«Містраль» і матрьошка

Росія планує придбати у Франції два десантні вертолітоносці типу «Містраль» і ще два побудувати у себе за ліцензією. Про це вкотре говорилося під час недавнього візиту Дмитра Медведєва до Парижа. Орієнтовна ціна угоди — не менш як 1,4 млрд. євро. Для Росії цей контракт із країною — членом НАТО може стати найвагомішим після закінчення холодної війни і першим із часів Першої світової війни, коли росіяни купують на Заході великий бойовий корабель.

Вважається, що з допомогою групи десантних вертолітоносців Росія зміцнить ударну потужність десантно-штурмових сил свого флоту. Уточню — це сили наступу, а не оборони. Найімовірніше, поява «Містралів» у Чорному та Балтійському морях є засобом проеціювання сили. Принаймні так вважає керівництво російського флоту, міць якого зібгалася просто на очах. Але це тільки зовнішня оболонка. «Містральний» контракт — як російська матрьошка, де у кожної нової фігурки своя гримаса…

Проекція слабкості

Аби ВМФ РФ не перетворив­ся на купу старого заліза, ро­сія­нам потрібно будувати щороку три-чотири кораблі, зокрема основних класів — крейсери, есмінці, фрегати і корвети. Але з почат­ку 2000-х років у ВМФ надійшли усього чотири нові одиниці. Решта — те, що залишилося з часів СРСР і вже практично повністю виробило свій ресурс. Крайній рубіж — 2015 рік. Через два-три роки спливе термін служ­би практично всіх ракетних катерів і малих протичовнових кораблів. Після їхнього списання Росія залишається без кораблів охорони водного району, тобто контролювати і захищати навіть ближню морську зону буде нічим. Що ставить хрест на військовому потенціалі Балтійського і Чорноморського флотів.

З таким розкладом російське керівництво РФ уже не згадує про маніловські плани, озвучені президентом Росії 2008 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, Дмитро Медведєв доручив міністерству оборони розробити програму будівництва авіаносців, щоб приступити до їхнього створення вже в найближчі роки. При цьому президент розрахував: «якщо на створення авіаносця іде в середньому п’ять років, то перші результати можна отримати до 2013—2015 років». Йшлося як мінімум про чотири авіаносці, які мали прийти на заміну єдиному авіанесучому крейсеру російського ВМФ «Адмирал Кузнецов», котрий більше перебуває в ремонті, аніж в океані.

Але авіаносних результатів ні на 2013 р., ні пізніше в Росії явно не передбачається. З одного боку, в Росії авіаносців ніколи не будували, верфі для них були тільки в українському Миколаєві. З другого — кожен такий корабель обійшовся б Росії в суму не менш як 7 млрд. дол., — із дуже туманними перспективами введення в експлуатацію. Приклад: пріоритетне будівництво флагмана російського підводного флоту «Юрий Долгорукий» на стапелях заводу «Севмаш», навіть за стабільного фінансування, розтяглося от уже на 13 років. Хоча у 80-ті роки «Севмаш» будував шість підводних човнів на рік.

На цьому тлі купівля французьких кораблів класу «Міст­раль» видається для Росії дуже вдалим шансом. На відміну від російських паперових проектів, два кораблі (Mistral і Tonnerre) можна буде ввести до бойового складу ВМФ РФ через три-чотири роки. Тобто до 2014 р. Щодо двох інших, то, за французькими технологіями, на будівництво кожного потрібно 22 місяці. Але де-факто буде значно довше, адже в Росії нині нема належних для такого проекту стапелів. При цьому вартість «Містраля» у російському втіленні може приблизно на чверть перевищити вартість французького аналога з ціною в 450 млн. євро...

Дволикий «Містраль»

Та чи такий вже грізний «Міст­раль» і чи багато від нього пуття буде для ВМФ Росії? Як­що вірити голим рекламним даним, то бойове завантаження універсального десантного корабля (УДК) типу «Містраль» може становити 16 вертольотів, чотири десантні катери і до 70 одиниць бронетехніки, включаючи 13 бойових танків, а також 450 пов­ністю екіпірованих десантників. При цьому з купівлею або будівництвом такого УДК зміню­ється вся ідеологія проведення десантних операцій. Вважаєть­ся, що УДК може самостійно проводити їх буквально миттєво, адже на його борту, окрім морської піхоти і транспортних вертольотів, завжди є бойові вертольоти. Це дозволяє відмовитися від панівної в СРСР і Росії наступальної тактики морської піхоти з висадженням на уріз води з допомогою танко-десантних кораблів (ТДК) і лобової, часто самогубної, атаки протидесантної оборони. Вертольоти «Містраля» дозво­ляють охоплювати противника з тилу та флангів, підвищуючи шанс успішної висадки десанту.

Та це, скажемо так, теж із сфе­ри реклами. Путяща протидесант­на і берегова оборона з ефективним використанням мінних загороджень, засобів ППО, включаю­чи ПЗРК, сучасних протикорабельних ракетних комплек­сів зво­дить до нуля шанси атакую­чих — із «Містралем» чи без. Прос­то таку оборону треба мати.

Також треба пам’ятати про те, що де-факто кораблі типу «Міст­раль» проектували і будують для потреб французьких експедиційних сил і під техніку французької армії. На ньому без переробок не можуть базуватися російсь­кі вертольоти і судна на повітря­ній подушці, реальна десантоміст­кість з техніки низька, до десяти танків, місткість ангарів — тіль­­ки на десять вертольотів. Біль­ше того, у «Містраля» велика осадка, і він не може здійснювати висадку бойової техніки на плав. Так, як це відпрацьовувала радянська морська піхота десятиріччями, а та ж російська — на недавніх навчаннях «Запад-2009», які так схвилювали Поль­щу. Тоді у висадці піхоти на полігоні Хмелівка, розташованому на узбережжі Балтійського моря, бра­ли участь кораблі Балтійсь­кого, Північного та Чорноморсь­кого флотів.

Кожному «Містралю» для перекидання і висадки на берег особового складу і техніки потрібна допомога двох-чотирьох десантних катерів. До речі, сучасних десантних катерів «Серна», призначених для транспортування на необладнаний берег або знят­тя з ньо­го бойової гусеничної, колісної й іншої військової техніки загальною масою до 45 т, на кінець 2009 р. на весь ВМФ РФ було усьо­го сім: п’ять катерів — на озб­роєнні Каспійської флотилії, ще по одному — у Чорноморсь­кому і Балтійському флотах. Для чоти­рьох «Містралів» явно замало.

Тепер найважливіше. Десант­ний вертолітоносний корабель-док «Містраль» довжиною 200 мет­рів (це як два футбольні по­ля), 32 метри завширшки і тоннажністю 21 тися­ча тонн, по суті, є великим і досить тихохідним поромом. Сам корабель побудова­ний на базі цивільного судна. Чи­мало корпусних конструкцій для «Міст­раля» й однотипного Ton­nere виготовляли за субпідрядом польсь­кі верфі. Через цивільні корені проектування живучість корабля дуже низька. Він дуже вразливий для атак торпед і протикорабельних ракет. Оборонне озб­роєння майже відсутнє. Це означає, що «Містраль» без ефективного прикриття — радше братська могила для морської піхоти, аніж бойовий засіб.

Підсумуємо: вище політичне керівництво РФ обговорює з Фран­цією можливість закупівлі ко­раблів, поява яких у складі ВМФ раніше не була передбачена концептуальними програмами. При цьому Росія, не маючи коштів на добудовування власних морських довгобудів, готова піти на значну переплату за кора­бель або кораблі, котрі лише част­ково за­довольняють реальні потреби Ро­сії в середньостроковій перспек­тиві. Така дивна ситуація може бути тільки в двох випадках.

Або Москва дуже квапиться озброїтися бодай чимось для дій на морі, де вона реально слабка. І тоді все можна з’єднати в один ланцюжок: силові дії на пострадянському просторі на прикладі Грузії; наділення президента РФ повноваженнями застосовувати російські війська за кордоном без попереднього дозволу парламенту; підписання нової воєнної докт­рини, в якій блок НАТО оголошується загрозою; зниження порогу для завдавання випереджальних ядерних ударів; декларація про силовий захист співвіт­чизників за кордоном. При цьому всі 58 сухопутних бригад армії Росії в ході реформи на кінець 2009 р. переформатовані в частини постійної готовності. Це означає, що де-факто вони більше не потребують поповнення особовим складом і навіть заявле­но про скорочення офіцерів. Але на цьому тлі призов солдатів термінової служби в РФ не зменшив­ся — а збільшився! Так і кортить сказати, що в Росії присутні ознаки прихованої мобілізації.

Або правда в тому, що підготовка до купівлі «Містралів» — елемент більш масштабної гри, де реальні можливості кораблів особливої ролі не відіграють.

Троянський заплив

Значно краще, аніж із потенційними бойовими завданнями, «Містраль» уже упорався з роллю троянського коня для НАТО та Європи. По-перше, фактично за 1,4 «корабельних» млрд. євро Росія купує у Франції лояльність щодо північного і південного газо­вих потоків. У їхньому втіленні Москва вкрай зацікавлена. При цьому проект «Північний потік» конкурує з альтернативним проектом поставок каспійсь­кого газу в Європу «Набукко», який підтримує зацікавлений у диверсифікації поставок Євро­пейсь­кий Союз. Щоб зацементувати участь Парижа в газовому альянсі з Моск­вою, під час того ж французь­кого візиту Медведєва на додаток було підписано угоду про про­даж французькій компа­нії GDF Suez 9% у проекті «Газ­прому» «Північний потік», у рам­ках якого передбачено експорт російського газу до Європи газо­прово­дом, прокладеним по дну Бал­тійсь­кого моря. Плюс до цього французька компанія Total є парт­нером російського «Газпро­му» в освоєнні Штокманівського газового родовища в Баренцовому мо­рі. І якщо принагідно згадати про те, що, окрім французьких кораблів, Росія веде мову про мож­ливе придбання підводних човнів у іншого стовпа Європи — Німеччи­ни, то хіба не схоже це на приховані хабарі за максимальне сприяння газовій атаці на Європу?

При цьому лукавство чи, точніше, єзуїтство, ситуації в тому, що гроші за «Містраль», якщо він таки буде куплений, Росії незабаром повернуть самі європейські країни, розраховуючись за безальтернативний експортний газ. Причому повернуть сторицею. Тож якщо геть усі «Містралі» зіржавіють і зогниють у російських доках, то стратегічно для Росії це однаково буде надзвичайно вигідною угодою. Адже саме газ — головна зброя Москви в завоюванні країн Європи, котрі змушені стояти в черзі по російський природний газ…

Що ж до НАТО, то тут оманний троянський дух «Містраля» у тім, що цей очікуваний контракт спровокував внутрішню дискусію в самому альянсі на базисну для НАТО тему безпеки. А дискусія показала, що, коли справа торкається інтересів великих держав, думку середніх і малих не враховують.

«Не можна продавати Росії наступальне озброєння, яке потенційно може бути використане проти нинішніх або потенційних членів альянсу», — непокоїлися країни, не втягнуті в ігри з га­зом. Як та ж Польща або три бал­тійські країни. Саме для них від нової російської труби віятиме не стільки газом, скільки ро­сійським воєнним духом. Газопро­від дає Росії підстави й обгрунтування збільшити свою військо­ву присутність у Балтійсь­кому морі. Байдуже — з «Містра­лем» чи без. Як зазначали самі балтійсь­кі експерти, «у майбутньому проти країн Балтії не потрібно буде організовувати морсь­кої блокади, тому що газо­провід і його охо­рона створили б у Бал­тійському морі, так чи інакше, de facto перманентну розділювальну лінію. Балтія залишиться в газопровідному мішку від Петер­бурга до Калінінграда. Час на реагування у разі можливої воєнної агресії скоротиться в кілька разів. Буде не відомо, здійснюють військові кораблі Росії в цьо­му регіоні звичайне патрулювання чи готуються до чогось зовсім іншого».

«Продавати зброю Росії можна», — відповідали стурбованим у керівництві НАТО. Воно й зрозуміло. Життєво важливий тиловий маршрут в Афганістан, де сьогодні воює альянс, пролягає територією Росії та її країн — союзників із Середньої Азії. «Мож­на», — стверджував Саркозі, зая­вивши, що «Містралі» поставля­тимуть «без бойового оснащен­ня», і додав, що продаж вертольотоносців служитиме справі зміц­нення довіри в той момент, коли західний світ прагне заручитися підтримкою Росії з таких питань, як ядерна програма Іра­ну. Про­мовчали і США, у яких перезавантаження у взаєминах із Ро­сією явно затяглося. США теж сподіваються, що Москва допомо­же зупинити іранську програму щодо створення ядерної зброї і до­веде до кінця переговори зі скорочення стратегічних озбро­єнь. Що ж до «Містраля», то Ва­шингтон вирішив не нервувати й Єлисейський палац, сподіваючись, утім, хибно, що президент Сар­козі спрямує в Афганіс­тан додаткові французькі війська. А щоб трохи заспокоїти своїх прибалтійських союзників, керівництво НАТО оголосило про про­ве­дення з 17 по 20 березня на території Естонії, Латвії та Литви військових маневрів з участю винищувачів «Міраж» ВПС Фран­ції і винищувачів F-16 ВПС Поль­щі. Представник Пів­нічноатлан­тич­ного блоку повідомив, що май­бут­ні маневри мають «продемонст­рувати солідарність із балтійськими країнами — членами НАТО». Хоча кращим проявом солідарності було б зовсім інше — забезпечити поставки в армії країн Балтії сучасних протикора­бель­них ракет для військ берегової оборони. Але як пояснити та­кі пос­­тавки вже самій Росії? Так, навчання і справді простіше провести...

Таким чином, ходом із «Містралем» Москві вдалося показати брак рівної відповідальності в рамках НАТО і єдиного розуміння оптимальної безпеки за базовим принципом: «один за всіх і — всі за одного».

Розхитування базових підвалин НАТО Москві сьогодні на руку. Адже потрібно просувати плани щодо створення нової системи безпеки, в основі яких, за версією росіян, має бути договір про європейську безпеку. Мета вже запропонованого проекту — «створити в галузі військово-політичної безпеки Євро-Атлантики єдиний, неподільний простір». Також згадується вимога «не зміцнювати власної безпеки за рахунок безпеки інших». Але ці умови дуже розмиті і де-факто це тільки спровокує попит на силу. Як наслідок — договір про європейську безпеку, якби раптом був прийнятий у російській версії, мав би достатньо підстав для переформатування всього європростору з прицілом на створення регіональної біполярної системи і з претензією на поділ на зони впливу.

Не дивно, що до цієї ініціативи Москви й у США, і в НАТО поставилися прохолодно. При цьому парадоксально: Україна вустами окрилених перемогою політиків, які відвідали з візитом Москву, раптом виявила симпа­тію до російського бачення європейської безпеки. А даремно. На­віщо й куди квапитися, якщо в то­му ж російському проекті договору про європейську безпеку просто нема місця нейтральності, такої любої новому нашому Вер­ховному головнокомандувачу?

Чи загрожує «Містраль» Ук­раїні? Де-юре Чорноморські угоди між РФ і Україною дозволяють Києву заблокувати посилення ЧФ, не допустивши введення корабля в севастопольські бухти. Ні до 2017 року, ні, тим більше, піз­­ніше. Втім, боюся, потрібно та­ки дочекатися більш детального тлумачення фрази Віктора Януко­вича, промовленої в Моск­ві, про майбутнє ЧФ у Криму: «Дуже скоро у нас буде відповідь на це запитання, яка задовольнить і Ук­раїну і Росію». Хоча, як на мене, коли вже нейтральність, то саме час зайнятися власною армією і флотом і, серед іншого, справді побудувати-таки до 2012 року новий багатофункціональний бойовий корабель класу «кор­вет» із можливістю уражати сво­їм ракетним озброєнням морські і наземні цілі на великому віддаленні — до 200 км. Так, про всяк випадок. Для ще більш упевненої нейтральності. Адже хтозна, яка наступна фігурка вилупиться з російської матрьошки... Що ж до нашого корвета, то будувати його Україна буде, швидше за все, із тією ж французькою компанією DCNS, у якої Росія збирається купувати «Містралі»...