Грецьке «розплавлення» євро

Поділитися
Євро зобов’яже нас впровадити новий набір інструментів економічної політики. Це неможливо нині. Та якось станеться криза, і нові інструменти буде створено...

Євро зобов’яже нас впровадити новий набір інструментів економічної політики. Це неможливо нині. Та якось станеться криза, і нові інструменти буде створено.

Романо Проді, колишній президент Європейської комісії

8 квітня ставки за облігаціями Греції на європейських фінансових ринках різко зросли, і це свідчило про те, що політично розрекламовані гарантії від єврозони абсолютно недостатні для заспокоєння ринків. Колишній французький держсекретар з європейських справ Жан-П’єр Жює в інтерв’ю для радіо France Inter сказав: «Ринки тестують Європу значно серйозніше, ніж Грецію… Вони тестують спроможність до реагування, дії та рішень Європейського Союзу. Вони хочуть знати, чи згодні Франція та Німеччина на рішення європейського масштабу».

У процесі підготовки Маастрихтського договору запровадження євро розглядалося як наріжний камінь «європейської конструкції», що має мало спільного з фундаментальними ринковими економічними правилами. Принципові положення Пакту стабільності та зростання, які визначали параметри функціонування майбутньої зони євро, практично не враховували зовсім різного стану національних економік країн-членів, перспектив їхнього розвитку, усталених принципів, культури ведення бізнесу та й просто національних звичок. Однак батьки-засновники єдиної європейської валюти все-таки виявилися провидцями — у тому, що можливість надання будь-якої допомоги в рамках зони євро має бути заборонена. Мабуть, головним рушійним чинником такого рішення стало абсолютно природне й ринкове бажання уникнути надання допомоги тим недбайливим політикам, економістам і банкірам, які не в змозі слідувати юридично обов’язковим правилам поведінки.

Коли в Греції вже була оприлюднена реальна картина катастрофічного фінансово-бюджетного стану держави, стали відомі й сумні факти приховування та фальсифікації тодішнього уряду, зроблені заради єдиної мети — «підлаштувати» країну до необхідних критеріїв і дати запровадження єдиної європейської валюти. Через кілька днів майже аналогічна інформація про дуже серйозне спотворення в процесі підготовки до приєднання до зони євро надійшла з Італії.

11 лютого 2010 року лідери ЄС зібралися на свій перший саміт у нових «постлісабонських» умовах для обговорення стратегії свого економічного розвитку на перспективу до 2020 року. Але порядок денний фактично довелося відкинути, коли стало зрозуміло, що порятунок Греції, яка фінансово гине, стає ключовим викликом для Євросоюзу. Реальність була вражаючою. Національний борг країни становить астрономічні 300 млрд. євро, що в еквіваленті дорівнює 125% ВНП. Дефіцит бюджету оцінюється на рівні 12,7% від ВНП, причому ця цифра може бути й більшою. Взагалі-то Пакт стабільності та зростання зобов’язує дотримуватися дефіциту на рівні 3%. Але на початок нинішнього року вже 20 (!) членів ЄС порушили це правило. Європейська комісія просто заплющила очі на все це, як неодноразово робила це з 2002 року, коли Франція пішла на відверте порушення правил фінансової поведінки.

У таких надзвичайних умовах соціалістичний уряд Георгіоса Папандреу пообіцяв європейським колегам приступити до реалізації драконівських заходів, щоб знизити дефіцит до необхідних 3% до 2012 року. Грецький уряд просив у колег із ЄС лише одного — політичного розуміння і підтримки. Про гроші ще не йшлося, хоча всі чудово розуміли, що країна рухається до національного дефолту, і рано чи пізно потрібно буде шукати фінансові ін’єкції. На горизонті реально виникли майже нездоланні політичні та легальні перешкоди.

Рецепти порятунку — від неможливого до майже незаконного

У брюссельській бібліотеці Солвей лідери країн і урядів членів ЄС ухвалили тільки декларацію, просякнуту духом підтримки Греції, яка опинилася в біді. Вже тоді чітко стали зрозумілі позиції ключових країн, і передусім Франції та Німеччини. Також цілком було усвідомлено: якщо ці держави не досягнуть порозуміння, сподіватися на вироблення якогось прийнятного рішення за умов лиха, що насувається, буде неможливо.

Однак у німецького канцлера були дуже серйозні причини не погоджуватися на прямі вливання в грецьку скарбницю, яка буквально волала про лихо. По-перше, громадська думка — більш як 70% жителів країни однозначно виступали проти переведення німецьких грошей недбайливим еллінським керівникам. По-друге, реальна перспектива стикнутися з необхідністю звернутися до Конституційного суду ФРН з питання майбутнього трансферу. По-третє, місцеві вибори 9 травня. Ангела Меркель зайняла категоричну позицію. Але натякнула, що залежно від подальшого розвитку ситуації та її драматизм уряд буде готовий до пошуку компромісів.

На цьому тлі в Німеччині почали лунати дуже серйозні голоси про неможливість будь-якої участі країни в порятунку греків. Окремі політики з правлячої коаліції, глузуючи, запропонували грекам продати свої острови чи здати в оренду Акрополь. Ображені греки, вустами віце-прем’єр-міністра, нагадали німцям, що під час нацистської окупації з країни було вивезено золота приблизно на сто мільярдів доларів.

В Європейському центральному банку події розцінили як «політичне приниження» євро. Причому акцент на політичному аспекті мав вагомі підстави. До моменту грецької лихоманки ЄЦБ ніколи не зіштовхувався з чимось подібним, не маючи у своєму розпорядженні адекватних інструментів реагування. Навіть з огляду на свою незалежність, ЄЦБ був «паралізований» як дуже серйозними внутрішніми розбіжностями, так і необхідністю чекати виключно політичних рішень. Те, що було прийнято на лютневому саміті ЄС, жодним чином не могло визначити навіть контури поведінки Європейського центробанку. Довелося чекати наступного, березневого, саміту.

У політичного керівництва Франції підхід до вирішення «грецького питання» кардинально відрізнявся від німецького. Одне нагадування про можливу інтервенцію Міжнародного валютного фонду майже жахало Ніколя Саркозі. Це означало б фактичне визнання неможливості ЄС і Єврогрупи вирішити власні проблеми. Залучення МВФ ставило Євросоюз у стан не партнерства, а залежності. І ще директор-розпорядник МВФ Домінік Стросс-Кан розглядається як один із найімовірніших конкурентів Н.Саркозі на наступних президентських виборах...

The Economist коментував ситуацію так: «На кону достоїнство. Звернутися по допомогу до фонду — це майже приниження для Європи, про греків не думають».

На момент відкриття саміту в середині березня ситуація з фінансовим здоров’ям Греції стала погано керованою. Головний аналітик рейтингового агентства Fitch Кріс Прайс заявив: «Попри все, що зробили ЄС і єврозона, і досі незрозуміло... що вони планують робити, коли вони це планують робити і які кошти можуть бути залучені».

Відповідно до спеціального дослідження британського аналітичного центру Open Europe, із десяти алгоритмів плану ЄС з порятунку Греції лише один — використання фінансів фондів вирівнювання з бюджету ЄС — є законним. Решта — або, можливо, нелегальні, або абсолютно нелегальні. Серед них — спільні бонди єврозони, створення Європейського валютного фонду, позики чи інвестиції від ЄЦБ, непрямий порятунок з допомогою ЄЦБ.

Насправді все може звестися до вибору одного з двох варіантів. Перший — вихід Греції з єврозони і повернення до використання національної валюти. Другий — створення повномасштабного економічного уряду на рівні ЄС. Перший варіант розцінюється як божевілля. Другий — як безумство, але тільки не для єврократів. Після завершення березневого саміту керівники Євросоюзу заявили, що починають відповідну підготовку й хочуть наприкінці року подати проект своїх розробок. Чудово розуміючи, що тоді попереду — новий договір ЄС. Однак незмінний лідер єврогрупи Жан-Клод Юнкер і колишній прем’єр Бельгії Гі Верхофстадт однозначно підтримують створення федеративного уряду.

Якщо цей сценарій, швидше за все, не має шансів на реалізацію, тоді залишається перший? Не потрібно бути провидцем, аби стверджувати: тоді за Грецією негайно підуть «свинячі друзі» із PIGS. Ця абревіатура стала вже загальною в ЄС: Португалія, Ірландія, Греція, Іспанія. Час від часу використовують розширену версію — PIIGS, додаючи ще й Італію.

Перебуваючи під величезним тиском із боку своїх колег, Ангела Меркель погодилася на компромісне рішення виключно в рамках французько-німецького тексту і з німецькими вимогами, які превалюють. Головна з них обумовлює, що будь-яка підтримка з боку ЄС і МВФ має розглядатися як останній варіант, і відсоткова ставка не повинна містити ніяких субсидуючих елементів. При цьому рішення про двосторонні позики приймається тільки одностайним голосуванням.

Через кілька днів після рішення саміту в німецьку пресу потрапила внутрішня доповідь Бундесбанку, в якій рішення лідерів ЄС про порятунок Греції піддавалося сильній критиці. У доповіді стверджується, що план був вироблений без консультацій із центральними банками і призведе до монетизації боргу: «Це, у свою чергу, створить проблеми політиці стабільності, які не можна недооцінювати».

Більш того, автори доповіді прямо вказують, що запропонований план не відповідає положенню Лісабонського договору про неможливість порятунку, яке забороняє пряму фінансову підтримку між країнами — членами єврозони. Чітко стала простежуватися ймовірність звернення до Конституційного суду Німеччини з приводу можливого залучення країни в план порятунку від фінансового краху іншої країни — члена єврозони.

У 2010 році Греція, аби уникнути краху, повинна залучити близько 55 млрд. євро для обслуговування боргу та підтримки поточних видатків. Але, відповідно до неофіційних джерел, сума порятунку вимірюється значно більшими цифрами. У квітні-травні країна має виплатити за борговими зобов’язаннями близько 30 млрд. євро. За оцінками фінансових аналітичних структур, гроші для квітневих виплат є. Проблема в 11,5 млрд. євро для травня. Якщо спроби знайти рефінансування не матимуть успіху, Греції доведеться оголосити дефолт, або її якимось чином усе-таки врятують.

8 квітня фінансові ринки просигналізували: плани з порятунку Греції майже провалилися. На ЄЦБ посипалися дуже серйозні обвинувачення в тому, що він переслідує виключно політичні цілі, а не забезпечує стабільність євро. Колишній президент Бундесбанку прямо обвинуватив главу ЄЦБ Жана-Клода Тріше: «Хто фліртує з інфляцією, одружиться з нею. Тріше вчора (7 квітня) поцілував її. Для Бундесбанку це був поцілуй смерті».

На екстреній інтернет-нараді 11 квітня лідери країн єврозони вирішили заявити про можливість активізації механізмів, запропонованих березневим самітом ЄС, мало турбуючись про юридичну чистоту того, що відбувається. А Тріше, пояснюючи реальність активації пакета порятунку, сказав: «Усе в руках грецького уряду. За інформацією, яку я маю, дефолт для Греції не розглядається».

Для проведення надзвичайних переговорів до Греції прибули представники ЄС, ЄЦБ і МФВ, маючи на руках відповідні директиви, але чудово усвідомлюючи, що далеко не все в їхніх силах. Політичні рішення прийматимуться насамперед у столицях країн — членів ЄС.

23 квітня міністр фінансів Георгіос Папаконстантіну закликав ЄС до активації плану порятунку. При цьому він продовжував переконувати: «Ми не сподіваємося, що хтось зробить роботу за нас. Ми зробимо ці важкі кроки. Ми скорочуватимемо дефіцит, ми повертатимемо економіку на шлях усталеного розвитку, здійснюватимемо складну пенсійну реформу, адміністративну реформу і реформу ринку праці».

Проте часу в країни майже не залишилося. Якщо до 19 травня Афіни не одержать фінансову допомогу, країна оголосить про свій дефолт. За спільним робочим обідом у Парижі 26 квітня Ніколя Саркозі та Жозе Мануель Баррозу, аналізуючи ситуацію в Греції, визнали, що ситуацію потрібно терміново стабілізувати вже в усій єврозоні.

Можна припустити, що надзусилля ЄС і МФВ допоможуть грецького лиха все ж таки уникнути. Коли прийде нове — навряд чи хтось може передбачити, адже глибинні причини кризи зберігаються. Європі терміново необхідні структурні реформи, швидка та рішуча лібералізація ринку праці та проведення політики підвищення її продуктивності, рішуче переформатування економіки в напрямі інноваційного розвитку.

Відповідно до десятої доповіді «Показники інноваційного розвитку» лондонського Центру європейських реформ, серед «лиходіїв» (саме так автори характеризують ті країни, які мають найгірші показники інноваційного розвитку серед країн єврозони) — Іспанія, Португалія, Греція та Італія. А біди євро — це і причина, і наслідок.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі