Про дим вітчизни і грецьке золото

Barbecue. Не обов’язково бути франкофоном, щоб зрозуміти — це слово прийшло до нас із країни, в якій кухня і мистецтво — синоніми. Перш ніж братися висвітлювати якусь тему, я маю архаїчну звичку спершу покопатись у домашній бібліотеці, а не в Інтернеті. Довга полиця куховарських книг та енциклопедій. Гортаю спочатку ту, що з ятями, видрукувану ще 1898 року, — «говядина бефъ а ля модъ», «котлеты марешаль», «телятина а ля метръ д’отель», «цыплята а ля Марго». Смаженим пахне, але про барбекю жодного слова, лише картинка з решіткою, яка називається «рашперъ для жаренья». Беру вже радянську, досить пошарпану, проте вельми насичену інформацією, книжку «Рецепты французской кухни» 1968 р. Pullet a la parisienne, entrecote a la bretone, daube provencale. Які назви — пісня! Гімн гурманів! А де ж про барбекю? Чи бодай його східний побратим — мангал? Врешті — yes! У руках поліграфічно пречудове лондонське видання Barbecues & Patio Meals. Із подивом дізнаюся, що в англосаксонській цивілізації, по категорії «барбекю» проходить і бургер із сиром чеддер, і куряче стегенце з лимоном, і томати, фаршировані карибськими креветками, і овочевий кебаб, і навіть качан молодої кукурудзи, спечений над вугіллям. Істина починає викристалізовуватися: «барбекю» — це і спосіб приготування їжі (як правило, на відкритому повітрі) з допомогою решітки та жаровні, і загальна назва наїдків, що з’являються в результаті такого, майже неандертальського, використання вогню. А в іще ширшому розумінні «барбекю» — це ритуал спілкування на кшталт японської чайної церемонії, але набагато демократичніший і не обмежений організаційними догмами. Інколи — просто привід добре відпочити та повеселитися в колі сім’ї чи компанії приятелів…

Гастрономічний «бліц-лікнеп» завершено, я поспішаю в Київський національний торговельно-економічний університет на IV студентський фестиваль «Барбекю-2010». Поглядаю на небо і сподіваюся на те, що буревіїв із градом та блискавками не буде, позаяк сьогодні з державними візитами в Україну ніхто не прибуває. Дзвінкі юні голоси, музика і, головне, пахощі ароматного димку безпомилково виводять на потрібну зону університетського кампусу. Дійство вже розпочалося — студенти ворожать з компонентами, поважне журі у високих білосніжних головних уборах, виблискуючи, мов бойові генерали, медалями та відзнаками за перемоги у світових кулінарних баталіях, прискіпливо спостерігає за кожним рухом учасників змагань, за організацією робочого місця, навіть за привабливістю уніформи, в якій працюють студенти. Плюси і мінуси в суддівських протоколах незабаром вирішать, кому дістануться лаври переможця.

Хіба може фестиваль проходити без музики, пісень і танців? На імпровізованій сцені змінюють одне одного університетські таланти — жодного відтінку аматорства, все цілком професійно.

Знайомлюся з Михайлом Пересічним, деканом факультету ресторанно-готельного та туристичного бізнесу, президентом Асоціації кулінарів України. Без сумніву, він потішений вдалим перебігом фестивалю. Із гордістю розповідає про те, скільки зусиль докладається для підготовки фахівців найвищої категорії. Справді, чи багато вищих навчальних закладів України можуть похизуватися такою міжнародною активністю, як КНТЕУ, студенти якого щорічно проходять літній вишкіл та стажування в найкращих світових п’ятизіркових готелях. Мета — не тільки досягти найвищих стандартів у сфері обслуговування, а навіть стати взірцем для інших країн. Читач, можливо, зараз скептично посміхнувся, особливо той, що пам’ятає часи СРСР з його готелями та їдальнями, які функціонували під гаслом «Каждый посетитель — личный враг!». Але після ознайомлювальної екскурсії мій генетичний скептицизм розтанув без залишку (сподіваюся, що і в інших гостей фестивалю відбулися подібні метаморфози). Класи, чи радше високотехнологічні лабораторії, в яких студенти вивчають премудрості кулінарного мистецтва, оснащені найсучаснішим обладнанням, що виблискує стерильною чистотою. Михайло Пересічний стверджує, що таким умовам підготовки спеціалістів можуть позаздрити і найрозвиненіші країни Європи. Зала, в якій студіюють науку сервірування та ресторанного етикету, немовби перенесена з якогось брендового світового готельного комплексу — після тренінгу в такому інтер’єрі легко адаптуватися до праці навіть у королівських палацах.

Ректор університету академік Академії педагогічних наук України Анатолій Мазаракі, виступаючи перед гостями та організаторами фестивалю, розповів, що на плечі фахівців його вишу лягає основний обсяг обов’язків із підготовки волонтерів для обслуговування Євро-2012. Навіть коротке знайомство з системою освітнього процесу в КНТЕУ переконує: на цьому напрямі організації проведення європейського футбольного свята проблем не буде! І це не пусте самовихваляння. Кілька тижнів тому на міжнародному фестивалі з кулінарного мистецтва Теst of life, що відбувся на грецькому острові Крит, українська команда виборола абсолютну командну першість, завоювавши 21 медаль, у тому числі десять золотих! Тріумф! Навіть господарі, греки, вдовольнилися другим місцем, узявши на три «золота» менше.

Повертаємося на поле кулінарного фестивалю. Напруження нервів та інтенсивність ароматів досягли апогею. Четвірка заслужених українських кухарів з міжнародним авторитетом у складі В’ячеслава Грибова (голова журі), Ігоря Грищенка, Сергія Назаренка та Айказа Бадаляна готова оголосити результати. Тиша очікування змінюється бурхливим вибухом привітань переможцям. Звісно, перше місце не могло дістатися всім. Але виграли зрештою всі — і творці наїдків, і глядачі (вони ж і дегустатори), і невтомні організатори.

Наступного року відбудеться ювілейний— п’ятий — фестиваль. Є амбітні плани розширити його межі з університетських до міжнародних. Шлях до успіху лежить через радісну працю гостинних людей.

Поставив крапку. Іду на кухню, беру на поличці білий фартушок із піктограмою ковбаски над вогнем і написом Warning! Dad barbecuing! (Обережно! Тато готує барбекю!). Приміряю. Може, й собі спробувати зробити щось корисне і смачне? Vive le barbecue! Слава Україні!

Фото автора