахунки небюджетної організації. Таких прикладів безліч і по МВС, МНС, МОЗ, та й інші відомства не відстають.

Кому замало наданих послуг, тому саме час зайнятися «благодійністю». Різні благодійні фонди мов гриби ростуть при «контролерах»: що більше контрольних і силових повноважень, то більше фондів і то більші їхні бюджети. Але ви будете здивовані: до останнього часу ніхто навіть не думав провести облік усіх цих осередків «благодійної діяльності» і з’ясувати, скільки ж вони знімають грошей з українців, а також куди ці гроші витрачаються. Зате відомі випадки, коли ні міністр, ні його заступники не знали про існування у захистку відомства того чи іншого фонду, тоді як «рекетирська» лавочка перетворилася на приватний бізнес номенклатури середньої ланки.

Та, мабуть, найбільшою проблемою бізнесу є адміністрування податків. Я останнім часом часто спілкуюся з представниками малого та середнього бізнесу, і багато хто з них скаржиться на безправ’я. Сьогодні мало бути чесним платником податків, бо справність сплати податків не гарантує вам лояльності інспектора. Днями відбулася дискусія з приводу використання касових апаратів. «Ми не проти цих апаратів, але нас лякають величезні штрафи навіть за найменшу помилку», — кажуть підприємці. Однак касові апарати запроваджувати потрібно, і ми це робитимемо. Тому що, наприклад, торік через каси по всій країні пройшло товарів на 375 млрд. грн., а за даними Держспоживстандарту, українці купували як мінімум удвічі більше.

Список стоп-сигналів для бізнесу можна підсумувати згадкою про дозвільну і реєстраційну системи. Щоб побудувати нежитлове приміщення в Києві, наприклад, необхідно пройти 30 дозвільних процедур, які заберуть у вас 476 днів. Для порівняння, в Гонконгу аналогічна процедура тривала б 67 днів, упродовж яких необхідно пройти тільки сім процедур. Скажете, що китайці будують в Гонконгу менш надійні будівлі? Чи посеред скверу в центрі Гонконгу «раптом» виростають хмарочоси? У жодному разі.

Ці дозволи, ліцензії, узгодження та штрафи становлять суть державної репресивної машини, яка націлена на «дофінансування» голодних чиновників. Із цього приводу в своєму блозі я недавно опублікував загадку: «Чому пожежник злий?». Відповідь проста: «У нього маленька зарплата, але при цьому він теж хоче годувати сім’ю».

Незабаром я зможу довести, що у вигляді поборів знімається другий бюджет. Держкомпідприємництва організував системне опитування на цю тему, і його результати я обіцяю оприлюднити в ЗМІ.

Практично 2/3 працюючих українців — у тіні або на мінімалці

Тепер про зворотний бік медалі — про підприємців. Коли Сильвіо Берлусконі вперше балотувався на виборах 1994 року, він проголосив свою знамениту програму «100 днів». Один із фундаментальних розділів майбутній прем’єр присвятив боротьбі з тіньовою економікою. Він писав: «Тіньова економіка в Італії сягнула дуже великих масштабів, і вона морально неприйнятна. В Італії відсоток «неправильних» робітників становить близько 23% від загальної кількості. Це питання не тільки нелояльної конкуренції чи недостатнього податкового внеску. Це питання лояльності та культури в демократичних установах». Перемігши у виборчій кампанії і згодом ставши прем’єр-міністром, Берлусконі вивів країну з кризи, підвищивши рівень життя італійців.

В Україні зараз проблеми не менші. У комерційному секторі більш як мільйон підприємств. Близько 120 тисяч директорів офіційно виписують собі мінімальну заробітну плату, відповідно — бухгалтерам і працівникам теж. Це при тому, що практично неможливо знайти працівника на менш як 1,5—2 тис. грн. Розумна людина не ставитиме бухгалтерський підпис за менш як 2—2,5 тис. грн. Та й директора на реально працююче підприємство за менш як тисячі чотири гривень ви не знайдете. Хто хоче посперечатися, перелопатьте сайти з пропозиціями вакансій. Навряд чи вам вдасться спростувати мої слова.

Може, варто встановити індикативну заробітну плату для директорів, бухгалтерів і кваліфікованих працівників? Такий досвід упроваджений у Німеччині, Великобританії, Італії, Болгарії і навіть Росії. Згідно з цією ідеєю, директор не може отримувати менш як 5 мінімумів, бухгалтер — 3,5, працівник — 2. Сумарно ефект від реалізації цієї ідеї може становити близько 50 млрд. грн., які потраплять до скарбниці. І при цьому не запроваджується жодного нового податку, просто захищається легальний бізнес, він стає більш конкурентоспроможним у боротьбі з нелегалами. Окрім того, при цьому в країні приблизно на третину зменшиться кількість субсидій, бо підприємці-оптимізатори активно користуються цим інструментом соціального захисту.

У що ж у цілому виливається країні приховування зарплат? За даними Пенсійного фонду, у нас приблизно 13 млн. пенсіонерів і стільки ж працюючих. Щоб одержувати в майбутньому мінімальну пенсію в 706 грн., до цього українець має одержувати 1600 грн. зарплати. Виходить, що мільйони співгромадян не можуть забезпечити себе пенсією, оскільки їхня легальна заробітна плата нижча. У результаті в Пенсійному фонді виникає недоїмка, і держава має друкувати гроші. За один тільки період правління Юлії Тимошенко дотації держави ПФ становили 79 млрд. грн. Ці гроші було буквально вкинуто в економіку, через що курс за якісь півроку обвалився до 8—9 грн. за долар, тобто на 60%. У цивілізованих країнах таке ставлення уряду до своїх громадян називається інфляційним оподаткуванням. Цей податок вважається найважчим, оскільки ним обкладаються не тільки поточні доходи громадян, а й заощадження попередніх періодів.

І тепер я хочу спитати «оптимізаторів» і «тіньовиків»: як ви хочете жити далі? Ви хочете курс 10—12 гривень за долар? Плюс повну відсутність доріг, ліків у лікарнях і мізерну пенсію пенсіонерам? Я пропоную інший варіант розвитку подій. Ми, громадяни України, можемо себе захистити.

100 сходинок до економічної свободи

Суспільство вимагає боротьби з корупцією.

Влада закликає до наступу на тіньовий бізнес.

Усі заклики і вимоги правильні. Проте не можна здійснювати реформи тільки в одному якомусь напрямі: неможливо подолати хабарництво у владі, поки підприємці «прохолоджуються» в тіні, і навпаки, ми не зможемо домогтися легалізації бізнесу, поки бізнес мусить платити хабарі за прискорення різного роду дозвільних процедур, ліцензування тощо. Тому я пропоную проводити соціально врівноважені зміни, котрі стосуються обох вищезгаданих напрямів.

Почнемо з боротьби з корупцією. До останнього часу прийнято чимало програм, але ефективність кожної з них була нуль цілих нуль десятих. Необхідний інший шлях, що довів свою ефективність у більшості цивілізованих країн світу, — це зменшення регуляторних функцій держави. За точку відліку пропоную взяти міжнародний рейтинг Doing business, що вимірює зарегульованість бізнесу. У рейтингу за 2009 рік Україна посідає 142-ге місце. Я наважуся запропонувати програму «Сто сходинок до підприємницької свободи», реалізувавши яку, наша держава в згаданому рейтингу підніметься приблизно на 40-ву позицію.

Нині Держкомпідприємництва готує таку програму, і незабаром ми зможемо обговорити її з громадськістю. Пройшовши ці «100 сходинок», Україна за ступенем економічної свободи опиниться серед таких держав, як Кіпр, Словаччина, Вірменія і Киргизстан, котрі займають досить високі позиції в рейтингу свободи ведення бізнесу. Інакше кажучи, країна зможе відмовитися від значної кількості непотрібних регуляторних процедур, а саме адміністрування бізнесу буде простішим і дешевшим. Гадаю, нам вдасться змінити сам статус процедур: замість дозвільних (на більшість видів діяльності) вони стануть заборонними (на деякі види). Наприклад, без проходження процедур ліцензування заборонено буде займатися випуском алкогольної продукції або зброї.

Уже зараз комітет розробив кілька важливих законопроектів, здатних змінити ставлення чиновника до підприємця. Почну з проекту закону про підвищення відповідальності чиновників за порушення дозвільного і регуляторного законодавства. Якщо раніше чиновник не підписував комусь документів у встановлені законом строки, то це була проблема тільки підприємця. Тепер це стане проблемою чиновників. Якщо держслужбовець порушить дозвільне законодавство один раз — сплатить у вигляді штрафу п’ять окладів, порушить вдруге — на роки позбудеться права перебувати на держслужбі. Прогресивною є роль і проекту закону «Про мовчазну згоду»: якщо чиновник вчасно не розглянув якоїсь заявки бізнесу, то після завершення строку розгляду вона автоматично набуває чинності, а чиновнику загрожує покарання, передбачене законом.

Ми також маємо намір розширювати сферу дії декларативного принципу: за декларацією потрібно відкривати і закривати бізнеси, переводити квартири з житлового фонду в нежитловий і навпаки. При цьому ви не зобов’язані бігати по різні довідки, оскільки держава сама має створювати міжвідомчі реєстри, доступ до яких буде у чиновника і без додаткової оплати. Тобто змінюється сам підхід влади: держава вже не дозволяє вам, вона просто приймає декларацію про ваші наміри і виконує необхідні реєстраційні процедури. Зрозуміло, що перш за все потрібно створити єдині електронні реєстри.

Вже розроблено і відправлено до парламенту законопроект, завдяки якому замість чотирьох звітностей по фондах соціального страхування підприємець здаватиме одну, і замість чотирьох перевірок теж буде одна.

Найближчим часом ми маємо намір зменшити кількість ліцензованих видів діяльності на 40%. Я також виступаю за запровадження процедури банкрутства фізичних осіб, що дасть можливість не так болісно позбавлятися кредитного тягаря в кризових ситуаціях. Я за захист бізнесу від хаосу. Якщо ви будуєте заправку, то маєте бути впевнені, що біля неї не побудують іншої. Якщо ви вкладаєте гроші в будівництво супермаркету, то маєте бути захищені від того, що поряд не з’явиться ще два аналогічні, зведені з порушенням норм. Гадаю, доможемося того, що ДПАУ видаватиме цифрові ключі безплатно.

Я про все це кажу так упевнено, оскільки іншого шляху розвитку у країни нема. Легальний бізнес потрібно захищати і створювати умови для його розвитку. Як приклад можу розповісти, що Держкомпідприємництва доопрацьовує ідею створення кластерів — групи взаємопов’язаних бізнесів, сконцентрованих територіально, що взаємодоповнюють один одного і посилюють конкурентні переваги. З досвіду інших країн можна сказати, що кластери здатні поліпшити соціальну ситуацію в тому чи іншому регіоні, оскільки дають змогу створити високооплачувані робочі місця. Крім цього, ми також плануємо розвивати і навчальні програми для бізнесу: починаючи від програм для початківців і закінчуючи тренінгами з написання бізнес-планів. Гадаю, ми навіть проведемо конкурс бізнес-планів, і переможці отримають досить вигідні кредити від Українського фонду підтримки підприємництва.

Соціальна відповідальність бізнесу

5 січня 1914 року автомобільний магнат Генрі Форд зробив щось, мабуть, зовсім абсурдне з погляду більшості нинішніх бізнесменів. Він встановив на своєму підприємстві мінімальну заробітну плату для робітників у розмірі п’яти доларів. На ті часи це було удвічі більше, аніж у середньому в США. І Форд про цю свою щедрість ніколи не пошкодував. Бізнесмен, якого зараз охрестили б олігархом, розрахував: якщо його робітники одержуватимуть більше, вони зможуть купувати ними ж вироблені автомобілі, за великих обсягів виробництва продажі швидко зростуть, отже, збільшаться і його власні доходи. В результаті за 19 років випуску найпопулярнішої моделі «Форд-Т» тільки в Сполучених Штатах було продано понад 15 мільйонів авто, а в країні почав формуватися середній клас, для якого автомобіль був не розкішшю, а засобом пересування. От вам вдалий приклад бізнесу, який думає глобально.

Можна згадати і досвід Данії з корпоративної соціальної відповідальності, яка передбачає партнерство і взаємну вигоду для держави, бізнесу та суспільства. Бізнес має заробляти, не порушуючи прав людей. Для компаній, які працюють за такою системою, в Данії надаються певні преференції. Пропоную перейняти цей досвід і нам.

Природно, я розумію, що бізнес не працюватиме на збиток собі. Зобов’язуюся зробити так, щоб підприємцям стало легше дихати, але й від бізнесу чекаю зустрічних кроків. Повністю підтримую починання глави держави щодо зменшення податкового тиску на малий і середній бізнес. Ви не почуєте від мене жодного слова, що потрібно підвищувати податки. Але при цьому я вимагатиму, щоб працівникам платили білу зарплату, а відрахування до Пенсійного і страхових фондів надходили в повному обсязі. Ніхто не збирається скасовувати спрощену систему оподаткування, але потрібно, щоб усі розуміли: спрощенка — це не можливість для «мінімізації», «оптимізації» та «тінізації», а передусім — це спосіб полегшити ведення податкової та бухгалтерської звітності.

Формуючи бюджет-2010, влада вже послала важливий сигнал суспільству: нових податків цього року для підприємців не буде. Наступного — малому бізнесу слід чекати початку п’ятирічних канікул, зменшення кількості перевірок, спрощення звітності, виконання низки інших обіцянок, що їх дав тоді ще кандидат у президенти Віктор Янукович. Нині триває робота над Податковим кодексом країни, в якому всі згадані ідеологеми буде враховано. Комусь, може, хотілося б канікул уже зараз, однак зміна податкової бази «на зараз» заборонена законодавством. Окрім того, правильніше системно розробити разом із підприємцями новий кодекс, аніж «рихтувати» неймовірну кількість уже існуючих законопроектів.

Одночасно з Податковим кодексом нам потрібно змінювати і країну, в якій ми живемо. Я за підвищення податків для дуже багатих і запровадження для них прогресивної шкали оподаткування. Я за обмеження максимальних пенсій і ліквідацію такого рудимента, як пенсії в 100 тис. грн. Вважаю також необхідним скасувати практично всі пільги, бо пільги — це корупція і недобросовісна конкуренція. Вважаю, що уряд має підтвердити, що для малого та середнього бізнесу найближчим часом не буде підвищення податків, зокрема — до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування.

Але!.. Але натомість суспільство має отримати соціальну відповідальність підприємців. Не повинно бути такого ганебного явища, як найм людей на роботу без укладання трудової угоди. Не повинно бути зарплати в конвертах без сплати прибуткового податку і відрахувань до ПФ. І для початку потрібного подвоїти мінімалку і зупинити роботу «пральних» машин.

Мене часто питають: кого ви захищаєте на посту голови Держкомпідприємництва — державу чи бізнес? Звісно, бізнес, але легальний.

Ми захищаємо людей, котрі чесно пропрацювали все життя і тепер бажають гідно зустріти старість. Я захищаю право на хороші дороги, якісну медицину, безплатну освіту. А це все пов’язано з легальним бізнесом.

Бізнес, який отримає абсолютно нові умови господарювання, має нести патріотичну і соціальну відповідальність перед суспільством. Але при цьому я чітко свідомий того, що держава також мусить виконувати свою соціальну функцію — підтримувати національне підприємництво, а не грабувати його. І це я називаю соціальним партнерством.

Абсолютно щиро сподіваюся, що президент і прем’єр мають таку ж думку. Тим паче що в умовах кризи іншого виходу із ситуації немає.

P.S. Нам нарешті вдалося зробити прорив. На нараді у прем’єр-міністра Миколи Азарова було прийнято рішення про скорочення переліку видів робіт, які підлягають ліцензуванню, більш як наполовину. Список ліцензій на види діяльності також зменшиться майже на третину. Із присутніх міністрів — «за» був тільки Нестор Шуфрич. Але я побачив, що політичної волі у прем’єра достатньо, щоб ухвалювати важливі для розвитку підприємництва рішення. Через кілька тижнів планується така ж нарада щодо дозвільної системи та запровадження принципу «мовчазної згоди».