«Полювання» на митних брокерів

Перешкодами, які українська влада створює для підприємництва, навряд чи можна когось здивувати. Проте трапляються перешкоди особливо вперті і масштабні, які на тлі економічної кризи та декларацій влади про підтримку бізнесу видаються повним абсурдом, чим і привертають увагу…

Отже, 1852 суб’єкти підприємництва в Україні, які декларують митні вантажі, та 17 тисяч їх працівників отримали новорічний «подарунок» у вигляді наказу Державної митної служби (ДМС) від 26 листопада 2008 р. №1334 «Про затвердження тимчасового Порядку діяльності митних брокерів та їх представників».

Коротко зазначимо, що цей «документ» вимагає від митного брокера-підприємства отримання ним «свідоцтва на право декларування вантажів» замість встановленої законом ліцензії. А від працівників цих підприємств — «кваліфікаційних посвідчень», а ще — проведення для них «періодичних кваліфікаційних іспитів», наявності в них вищої освіти, відсутності адміністративних стягнень (як умова реалізації права на працю?!) та містить низку інших вимог. Оцінка дотримання цих вимог, які не встановлені законом, покладена на працівників митниці, має суб’єктивний характер і, на думку автора, скидається на створення системного джерела корупції в загальнодержавних масштабах.

Намагання ДМС оцінювати знання декларантів митних вантажів має свою історію. Перша спроба датується квітнем 2004 р. Відповідний наказ №183 від 16.04.2004 р. керівника Західної регіональної митниці був послідовно скасований судами трьох рівнів за позовом ТзОВ «Формула» (м. Львів) як незаконний. Проте аналогічні накази керівників інших регіональних митниць скасовані не були, тому на їх територіях такі екзамени проводилися систематично й незаконно у 2004—2008 роках.

Друга спроба «оцінювання знань», усупереч лібералізації митного законодавства за міжнародними зобов’язаннями України, відбулася у травні 2008 р. за наказом №329 ДМС. Проти проведення екзаменів виступили громадські підприємницькі організації. На адресу Держмитслужби 12.05.2008 року було направлено судові рішення, включно з постановою Вищого адміністративного суду України від 21.12.
2006 р., з обґрунтуванням незаконності таких вимог. Наказ було зупинено 19.05.2008 року, проте така дія мотивувалася не судовими рішеннями, а …втратою чинності низкою статей Митного кодексу України зразка 1991 р. (?!).

Третя спроба проведення екзаменів за наказом 1334, з огляду на попередні, видавалася повним абсурдом.

За дорученням першого віце-прем’єр-міністра Турчинова, Міністерство юстиції України 25.12.2008 р. надало висновок, згідно з яким цей наказ «…на дер­жавну реєстрацію не подавався та, відповідно, не набрав чинності… є нечинним та підлягає скасуванню, про що Міністерство юстиції повідомило Державну митну службу».

Правова позиція Мін’юсту підтвердила раніше опубліковані висновки Міністерства фінансів і Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, яким ДМС в цій частині діяльності підпорядкована. Зауважимо, що від травня по листопад проект порядку тричі подавався на погодження, і всі три рази і Мінфін, і Держкомпідприємництва відмовляли ДМС.

Керівники підприємств та їх працівники полегшено зітхнули — є ще в державі трохи справедливості і закону.

Як з’ясувалося через декілька днів, передчасно раділи: ДМС 30.12.08 р. видає наказ №1500, яким дію вочевидь незаконного наказу 1334 продовжує до 01.02.09 р…

Працівники митниць уже з 01.01.09 р. вимагають надання документів, не передбачених законодавством України (свідоцтв та посвідчень), відмовляють в оформленні вантажів, чим завдають збитків підприємствам, їх працівникам, клієнтам та партнерам, економіці держави, загострюють і так непросту ситуацію в економіці.

Настирливість ДМС, зміст і призначення цього, без перебільшення, злощасного наказу, як бачимо, заслуговують детальнішого аналізу. Термін «документ» на початку цього матеріалу взято в лапки не випадково. Зокрема визначення в ньому принтера як «…друкувального пристрою персональної електронно-обчислювальної машини…» повертає нас у минуле років на 12—15 і не потребує коментарів.

Проте звернімося до категорій права.

Порядок, затверджений наказом 1334, спирається на пункти 8.1.—8.7. Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася у жовтні 2006 р. Уже в першій фразі — «Цим тимчасовим Порядком визначаються права й обов’язки…» — міститься грубе порушення законодавства, оскільки «права й обов’язки» тих, на кого спрямована дія порядку, можуть визначатися тільки законами України, причому такими, які відповідають положенням її Конституції.

ДМС в цьому документі зобов’язує суб’єктів порядку дотримуватися вимог Митного кодексу та законів України, водночас свідомо й давно ігноруючи порядок ліцензування митних брокерів, встановлений цим самим кодексом та Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Такі терміни і поняття, як «митний брокер», «представник митного брокера», «свідоцтво», «кваліфікаційне посвідчення», що вживаються в порядку, не встановлені ні Митним кодексом України, ні названою конвенцією, а в повідомленні прес-служби (?) ДМС пояснюються «іноваційністю» в роботі цього державного контролюючого органу…

Вимогу до декларанта «мати або здобувати вищу освіту» сформульовано в листопаді, термін на вирішення — місяць. Вона нагадує не найкращі приклади з армійського життя. У недипломованих спеціалістів-декларантів зі стажем 18—20 років, у яких інколи консультуються інспектори митниці, є два виходи: змінити професію, якій віддав усе життя, або… придбати диплом на ринку.

Значна частина порядку присвячена питанням фіксації митниками порушень його вимог та визначення відповідальності порушників, наприклад – позбавлення свідоцтва чи посвідчення. Проте пункт 8.2. конвенції чітко зазначає, що відповідальність третіх сторін «за будь-які порушення» встановлюється не тимчасовим порядком, а національним законодавством. Це, правда, зрозуміло й без конвенції, і навіть не юристам…

Держмитслужба якось не зауважила, що конвенція своїм змістом і призначенням взагалі-то спрямована на спрощення митних процедур, що відбито і в її назві…Крім того, будь-які нові вимоги можуть бути введені тільки законом і застосовані лише до нових набувачів професії, і аж ніяк не до тих, хто її давно освоїв і успішно реалізовує. Конституція стверджує: ніхто не може бути примушений робити те, чого не передбачено законодавством.

Такий вигляд має правовий бік порядку, але продовжимо наші дослідження в напрямі, так би мовити, коріння цього документа.

Відомо, що основою наказу 1334 є п. 8.6. конвенції. Як з’ясувалося, є різні варіанти його перекладу українською мовою. Порівняймо.

Український офіційний переклад:

8.6. Митна служба визначає умови, за яких третя сторона не допускається до участі у митних операціях.

Неофіційний професійний переклад з англійської:

8.6. Митна служба визначає обставини, за яких не може здійснювати ділові операції з тре­тьою стороною.

Неофіційний професійний переклад з офіційного тексту митниці Австрії:

8.6. Митна служба визначає обставини, за яких вона не готова проводити митні процедури з третьою стороною.

Для лінгвістів надаємо тексти п. 8.6. конвенції в англійському та німецькому оригіналах — переконайтеся самі.

8.6. The Customs shall specify the circumstances under which they are not prepared to transact business with a third party.

8.6. Der Zoll bestimmt die Umstaende, unter denen er zu einer Abwicklung der Zollhandlungen mit einer dritten Partei nicht bereit ist.

Оскільки всі працівники митниці володіють (або повинні володіти) відповідними знаннями, то відсутність спеціальної освіти у декларанта не є обставиною, за якої митниця не готова чи не спроможна перевірити правильність оформленої ним вантажної митної декларації. Якщо вантаж задекларовано неправильно, видається картка відмови у його оформленні. А ось відсутність свідоцтва про державну реєстрацію, довідки статистичного обліку, банківських та інших реквізитів не дає митниці можливості ідентифікувати особу третьої сторони, і це, зокрема, є тією обставиною, яка унеможливлює здійснення з такою третьою особою ділових операцій чи її участь у митних процедурах. Насамперед із погляду фінансової відповідальності третьої сторони, яка може виникнути.

Декларант працює за повною аналогією з бухгалтером чи юристом, які представляють свої підприємства в податкових органах, судах, але нікому не спадає на думку робити їм «періодичні кваліфікаційні іспити», позбавляти їх права на працю, розпускати їхні підприємства за помилки у звітності чи програні в судах справи!

Іншою обставиною, яка може перешкоджати виконанню або й унеможливити виконання митницею її функцій є, наприклад, обмежені повноваження митного брокера у договорі доручення, що не передбачають забезпечення таких митних операцій як вивантаження й завантаження товару при його догляді на вимогу компетентних органів.

Є ще обставини, пов’язані з декларуванням вантажів у режимі державної таємниці, що передбачає наявність у декларанта певних форм допуску, та деякі інші.

Висновок: основний зміст затвердженого порядку не має нічого спільного з запобіганням виникненню таких обставин для забезпечення реалізації завдань митної служби.

Всебічний аналіз дає підстави стверджувати, що порядок спрямований на формування зовсім інших умов – за яких декларант самостійно, добровільно й наполегливо шукатиме шляхи та можливості «забронювати» собі гарантоване складання іспиту, оскільки, не зробивши цього, ризикує втратити роботу на шість місяців, вважай — назавжди, бо клієнти чекати не можуть. Та ж сама ситуація при виявленні «факту порушень». Розуміючи, що друге виявлення «факту порушень» — це позбавлення кваліфікаційного посвідчення і роботи, працівник зробить усе можливе, аби «відкупитися» від першого, незалежно від того, допустив він порушення чи це лише думка інспектора митниці.

Ще одна новинка від ДМС: якщо декларант зробив дві помилки або не виконав обов’язків, нав’язаних йому понад (!) вимоги Митного кодексу України (п.2.3 порядку), то підприємство, на якому їх разом з іншим персоналом може працювати 10—15 чи більше осіб, втрачає свідоцтво і, відповідно, право працювати (п.3.14). Тут уже не лише декларант, а й керівник фірми повинен будувати свої стосунки з митницею «стратегічно», щоб не втрапити в халепу.

Усе це, разом узяте, по суті — корупційний Клондайк.

Впертість, із якою діє ДМС, наштовхує на логічне припущення, що в офіційному перекладі конвенції було здійснено маніпуляції — не помилку, а цілеспрямовану підміну тексту для створення можливості втручання в діяльність господарюючих суб’єктів.

Постає також запитання: як у постанові КМУ №940 від 18 липня 2007 р. з’явилася норма (абзац 11, частини 3) про здійснення Держмитслужбою контролю за діяльністю підприємств-митних брокерів, яка явно не відповідає ні вимогам МКУ, ні двом попереднім указам президента України з питань роботи ДМС? Чи не були це підготовчі кроки до створення наказом ДМС
№ 1217 від 29.10.2008 р. Департаменту організації та контролю за діяльністю підприємств, які надають митні послуги? Апофеозом цього творчого процесу став наказ 1334.

Хто й навіщо це робить, повинні з’ясувати відповідні органи і, що дуже важливо, — не забути «відзначити винахідників».

Можна багато писати про організовані письмові протести брокерів Києва та ще восьми областей України, про солідний перелік всеукраїнських і обласних громадських організацій митних брокерів, перевізників, експедиторів, платників податків, які намагаються протидіяти порушенням прав на підприємницьку діяльність і працю. Займаються цією штучно створеною проблемою і високі державні установи (РНБО, перший віце-прем’єр-міністр України, Мін’юст, Мінфін, СБУ, Генпрокуратура, Держкомпідприємництва), які отримали вже не одну скаргу.

ДМС як орган ліцензування, на виконання третього доручення першого віце-прем’єр-міністра України, 12.01.2009 р. все-таки розмістив на офіційному сайті проект ліцензійних умов, але скільки часу займе обговорення, погодження та затвердження, ніхто не знає. Адже перша така спроба відбулася у квітні 2008 р. Теперішній зміст цього документа ще гірший, ніж той, який був тричі відхилений.

Водночас суб’єкти підприємництва, які легально здійснювали певний вид діяльності і мають докази подання відповідної заяви до органу ліцензування, згідно зі статтями 10, 16 Закону «Про ліцензування…», мають право продовжувати працювати, незалежно від відсутності затверджених ліцензійних умов, але ж ДМС і цього права не визнає.

Одні проблеми породжують інші: з Харкова та Іллічівська повідомляють, що податківці видають свідоцтва платника єдиного податку митним брокерам лише за умови надання копії ліцензії на цей вид діяльності. Свідоцтва, виданого ДМС, вони не визнають, оскільки цей дозвільний документ не встановлений законом.

Чи таким має бути партнерство бізнесу і влади, яке нам щорічно гарантує наш президент?

Отже, що маємо: центральний орган виконавчої влади впродовж тривалого часу демонструє нехтування законом, конституційними правами підприємців та їх працівників, не підкоряється органам державного управління, яким підпорядкований. Постає запитання — є в Україні влада, правовий порядок чи немає, ми живемо в державі чи на території з такою назвою?

18.12.2008 р. за № 22/4/М-8403/5 в СБУ зареєстровано звернення до Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції під спільним керівництвом голови СБУ та генерального прокурора України. Аналогічне звернення зареєстровано в РНБО за №0003/2009 від 08.01.2009 р. Платники податків просять припинити незаконні вимоги ДМС саме в контексті протидії корупції. Чекаємо результатів.