Формула ціни на газ і транзит: що підписала Україна і що робити далі

Підписані 19 січня 2009 року контракти між «Газпромом» і НАК «Нафтогаз України» на поставку і транзит газу на 2009—2019 роки містять новий елемент — формули визначення ціни. Глави урядів України та Росії з гордістю зазначили, що завдяки цьому відносини між нашими країнами в газовій сфері будуть «європейськими» і «ринковими», а газові війни під Новий рік залишаться в минулому.

Потім були «неофіційна» публікація контрактів у пресі, коментар заступника голови правління «Газпрому» пана Медведєва щодо «словацької» формули тарифу на транзит та обговорення «австрійської» і «словацької» формул на шпальтах «ДТ», у тому числі за особистої участі прем’єр-міністра України.

Під час роботи в «Нафтогазі», та й у своїх публікаціях я послідовно аргументував переваги переходу на сучасні європейські принципи ціноутворення, що на практиці виражається у використанні формул замість непрозорих «довільних» цін. Усвідомлюючи свою відповідальність і враховуючи таку велику увагу до цих формул, спробую допомогти українському суспільству в них розібратися і засвоїти відповідні уроки на майбутнє. Тим більше що існує висока ймовірність того, що ці уроки можуть стати у пригоді не через десять років, а значно раніше: підписані контракти Україні виконати складно, а змінити їх можна і потрібно.

Розібратися у формулах: початкова ціна газу

У підписаних контрактах нема формул для визначення початкових (базових) цін на газ і транзит, а є лише формула індексації довільним чином визначених значень: 450 дол. за тисячу кубометрів — для ціни на газ і 2,04 дол. за тисячу кубометрів на 100 км — для тарифу на транзит (при цьому у 2009 році дається знижка в 20% до ціни на газ в обмін на збереження тарифу на транзит на рівні 1,7 дол.).

Враховуючи, що саме розрахунок базової ціни є ключовим елементом європейських принципів, а подальша індексація ціни обов’язково має бути логічним продовженням цього розрахунку, то ціноутворення в підписаних контрактах можна назвати формульним лише за формою, але не за суттю.

Відсутність розрахунку базових цін залишає нам можливість їх аналізувати, лише виходячи із заяв сторін і власних припущень.

Зокрема, стартову ціну на газ у 450 дол. сторонами було подано як таку, що відповідає поточному (перший квартал 2009 року) рівню європейських цін на газ. У такому разі треба зазначити, що європейська практика передбачає встановлення початкової ціни не на основі поточних цін в інших країнах, а на основі «вартості заміщення» за вирахуванням «ринкових стимулів» (див., наприклад, публікацію Секретаріату Енергетичної хартії Putting Price on Energy, стор. 155). Про це я докладніше писав у своїх попередніх статтях. Як, утім, і про те, що реальні ринкові ціни на газ у Європі — удвічі ниж­чі (за ф’ючерсними контрактами на біржі), а 450 дол. — це ціна за деякими довгостроковими контрактами, і її нелогічно використовувати для визначення стартової ціни.

Очевидно, що при цьому ціна в 450 дол. не враховує низки інших важливих чинників. Наприклад, для деяких європейських країн ціни за окремими довгостроковими контрактами з «Газпромом» перебувають на значно нижчому рівні. Для Німеччини «особлива» знижка зумовлена її стратегічним партнерством із Росією, Болгарія отримувала частину газу взагалі за ціною 83 дол. в обмін на низьку ставку транзиту в 1,67 дол. (джерело — зазначена вище публікація). Також не було враховано того факту, що «Нафтогаз» купує газ у «Газпрому» не тоді, коли він потрібен кінцевим споживачам, а тоді, коли його зручно поставляти «Газпрому» — тим самим беручи на себе витрати за зберігання газу і фінансування оборотного капіталу. Примітно, що не враховано й витрати на транспортування газу від кордону Росії до кордону країни-покупця, що перевищує межу мріянь «Газпрому» — у своїй стратегії він лише прагнув одержувати рівну чисту дохідність від поставок газу в різні країни, а ця дохідність автоматично залежить від його витрат на транспортування.

Чому не було враховано вищезазначених чинників — запитання риторичне. Хоча ціна цього питання — мільярди доларів для держбюджету України і конкурентоспроможність наших підприємств (у попередніх статтях наводився розрахунок за європейськими принципами, згідно з яким стартова ціна газу для України має становити 134 дол.).

Розібратися у формулах: початкова ставка транзиту

Ситуацію зі стартовим значенням тарифу на транзит людина з гарним почуттям гумору і не дуже вразлива могла б віднести до розряду «курйозних».

Очевидно, що 2,04 вийшло в результаті збільшення поточного тарифу (1,7 дол. за тисячу кубометрів на 100 км) на 20%. Логіка була приблизно така: якщо 2009 року тариф на транзит «пільговий» (за висловлюванням прем’єр-міністра Росії) в обмін на 20-відсоткову знижку до ціни газу, то 2010 року знижка на газ зникає, і транзитний тариф логічно збільшити. Наскільки? Та на ті ж 20%, щоб як зі знижкою на газ. Просто? От тільки «двійку» з математики за такі розрахунки потрібно ставити — знижка в 20% дорівнює надбавці в 25%, а не в 20% (450-450х20%=360, 360+360х20%=432, а не 450; аналогічно для ставки транзиту — 2,04 і 2,125). Сміх крізь сльози — ціна «помилочки» дорівнює 120 млн. дол. на рік.

Читачі «ДТ» можуть заперечити: прем’єр-міністр у своєму інтерв’ю казала, що така ціна була вимушеним компромісом — «Газпром» не погоджувався на пропозиції української сторони застосувати «австрійську» формулу, тож довелося використати «словацьку» формулу. При цьому, за її словами, головною проблемою «австрійської» формули була складність оцінки вартості землі, та й ставка в Австрії висока тому, що у них паливний газ дорогий.

Однак, порівнявши «австрійську» формулу, опубліковану в минулому номері «ДТ», із формулою в моїй статті в «ДТ» річної давнини, можна побачити, що це практично одна й та сама формула. Просто свого часу для того, щоб показати, як правильно розраховувати ставку транзиту, як приклад було взято австрійського оператора транзиту BOG, котрий публікує методику на своєму веб-сайті (див. статтю «Економічне обгрунтування розрахунку ставки транзиту газу та вартості імпортного газу», «ДТ», №2 від 19 січня 2008 року). Певне, у «Нафтогазі» цю формулу досі називають «австрійською».

У методиці BOG конкретно про вартість землі нічого не говориться. Її включили в розрахунок ставки транзиту для України тому, що ГТС розташована на землі, а не висить у повітрі, і земля не дається комерційним компаніям безплатно, хоча в нашій країні так досі і не сформований цивілізований ринок землі. При цьому вартість землі має відносно невелике значення — якщо «забути» про неї, то економічно обгрунтована ставка транзиту впаде з 5,11 до 5,07 дол. А тепер порівняйте це з підписаною ставкою в 2,04 дол. — у річному вимірі різниця перевищує 5,7 млрд. дол.

Що стосується вартості паливного газу, то в методиці BOG прямо сказано, що вона не включається в розрахунок ставки транзиту, а паливний газ надається відправником окремо й у натуральній формі.

Як пов’язана «словацька» формула із визначенням стартової ставки транзиту на рівні 2,04 дол., теж незрозуміло. У самій Словаччині ставка транзиту становить близько 3,5 дол., і стартовий рівень там був розрахований за формулою, а не встановлений довільно.

Для чого все ж таки було використано «словацьку» формулу, то це для визначення відсотка надання газу на технологічні потреби — для України він був установлений на рівні 3% від обсягу транзиту, що пропорційно різниці в середній протяжності транзиту по Україні та Словаччині. Саме по собі це вже великий прогрес, оскільки з 2009 року вартість цього газу компенсуватиметься «Газпромом» додатково до оплати транзитного тарифу.

Однак виникає ще одне риторичне запитання: чому «Нафтогаз» казав, що витрата паливного газу становить від 6 до 8%, а погодився на 3%?

Розібратися у формулах: індексація ціни

Подальша індексація довільним чином установлених початкових цін визначається формулами, і це, у принципі, є істотним плюсом підписаних контрактів.

Проте відсутність логічного зв’язку між індексацією та встановленням початкових цін призводить до «нестикування».

Наприклад, у формулі визначено, що половина транзитного тарифу не індексується, а інша індексується на рівень інфляції в ЄС. При цьому нелогічно, що вибрано інфляцію в ЄС, адже вона показує зміну цін у євро, тоді як сам тариф встановлюється в доларах США. Та й який стосунок має інфляція в ЄС до вартості транзиту Україною?

І чому індексується саме половина тарифу? Адже логіка часткової індексації полягає в тому, що тільки вартість капіталу не індексується, і це за умови гарантії завантаження газопроводу на 20—30 років — компенсація інфляції закладається в ставку (відсоток) вартості капіталу, яка покликана забезпечити прийнятний рівень його фіксованої дохідності. З огляду на те, що ця логіка непроста, найімовірнішим видається варіант, що сторони вирішили не розбиратися в тонкощах і погодилися на «навпіл».

До речі, принцип «навпіл» вочевидь здається сторонам найбільш євро­пейським і ринковим — виходячи з цьо­го принципу, у формулі ціни на газ вибрано питому вагу для цін на мазут і газойль. Показово, що переважна більшість людей в Україні не знають, що таке газойль, оскільки в нас цей наф­топродукт практично не використовується. Та якщо припустити, що форму­ла в підписаному контракті відповідає європейським принципам, то газойль мав би бути для України одним із основ­них видів палива нарівні з мазутом.

Розібратися у формулах: «пропорційність»

У підписаних контрактах впадають у вічі два цікаві приклади «пропорційності» між умовами поставки газу й транзиту.

Початкова (базова) ціна газу в 450 дол. відповідає максимальному рівню цін у Європі — в окремих країнах, за найневигіднішими контрактами, без урахування економічно обгрунтованих знижок тощо.

Якщо як початковий (базовий) тариф на транзит використовувати максимальну вартість транспортування тисячі кубометрів газу на 100 км магістральними газопроводами, то тариф має становити більш як 13 дол. (див. у зазначеній вище статті посилання на публікацію Групи європейських регуляторів електроенергетики і газу (ERGEG) від 18 липня 2007 року «Про порівняння ставок на транзит газу»; дані для газопроводів із максимальною потужністю, тобто не для розподільчих газопроводів).

Однак початковий тариф на транзит у підписаному контракті становить тільки 2,04 дол., що відповідає мінімальному рівню тарифів у Європі — у лічених країнах, за найвигіднішими для «Газпрому» контрактами, з урахуванням усіх економічно та політично обгрунтованих знижок тощо.

Інший приклад стосується санкцій за невиконання зобов’язань. Якщо «Нафтогаз» не вибирає більш як 6% від контрактних обсягів газу, то різницю він усе одно має оплатити, причому зі штрафними санкціями (150—300% від вартості залежно від місяця). При цьому «Газпром» хоча й зобов’язується передавати для транзиту не менш як 110 млрд. кубометрів газу на рік, але штрафні санкції у разі невиконання цих зобов’язань у контракті не передбачені. Таким чином, може виникнути ситуація, коли «Нафтогаз» буде змушений купувати не потрібний йому газ, а «Газпром» зможе безболісно скоротити колись обіцяні обсяги транзиту територією України.

Засвоїти уроки: внутрішні чинники

По-перше, необхідно зазначити величезну спокусу, яка стала очевидною для будь-якого індивідуума чи невеличкої групи індивідуумів, довільно визначати ставку транзиту. Якщо завтра цей привілей надати «бабі Парасці», то вже післязавтра, наприклад, вона зможе на ток-шоу на своєму телеканалі розповідати на всю країну, скільки людей «на неї працюють» і як вона організовує «бенкети». Мовляв, купує газ у Середній Азії та Росії, допомагає Україні, продаючи їй частину газу «за дешево», а іншу частину продає «за дорого» в Європу, тим самим примушуючи наївних і багатих європейців платити за весь цей «бенкет».

То тільки якщо встановлювати ставку транзиту на економічно обгрунтованому рівні, як показано в раніше опублікованих розрахунках, то стане зрозуміло, що газ із Середньої Азії в Європу транспортувати не так вже й вигідно, а «бенкет» насправді влаштований для «Газпрому», посередників і/або політиків, а також приватних власників промислових підприємств, при цьому платить за весь цей бенкет український народ як власник української ГТС, втрачаючи мільярди доларів на рік.

Зрозуміло, що можливості «заробляння» на заниженій ставці транзиту далеко не обмежуються схемою «РосУкрЕнерго», що змушує думати, що українську ГТС дехто сприймає не як «священну корову», а як жадане «корито».

По-друге, важливо розуміти об’єк­тивну складність сприйняття європейських і «ринкових» формул ціноутворення. Напевно, буде зайвим аналізувати освіту та професійний досвід представників нашої «еліти», відпо­відність нашої економіки і дер­жавного управління європейським принципам і т. ін. А формули ціноутворення на газ і транзит не такі вже й прості.

Поєднання нездоланного бажання «заробляти» на транзиті та складнощів сприйняття європейських формул призводить до того, що українська «еліта» змушує навіть самих себе повірити в обгрунтованість установленого рівня транзитної ставки й на підсвідомому рівні бореться зі спробами змінити статус-кво і перейти на формули. У психології таке явище називається когнітивним дисонансом.

Змінити цю ситуацію можна тільки за рахунок істотного зовнішнього впливу з боку громадянського суспільства, якого в Україні поки що, на жаль, немає.

Ще одним важливим чинником чи принаймні зручним виправданням є деструктивна внутрішньополітична боротьба. Справді, складно воювати з будь-ким, коли замість надійного тилу одержуєш ніж у спину. З іншого боку, так приємно мати можливість переконувати своїх прибічників, що якби не я, то інші зробили б іще гірше.

Засвоїти уроки: зовнішні чинники

Нерозумно було очікувати чогось іншого, але ще раз було підтверджено, що російська сторона газових контрактів — це монополіст із геополітичними амбіціями та своєрідним поглядом на сучасну ситуацію.

Розчаруванням для багатьох могла стати лише позиція Європи. Напевно, у них свій «когнітивний дисонанс» — європейці бережуть свою душевну рівновагу, роблячи вигляд, що вірять у те, що запропоновані Росією умови є справедливими, і не зізнаючись навіть собі в тому, що вони просто бояться відкритого конфлікту з Росією і готові заради спокою жертвувати своїми принципами.

Що робити далі: позитивне мислення

Після бійки кулаками не махають. Неконструктивна критика «підписантів» контрактів змушує лише шукати політичне підгрунтя і звертати увагу на те, що опоненти точно такі самі, тільки їм прикро, що «домовилися» не вони.

Видається більш розумним удатися до позитивного мислення — дати можливість тим, хто підтримує підписані контракти, довести, що було зроблено нехай перший крок, але в правильному напрямку. Тобто змусити їх підкріпити слова справами (англійською це звучить як put your money where your mouth is).

Можна спробувати змусити їх довести, що ставка транзиту на рівні 2,04 дол. відповідає європейським принципам. Тоді буде ясно: ті, хто вважає, що обгрунтована ставка має бути не менше 5,11 дол., помиляються, і Україна не втрачатиме 5 млрд. дол. на рік через заниження ставки транзиту.

Можна навіть запропонувати, як це зробити. Для цього треба для початку повірити в те, що початковий рівень транзитної ставки був розрахований за формулою, причому неважливо — за «словацькою» чи «австрійською». Потім потрібно проаналізувати, за рахунок чого може бути обгрунтована ставка на рівні 2,04 дол.

Формула і розрахунок ставки транзиту відповідно до європейських принципів, у тому числі тих, які використовуються операторами транзиту в Словаччині та Австрії, подані в таблиці. Практично єдиним параметром у цьому розрахунку, завдяки якому можна одержати ставку транзиту на рівні 2,04, є ставка вартості капіталу. Інші параметри грунтуються на об’єктивних даних — відновлювана вартість ГТС за результатами оцінки за міжнародними стандартами, операційні витрати зі звітності теж за міжнародними стандартами тощо. При цьо­му вартість технологічного газу спеціально не враховано, оскільки він оплачується додатково до базової ставки.

На рисунку показано, якою має бути ставка вартості капіталу, щоб обгрунтувати ставку транзиту на рівні 2,04 дол. — 3,50%.

Таким чином, ті, хто вважає, що ставка транзиту для України встановлена справедливо, можуть це легко довести, забезпечивши ставку вартості капіталу для української ГТС на рівні 3,5% (після податку на прибуток, який відповідає 4,7% до податку на прибуток).

Наприклад, якщо Євросоюз і справді так вважає, то Україні варто звернутися до ЄС із пропозицією надати (приміром через ЄБРР) «Нафтогазу» кредит у 25 млрд. дол. під 4,7% річних на 20—30 років, або, використовуючи «модну» у часи фінансової кризи термінологію, — рекапіталізувати (рефінансувати) усю вартість інвестованого в ГТС капіталу. У такий само спосіб можна перевірити щирість російської сторони.

Значна частина цього кредиту має піти на модернізацію української ГТС, решта — на реалізацію планів усіх українських урядів, тобто на інвестиції в розвиток власного видобутку газу, енергозбереження тощо.

До речі, дані з таблиці і рисунка можна використовувати для ілюстрації згаданого вище «когнітивного дисонансу» української «еліти». Якщо відняти від поточної ставки транзиту (1,7 дол.) вартість паливного газу навіть за торішньою ціною (179,5 дол.) і врахувати застосування ставки в 1,09 дол. у рахунок авансу на 2004—2009 роки, то залишиться 0,84 дол. Це менше, ніж економічна собівартість навіть за нульової вартості капіталу. Таким чином, коли практично всі провідні політики говорять, що транзит був рентабельним у 2008 році або буде рентабельним у 2009-му, вони самі себе змушують повірити в те, що про «деякі» складові розрахунку собівартості можна забути. Наприклад, що треба нараховувати амортизацію в повному обсязі. Або що немає безплатного капіталу — потрібно платити відсотки за банківськими кредитами і забезпечувати достатню дохідність на вкладений капітал для акціонерів.

Що робити далі: резервний варіант

Якщо ЄС і/або Росія відмовляються рекапіталізувати українську ГТС (у повному обсязі або під запропонований відсоток), то тоді необхідно насамперед усвідомити реальний рівень економічних збитків (недоотриманої виручки) України — 5,7 млрд. дол. на рік тільки за транзитним контрактом. Без тиску з боку суспільства влада в цьому не зізнається.

Потім можна скористатися пунктом 8.7 контракту на транзит і домогтися перегляду ставки транзиту, довівши, що початковий рівень 2,04 дол. не відповідає умовам формування і рівню транзитних тарифів на європейському газовому ринку. Це нелегке завдання, але здійсненне — потрібно тільки залучити авторитетних і незалежних (від «Газпрому» і т. ін.) європейських експертів, відпрацювати з ними, забезпечити дипломатичну і PR-підтримку тощо. Головне — це потрібно робити спокійно, заздалегідь і спільними зусиллями.

Точно так само можна скористатися пунктом 4.4 контракту на поставки газу і спокійно домогтися перегляду базової ціни 450 дол.

Необхідна умова

Залучення Європейського Союзу для рекапіталізації української ГТС і тим більше забезпечення прозорих і ефективних переговорів із «Газпромом» неможливе без реформування «Нафтогазу». Насамперед це передбачає застосування принципів сучасного корпоративного управління, добре описаних у статті А.Бойцуна («Корпоративне управління та економічна ефективність НАК «Нафтогаз України», «ДТ», №41 від 1 листопада 2008 року). Керівництво «Нафтогазу» має працювати на стратегічну перспективу, а не на завдання від виборів до виборів.

Повертаючись до надрукованого

Офіційні заяви після підписання договорів з газу і транзиту дали надію на втілення «оптимістичного сценарію» — підписано довгострокові контракти; сторони охарактеризували договори як такі, що відповідають європейській практиці.

Після того як були опубліковані тексти договорів, зародилися сумніви щодо того, чи не є «нове ще не забутим старим», і, відповідно, події розвивалися за «базовим сценарієм» — у результаті особистих і непублічних домовленостей сторони повернулися фактично до «новорічної» угоди: газ по 235 дол. і обмін заниженої ставки транзиту на можливість «українській стороні» заробити на реекспорті газу з ПСГ.

Причому зважаючи на фактичне банкрутство «Нафтогазу», високу можливість погіршення рівня розрахунків за спожитий газ (через економічну кризу і підвищення ціни на газ) і низьку можливість здатності державного бюджету компенсувати відповідний фінансовий дефіцит, ці договори мають високий шанс невдовзі відійти в історію... разом із «Нафтогазом».

У будь-якому разі, у підписаних договорах можна знайти незаперечний позитив:

• незважаючи на те, що Україна погодилася практично на всі вимоги Росії для того, щоб відновити поставки газу, — краще солом’яна згода, ніж золота звада;

• прибрано посередника, присутність якого виводила проблему з економічної площини;

• і головне, зрушило з мертвої точки подання результатів як особистих домовленостей — на відміну від ситуації 2006—2008 років, коли ніхто не міг раціонально пояснити, чому газ був по 90, 130 або 179,5 дол., а ставка транзиту була 1,6 або 1,7 дол., зараз сторони хоча б декларують використання для цього «європейських» принципів, зокрема «формулу ціни».

Тепер дрібниці бракує — зробити так, щоб підписані угоди були першим кроком у правильному напрямку і подальші кроки привели нас до бажаного результату, тобто до сучасного, ефективного і справедливого вирішення питань поставок газу і транзиту.